Манго (рід)
Манго, або Мангіфера, — рід тропічних рослин родини сумахових.
| Манго | |
|---|---|
 | |
| Незрілі плоди манго на дереві | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Сапіндоцвіті (Sapindales) |
| Родина: | Фісташкові (Anacardiaceae) |
| Підродина: | Anacardioideae |
| Рід: | Mangifera L. |
| Біноміальна назва | |
| Mangifera L. | |
| Види | |
|
Більше 35 видів, включаючи: | |
 Вікісховище: Mangifera | |
Слово «манго» використовують також для найменування фрукта з солодким смаком та волокнистою структурою зі шкіркою в червоних, жовтих та зелених тонах і з жовтого або оранжевого кольору м'якоттю (докладніше див. Манго (фрукт)). Ці фрукти отримують здебільшого від культивації у світі одного з видів цього роду — мангове дерево або мангіфера індійська (Mangifera indica). Ця рослина — один з національних символів у Індії та Пакистані.
Деякі види манго культивують як кімнатні рослини.
Поширення
Спочатку рослина росла на прикордонній території індійського штату Ассам та держави М'янма у вологих тропічних лісах, але нині вирощується у багатьох країнах: у США, Кубі, Мексиці, Китаї, у країнах Південної та Центральної Америки, на Карибських островах, у тропічному поясі Африки (наприклад, у Кенії і у Кот-д'Івуарі), у багатьох азійських країнах (Таїланд, Філіппіни, В'єтнам), а також в Австралії.
Індія збирає близько 9,5 мільйонів тонн плодів манго і є головним виробником (один з найвідоміших сортів — Mangifera indica ‘Alphonso’). У Європі манго культивується головним чином у Іспанії на Канарських островах.
Мангове дерево
Вічнозелене мангове дерево має висоту 10 — 45 м; крона дерева сягає радіусу 10 м. Нове листя виростає жовтувато-рожевого кольору, проте швидко стає темно-зеленими. Невеликі (кольори від білого до рожевого) квіти після їх розкриття мають аромат, схожий на аромат лілій. Після в'янення квіток до дозрівання плодів манго зазвичай проходять 3 — 6 місяців.
Зрілі фрукти висять на довгих стеблах та важать до 2 кг. Шкірка манго тонка, гладка, зеленого, жовтого або червоного кольору в залежності від ступеня зрілості (часто зустрічається комбінація всіх трьох кольорів). Велика плоска та тверда кісточка оточена м'якоттю, яка може бути м'якою або волокнистою залежно від зрілості плода.
Застосування
Плоди манго часто використовуються у домашній медицині в Індії та інших азійських країнах. Наприклад, в Індії манго застосовують для зупинки кровотеч, для зміцнення серцевого м'яза і для найкращої роботи мозку.
Незрілі плоди
Зелені недозрілі плоди містять у собі у великих кількостях крохмаль, який у міру дозрівання перетворюється на прості вуглеводи: сахарозу, глюкозу та мальтозу. крім того, незріле манго — цінне джерело пектину, однак після утворення у плоді твердої кісточки його кількість істотно зменшується. Завдяки вмісту у ньому лимонної, щавлевої, яблучної та бурштинової кислот незрілий плід дуже кислий на смак. Також зелене манго багате вітаміном С (у 15 мг міститься стільки ж вітаміну С, скільки у 30 мг лайма), є в ньому й інші вітаміни: B1, B2, ніацин.
Зрілі плоди
.jpg.webp)
Зрілий фрукт на смак дуже солодкий і має приємний солодкуватий аромат. У ньому багато вітамінів та цукрів, але мало кислот.
Вітамін А, що міститься в зрілому фрукті у великих кількостях, добре впливає на органи зору: допомагає при «курячій сліпоті», сухості рогівки та інших очних захворюваннях. Крім того, регулярне вживання стиглих плодів у їжу сприяє поліпшенню імунітету та оберігає від інфекцій простудного характеру, таких як ГРВІ, риніт та інші.
Зрілі плоди також використовуються для зниження ваги, оскільки плоди містять у собі багато вітамінів та вуглеводів — так звана манго-молочна дієта.
Можливі негативні наслідки
При вживанні понад два незрілих плоди на день можлива поява кольок, роздратування слизової шлунково-кишкового тракту та горла. Переїдання стиглих фруктів може призвести до розладу кишківника, запорів, алергічних реакцій[1].
Примітки
- Манго-манго. Полезная экзотика. Архів оригіналу за 23 жовтня 2009. Процитовано 30 грудня 2013.