Барокова архітектура Львова

Впродовж першої половини XVII ст. будівничі міського цеху мулярів надалі переважно споруджували у місті будівлі у стилі пізнього Відродження. Міщанські кам'яниці зводили архітектори Яків Петровський, Ян Лельовський, Франциск Ксаверій Кульчицький, Антон Косинський, Петро Полейовський, Бернард Меретин та інші. Через тривалі війни, зубожіння міщан бароко не надто вплинуло на цивільне будівництво межі XVII—XVIII ст. Фасади будівель на периферійних вулицях отримували доволі скромний декор. Будівлі у стилі розвиненого бароко появились наприкінці XVII ст. переважно у магнатських резиденціях навколо міста, зокрема у належних королю Янові ІІІ Собеському замках (Золочів, Жовква, Олесько), біля яких заклали партерні барокові парки. У Львові було зведено палац Яблоновських, перебудовано належний Собеському палац Корнякта (1678), який по фасаду отримав високий аттик. До появи аттиків на фасадах багатьох кам'яниць міста призвела поява брандмауерів, що розділяли сусідні будівлі і запобігали поширенню пожеж.

Королівська кам'яниця

Лише з середини XVIII ст. навколо Середмістя появилось декілька споруд у стилі пізнього бароко — палаци князів Вишневецьких, Радзивілів, Четвертинських, шляхтичів Жевуських, Гадзевичів, Косаковських, Грановських, Калиновських, Бекерських, Секежинських, також Карло Ґарані (1734), які не дійшли до нашого часу, або були значно перебудовані. У Середмісті було перебудовано з міщанських кам'яниць палац князів Любомирських (1760), палац католицьких архієпископів (1634), митрополичі палати (1762), палац вірменських архієпископів. Також було збудовано чи перебудовано ряд житлових будинків — Муратовичів (вул. Вірменська 13), ряд будівель на площі Ринок, що зберегли донині свій вигляд, зокрема кам'яниці Роттендорфівська, Кільяніщинська, Бандінеллі. Міщанські кам'яниці в основному зазнали перебудов з виокремленням помешкань декількох співвласників, що зумовило пізнішу появу прибуткових будинків. Також з кінця 1760-х років розпочалась перебудова фасадів кам'яниць у стилі рококо (кам'яниця Францвенігівська), а через десятиліття доволі швидко почав поширюватись класицистичний стиль.

Іншим шляхом йшов розвиток барокової сакральної архітектури міста, що прославилась далеко за межами України декількома непересічними спорудами. Над ними працювали придворні архітектори, не обмежені цеховими нормами. Одночасно у місті ще будували храми у стилі пізнього Відродження з значним впливом північного маньєризму. За зразком римського костелу Санта Сусанна (перший храм чистого бароко) було збудовано костел костел Стрітення монастиря кармеліток босих за проектом Джованні Джизлені. Згодом було збудовано костели св. Казимира реформаторів (1664), св. Лаврентія боніфратів (1659), св. Агнеси кармеліток (1716), св. Леонарда кармелітів (1720-і рр.), св. Антонія францисканців (1718), капуцинів (1730), св. Анни августинців (1673, 1730) св. Мартина кармелітів (1736), костел св. Миколая тринітаріїв (1739), сакраменток (1744), св. Михаїла кармелітів (1634—1732), св. Марії Магдалини домініканок (1754—1758), св. Софії (1765). Серед архітекторів найвідомішими були Петро Бебер, Мартин Урбанік, Клеменс Фесінґер, Бернард Меретин, Ян де Вітте, Петро Полейовський. Барокові завершення отримала вежа Корнякта (1695) та оздоблення інтер'єру костелу бернардинців (1738—1740). Також барокове ліпне оздоблення склепіння костелу єзуїтів поступилось ілюзорному розпису. При монастирях, палацах було закладено партерні регулярні сади, чиї зображення рясно покривають на картах передмістя Львова.

Розписи склепіння костелу св. Михаїла

Доба бароко у Львові завершилась перебудовою Латинського собору (1765—1771), спорудженням костелу домініканців (1749—1764), собору св. Юра (1744—1762), які відносять до перлин барокової архітектури України.

Над бароковими спорудами працювали найвідоміші сницарі, скульптори того часу Руського, Подільського воєводств — Томас Гуттер, Конрад Кутшенрайтер, Себастьян Фесінґер, Франциск Оленський, Михайло Філевич, Антон Штиль, Іоан Георг Пінзель, Матвій Полейовський. Їм належить як скульптурний декор фасадів храмів, так і оздоблення інтер'єрів, вівтарів. Також крім декору інтер'єрів, вівтарних образів було виконано ілюзорні розписи склепінь костелів бернардинців, кармелітів, єзуїтів, Латинського собору та інших, над якими разом з учнями працювали Франциск та Себастьян Екштайни, Джузеппе Карло Педретті, Бенедикт Мазуркевич, Станіслав Строїнський. Над оздобленням церков працював художник Лука Долинський.

На бароковий період припав розвиток освіти у місті, що супроводжувався будівництвом показних будівель колегіумів єзуїтів (1612). Пізніші будівлі XVIII ст. колегіумів театин (1744), Nobilium єзуїтів (1749) та інших зводили вже у стилі пізнього бароко з елементами класицизму.

Костел Єзуїтів

Першим провісником стилю бароко у Львові стала споруда Костелу єзуїтів, збудованого в 1610—1630 рр. архітектором Дж. Бріано. Він прибув до Львова, коли будівництво вже було розпочато, і лише детально опрацював існуючий проект та видозмінив інтер'єр. Бріано вніс у будівлю костьолу форми, що вперше склалися в схемі фасаду церкви Іль Джезу в Римі, авторами якої були Дж. Віньйола і Дж. делла Порта. У плані костьол тринефний, зі слабо вираженою зовні гранчастою апсидою. Бокові нефи по відношенню до центрального дуже вузькі і низькі, над ними було збудовано галереї — емпори. Домінуючим є головний фасад, розкрепований пілястрами, нішами та сильно розвиненим карнизом, натомість південний фасад — набагато скромніший і стриманіший. Костел одна з найбільших культових будівель Львова: його довжина 41 м, ширина — 22,5 м, висота — 26 м.

Близький до єзуїтського костелу за схемою фасаду, але відмінний в об'ємно планувальній структурі костел кармеліток босих. Зразком для нього послужила римська церква Санта Сусанна архітектора К.Мадерни. Проект львівського костелу виготовив у 1642 р. італійський архітектор Дж. Б. Джизлені. Костел у плані має чітко виражену форму латинського хреста. На перетині нефа і трансепта здіймається невеличкий купол, завершений зовні сигнатуркою. Фасад, оздоблений білокам'яним архітектурним декором, майже повністю повторює барокові форми свого римського першовзірця. В нішах першого ярусу стоять декоративні вази, на другому — скульптурні постаті, виконані А.Шванером.

Дещо інший образний лад має костел Лазаря. Це пам'ятка нагадує швидше оборонну споруду, ніж храм. Костел і шпиталь Лазаря пов'язані з іменем архітектора А.Прихильного: він був фундатором і будівничим цього комплексу. За типологічною характеристикою, костьол — невелика однонефна будівля з малою прямокутною апсидою. До північної і південної сторін апсиди приставлені невисокі триярусні квадратні вежі, завершені наметовим покриттям. Це єдиний випадок такого розташування веж у львівській архітектурі.

Спорудження Королівського арсеналу розпочалося у 1639 р. під наглядом інженера — фортифікатора П. Гродзицького. Південний фасад будівлі, що виходить на площу, вирішений у легких витончених формах з ажурною аркадою і завершується барочним фронтоном. Основний акцент у цьому фасаді кладеться на білокам'яний портал з рустованими пілястрами і волютами на антаблементі.