Новозавітні апокрифи

Євангеліє євреїв (το καθ Εδραίους εύαγγέλιον). Свідчення про нього залишилося від блаженного Єроніма (IV століття), котрий переклав цей твір з халдейсько-сирійської мови на грецьку і латинську[1]. Воно начебто було у вжитку серед назареїв і багатьма визнавалось за єврейське текстуальне джерело євангелія від Матвія. У дійсності воно близьке за своїм змістом до деяких уривків першого канонічного Євангелія. Згідно з Т.Цаном, можна визнати, що воно є подальшою переробкою першоджерела Матвійового Євангелія. Збереглося лише у вигляді цитат (св. Ігнатія Атиохійського, Оригена, Єроніма). В одному з уривків йдеться про явління воскреслого Господа Якову[2]. Було у вжитку серед християн-євреїв. Складено воно вірогідно близько 150 року (К.Керн) або на рубежі I і II століття (А.Мень).

Євангеліє Дванадцяти (το των δώδεκα εύαγγέλιον; Євангеліє евіонітів; Євангеліє ебіонітів), вірогідно укладене у II столітті, вважалось довгий час утраченим. Ориген[3] вважав це євангеліє як і єгипетське євангеліє найдревнішими пам'ятками. Це євангеліє частково може бути відтворено в окремих своїх уривках після виконаного професором Е.Ревію критичного аналізу деяких рукописів Національної бібліотеки Франції за коптськими текстами, що надруковане ним у 1905 році у Східній патрології (2 том). Це євангеліє називають іноді евіонітським, оскільки воно, вірогідно, було у вжитку в евіонітів. Ймовірно, тотожне Назорейському євангелію, про котре говорить свт. Епіфаній Кіпрський.

Євангеліє від Фоми (Θωμά Ίσραηλίτου φιλοσόφου ρητά εις τα παιδικά του Κυρίου; Євангеліє Фоми; Євангеліє від Томи) складається з логій, що починаються словами «Ісус сказав…». Вислови багато в чому збігаються з канонічними Євангеліями, але в них виразно відчувається вплив гностичних писань. Юдео-християнський характер тексту видно з особливого відношення до Якова, брата Господнього, про котрого говориться, що заради нього були створені небо і земля (13). Євангеліє містить багато легенд про Спасителя та Його дитячий вік. Рукопис коптського перекладу виявлено у 1945 році в Наг-Хаммаді (Єгипет). Оригінал, імовірно, був написаний на грецькій мові на початку II століття. Його знали Ориген та Іполіт Римський. Воно також було поширене серед християн, що засвідчується багатьма перекладами на латину, сирійську та старослов'янську мови.

Протоєвангеліє Якова (ή ιστορία Ιακώδος περί της γεννήσεως Μαρίας; Євангеліє Якова; Євангеліє від Якова). Знайдене французьким вченим Постелем і вперше у 1552 році видано на латині, у грецькому перекладі видано у 1876 році Тішендорфом. Ця пам'ятка була дуже поширена у давньохристиянському середовищі, а також суттєво вплинула на богослужіння, церковне мистецтво й літературу середньовіччя. Складене це євангеліє у другій половині II століття у єгипетському юдео-християнському середовищі (зберігся рукопис цього часу). Можливо навіть, що воно було відоме святому Юстину Філософу. У ньому багато оповідується про дитинство Божої Матері, про Її батьків, котрі тут вперше і названі Йоакимом і Анною, про побиття немовлят у Вифлеємі, про братів Господа як дітях Йосипа від першого шлюбу. Його поширеність у християнській спільноті підтверджується більш ніж 30 рукописами, що його містять.

Євангеліє від Петра (εύαγγέλιον κατά Πέτρον) — гностико-докетична переробка канонічних євангелій II століття. Його фрагмент знайдений Буріаном у 1886 році в одній християнській гробниці Верхнього Єгипту. Опубліковано воно було ним у 1892 році. Описується суд над Спасителем, Його смерть на хресті й ранок Воскресіння. Текст поєднує в собі юдео-християнські, язико-християнські та докетичні риси (згідно з докетичним ученням, поєднання у Христі Божества і людини було лише позірним). Датується 120-150 роками.

Книга Йосифа тесляра (Книга Йосипа тесляра) присвячена дитинству і юності Ісуса Христа. Написана близько IV століття у Єгипті, збереглася в арабській і латинській версіях. Вперше видана у 1722 році.

Євангеліє дитинства Ісуса, що близьке у деяких своїх редакціях з Євангелієм Фоми і також приписується апостолу Фомі. Вперше його арабський текст разом з латинським перекладом був надрукований у 1697 році Сіке, потім у 1832 і 1852 роках. Сирійський текст особливо близький до Євангелія Фоми. Від сирійського тексту походить вірменський, дещо змінений. Оповідає про чудеса, котрі здійснював Отрок Ісус. За характером найбільш далеке від канонічних Євангелій. Дата створення не встановлена.

Арабський варіант зазвичай розглядають окремо, як «Арабське євангеліє дитинства», що написане близько VI століття, але на основі більш ранніх легенд. Примітно, що в цьому пам'ятнику волхви названі персами.

Євангеліє від Никодима (Євангеліє Никодима; Діяння Пілата). Укладене пізно, близько VI століття. Було поширене у коптському середовищі. Збереглось у коптській, грецькій та латинській редакціях. Цікаве воно тим, що містить подробиці суду, розп'яття та погребіння Господа; говорить і про Його сходження в пекло. Написане з метою зменшити провину Понтія Пілата за засудження Господа.

Єгипетське євангеліє (το хατ Αιγυπτίους εύαγγέλιον). Написане близько 150 року. За свідченням Епіфанія Кіпрського, воно шанувалось енкратитами і савелліанами, оскільки містило у собі думки проти шлюбу, проти плоті взагалі, а також модалістичне розуміння Святої Трійці. Знайдене воно було у Єгипті Гренфеллом і Хунтом у 1897 році.

Євангеліє від Варфоломія, доволі пізня пам'ятка, що збереглась у коптських, грецьких і латинських уривках. Свідчення про нього знаходиться у блаженного Єроніма. Воно, вірогідно, олександрійського походження. Містить оповідь про сходження Господа в пекло.

Євангеліє від Псевдо-Матвія (Євангеліє Псевдо-Матвія, Апокрифічне євангеліє від Матвія; Книга про Різдво Блаженної Марії) написане не раніше IX століття під впливом Протоєвангелія Якова і Євангелія дитинства.

Апокриф Йоана зберігся у фрагментах. Містить питання до Ісуса Христа і Його відповіді. Написаний у II-V століттях у колах гностиків.

Існують також менш відомі євангелія від Филипа, від Варнави, від Маттея, від Андрія, від Іуди. Усе це переважно гностичні твори, що не становлять великої цінності, малоогінальні та відносно пізнього походження. Від них збереглися лише фрагменти.

Гностичні євангелія (Євангеліє Істини, Євангеліє від Фоми, Книга Фоми, Євангеліє від Филипа, Євангеліє від Іуди тощо) відрізняються високою художністю, піднесеним стилем і за формою найчастіше є логіями. Їх авторів цікавить не земне життя реальної Боголюдини, а лише повчання небесного еону, що відкриває таємниці спасительного життя і «знання». Так, усі вислови Євангелія від Фоми починаються словами «Ісус сказав», і лише зрідка вони включають діалог Ісуса зі слухачами та учнями. На перший погляд, це Євангеліє вельми нагадує канонічні. Але при уважному прочитанні стає очевидним, що воно далеко від щирої Доброї Звістки. Головне завдання — «пізнати себе» (Єв. від Фоми, 3), а через це свою причетність до Божества. Добрий пастир спасає не просто заблукалу вівцю, а найбільшу («духовну» людину), котру любить більше, ніж 99 інших (там же, 111). Царство Боже є «вихід з мук страждань тіла» (Кн. Фоми, 145). Христос представлений як еманація пантеїстічного Божества. «Ісус сказав: Я — світло, що на всіх, Я — все: все вийшло з Мене і все повернулося до Мене. Розрубав дерево: Я — там; підніми камінь, і ти знайдеш Мене там» (Єв. від Фоми, 81).

Старий Заповіт тут зазвичай визнається «мертвим» (Єв. від Фоми, 57). А вчення Христа перетлумачено у дусі спіритуалізму, з акцентом на самозаглиблення і медитації над образами гностичної міфології (історія Душі і еонів). Така установка більш властива Веданті або Платонівській школі, ніж біблійній традиції. Тим не менше, оскільки деякі гностичні секти і писання були ще генетично пов'язані з юдейської середовищем, не виключено, що в них є відгомони справжніх єврейських переказів. У Євангелії від Фоми високо ставиться Яків, брат Господній (13), хоча і заперечується обрізання. Можливо, що це Євангеліє є не просто переробкою канонічних текстів. Мабуть, автор його мав у своєму розпорядженні деякі древні логії та аграфи, що не дійшли до нас. Однак визнати Євангеліє від Фоми й аналогічні йому твори джерелом новозавітної писемності не дозволяють ні хронологічні міркування, ні очевидна насиченість їх духом, чужим Христовим Євангеліям.

Гностицизм хотів підмінити Євангеліє греко-східним спіритуалізмом і відчуженістю, котрі дозволяли дивитися на створений світ як на результат помилки і падіння:

	Не випадково жорстоко сперечалися між собою прихильники гностичного і християнського шляху. Замість фактичної неучасті в дійсності, замість переживання типу естетичного, що обіцяло відчуття гармонії в особистому екстатичної пориві, християнство закликало до нових стосунків між людьми, вимагало виконати новий моральний обов'язок. Це був шлях релігійної етики, і тому саме, що це був шлях етики, а отже, прямої участі у житті, він привертав до себе; догмати християнської релігії перемагали старіючі моральні норми античного суспільства
— М. К. Трофімова[4].

До апокрифічних послань ап. Павла відносяться:

• Послання до Лаодикійців. Маркіонітська підробка, складена з різних послань ап. Павла. Відоме було вже Мураторієвому фрагменту. Окрім того, збереглось у латинському тексті у багатьох кодексах Біблії з IV до XV століття.
• Послання до Олександрійців, що згадується в Мураторієвому фрагменті. Пам'ятка також маркіонітського походження, нині втрачена.
• Третє послання до Коринфіян, вже у III столітті перекладене на латинську мову, у IV столітті сирійською Церквою вважалось канонічним посланням. Містить звернення коринфських пресвітерів до ап. Павла і його відповідь на ряд питань: про творіння світу, про пророків, про творіння людини, про народження Христа від Діви Марії, про людську природу Господу і про воскресіння плоті.
• Листування Павла і Сенеки. Відома вже блаженному Єроніму пам'ятка, що містить оповідь про навернення ап. Павла у християнство, гоніння імператора Нерона, проповідь християнства Сенекою при дворі імператора тощо.

Послання апостолів (Epistola Apostolorum) або «Бесіди Воскреслого Господа з учнями» — надзвичайно цікава у патристичному відношенні пам'ятка. Цей документ знайдений у трьох редакціях, що взаємно доповнюють один одного:

1. Знайдений у 1919 році Шмідтом в Ахмімі коптський папірус 4-5 століть, що нині зберігається у Луврі. У рукописі мало бути 64 сторінки, з яких збереглось лише 32.
2. Знайдений Бікком і Хаулером у одному Венському палімпсесті 4-5 століття латинський уривок послання, як виявилось, буквально збігається з коптським текстом.
3. Ефіопська редакція, знайдена у 1913 році Герріе, «Заповіту Господа» з есхатологічним вступом.

У тексті цих документів знаходиться обіцянка Господа прийти знову на землю через 120 років (за коптським папірусом) або 150 років (за ефіопською редакцією). При співставленні цих даних з «Книгами Сивілл» вченими встановлюється час укладання «Послання апостолів» близько 150 року (точніше близько 148 року). Пам'ятка ця мала безперечний вплив на ранню християнську літературу. Періодично стиль послання переходить в Апокаліпсис.

Зміст пам'ятки: Дія відбувається в Єрусалимі. Одинадцять апостолів сповідують свою віру, після чого слідує оповідь про воскресіння Господа, складена за канонічними Євангеліями. Далі слідує одкровення воскреслого Господа учням про його друге пришестя, про воскресіння плоті, останній суд, про долю засуджених, про олюднення, спокуту, про сходження в пекло, про повеління апостолам проповідувати у всьому світі, про лжевчителів. Закінчується оповіддю про вознесіння, згідно з Апостольськими Діяннями.

Пам'ятка говорить про Бога як Творця світла і темряви, про несвободу людини у гріху, про необхідність хрещення для спасіння, про хрещення Спасителем своїх учнів, Євхаристія називається Пасхою. Для апостолів не може бути покаяння. Пам'ятка вільна від хіліастичних впливів, але в своїй коптській редакції носить сліди гностичних і монархіанських ідей.

Послання Варнави приписувалося сподвижникові ап. Павла. Текст пройнятий різким антюдейським духом. Написано, ймовірно, після руйнування Юдеї Адріаном (бл. 130). Згідно з іншою оцінкою — наприкінці I століття.

Климентини, або Псевдо-Климентові писання у вузькому сенсі позначають два твори «Бесіди» і «Споглядання» (у широкому сенсі це взагалі вся література, що приписувалася Клименту Римському, окрім його єдиного автентичного послання до Коринфіян). Вони оповідають про боротьбу ап. Петра із Симоном Волхвом. Твір несе на собі печатку поглядів юдео-християн. Складається з «Бесід» і «розгляду». Джерелом служили древні легенди й апокрифи, а також тут знайшла віддзеркалення * керігма (проповідь) ап. Петра.

Послання Ісуса Христа царя Авгару (Абгару), пам'ятка сирійського походження. Пов'язане з легендами про апостола Фаддея. Написане не пізніше IV століття, тому що його цитує вже Євсевій Кесарійський[7].

Послання Лентула, зразок середньовічної євангельської белетристики (бл. 14—15 століть). Розповідь ведеться від імені вигаданого правителя Юдеї римлянина Лентула, котрий як очевидець євангельських подій описує зовнішність Ісуса Христа.

• (рос.) Апокрифы / Библиологический словарь^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• (рос.) Русская Апокрифическая Студия
• Чи Біблія розкриває всю правду про Ісуса?

• Апокріфи і лєґєнди з українських рукописів / зібрав, упорядкував і пояснив др. Іван Франко. — У Львові: Накладом наук. т-ва ім. Шевченка, 1899. Т. 3: Апокрифи новозавітні; Б. Апокрифічні діяння апостолів. — 1902.
• (рос.) Апокалипсис Петра // Ранович А. Б. Первоисточники по истории раннего христианства, М., 1933.
• (рос.) Киприан (Керн). Апокрифическая литература // Патрология І—ІІІ веков, М., 1992.
• (рос.) Кн. Иосифа Плотника, СПб., 1914.
• (рос.) Кн. Марии Девы, СПб., 1912.
• (рос.) Кн. Никодима, СПб., 1912.
• (рос.) От берегов Босфора до берегов Евфрата (сб. сир. ветхозав. и новозав. апокрифов в пер. Аверинцева С. С.), М., 1987.
• (рос.) Писания мужей апостольских, СПб., 1895, репр., Рига, 1992.
• (рос.) Порфирьев И. Я., Апокрифич. сказания о новозав. лицах и событиях по рукописям Соловецкой б-ки, СПб., 1890.
• (рос.) Трофимова М. К., Из рукописей Наг-Хаммади // Античность и современность, М., 1972.
• (рос.) Учение двенадцати апостолов, Брюссель, 1978.
• (фр.) Amiot M. F. et Daniel-Rops, Evangiles apocryphes, P., 1952.
• (фр.) Dalmais I. H., Les apocryphes et l'imaginaire chrétien, BTS, 1973, № 154.
• (фр.) Evangiles apocryphes, éd. F. Quéré, Seuil, 1983.
• (англ.) The Apocryphal New Testament, Ed. by M. R. James, Oxf., 1924.
• (англ.) Torrey C., The Apocryphal literature, New Haven, 1945.