Мумійо

В різних краях цю речовину називають по-різному. На хінді, звідки назва перейшла до англійської мови, вона відома як шіладжіт (शिलाजीत). Англійською також називається чорним бітумом (англ. black bitumen) або мінеральною смолою (англ. mineral pitch).[1][2] На пострадянському просторі ця речовина знана як муміє (слово грецького походження, споріднене з мумія).[3]

Являє собою шматки різної форми і величини неоднорідної щільної, твердої маси з нерівною або зернистою, матовою або блискучою поверхнею, легко- або тугопластичної консистенції з включеннями рослинного, мінерального та тваринного походження в смолоподібній речовині, коричневого, темно-коричневого, чорного з блідо-сірими плямами кольору, специфічного запаху, в утворенні якого беруть участь гірські породи, ґрунт, рослини, тварини, мікроорганізми. Колірна гама може варіюватися від жовтувато-коричневого до чорного, залежно від складу. Темно-коричневе є більш поширеним. В альтернативній медицині чорний варіант вважається найбільш дієвим.

До цих пір точно не вивчений процес його утворення та не з'ясовано — має муміє геологічне чи біологічне походження. Існує декілька гіпотез виникнення цієї речовини. Біологічна чи зоологічна пояснюють виникнення муміє полімеризацією відходів життєдіяльності та останків тварин і рослин в холодних сухих умовах, де їх розклад ускладнений. В утворенні муміє мають місце надзвичайно повільні (сотні й тисячі років) процеси, в яких мінерально-органічна маса надходить з поверхні та накопичується в порожнинах скель, печерах тощо. Інша, геологічна, версія описує джерелом муміє мантію Землі, звідки крізь тріщини в земній корі надходить вуглецева рідина. В такому випадку муміє вважається спорідненим з нафтою. Також можливе утворення вторинного муміє, що формується в кишечнику тварин, які поїдають первинне муміє геологічного походження.[3]

Родовища муміє зустрічаються в багатьох регіонах світу: в Росії (Алтайські гори), Індії, Монголії, Ірані, Аравії, Індонезії, Австралії, М'янмі, Південній Америці, Китаї, Непалі, Афганістані, Бутані, та країнах північно-східної частини Африки; в СНД основні родовища знаходяться в Казахстані, Узбекистані і Киргизстані. Родовища муміє при широкій географії їх розміщення дуже рідкісні, а запаси сировини в них обмежені. Оскільки муміє розчиняється водою, то зрозуміло, що воно може зберегтись лише в сухому кліматі. Крім того, подібна речовина знайдена в регіонах Антарктиди.[4] Для місць поширення муміє характерні: нестача кисню, підвищена ультрафіолетова радіація, сильні вітри, різкі коливання добової температури; фауна і флора більш, ніж бідні: різнотрав'я, лишайники, декілька видів дерев. В таких умовах тваринний світ не вирізняється різноманіттям — гризуни, кози, птахи і комахи. Діяльність мікроорганізмів помітно ослаблена, це сприяє муміфікації, полімеризації, затвердінню і тривалому збереженню різних органічних речовин.[3]

Муміє має тенденцію до відновлення, проте тривалість його становить від 2 до 300 і більше років. Найстаріший вік муміє, визначений радіовуглецевим методом — п'ятнадцять тисяч років.[3]

Первинне муміє найчастіше залягає на південних схилах.[3] Тварини і птахи охоче поїдають муміє. Пропущене через їх кишечник муміє стає вторинним.[3]

Склад муміє дуже непостійний. За місцем знаходження, а також зовнішнім виглядом розрізняються різновиди муміє:

• Копролітове (муміє-саладжі, памірське і алтайське муміє, муміє-асіль та ін.) — скам'янілі фіто- і зооорганічні залишки в суміші з уламками і жорствою скельних порід і ґрунтових утворень. Вміст екстрактивних речовин в копролітовому муміє коливається від 10 до і більше 30 %.
• Мумієносні брекчії — крупноуламкові гірські породи (частіше — тріщинуваті вапняки) зцементовані мумієносною глинистою масою. Вміст екстрактивних речовин — від 0,5 до 5,0 %.
• Евапоритове муміє — утворення у вигляді натікань, бурульок і блискучих чорних або сірих тьмяних, тонких плівок, що плямами покривають покрівлю та стіни печер, ніш, гротів та інших великих порожнин. Видобуток його складний і нерентабельний.

Озокерит зовні нагадує муміє

Найбільш часто зустрічаються фальсифікати муміє: суміші обліпихової олії, м'ясних консервів, сироватки крові, прополісу, паленого цукру, гумусового шару ґрунту Нечорнозем'я, глини, піску, посліду дрібних гризунів.

Встановити хімічним шляхом справжність муміє складно.[3]

За часів перського царя Траетаони справжність муміє, як стверджує легенда, визначалася біологічним шляхом: по швидкості загоєння перелому у дрібних тварин після змащування області перелому сумішшю муміє з трояндовою олією. При якісному муміє перелом гоївся приблизно через добу. Аристотель лікував хворих муміє тільки після проби на його якість: розрізані частини печінки щойно зарізаного барана змащувалися муміє і з'єднувалися. Якщо муміє було чисте і якісне, то шматки печінки тут же злипалися.

При найпростішому способі експертизи розчиняють 0,1 г муміє (речовину, яку вважають ним) в 5 мл води і додають розведений луг. Розчин повинен залишитися незмінним.[3] При додаванні кислот він повинен посвітліти і дати великий осад.[3]

Більш надійним способом експертизи є виявлення біологічної активності.[3]

В поляризованому світлі дає склоподібно-раковинистий злам з численними гострокутними дрібними уламками, з характерним яскравим восковим (або смоляним) блиском. В поляризованому світлі, при 50-кратному збільшенні можна побачити голчасті кристали, розділені смолоподібною речовиною. Питома вага коливається від 1,8 до 2,2. На морозі, при −20 °C не замерзає, зберігаючи липкість і пластичність. Плавиться в інтервалі 80-200 °C, при 150—200 °C виділяє воду і вуглекислий газ. При 350—400 °C починається розпад і проходять складні хімічні перетворення. Повний розпад проходить при 600—700 °C, при подальшому нагріванні руйнується і мінеральна складова. На відкритому полум'ї муміє згорає без кіптяви і залишає за собою попелясто-сірий попіл. При тривалому зберіганні через втрату вологи муміє твердне.[3]

Муміє добре розчиняється у воді (в співвідношенні 1:8), значно гірше в спирті (1:4500) і в ефірі (1:7000), практично не розчиняється в хлороформі. Водні і спиртові розчини піняться, але спиртові менше. Водні розчини — прозорі, бурого забарвлення. У водного розчину муміє коричневий колір, з відтінком міцної кави або темного пива; має гіркий смак і сильний специфічний запах, в якому відразу змішані запахи шоколаду, бітуму і тваринної підсилки.[3] рН 0,5 % свіжоприготованого розчину від 6,7 до 7,0, а при тривалому зберіганні підвищується до 7,5. При зволожуванні муміє розм'якшується і утворює тістоподібну масу. Добре змішується з вазеліном, свиним салом, ланоліном.

У своєму складі має органічну і неорганічну частини і містить: водорозчинні форми макро- і мікроелементів калію, фосфору, кальцію, заліза і ін., органічні кислоти (глютамінова, гліцинова, петроселінова і багато інших).

Емпірична формула органічної складової С₆Н₆О₈, і являє собою комплекс з'єднань з гідроксильними, карбонільними і альдегідними групами. Емпірична формула неорганічної частини така: CaSi (K, Na) ₅C₂₅H₅O₂₆. Але крім того, в муміє можуть бути знайдені численні мікроелементи.

З фармакологічної точки зору муміє містить вологу, мінеральну частину, білки, ліпіди, клітковину, воскові речовини, алкалоїди, амінокислоти і багато іншого.

Очищене муміє

В Радянському Союзі Фармкомітет в 1965, 1970 і 1980 роках (тричі) дозволяв його клінічні дослідження, але завжди ухилявся від затвердження його лікарським засобом.[3] Ташкентський хімфармзавод випустив лише двісті тисяч таблеток, виготовлених за народним способом переробки сировини: подрібнене муміє заливають десятикратним об'ємом дистиляту, після багаторазового зціджування і фільтрування розчин відганяють в вакуумвипарному апараті і висушують утворений екстракт, отримуючи гігроскопічний порошок з характерним запахом і різко-пекучим смаком.[3]

В експериментальних і клінічних дослідженнях було показано його позитивну дію на відновлювальні процеси в тканинах, на роботу печінки і імунної системи, на процеси кровотворення.[3] Проте ці результати, більша їх кількість, отримані на одиничних взірцях з різних місць, на препаратах, приготованих різними способами.[3] Імуно-модулююча активність не витримала випробування і розглядається як недоведена.[5]

Вважається, що терапевтичний ефект муміє визначається ауксинами, інгібіторами, хлорофілом, а також білками, стероїдами і жирними кислотами в пов'язці з іншими речовинами, органічними і мінеральними. Не виключено, що дія муміє зв'язана з полярними, добре розчинними в воді низькомолекулярними органічними з'єднаннями, які носять фізіологічно важливі елементи — кальцій, калій, магній. Можна вважати доведеним, що муміє відіграє роль біостимулятора, який відновлює внутрішні сили організму, ослабленого в результаті інфаркту міокарда, порушення коронарного кровообігу, тромбофлебіту, шлунково-кишкових захворювань, анемії і інших захворювань. Існують дані про успішне застосування препаратів муміє в онкології.[3]

Достовірно відомо, що будь-які види муміє мають ту чи іншу біологічну активність, що речовина не токсична, не мутагенна, не канцерогенна, і нешкідливими є дози набагато вищі від терапевтичних.[3]

В деяких випадках муміє може викликати подразнення шкіри і слизової оболонки, а смертельна доза при прийомі всередину становить 6000 мг/кг.[3]

Муміє стимулює активність лейкоцитів в людини і кролика, причому 10%-ий розчин стимулює слабо, а 0,1%-ий — сильно. 5-10%-і розчини сибірського муміє володіють чіткими антибактеріальними властивостями, і особливо активні вони по відношенню стафілококів. Така дія розчину знижується при збільшенні мікробного навантаження стафілококами. Ці бактерицидні властивості з якими-небудь біологічними властивостями не зв'язані.[3]

Станом на 1990 рік в Радянському Союзі було знято фільм про муміє, захищено двадцять дисертацій, в тому числі 5 докторських.[3]

• Прокуратура СРСР вела справу про спекуляції муміє в Чорнобилі.[3]
• Станом на 2015 рік муміє у вигляді комерційного продукту (як «дієтична добавка») випускає ТОВ «Біовіт» (Киргизстан)

• Амбра
• Колоїдне та іонне срібло в медицині
• Озокерит

• Мумие «архар-таш» и его физиологическая активность. — 1987, (Б. К. Карчубеков под общей редакцией академика АН Киргизской ССР А. А. Алтымышева)
• Cristian Rätsch, Claudia Müller-Ebeling: Lexikon der Liebesmittel. — Aarau: AT Verlag, 2003. ISBN 3-85502-772-2
• М. И. Савиных Все о мумиё. Кузнецкая крепость, Новокузнецк, 1999, 100 с.