Поверхня Фермі

У фізиці конденсованої речовини поверхня Фермі — це поверхня в імпульсному просторі, яка відокремлює зайняті стани від незайнятих станів електронів при нульовій температурі.[1] Форма поверхні Фермі випливає з періодичності та симетрії кристалічної ґратки та із заповнення електронних енергетичних зон. Існування поверхні Фермі є прямим наслідком принципу заборони Паулі, який допускає максимум один електрон на квантовий стан.[2][3][4][5] Вивчення поверхонь Фермі матеріалів називається ферміологією.[6]

Теорія

Ідеальний фермі-газ

Рис.1. Поверхня Фермі вільних фермионів

Розглянемо ідеальний фермі-газ частинок. Згідно зі статистикою Фермі–Дірака, середнє число заповнення стану з енергією дається формулою[7]

де,

У границі ми маємо,

За принципом заборони Паулі два ферміони не можуть перебувати в одному стані. Тому в стані найнижчої енергії частинки заповнюють усі енергетичні рівні нижче енергії Фермі . Можна сказати це енергетичний рівень, нижче якого є точно заповнених станів. У оберненому просторі ці частинки заповнюють певний об'єм, поверхня якого називається поверхнею Фермі.[8] Поверхня Фермі ідеального фермі-газу є сферою (Рис.1), радіус якої (модуль хвильового вектора Фермі)

,

визначається концентрацією електронів , де - імпульс Фермі, - ефективна маса електрону,  зведена стала Планка, - об'єм, що займає фермі-газ.

Кристалічні провідники

В металах рівень Фермі знаходиться у не повністю заповненій зоні - зоні провідності. Матеріал, рівень Фермі якого потрапляє в проміжок між енергетичними зонами (валентної зони та зони провідності), є ізолятором або напівпровідником залежно від ширини забороненої зони.

Рис. 2: Вид поверхні Фермі графіту в кутових Н точках зони Бріллюена, показує тригональну симетрію електронних і діркових кишень.

Поверхня Фермі матеріалів зі складною кристалічною структурою — складна періодична поверхня, яка у більшості металів безперервним образом проходить через всю обернену ґратку (відкрита поверхня Фермі). Замкнена поверхня Фермі періодично повторюється в кожній комірці оберненого простору. У тих випадках, коли в металі є декілька частково заповнених зон, поверхня Фермі розпадається на кілька поверхонь(за кількістю незаповнених зон), що розміщені в одній комірці.[6] Рисунок 2 ілюструє анізотропну поверхню Фермі графіту, який має на поверхні Фермі як електронні, так і діркові (з негативною ефективною масою) кишені через численні енергетичні зони, що перетинають енергію Фермі вздовж напрямку.

Одним з методів, що враховує симетрію кристалу, побудови Фермі поверхні є наближення майже вільних електронів.[9][6] У нульовому наближенні поверхня Фермі є сукупністю сфер радіуса з центрами у точках оберненого простору, що відповідають , де - довільний вектор оберненої ґратки. Часто в металах радіус поверхні Фермі більше, ніж розмір першої зони Бріллюена, що призводить до того, що частина поверхні Фермі лежить у другій (або вище) зонах. Як і у випадку самої зонної структури, поверхню Фермі можна відобразити у схемі розширеної зони, де дозволяється мати як завгодно великі значення, або в схемі зведеної зони, де хвильові вектори менше за модулем (у 1-вимірному випадку) де  — стала ґратки. У тривимірному випадку схема зведеної зони означає, що для будь-якого хвильового вектора існує відповідна кількість обернених векторів решітки , яка віднімається так, що новий вектор тепер ближче до початку координат у  — просторі, ніж будь-який вектор .

Тверді тіла з великою щільністю станів на рівні Фермі стають нестабільними при низьких температурах і мають тенденцію утворювати основні стани, де енергія конденсації надходить від відкриття щілини на поверхні Фермі. Прикладами таких основних станів є надпровідники, феромагнетики, конфігурації Яна-Теллера та хвилі спінової щільності.

Результати теоретичного обчислення поверхонь Ферми багатьох металів наведені в Fermi Surface Database[4].

Експеримент

Магнітні осциляції

Електронні поверхні Фермі можна вивчати шляхом спостереження осциляцій термодинамічних і транспортних властивостей у магнітних полях ,, наприклад, ефект де Гааза–ван Альфена (дГвА) і ефект Шубникова–де Гааза (ШдГ). Перше — це коливання магнітної сприйнятливості, а друге питомого опору. Коливання є періодичними з і виникають через квантування енергетичних рівнів у площині, перпендикулярній до магнітного поля, явище, вперше передбачене Левом Ландау. Нові стани називаються рівнями Ландау і розділені енергією де називається циклотронною частотою,  — це електронний заряд,  циклотронна маса електрона і  швидкість світла. У відомих роботах Ларс Онсагер [10] та Ілля Ліфшиць [11] довели, що період коливань пов'язаний з екстремальними (тобто максимальними або мінімальними) площинами поперечних перерізів поверхні Фермі перпендикулярно напрямку магнітного поля, , за рівнянням Ліфшиця - Онсагера [12]

.

Таким чином, визначення періодів коливань для різних напрямків прикладеного поля дозволяє визначити поверхню Фермі[13]. Спостереження коливань дГвА та ШдГ потребує магнітних полів, достатньо великих, щоб розмір циклотронної орбіти був меншим за середню довжину вільного пробігу.

Фотоемісійна спектроскопія

Рис. 3: Поверхня Фермі BSCCO, виміряна за допомогою ARPES. Експериментальні дані представлені у вигляді графіка інтенсивності в жовто-червоно-чорній шкалі. Зелений пунктирний прямокутник представляє зону Бріллюена площини CuO2 BSCCO .

Найбільш безпосереднім експериментальним методом для визначення електронної структури кристалів у просторі імпульс-енергія (див. Обернена ґратка) і, отже, поверхні Фермі, є фотоелектронна спектроскопія з кутовим розділенням (ARPES, Angle-resolved photoemission spectroscopy). Приклад поверхні Фермі надпровідних купратів, виміряних за допомогою ARPES, показаний на Рис. 3.

Електрон - позитронна анігіляція

Рис. 4: Поверхня Фермі міді в схемі зведеної зони, виміряна за допомогою 2D ACAR .[14]

За допомогою анігіляції позитронів також можна визначити поверхню Фермі, оскільки процес анігіляції зберігає імпульс початкової частинки. Відповідна експериментальна техніка називається кутовою кореляцією випромінювання анігіляції (ACAR, Angular Correlation of Annihilation Radiation), оскільки вона вимірює кутове відхилення від 180 градусів обох квантів анігіляції. Таким чином можна зондувати щільність електронного імпульсу твердого тіла та визначити поверхню Фермі. Крім того, за допомогою спін-поляризованих позитронів можна отримати розподіл імпульсу для двох спінових станів у намагнічених матеріалах. ACAR має багато переваг і недоліків у порівнянні з іншими експериментальними методами: він не залежить від умов ультра високого вакууму, кріогенних температур, високих магнітних полів або повністю впорядкованих сплавів. Однак ACAR потребує зразків з низькою концентрацією вакансій, оскільки вони діють як ефективні пастки для позитронів. Таким чином в 1978 році було отримано перше визначення розмитої поверхні Фермі в 30 % сплаві. Поверхня Фермі міді, що була відбудована за допомогою ACAR, приведена на Рис.4.

Див. також

Посилання

Примітки

  1. Dugdale, S B (2016). Life on the edge: a beginner's guide to the Fermi surface. Physica Scripta 91 (5): 053009. Bibcode:2016PhyS...91e3009D. ISSN 0031-8949. doi:10.1088/0031-8949/91/5/053009.
  2. Ashcroft, N.; Mermin, N. D.. Solid-State Physics. ISBN 0-03-083993-9.
  3. Harrison, W. A. Electronic Structure and the Properties of Solids. ISBN 0-486-66021-4.
  4. VRML Fermi Surface Database
  5. Ziman, J. M. (1963). Electrons in Metals: A short Guide to the Fermi Surface. London: Taylor & Francis. OCLC 541173.
  6. И.М. Лифшиц, М.Я. Азбель, М.И. Каганов (1971). Электронная теория металлов. Москва: Издательство "Наука".
  7. (Reif, 1965)
  8. K. Huang, Statistical Mechanics (2000), p. 244
  9. У. Харрисон, Псевдопотенциал в теории металлов, изд. «Мир»,1968.
  10. L. Onsager, Philos. Mag. 43, 1006 (1952).
  11. И. М. Лифшиц, А. М. Косевич  ДАН СССР, 96, 963—966, (1954).
  12. Лифшица - Онсагера квантование. Энциклопедия физики и техники.
  13. И. М. Лифшиц, А. В. Погорелов ДАН СССР, 96, 1143 (1954).
  14. Weber, J. A.; Böni, P.; Ceeh, H.; Leitner, M.; Hugenschmidt, Ch (1 січня 2013). First 2D-ACAR Measurements on Cu with the new Spectrometer at TUM. Journal of Physics: Conference Series (англ.) 443 (1): 012092. Bibcode:2013JPhCS.443a2092W. ISSN 1742-6596. arXiv:1304.5363. doi:10.1088/1742-6596/443/1/012092.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.