Економіка Європейського Союзу

Сфера послуг — один з найважливіших секторів Європейського Союзу. Складає він 74,7 % ВВП, порівняно з промисловим виробництвом — 23,8 % ВВП, та сільським господарством — лише 1,5 % ВВП[15].

Фінансові послуги добре розвинені у межах Єдиного ринку Союзу. Компанії мають більшу залежність від банківського кредитування, ніж у Сполучених Штатах, хоча в рамках ініціативи Союзу ринків капіталу планується перехід до компаній, які отримують більше фінансування через ринки капіталу. План ЄС, запропонований Комісією у вересні 2015 року для мобілізації вільного руху капіталу в межах ЄС[16]. План мав на меті до 2019 року створити складові частини інтегрованого ринку капіталу в ЄС[17]. Ініціатива включала в себе 33 заходи[18]. Проте, план було оновлено у 2017 та 2019 роках, оскільки жодне законодавство йому не відповідало[19]. Комісар з питань фінансової стабільності, фінансових послуг та ринків капіталу Валдіс Домбровскіс, колишній прем'єр-міністр Латвії, несе відповідальність за виконання ініціативи[20][21].

Згідно з Індексом глобальних фінансових центрів, два найбільші фінансові центри Європи — Лондон та Цюрих — перебувають за межами Європейського Союзу[22]. Два найбільші фінансові центри, що розташовані в межах ЄС —Франкфурт-на-Майні та Люксембург.

Сільськогосподарський сектор підтримується субсидіями Європейського Союзу у формі Спільної сільськогосподарської політики. У 2013 році підтримка становила близбко 45 мільярдів євро (менше 33 % від загального бюджету у 148 мільярдів євро) від загальних витрат ЄС[23]. Спочатку вона використовувалася для гарантування мінімальної ціни для фермерів у ЄС. Така політика піддавалася критиці, як одна з форм протекціонізму, яка гальмує торгівлю та завдає шкоди країнам, що розвиваються. Одним з найбільш опонентів була Велика Британія, друга за величиною економіка якої вийшла з блоку у січні 2020 року. Якщо у 1985 році близько 70 % бюджету ЄС витрачалося на сільське господарство, то вже у 2011 — пряма допомога фермерам та пов'язані з ринком витрати становлять лише 30 % бюджету, а витрати на розвиток сільського господарства — 11 %. До 2011 року 90 % прямої підтримки стали непорушними для торгівлі (не пов'язаними з виробництвом), оскільки реформи продовжували проводитись щодо Спільної сільськогосподарської політики, її фінансування та планування[24].

Європейський союз має суттєві запаси вугілля, нафти та природного газу.

Всі країни ЄС зобов'язалися дотримуватися Кіотського протоколу, й Європейський союз є одним з найактивніших його прихильників. Європейська комісія опублікувала пропозиції щодо першої всеосяжної енергетичної політики ЄС від 10 січня 2007 року.

Вугілля

Німеччина (Рурський вугільний басейн), Польща (Сілезький басейн) та інші.

Нафта

Шість країн Європейського союзу видобувають нафту, головним чином у нафтових родовищах Північного моря. Найбільшими виробниками є Сполучене Королівство, Данія, Німеччина, Італія, Румунія та Нідерланди.

Газ

Обсяг розвіданих запасів газу, дорівнює 2,242 млрд куб. м. (2010). Видобуток — 181,6 млрд куб. м. в рік (2009). Споживання газу дорівнює 489,4 млрд кубометрів (2009), що ставить ЄС на друге місце по використанню природного газу.

До 2022 року планується скоротити видобуток на найбільшому родовище газу в Європі — Гронінгені (Нідерланди; всього країна поставляє до Європи 39,1 млрд кубометрів) — до 12 млрд кубометрів на рік, у 2030 році — повністю припинити (родовище хочуть закрити з огляду на те, що його розробка викликає сильні землетруси).

Третій енергопакет — пакет законів щодо внутрішнього ринку газу та елекроенергії у Європейському Союзі. Його мета — більш відкриті газові та енергетичні ринки у Європейському Союзі. Пакет було запропоновано Європейською Комісією у вересні 2007 року та проголосовано у Парламенті Європейського Союзу у липні 2009. Вступив у дію 3 вересня 2009 року.

Атомна енергетика

Триває поступова відмова від атомної енергетики.

Відновлювана енергія

У 2009 році була прийнята Діректіева ЄС про відновлюваної енергетики, яка включала досягнення частки в 20 % до 2020 року в Євросоюзі[25]. До 2030 року вітряні електростанції повинні виробляти від 26 до 35 % всієї електроенергії в ЄС та заощадити 56 млрд євро[26].

З 2011 року — зростання введення нових потужностей на базі вітроенергетики (галузева асоціація — WindEurope); у 2018 — темпи знизилися (такого роду уповільнення розвитку галузі може бути пов'язано також із загальним уповільненням економіки Єврозони та її держав-локомотивів). Частка вітроенергетики в загальному енергобалансі Європи у 2018 році зросла з 12 до 14 %; загальна встановлена ​​потужність вітроустановок досягла 189 ГВт.

Метою Євросоюзу є доведення частки відновлюваної енергетики у кінцевому енергоспоживанні до 20 % до 2020 року та 32 % до 2030 року.

BUSINESSEUROPE — найбільша організація, що лобіює інтереси бізнесу в Європі.[27].

Топ 10 NUTS-1 та NUTS-2 регіонів із найвищим ВВП на душу населення входять в число перших п'ятнадцяти країн блоку: та жоден регіон із 12 нових країнах-членів, які вступили у травні 2004 року та січні 2007. NUTS положення встановлюють мінімальну чисельність населення в розмірі 3 млн, а максимальний розмір 7 млн ​​для середнього NUTS-1 регіону, й мінімум 800 тис. та максимум 3 млн для NUTS-2 регіону. Проте це визначення не визнається Євростатом. Наприклад регіон Іль-де-Франс, із населенням у 11,6 млн чоловік розглядається як NUTS-2 регіон, тоді як Аландські острови із населенням всього 26 тис. чоловік розглядаються як NUTS-1 регіон.

Ранг NUTS-2 Регіон Країна ВВП на душу населення (2018) у євро у % від середнього EU-28 1. Люксембург  Люксембург 79,300 263 % 2. Southern  Ірландія 67,900 225 % 3. Eastern and Midland  Ірландія 63,400 210 % 4. Брюссельський столичний регіон  Бельгія 61,300 203 % 5. Гамбург  Німеччина 59,600 197 % 6. Північна Голландія  Нідерланди 50,300 195 % 7. Прага  Чехія 58,000 192 % 8. Верхня Баварія  Німеччина 53,900 179 % 9. Іль-де-Франс  Франція 53,700 178 % 10. Братиславський край  Словаччина 52,300 173 %

Rank NUTS-1 Регіон Країна ВВП на душу населення (2018) у євро у % від середнього EU-28 1. Люксембург  Люксембург 79,300 263 % 2. Брюссельський столичний регіон  Бельгія 61,300 203 % 3. Гамбург  Німеччина 59,600 197 % 4. Ірландія  Ірландія 57,500 191 % 5. Іль-де-Франс  Франція 53,700 178 % 6. Бремен  Німеччина 45,400 151 % 7. Західна Голландія  Нідерланди 44,100 146 % 8. Баварія  Німеччина 43,500 144 % 9. Гессен  Німеччина 42,400 141 % 10. Баден-Вюртемберг  Німеччина 41,900 139 %

За данними Євростату[30].

Серед десяти найнижчих регіонів у рейтингу 2017 року найбільше було Болгарії, а найнижчий показник зафіксований у Північно-західному її регіоні. Серед 20 регіонів нижче рівня 50 % п'ять — у Болгарії, по чотири — у Греції та Угорщині, по три у Польщі та по два у Франції та Румунії.

Ранг NUTS-2 Регіон Держава ВВП на душу населення (2018) у євро у % від середнього EU-28 1. Майотта  Франція 9,000 30 % 2. Північно-західний регіон Болгарії  Болгарія 10,100 34 % 3. Північно-центральний регіон Болгарії  Болгарія 10,500 35 % 4. Південно-центральний регіон Болгарії  Болгарія 10,900 36 % 5. Північно-Східний регіон (Болгарія)  Болгарія 12,400 41 % 7. Північний Схід  Румунія 12,600 42 % 7. Південно-східний регіон Болгарії  Болгарія 12,600 42 % 8. Північні Егейські острови Греція 14,200 47 % 11. Східна Македонія та Фракія Греція 14,300 48 % 11. Французька Гвіана  Франція 14,400 48 % 11. Люблінське воєводство  Польща 14,400 48 %

Ранг NUTS-1 Регіон Країна ВВП на душу населення (2018) у євро у % від середнього EU-28 1. Північна та Східна Болгарія  Болгарія 11,500 38 % 2. Macroregiunea Doi  Румунія 14,300 47 % 3. Велика рівнина та Північ  Угорщина 14,700 49 % 4. Східний регіон  Польща 14,800 49 % 5. Північна Греція Греція 15,900 53 % 6. Центральна Греція Греція 16,900 56 % 7. Macroregiunea Patru  Румунія 17,600 58 % 8. Північний регіон  Польща 18,000 60 % 10. Центральний макрорегіон  Польща 18,400 61 % 10. Егейські острови, Крит Греція 18,400 61 %

За данними Євростату[30]