Великосілки

З теренових вістей ВО «БУГ» УПА — Захід за 1943–1945 рр.:

3 вересня 1944 р. село оточили війська НКВС, проводили обшуки. багато чоловіків арештували, забирали людей під час Служби Божої. Під час цієї облави загинув юнак Куць Ярослав. Також в Желехові є дві вчительки-східнячки, які працюють на НКВС.

14 червня 1945 р. п'ять бійців УПА зробили засідку на енкаведистів біля села, було знищено молодших лейтенантів НКВС Насонова і Клокова, сержанта Конюхова і одного бійця НКВС. Здобуто один кулемет, три автомати, два пістолети, 300 шт. набоїв.

28 листопада 1945 р. боївка УПА в Великому Желехові напала на дім, де перебував участковий та станиця НКВС. Солдатів роззброєно, а участковий Мельник з одним пораненим втік.

3 грудня 1945 р. в Великому Желехові НКВС викликав до району всіх демобілізованих солдатів ЧА, відібрали у них документи та змушували вступати в НКВС.

19 грудня 1946 р. бійці НКВС заарештували, невідомо за що, 65-річну жінку та по звірськи вбили.[6]

Останній дерев'яний храм спорудили в 1773 році, але його оснащення тривало до 1781 року.

Під час загального канонічного візиту Львівського архієпископа (8–9 червня 1821 р.) був написаний протокол, завдяки якому ми дізнаємось про зовнішній вигляд церкви: церква 44 ліктів в довжину і 24 ліктів завширшки; побудований на кладці фундаментів квадратного дерева, сильні в стінах; 6 вікон із залізними решітками вздовж та впоперек; в середині стіни були покриті лляними полотнами з квітами; великий вівтар, розписаний аквамариновою фарбою з позолоченими різьбленими розквітами, дві фігури серафимів із позолоченими крилами; біля вівтаря по обидва боки є двері в ризницю, круглі вгорі; на них — красиві білі вази з позолотою, а на постаментах, що вже стоять біля стіни прилеглого вівтаря, з одного боку, картина «Відвідання св. Єлизавети», а з іншого боку «св. Єлизавета»; у пресвітерії, біля кутової стіни зліва, була різьблена кафедра, багато прикрашена кольором із позолоченими жучками та різьбленими вінками; лави в церкві було чотири пари; над дверима церкви знаходилися хори, у центрі яких був орган із семи голосів; великі церковні двері із залізними замками і засувами, і міцний великий замок; підлога була кам’яною, встеленою квадратними плитками; купол, на вершині церкви, був обрамлений білим листовим металом і тоді був у доброму, міцному стані; навколо цвинтаря біля церкви, між мурованими стовпами на цегляному фундаменті, стояла огорожа з товстого бруса з дахом.

У протоколі візиту 1840 р. згадується нещодавній ремонт костелу. У 1908 році інтер’єр храму був змінений. У 1938 році дах церкви потребував ремонту. Того ж року у компанії Ягодзінського був замовлений новий дев’ятиголосний орган. Однак невідомо, чи був він розміщений в церкві.[7]

У 1930-х роках завершили ремонт та облаштування парафіяльного будинку з театральним залом на місці зруйнованої під час Першої світової війни лікарні для бідних. Зал крім вистав, повинен був служити місцем зустрічі молоді та читальним залом. Парафія, налічуючи понад півтори тисячі вірян, мала філіальні каплиці в Неслухові, Стрептові (1894 р.) та Ямному (1892 р.).

У 1944 році останній парох о. Андрій Чехович разом із частиною костельного майна виїхав до Польщі.[8] Після від’їзду парафіян храм двічі відкривали силою і спустошували (про це ми знаємо з листа священника Чеховича до курії в Любачу від 12 жовтня 1947 р.).

У червні 1953 року церква була зруйнована комуністичною владою, а територія цвинтаря була розорана (влада хотіла розширити дорогу, що веде до центру міста).[7]

На місці плебанії було збудовано поліклініку.

2 липня 2018 році на місці костелу за участі єпископа-помічника Львівської архідієцезії о. Едварда Кава та духовенства й вірних була звершена Свята Меса. Того ж року залито фундамент під нову каплицю Матері Божої Чорничної РКЦ.[9]

Церква збудована за сприянням власників села графського подружжя Тадеуша та Анни Дідушицьких та родина Пайгертів.

Великий дерев'яний храм стоїть у центрі села, запроектований архітектором Міхалом Ковальчуком.

Будівля хрестова у плані, з півночі та півдня має прибудовані до вівтаря високі ризниці.

По периметру повністю оточена арочною галереєю з дерева, накритою широчезними дахами. Три вхідні двері: центральні у західній стіні бабинця, над якими розташована проповідниця, бічні розташовані у північній та південній стінах нави і накриті виступаючими над опасанням дахами.

На одвірках західних вхідних дверей можна побачити написи, підкреслені золотистою фарбою:

«В ім`я Отця і Сина і Святого Духа амінь. Цей храм створений за допомогою чесних прихожан і благородних жертводавців графа Тадея і Анни Дідушицьких та Івана і Леонтини Пайгертів року Божого 1892»

Покровителями церкви до Другої світової війни були граф Станіслав і Розалія Дідушицькі.

Стіни підопасання — голий, не фарбований зруб, решта покриті дерев'яними лакованими планками, загостреними на кінці, що імітують гонту.

Вгорі: бабинець та вівтар на високих світлових восьмериках (над вівтарем менший) накриті невеликими банями з маківками. Над навою таке ж завершення, тільки восьмерик і баня більших розмірів.[10]

В селі діє Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів та дошкільної освіти.

• Ян Пьотр Гринковський (15 червня 1891 ― † 21 березня 1971; Краків ) ― польський живописець, графік і сценограф;
• Филимо́н Курча́ба (21 грудня 1913 —† 26 жовтня 1995; Львів) — єпископ Української греко-католицької церкви; з 23 лютого 1985 року — єпископ-помічник Львівської Архієпархії УГКЦ;
• Гірний Володимир (10 травня 1913 ― † 13 травня 2000; Оквілл) ― військовий 1-ї Української дивізії УНА;[12]
• Куртяк Євген Григорович (11 лютого 1936 ― † 17 вересня 1996; Львів) — український письменник, журналіст;
• Вантух Мирослав Михайлович (нар. 18 січня 1939) ― український хореограф, генеральний директор — художній керівник Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. Павла Вірського, Герой України (2004);
• Демцюх Зіновій Миколайович (нар. 7 лютого 1943) — український диригент, педагог, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка, Заслужений працівник культури України;
• Сікорський Іван Іванович (9 квітня 1975 — † 2 вересня 2018; Великосілки) ― солдат 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила, учасник російсько-української війни;[13]
• Осуховський Олег Іванович (нар. 18 червня 1978) — громадсько-політичний і державний діяч. Народний депутат України VII та VIII скликань;
• Івашків Василь Іванович (нар. 23 листопада 1979) ― священник УГКЦ;
• Шпирка Володимир Михайлович (23 березня 1984 — † 11 липня 2014; Зеленопілля) — солдат 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила, загинув від обстрілу російськими окупантами з РСЗВ «Град» під Зеленопіллям.[14]