Монети Ногайського улусу

Монети Ногайського улусу почали карбуватися беклярбеком Ногаєм в першій половині 70-х років XIII ст. у містах Сакча, Ак-Кермані, Солхаті та Тирновському царстві. Після його смерті у 1300 році карбувалися монети його сином Чаком, пізніше джучидами Токтою та Узбек-ханом. Карбувалися срібні дирхами (з 1310 данги) та мідні пули (фуллари, або фоллари). Також карбувалися мідні монети у генуезьких колоніях Подунав'я. Останні монети датовані 1316 (1320) роком і карбувалися за часів Узбек-хана.

Історія

У 1260 році нащадок половецького племені Тенгріанських жреців, онук хана Котяна, беклярбек Улусу Джучі Ногай, в поселеннях нижнього Дунаю (Подунав'я) заснував Ногайський улус зі столицею у місті Сакча. У 1300-х роках, після смерті Ногая, улус припиняє своє існування. Землі Ногая на недовгий період потрапляють в управління його сина Чака, під керуванням джучида Токти-хана (1291–1312). З 1301 року, після смерті Чака, хани не залишали своїх намісників — територія управлялася місцевими володарями під контролем джучидів. У другому десятилітті XIV ст. території Ногая були доєднані до Кримського улусу[1][2].

Перші мідні монети почали карбуватися з 1270-х роках наслідуючи візантійські мідні монети під сюзеренітетом Ногая. У 1286—1296, 1301—1313 роках карбувалися срібні та мідні монети ханів Улус Джучі. У 1308—1312 роках карбувалися мідні монети генуезької синьйорії. У другому десятилітті ХІV в. карбувалася мідна емісія «синьйорії за візантійською традицією» під сюзеренітетом золотоординського хана та мідні імітації монет джучидів і ногайців[3].

Монетний двір у Сакчі

Дирхами та данги
Карбування у Сакчі. Дирхама. Чака

Срібні дирхами Сакча (араб. ساقجي‎) почали карбуватися в 90-х роках XIII ст. за часів правління Ногая.

  • 1) ½ дирхама. 1291 (690 рік Гіджри) рік. На аверсі у крапковому чотирикутнику легенда в 3 рядки: «Шанування Аллаха та його послідовника справедливого Ногай-хана». На реверсі в крапковому чотирикутнику тамга Бату, позначення монетного двору та рік карбування. З боків чотирикутників віньєтки. Вага — 0,5-0,7 гр[4].
  • 2) Недатований дирхам (Бл. 1290—1310). На аверсі знак, схожий на лілію, з боків легенда: «Хан справедливий Ногай» (араб. ٮوغٮای العاٮل خان‎). На реверсі 2 тамги дому Бату та позначення монетного двору: «Шанування Аллаху. Сакчи» (араб. ٮاقچی العز لله‎). Існують також різновиди з однією тамгою Бату над лілією. Вага — 1,2-1,4 гр.
  • 3) На аверсі в подвійному лінійному колі коло з крапок, в полі монети лінійна легенда з трьох рядків: «Султан аль-Муаззан Чака-хан» (араб. چكا خان الاعطم السلطاب‎). На реверсі в крапковому чотирикутнику з легенда з 3 рядків, з боків віньєтки: «Карбування Сакчі аль-Махруса» (араб. المحروسة ساقچی ضرب‎).
  • 4) Дирхам. На аверсі легенда в 3 рядки. На реверсі тамга дому Бату, під нею зірка, з боків надписи. Під тамгою зображення барса крокуючого вправо. Існують різновиди з барсом крокуючим вліво.
  • 5) Дирхам. На аверсі легенда в 3 рядки. На реверсі тамга дому Бату, під нею зірка, з боків надписи. Під тамгою зображення птаха крокуючого вправо.
  • 6) Дирхам. 1299—1301. На аверсі вершник зі стягом на коні, праворуч латинська літера «Р» над зіркою. На реверсі в колі тамга Ногая, по колу монети позначення імені та титулу латинськими літерами.
  • 7) Данг. 1311—1313 (710—712 рр.Г.). На аверсі в крапковому колі надписи, на реверсі в крапковому чотирикутнику[5].

Пули
Карбування у Сакчі. Пул. Ногай 1291 (690 р.Г) рік

Мідні пули почали карбуватися за часів Ногая та його сина Чака (1273—1301/2)

  • 1) Мідні пули Сакчі 1273—1286 років карбувалися з зображенням трьоногої тамги Ногая, яка сполучалася з кільцем над нею. На реверсі карбувався візантійський надпис «ІС ХС». Відомі також різновиди з надписом «ІС ХС NIKA».
  • 2) 1273–1285/6, 1291. На реверсі зображувався стилізований двоголовий орел[6].
  • 3) На аверсі в трикутнику легенда, з боків легенда. На реверсі в трикутнику тамга Бату. В центрі трикутника позначення місця карбування.
  • 4) На аверсі в трикутнику легенда, з боків легенда. На реверсі 2 тамги дому Бату. В центрі розміщена лілія.
  • 5) На аверсі в чотирикутнику стилізоване зображення морди тварини. На реверсі тамга дому Бату, з боків позначення монетного двору[7].
  • 6) На аверсі розміщена 8-променева розета. На реверсі тамга Ногая та позначення монетного двору.
  • 7) На аверсі складний орнамент. На реверсі тамга Ногая та позначення монетного двору.
  • 8) 1286—1301. Сонце з людським обличчям. На реверсі тринога тамга Ногая зі сполученим колом вгорі, з боків позначення монетного двору[8].
  • 9) Часи правління Ногая, Чака, Токти та Узбека. 1291—1312. Анонімний пул. Двонога тамга дому Бату, навколо неї легенда: «Карбування у Сакчі» (араб. ساقجي ﺿﺭﺏ‎) На реверсі в чотирикутнику зображення лева крокуючого вліво. Існують також різновиди з головою лева в чотирикутнику[3].

Монетний двір у Ак-Кермані

За часів правління Менгу-Тимура (1269–1282) на берегах Чорного моря розбудовувались нові міста Ак-Керман, Кілія, Тавань, Азак та ін. Під час існування Ногайського улусу в поселеннях Ак-Керман та Кара-керман (турецька назва Ачі-Кале), знаходились оборонні фортеці. Фортеця Ак-керман будувалася на залишках грецького міста Тіра. У 1288 році Ногай, не маючи чим сплатити військам в боротьбі з іншими чингізидами, продав місто генуезьким торговцям. Під час походу Узбек-хана на Крим місто на декілька років опинилося під управлінням джучидів. Після його смерті знову повернувся під управління генуезців. Наприкінці XIV століття Ак-Керман потрапив до складу Молдовського князівства[9]. В 1944 році місто Ак-Керман отримало назву Білгород-Дністровський. Сучасне місто Білгород-Дністровський знаходиться в Одеській області на Дністровському лимані у 18 км від Чорного моря[10].

Дирхами та данги
Карбування в Ак-Кермані, ½ Дирхама Ногай, бл. 1270-1290 рр.

В період з 1270—1290 роки карбувалися срібні фракції дирхамів з позначенням монетного двору Ак-Керман (араб. آق كرمان‎). На аверсі в потрійному колі (зовнішні лінійні, середній крапковий) серед крапок зображено стилізовану тамгу Ногая. На реверсі в подібних колах легенда:«Карбування у Ак-Кермані» (араб. آق كرمان ﺿﺭﺏ‎). В 1316 (деякі дослідники схиляються до думки, що рік на монеті зазначений як 719 (1320) за Гіджрою) році карбувалися срібні данги з позначенням монетного двору Ак-Керман. На аверсі позначалося ім'я хана Узбека, на реверсі монетний двір[11].

Монетний двір у Солхаті

Докладніше Монетні двори Криму

Під час панування на Криму Золотої Орди у середині ХІІІ ст. (бл. 1255 року) в столиці улус-юрта Солхаті, почав функціонувати монетний двір (дарабхан). У 1291 році за допомогу в поваленні джучида Тула-Буга, Ногай отримав від хана Токти право на співуправління в Солхаті (араб. صلغات‎)[12].

Дирхами
Карбування в Криму, дирхам, Ногай-Токта (1291-1297)

Бл. 1291—1298 роках карбувалися срібні дирхами Ногая двох типів:

  • 1) На аверсі в подвійному лінійному колі (поміж ними крапкове) в полі легенда в 3 рядки : «Хан / Правосудний / Токта». На реверсі в крапковому колі шестидуговий картуш, в центрі якого тамга дому Бату, під нею тамга Ногая. З боків надпис: «Карбування Криму» (араб. قرم ﺿﺭﺏ‎).
  • 2) На аверсі в крапковому полі легенда в 3 рядки: «Хан / Правосудний / Ногай». На реверсі в крапковому колі шестидуговий картуш, в центрі якої тамга дому Бату. З боків від тамги позначення монетного двору (Крим), під тамгою шестикутна зірка[13][14].

Пули
Карбування в Солхаті, пул, Ногай-Токта (1291—1312)

За часів золотоординського хана Токти карбувалися мідні пули в період з 1291—1312 (690—713 рр.Г.) роки. На аверсі в подвійному лінійному колі зображувалось сонце з людським обличчям, між внутрішнім і зовнішнім колом геометричні лінії, що імітують сонячне проміння. На реверсі амга дому Бату, над нею тамга Ногая. Зліва від тамги надпис: «Карбування», праворуч «Солхат». Також існують і варіанти мідних монет із позначенням монетного двору «Крим» (араб. قرم‎)[15].

Монетний двір Тирновського царства

У 1185 році, після повстання царів Болгарського царства (Тирновське царство) Петра, Івана Асеня та Калояна проти Візантійської імперії, відновлено було незалежність царства. У 1242 році Болгарія, під час монгольської навали, потрапила під контроль Золотої Орди. У 1285 році держава потрапляє під управління темника Ногая. У 1299 році син хана Ногая — Чака займає болгарський трон під контролем джучида Токти. Повставши проти Тохти Чака оголосив себе царем Болгарії. У 1301 році, у результаті повстання болгарів на чолі з Феодором Тертером, Чака був убитий, а його голову було відправлено хану Токті. Місце на болгарському престолі зайняв Феодор. У 1322 році, після смерті царя, в результаті кризи від Болгарського царства відокремлюється частина держави під назвою Добруджанське князівство. У 1371 році від Тирновського царства відокремилася частина під назвою Відінське царство. У 1396 році Болгарське царство було завойоване османами включно з незалежними державами. Тирновському царству османами було надане право на обмежене самоуправління[16].

Дирхами
Карбування в Болгарському царстві, дирхам, Чак-Токта

Під час недовгого правління Чака (1299—1300), під керуванням джучида Токти, в Болгарському царстві карбувалися анепіграфічні дирхами. На аверсі в потрійному колі (середній крапковий) в трикутнику тамга Чака — малий трикутник з колом на верхньому куті. В центрі тамги зірки та крапки. З боків трикутника віньєтки. На реверсі в потрійному колі (середній крапковий) у п'ятикутній зірці зображувалась тамга дому Бату. В сегментах зірки — крапки. З боків віньєтки[17].

Генуезькі колонії Подунав'я

Монетний двір у Вікіна

Точне місце знаходження міста Вікіна невідоме. Дослідники припускаються думки, що воно знаходилось поміж генуезькими колоніями Кілією-Веке та Бреїлою на півночі Добруджа. Перші згадки про місто належать Анні Комніній, де у своїх записах за 1148 рік вона згадує місто під назвою Біцина (лат. Bitzina)[18][19]. У 1261 році, згідно Німфейського договору генуезцям було надане право вести торгівлю на землях Західного Причорномор'я[20]. Наприкінці XIV ст. місто потрапило під візантійський контроль. Після візантійсько-генуезької війни у 1348—1349 роках вплив візантійців на землях Нижнього Дунаю припинився, тоді як Вікіна перебувала у війнах поміж монголами та болгарами, а пізніше з турками. Занепад Вікіні привів до створення колонії в Бреїлі, та Кілії-Веке[20].

Фоллари
Карбування у Вікіні (Генуезька колонія), фоллар

На початку 60-х років румунським дослідником Е. Обреландером знайдені монети на території фортеці Енісала з надписами були визначні як карбування Вікіни. Він припустив, що літери «VI» ліворуч від тамги і позначають назву міста. За реконструкцією даних монет він визначив, що вони карбувалися в 1308—1312 (707—711 рік Гіджри) роках в період правління хана Токти (1291–1312). Деякі дослідники схиляються до думки, що місто Сакча мала і іншу назву, і карбовання фолларів віднесене ним до цього міста. Але враховуючи малу кількість знахідок подібних монет, дослідники не дійшли спільної думки[21]. На аверсі монет зображувалася тамга дому Бату, ліворуч латинські літери «VI». На реверсі в лінійному колі лотарінгійський хрест, із боків літери «S/A/T/Y». Вага — 1,2-1,4 гр.[22].

Примітки
  1. Кузев Ал., 1981 – Кузев. Ал. Облучица-Исакча – Български средновековни градове и крепости. Т. 1. Градове и крепости по Дунав и Черно море. – Варна, 1981. – С. 211–216(болг.)
  2. Iliescu O., Simion G. Le grand Tresor de monnaies et lingots de XIII etXIV siecles // Revue des etudes sud-est europeenne. — Vol. II. — 1964. — № 1-2. — P. 217–220.(ісп.)
  3. Л.Ц. Лазаров «Джучидские монеты, чеканенные в Сакчи на территории современной Болгарии» Нумизматика Золотой Орды. Вып. 2. 2012. Ст. 11-22(рос.)
  4. А. В. Кривенко, А. А. Казаров. Джучидские монеты Сакчи из находок на городище Костешты в Молдове. Stratum plus №6. 2010(рос.)
  5. Oberländer-Târnoveanu E., The coinage of the Genoese settlements of the Western Black sea shore and on the Danube – Peuce, seria noua, II (XV). – Tulcea 2004а, р. 287(рум.)
  6. Oberländer Târnoveanu Е., Byzantino-tartarica – lemonnayage dans la zone des Boushes du Danube à la fin du XIIIe et au commencement du XIVe siècle –I l Mar Nero, II, Roma – Paris, 1995/ 961995/96, p. 201–202(рум.)
  7. Хромов К.: Наследники Чингисхана и их монеты. Монеты и монетные дворы улуса Джучи. Западное Причерноморье. Исакчи, Чилла, Вициния. 2004(рос.)]
  8. Oberländer-Târnoveanu. Un atelier monétaire inconnu de la Hor de d’Or sur le Danube: Saqčy-lsaccea (XIIIe-XIVe siècles). In: Hackens T., Moucharte G. (dir.). Actes du XIe Congrès International de Numismatique. Bruxelles, 8—13 septembre 1991. Vol. III. Louvain-la-Neuve: Séminaire de Numismatique Marcel Hoc,1993:рр. 298(рум.)
  9. Тизенгаузен В. Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. Том 1. — СПб, 1884, с. 456(рос.)
  10. Білгород-Дністровський - Енциклопедія Сучасної України
  11. Полевой Л.Л. К топографии кладов и находок монет, обращавшихся на территории Молдавии в конце XIII—XIV в. // Известия Молдавского филиала АН СССР. — 1956. — № 4 (31). — С. 91—103.(рос.)
  12. Веселовский Н.И., 1022. Хан из темников Золотой Орды Ногай и его время // Записки Российской Академии Наук по отделению исторических наук и филологии. Т. XIII, VIII серия. Петроград., с.52-53(рос.)
  13. Северова М.Б., 1995. О некоторых монетах Ногая // Тезисы докладов ВНК-III, Владимир, 1995. М., с.17-19
  14. Северова М.Б., 2002. И снова о монете с именем Ногая, а также о редкой крымской монете с двумя тамгами // Тезисы докладов и сообщений ВНК-Х. Псков 2002. М., с.76-78
  15. К. Хромов «Монеты Солхата» / «Нумизматика и Эпиграфика» 1999 г. №4. – С.31-32(рос.)
  16. Історія Болгарії(англ.). Архів оригіналу за 10 листопада 2009. Процитовано 31 січня 2018.
  17. Oberländer-Târnoveanu, E. Un atelier monétaire de la Horde d’Or au sud de la Dobroudja, à la fin du XIIIe siècle et son importance historique, in Prinos lui Petre Diaconu la 80 de ani, ed I. Cândea, V. Sîrbu şi M. Neagu, Brăila, 2004, pp. 535-556.(нім.)
  18. Traian-Valentin Poncea, Geneza orașului medieval românesc Extra-Carpatic (secolele X-XIV), Editura Biblioteca Bucureștilor, 1999, ISBN 973-98918-4-5(італ.)
  19. Селища зі схожими назвами Біцина-Унгурень та Біцина-Пеминтень знаходяться на відстані бл. 250 км² від Кілії-Веке. Згідно знахідок монет у Кілії-Веке та Енісалі розташування давнього поселення в цих місцинах залишається спірним. Також варто зазначити, що в тих місцинах Дунай знаходиться далеко від Чорного моря, а отже імовірність торгівлі через ці міста виключена
  20. Laurențiu Rădvan, At Europe's Borders: Medieval Towns in the Romanian Principalities, Brill, 2010, ISBN 9789004180109(англ.)
  21. Oberländer-Târnoveanu E., Oberländer-Târnoveanu I. Contributii la cunoasterea emisiunilor monetare si a formatiunilor politice din zona Gurilor Dunarii în secolele XIII-XI // Studia cercetări şi istoria vece şi archeologoa. Bucureşti, 1981. Nr. 32.1. P. 89-110.(англ.)
  22. Iliescu O. Emisiuni monetare ale oraselor medievale de la Dunarea de Jos. Peuce, 1971, Vol. 2, pp. 261-266.(англ.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.