Вулиця Максима Кривоноса (Львів)

Початкові назви в різний спосіб пов'язані з колишньою будівлею Колегією театинів, що розташована на ній.

• Від початку XIX століття й до 1860 року — Ерцбішофсґассе[3].
• 1860 — 1871 роки — Роте Клоста або ж Червоного кляштору. Назва походить від червоної черепиці, якою було покрито дах колегії театинів.[4]. Згодом — Артилерії. Власне через те, що монастир був перетворений 1785 року на казарми артилерії[5][3].
• 1871 — 1942 роки — вулиця Театинська, що походить від назви чернечого ордену театинів, котрому монастир початково належав[6]. 1890 року до вулиці Театинської приєднано частину вулиці Шкарпової (нині — вулиця Насипна), що дало змогу подовжити вулицю до площі Стрілецької (нині — площі Данила Галицького)[3].
• 1942 — 1944 роки — під час німецької окупації вулицю було перейменовано на Шльосберґштрассе або ж Замкова гора[7].
• У червні 1944 року повернена передвоєнна назва — вулиця Театинська[8], а від грудня того ж року — вулиця Кривоноса, названа на честь Максима Кривоноса, козацького ватажка, полковника, котрий 15 жовтня 1648 року керував першим в історії успішним штурмом Високого замку, біля підніжжя якого прокладена вулиця[9][10].

У забудові вулиці переважають класицизм, сецесія, конструктивізм 1960-х років[11]. Декілька будинків є пам'ятками архітектури місцевого значення[2]:

• № 1: Колишні Костел святого Казимира і монастир реформатів. Костел збудований у 1656—1664 роках. У 1730-х роках перебудований коштом київського ловчого Франциска Завадського. До перебудови ймовірно міг бути залучений Паоло Фонтана.[12] За радянських часів упродовж 1950–1970-х років була трудова виправна колонія № 1 для неповнолітніх дівчат. Від 1980-х років весь комплекс перебував в користуванні Міністерства внутрішніх справ СРСР, а нині належить Міністерству внутрішніх справ України. 2007 року костел передали українській греко-католицькій церкві під посвятою блаженного отця Климентія Шептицького. Нині корпусах монастиря розташований навчальний корпус Львівського державного університета внутрішніх справ.[13] Обидві будівлі є пам'ятками архітектури місцевого значення під реєстраційними № 139-м (монастир реформатів) та № 1327-м (костел святого Казимира)[2].

Фігура Святого Вінсента де Поля (автор Антон Попель)

• № 1-А: Колишній шпиталь і дім убогих святого Вінсента де Поля. Заснований 1714 року монахинями ордену сестер Милосердя («Шариток»). Багаторазово перебудовувався, зокрема, архітектором Альфредом Каменобродським наприкінці XIX століття. У 1909—1910 роках корпуси перебудовано й доповнено ще одним новим за проєктом Ігнатія Кендзерського та Адама Опольського[14].
• № 3: На цьому місці стояв будинок професора української гімназії, священика Івана Рудовського, збудований 1911 року за проєктом Петра Тарнавецького[15]. На початку XX століття в будинку мешкав архітектор Якуб Фельд[16], інспектор української кредитної спілки «Дністер» Осип Кузьмич[17], діяч українського руху в Галичині, депутат австрійського парламенту Ксенофонт Охримович[18], український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець Лонгин Цегельський[19]. Будинок зруйнований 1944 року. У 1960-х роках тут споруджена чотириповерхівка. Ще на початку ХІХ століття під схилом гори на подвір'ях будинків № 3, 5, 7 розміщувався цвинтар, що позначений на мапі Львова 1828 року.
• № 6: Будівля колишньої колегії театинів, споруджена у 1738—1746 роках за проєктом архітекторів Нікола Сальві і Гаетано К'явері. У 1785 році йосифинською касатою, яка стосувалася ліквідації дрібних чи малозаселених монастирів, колегію закрили, театинці виселені, а у приміщенні влаштовано казарми артилерії[20] «Червоний кляштор» використовували як казарми до 1989 року. Нині тут міститься Державне підприємство «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем»[21] та Територіальне управління Державного бюра розслідувань України. Будівля колишньої колегії театинів є пам'яткою архітектури місцевого значення під реєстраційним № 603-м[2].

• № 7: Чиншова кам'яниця збудована у 1903—1907 роках за проєктом Альфреда Захаревича. У стилі фасаду відчитуються риси модернізованого ампіру.[22][23] Попередній будинок на цьому місці був споруджений за проектом Едмунда Келера у 1864 році[24]. У міжвоєнний період у будинку мешкав польський священник, мистецтвознавець і історик релігії, катехит у школах міст Львова та Тернополя, згодом професор кафедри церковного мистецтва Львівського університету о. Владислав Жила[25]. Також мешкав посол від округи Ярослав до Галицького сейму 9-ї та 10-ї каденцій Владислав Яґль[26].

Кам'яниця Франциска Сковрона (вул. Кривоноса, 10)

• № 9: у 1900—1916 роках в будинку містилася редакція, українського сатирично-гумористичного часопису «Комар» (редактор Іван Кунцевич)[27].
• № 10: початково це був власний будинок архітектора Франциска Сковрона. Фасад спроектований Іполітом Слівінським, неорококове скульптурне оздоблення ймовірно Антона Попеля[28]. До 1939 року це була бурса імені Митрополита Андрея Шептицького. У 1974—1992 роках — навчальні приміщення технічного училища № 2 (нині — Львівський коледж «Інфокомунікації» Національного університету «Львівська політехніка», що розташований на вул. Січових Стрільців, 7)[29]. Від 1994 року тут діє Львівський науково-практичний центр професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України[30].
• № 12—А: в будинку за радянських часів працювала майстерня з ремонту взуття.
• № 13: на цьому місці стояв власний дерев'яний будинок Юліана Зеліберга, каліграфа намісника Галичини та засновника першого в Галичині товариства глухонімих «Надія». Зруйнований під час другої світової війни.
• № 14: у цьому будинку на початку XX століття містився ресторан Менахема Масса[31].
• № 15: у 1903—1906 роках в будинку містилися редакції газети «Руский селянин». Редакторами видання були Ж. Гольоб та В. Дем'янчук[32].
• № 18: в будівлі міститься Державний навчальний заклад «Львівське вище професійне училище технологій та сервісу», засноване 10 червня 1946 року, як профтехшкола[33].
• № 18—А: студентський гуртожиток Державного навчального закладу «Львівське вище професійне училище технологій та сервісу». Споруда стилізована у неороманському стилі.
• № 19: в будинку на початку ХХ століття містилася редакція руського (українського) місячника «Економіст», заснованого українським громадським діячем Костянтином Паньківським.[34]
• № 29: у цьому будинку мешкав польський фізик та математик, професор Львівської політехніки, вчитель середньої школи Вітольд Еразм Рибчинський[35].
• № 31, 33, 35, 37: Комплекс з двох триповерхових та двох чотириповерхових чиншових кам'яниць, збудований у 1911—1912 роках за проєктом Станіслава Данковського з архітектурно-будівельного бюро Зиґмунта Федорського на замовлення підприємців Якуба Зільберштайна та Шимона Фрея[36]. В декорі кам'яниць переважають елементи неороманського (неоготичного) стилю. Частковий дозвіл на заселення приміщень власники отримали у березні 1913 року, а на частину приміщень цокольного поверху — у червні того ж року[37]. Кам'яниці під № 35 та № 37 є пам'ятками архітектури місцевого значення під реєстраційними № 957-м та № 958-м відповідно[2]. На початку XX століття в кам'яниці № 31 мешкав український фольклорист, правник доктор Олександр Бариляк[38], в кам'яниці № 37 — віце-директор Крайової спілки промисловців Владислав Берґель[39], директор кредитної спілки Станіслав Хоміцький[40], ректор духовної семінарії о. Юзеф Ґаворшевський[41], до 1919 року мешкав український вчений-правник і політичний діяч, автор проєкту Конституції ЗУНР, професор австрійського цивільного права у Львівському університеті Станіслав Дністрянський[42]. На початку XX століття в будинку № 33 мешкав директор львівського «Луна-парку»[43] Макс Буркер[44], повоєнні роки в будинку мешкала відома українська письменниця Ірина Вільде.[45] У будинку № 35 мешкав архітектор Міхал Лужецький[46].

Якщо уважно придивитися до будинків при вулиці Кривоноса, то можна побачити тримачі розтяжок контактної мережі на згадку про те, що тут колись курсував трамвай. Це був одноколійний трамвайний маршрут № 12, який прямував від вулиці Суворова (нині — вулиця Сахарова) та доходив аж до головної алеї парку Високий Замок[47], але був найскладнішою трамвайною лінією Львова. Маршрут ліквідували 1969 року через неможливість експлуатації на ній нових важких вагонів, а згодом розібрали рейки та заасфальтували вулицю[11].

• Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
• Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — 172 с. — ISBN 978-617-629-077-3.
• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — 528 с. — ISBN 978-966-2154-24-5.
• Львов: справочник / сост. Г. Гербильский и др.; общ. ред. Б. К. Дудыкевич. — Львів : Вільна Україна, 1949. — 200 с. (рос.)
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. ХІІІ—ХХ століття. — Львів : Світ, 2001. — 128 с. — ISBN 966-603-115-9.
• Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові / авт. передм. Я. Д. Ісаєвич; упоряд., текстолог. опрац. і примітки Б. З. Якимовича; Упоряд. іл. матеріалу Р. І. Крип'якевича; Худож. В. М. Павлик. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 88. — ISBN 5-7745-0316-Х.
• Biriulow J., Tarnawiecka M., Dubicki T. Piotr Tarnawiecki, architekt lwowski. — Lwów: Centrum Europy, 2002. — 104 s. — ISBN 966-7022-27-7. (пол.)
• Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa: rocznik siedmnasty, 1913. — Lwów: wydawca Franciszek Reicman, 1912. — 796 s. (пол.)
• Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa: rocznik dziewiętnasty, 1916. — Lwów: wydawca Franciszek Reicman, 1915. — 440 s. (пол.)

• У Львові відновлювати фасади храму свм. Климентія Шептицького. lv.suspilne.media. 17 жовтня 2019. Процитовано 8 серпня 2020.
• Вулицю Кривоноса до вересня закриють для транспорту. varianty.lviv.ua. 31 травня 2019. Процитовано 8 серпня 2020.
• ЛОДА передала у власність громаді УГКЦ колишній костел Св. Казимира. forpost.lviv.ua. Форпост. 26 квітня 2019. Процитовано 8 серпня 2020.