Нафтова промисловість України

В Україні перші нафтопереробні заводи виникли на Прикарпатті — у Бориславі, Львові, Дрогобичі, Надвірній.

У 1848 у Дрогобичі почав працювати завод Шрайнера й Герца по перегонці нафти.

У 1853 Австрійське імперське бюро патентів видало винахіднику Іванові Зеху патент на спосіб очищення нафтових дистилятів.

У 1859 у Дрогобичі збудовано першу вітчизняну нафтоперегінну установку.

У 1863 почала працювати нафтоперегінна установка у Болехові. У 1866 почалася постійна промислова переробка нафти у Дрогобичі (завод Готліба, де працювало 200 робітників).

У 1882 нафтоперегінний завод побудовано в Печеніжені (500 робітників).

Найбільшого рівня видобутку нафти (разом з газоконденсатом) — 14,4 млн тонн — було досягнуто у 1972, газу — 68,7 млрд куб. м — у 1975.

У 1976 в Києві створили відділ Інституту геології й розробляння займистих копалин Міністерства нафтової промисловості СРСР, основними завданнями якого були теоретичне обґрунтування, розробляння методики та використання аерокосмічних знімків на пошук родовищ нафти та газу. При відділі понад десяти років успішно діяли курси підвищення кваліфікації з цих питань. У 1992 на базі цього відділу та відділу дистанційних методів Інституту геологічних наук НАН України створили Центр аерокосмічних досліджень Землі.

Східний регіон утворився на Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області і наразі є найпродуктивнішим за обсягами видобутку вуглеводнів в Україні. Він має близько 85% запасів природного газу та близько 61% видобувних запасів нафти України[11]. Географічно розташований в межах Чернігівської, Сумської, Полтавської, Дніпропетровської, Харківської, Луганської та частково Донецької області.

Західний регіон включає в себе Передкарпатську, Карпатську, Волино-Подільську нафтогазоносні та Закарпатську газоносну область. Географічно розміщується у Волинській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях.

Південний регіон утворюють Переддобрудзька, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська та Азовсько-Березанська нафтогазоносні області. Географічно розташований в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій і частково Донецькій області, а також у Криму.

Сучасна нафтопереробна промисловість України представлена шістьма нафтопереробними заводами загальною потужністю первинної переробки 51—54 млн т нафти на рік (це перевищує аналогічні потужності Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини взяті разом). Найпотужніші підприємства нафтопереробної промисловості України розташовані в Кременчуку, Лисичанську і Херсоні. Ці заводи виробляють 50 видів нафтопродуктів (всього відомо понад 300 найменувань цих продуктів). В умовах економічної кризи кінця XX ст., що вразила постсоціалістичні країни, завантаженість вітчизняних нафтопереробних заводів знаходиться на рівні 25%.

Застарілі технології та обладнання обумовлюють малу глибину переробки нафти — близько 55—65% проти 80—90% в розвинених країнах. Загальні номінальні потужності установок поглибленої переробки нафти (каталітичного крекінгу, коксування, термічного крекінгу, виробництва масел, бітумів) на всіх НПЗ України становить 6,92 млн т на рік (1999), з них каталітичного крекінгу — 3,68 млн т на рік, що становить відповідно 13,5 та 7,2% загальних потужностей переробки сирої нафти. Основні поставки нафти — з Росії, Казахстану та вітчизняні. Загальна довжина магістральних газопроводів — 35 тис. км, нафтопроводів — 4 тис. км. Україна має 12 підземних сховищ газу, що за своїм об'ємом є найбільшими в Європі. Науково-технічне забезпечення Н.к. в Україні здійснюють 17 науково-дослідних та проектних інститутів. Діють Українська нафтогазова академія, Укрнафтохімпроект, профільні вищі навчальні заклади.

Переробна база Компанії складається з шести газопереробень, що входять до складу ДК «Укргазвидобування» та ВАТ «Укрнафта», виробляючи на них скраплений газ, моторні палива й інші типи нафтопродуктів. Шебелинська переробня «Укргазвидобування» потужністю 720 тис. тонн на рік є найсучасніше підприємство нафтопереробної галузі України. Мастила та оливи виробляє найбільше в СНД спеціалізоване підприємство — ПАТ «АЗМОЛ».

Транспортний напрямок діла Компанії уособлюють оператори газової та нафтової трубопровідних мереж України — ДК «Укртрансгаз» та ВАТ «Укртранснафта». ДАТ «Укрспецтрансгаз» є оператор з перевезення скраплених газів у межах України.

Газ на внутрішньому ринку України продає дочірня компанія «Газ України». Виробничо-збутове підприємство «Нафтогаз» у вересні 2002 року визначено оператором зі створення фірмової мережі паливниць НАК «Нафтогаз України». ДП «Укрнафтогазкомплект» централізовано постачає матеріально-технічні ресурси на потреби підприємств «Нафтогазу України».

У вересні 2002 року Компанія ухвалила створити фірмову мережу паливниць, що доповнить уже наявну загальноукраїнську систему заправляння автомобілів стиснутим газом.

Кременчуцький НПЗ розташований в однойменному місті Полтавської області і є головним підприємством ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта». Завод розпочав роботу у 1961 році, і перебував у державній власності до 1994 року, коли була створена спільна українсько-татарська компанія. Україна тоді передала до статутного фонду Кременчуцький НПЗ, а Татарстан — акції добувних компаній і грошові кошти. До 2009 року Татарстан здійснював контроль за «Укртатнафтою» з чотирьох напрямків: Міністерство земельного майна Татарстану (28,77% акцій компанії), «Татнафта» (8,61% акцій), американська «SeaGroup International» з 9,96% акцій та швейцарська компанія «Amruz Trading» (8,34%). З української сторони НАК «Нафтогаз України» належало 43,05% акцій «Укртатнафти», підконтрольній групі «Приват» компанії «Корсан» — 1,27% акцій.

У 2010 році акції «Amruz Trading» та «SeaGroup» (усього 18,3% акцій) рішенням українського суду були повернені «Укртатнафті». Ухвала була аргументована тим, що ці компанії так і не сплатили векселі, якими розраховувались за придбані у 1995 році акції «Укртатнафти». Потім пакет акцій «Amruz Trading» та «SeaGroup» за 2,1 млрд грн. придбала компанія «Корсан». Пізніше ще 28,77% акцій, які належали Татарстану, були продані за 2,6 млрд грн. Врешті решт уряд Татарстану вивів зі складу «Укртатнафти» свою частину вкладу в установчий фонд — компанію «Татнафтопром» — і продав її акції нафтовій компанії «Алойл». Таким чином, сьогодні татарстанські акціонери позбулися своїх пакетів акцій українського НПЗ, НАК «Нафтогаз України» досі належить 43,054%, решта акцій зосереджена у компаній, афілійованих з групою «Приват»[19].

Потужності заводу дозволяють переробляти 18,6 млн т сировини на рік. Нафта надходить на підприємство переважно нафтопроводами Гнідинці — Глинсько-Розбишівське — Кременчук (сировина східноукраїнського походження), Самара — Головашівка — Кременчук та Самара — Лисичанськ — Кременчук (сировина з Росії та Казахстану), а також залізничним транспортом[20]. Використовується також азербайджанська нафта[21].

Станом на червень 2013 року Кременчуцький НПЗ є лідером України з імпорту нафтопродуктів в Україну та її переробки, імпортувавши 1 млн 73,5 тис. тонн[22]

Лисичанський НПЗ (ПАТ «ЛИНИК») розташований в місті Лисичанськ Луганської області. Підприємство є наймолодшим з нафтопереробних заводів України, його перша черга збудована у жовтні 1976 року. Завод було орієнтовано на забезпечення темними нафтопродуктами ТЕЦ Донбасу, а також на задоволення потреб у світлих нафтопродуктах (бензині та дизельному паливі) Краснодарського і Ставропольського краю. До початку 90-х Лисичанський НПЗ відігравав провідну роль у вітчизняній нафтопереробці — 1991 року було перероблено 23,7 млн т нафти, що досі є рекордним для заводу показником. Проте надалі обсяги переробки почали знижуватися, а заборгованість підприємства зростала. Так, 1999 року завод переробив усього 531 тис. т сировини.
У липні 2000 було укладено угоду про продаж контрольного пакету акцій (67,41%) ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез» російській компанії ТНК. Зміна власника покращила ситуацію, і 2004 року завод переробив вже 6,6 млн т нафти. Сьогодні підприємство може переробити близько 8 млн т сировини на рік[23].
Наразі власником виробничих потужностей Лисичанського НПЗ є ПАТ «ЛИНИК», яке входить у групу компаній ТНК-BP в Україні. Постачання нафти здійснюється нафтопроводом Самара — Лисичанськ, а також залізничним транспортом[24]. Станом на червень 2011 до 80% бензину та до 60% зрідженого газу, що виробляється на заводі, прямує на експорт, головним чином у Росію[25][26].

ПАТ «Херсоннафтопереробка», збудований в 1938 р. — щорічно може переробляти 7,1 млн тонн нафти (станом на 2005 рік).

ПАТ «Нафтопереробний Комплекс Галичина» (м. Дрогобич, Львівська область), збудований 1863 р., — потужність, станом на 2005 рік, близько 3,5 млн тонн сирої нафти на рік.

ВАТ «Одеський НПЗ» (м. Одеса, Одеська область), збудований 1935 р., — потужність, станом на 2005 рік, близько 2,8 млн тонн сирої нафти на рік. Викуплений російською компанією Лукойл у 1999 році.[27] У червні 2013 року Лукойл продала ОНПЗ українській корпорації СЄПЕК, яку контролює так звана 5-та колона «сім'ї» Сергій Курченко.[28]

ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» (м. Надвірна, Івано-Франківська область), збудований 1897 р., — потужність, станом на 2005 рік, — 2,6 млн тонн на рік.

• ВАТ «Львівський дослідний нафтомаслозавод» (м. Львів, Львівська область), збудований 1896 р.