Розпад Росії

К. Ф. Лебедєв. Вступ армії Лжедмитра I в Москву

Розпад Російської імперії станом на вересень 1918

Танки в Москві під час перевороту 1991 року

Спроби розширення автономії або вийти із складу Росії в 1990-2000 роках

У російській історії були періоди, протягом яких від неї відпадали значні території.

Цю тему активно обговорювали Є. Холмогоров, Г. Каспаров, М. Леонтьєв, П. Святенков, К. Ремчуков, К. Родіонов, А. Єлісєєв, І. Прокопенко, Г. Греф, М. Калашников, М. Ремізов, М. Делягін, А. Фурсов, Г. Малинецький, В. Соловей, С. Кургінян, О. Проханов, М. Нарочницька, В. Авер'янов, В. Третьяков, І. Яковенко, Д. Медведєв.[9]

Заступник директора Інституту етнології і антропології РАН Зорін Володимир Юрійович, заявляв що відкладені колись міжетнічні проблеми в Росії потрібно вирішувати, до того ж: «у будь-якої федеративної, багатонаціональної держави є небезпека розпаду»[10].

2011 року вчені Берлінського інституту населення і розвитку представили доповідь «Зникаюча світова держава», згідно з якою кількість жителів РФ буде скорочуватися швидше, ніж передбачає найпесимістичний офіційний прогноз. Згодом, на їхню думку, це може призвести до розпаду Росії.[11]

Російський політолог Дмитро Орєшкін вважає, що найближчим часом розпад РФ малоймовірний, а в перспективі найближчого покоління, тобто 25 років, майже неминучий.[12]

Головною причиною дезінтеграційних процесів в Росії культуролог І. Яковенко вважає нерівномірність процесу ринкової модернізації в різних регіонах країни, як наслідок посилюється економічна відокремленість цих регіонів один від одного. Яковенко виділяє наступні регіони, на які може розпастися РФ: Північ і Південь Росії, Сибір, Північний Кавказ і міжконтинентальна межа[9][13].

Головний науковий співробітник Інституту філософії РАН В. Н. Шевченко при оцінці оглядової статті О. Ю. Маслова «Розпад Росії на початку XXI століття у висловлюваннях сучасників» відзначає, що в ній зібрана велика підбірка статей авторів на тему розпаду Росії: від переконаних прибічників ідеї, що розпад Росії майже неминучий і вже почався, до прибічників ідеї про штучну і умисну спробу розвалити країну[9].

Головною причиною дезінтеграційних процесів і можливого розпаду Росії по оглядовій роботі В. Н. Шевченко «Майбутнє Росії: Стратегії філософського осмислення» виділяється відсутність національної ідеї або проекту (подібного, наприклад, комунізму в СРСР), який об'єднував би усіх людей Росії. Російська державність знаходиться в перехідному стані, в якому активізувалися усі процеси: як інтеграційні, так і дезінтеграційні [9].

Супутніми причинами можливого розпаду Росії в роботі В. Н. Шевченком перераховані: ксенофобські настрої («Росія для росіян»), прагнення народів Росії до сепаратизму, перетворення національних республік у повноцінні держави[9].

У доповіді Ізборському клубу групою аналітиків на чолі з А. Кобяковим названі лінії розколу в сучасному російському суспільстві, які можуть потенційно привести до розпаду держави: соціально-економічна нерівність, міжнаціональні стосунки, відчуження еліт від народу, протиставлення «креативного класу» іншому суспільству[9].

У статті В. Н. Шевченком приведена думка, що фактично розпад вже почався і його ознаками є: правова екстериторіальність, витіснення осіб нетитульної нації в національних республіках з держапарату, радикалізація ісламу[9].

Реагуючи на роботу Джорджа Фрідмана «Наступні 100 років», головний редактор журналу «Росія у глобальній політиці», член президії «Ради з зовнішньої та оборонної політики» Федір Лук’янов вважає «діагноз, що його Фрідман ставить Росії», щодо її неминучого розпаду, «недалеким від істини», оскільки сучасна Росія — це країна «з населенням, що тане, однобокою сировинною економікою, застарілою інфраструктурою, багатющими ресурсами і геополітичним положенням, яке генерує експансіоністські інстинкти», і, внаслідок цього, «вкрай уразлива». При подальших діях з жорсткою і одномірною логікою у неї небагато шансів на успіх[14].

Арнольд Тойнбі, проаналізувавши розвиток відомих цивілізацій в історії людства[3], — і серед них російську парість головного масиву православного християнства, — виділив певні етапи їх розвитку, що завершується процесом розпаду. Російська парість православного християнства на другу чверть двадцятого сторіччя християнської ери не тільки ввійшла у фазу своєї світової держави, а вже й проминула її[15]:

Братовбивчі війни з дедалі більшим насильством безперечно становили найпоширенішу причину смертності серед цивілізацій усіх трьох поколінь. У першому поколінні вони, напевне, знищили шумерську та аккадську цивілізації, а ймовірно, ще й мінойську. В другому поколінні — вавилонську, індську, сирійську, еллінську, давньокитайську, мексиканську та юкатанську. В третьому поколінні призвели до розпаду православної цивілізації — як у її головному масиві, так і в російській парості,— далекосхідної в її японській парості, індуїстської та іранської [16].

Відгалуження православно-християнського світу в Росії утворило світову державу наприкінці п'ятнадцятого сторіччя, після об'єднання Москви з Новгородом. Утворення світової держави є знаком занепаду, — хоча це не перший етап розпаду, як, зрештою, і не останній, — і шестеро не західних цивілізацій надломилися внутрішньо ще до того, як затріщали під зовнішнім тиском західної цивілізації.

«Суть занепаду цивілізацій зводиться до трьох етапів: спочатку творча меншість втрачає творчу снагу, далі — нетворча більшість відмовляється від мімезису і — як наслідок — порушується єдність суспільства в цілому». У Росії православно-християнське суспільство було вже надломлене з чисто внутрішніх причин ще до того, як монголи переправилися через Волгу в 1238 році. На Росію західна цивілізація стала тиснути на значно більш ранньому етапі занепаду цивілізацій, але занепад на той час уже розпочався, бо Царство Романових, що його Петро I взявся перетворити на національну державу, яка увійшла би до Західної співдружності націй, була вже світовою державою, котра існувала понад двісті років. А. Тойнбі вказував на «непомильні ознаки» того, що раніше ніж перше англійське судно пришвартувалося в Архангельську, православно-християнська цивілізація в Росії вже стала хилитися до занепаду. В російській історії «доба лихоліття» — в розумінні А. Тойнбі — почалася не з вибухом народних бунтів та заворушень на початку XVII ст., хоча саме ті роки росіяни позначили терміном «смутні часи» (рос. «смутное время»).

Критерієм процесу розпаду цивілізацій є той розкол та розбрат в лоні суспільства, з яких часто починається посилення контролю над середовищем. Намагання посилити контроль над тим чи тим середовищем виступає супровідним елементом розпаду, а не розвитку. Мілітаризм, найпоширеніша характеристика занепаду й розпаду, часто є ефективним засобом посилення контролю суспільства як над іншими людськими спільнотами, так і над неживими силами природи. Оскільки вульгарні оцінки людського процвітання формулюються в термінах могутності й багатства, то перші розділи трагічного занепаду суспільства широка публіка сприймає як розділи величі й бурхливого розвитку. Проте рано чи пізно ілюзії розвіюються, бо невиліковно хворе суспільство, «поділене супроти себе», майже напевне знову вкладе у війну більшу частину тих додаткових ресурсів, людських і матеріальних, які йому пощастило добути війною. Факти засвідчують, що посилення контролю над тим чи тим середовищем частіше виступає супровідним елементом розпаду, а не розвитку[17].

У XIX ст. демократичний націоналізм, який у Німеччині та в Італії об'єднав велику кількість держав у одну державу, став сприяти дезінтеграції багатонаціональних імперій — Габсбурзької, Оттоманської та Російської.

У стосунках між центром та окраїнами Російської держави прагматизм був ефективним до середини XIX століття, коли імперія постала перед потребою швидкої модернізації. Модернізація, однак, призвела до парадоксального результату: чим більше докладалося зусиль, тим більше сама імперія приходила до занепаду. Головною причиною краху імперського проекту модернізації стало постання модерних націй та масових національних рухів. Імперський центр не зміг дати собі раду з національним питанням, що й стало головною причиною внутрішньої слабкости й остаточного розпаду Російської імперії. Вже революція 1905–1907 pоків була в першу чергу національною революцією. Як і у зміцненні імперії, так і у її розвалі західні окраїни відіграли провідну роль[4].

Розпад Радянського Союзу в останнє десятиріччя XX ст. є завершенням не лише 70-літньої історії багатонаціональної комуністичної імперії, а й фіналом понад 400-літньої історії поліетнічної Російської імперії. Розпад СРСР не варто зводити лише до кризи соціалістичної системи, не враховуючи спадщини Російської імперії. Він є частиною загального процесу зникнення поліетнічних імперій та їх розщеплення на національні держави, прикладом чого в Європі стали Османська та Габсбурзька імперії в XIX і на початку XX ст., а на не європейських територіях — деколонізація. Жовтнева революція та радянська влада всього лише відтягнули розпад Російської імперії на декілька десятиліть[5].

На відміну від інших імперій, які руйнувалися тоді, коли їхні метрополії трансформувалися в «нормальні» національні держави, Російська імперія розвалилася до того, як виникла російська нація і російська національна держава. Важливим чинником краху імперій у 1917 та 1991 роках був конфлікт між імперською державою та російською нацією, чи «суспільством», що формувалися на той час. В обох випадках «Росія» сприяла падінню «Імперії». Це дозволяє зробити висновок, що обидві імперії не змогли вирішити «російського питання» — безумовно, одного з найважливіших для Росії.

Іншим важливим чинником, що сприяв падінню Російської та Радянської імперій було їхнє надмірне розширення. Вони встановили гегемонію над націями й територіями, які відмовлялися визнати Росію та СРСР зразком вищої цивілізацїі, вищою формою розвитку економіки й урядування — якостей, що їх мусить мати імперія, якщо її система управління не базується на самому насильстві. За відсутності такого визнання з боку підлеглих встановлення гегемонії вимагало широкого вживання насильницьких методів, що зробило російське правління в Європі важким тягарем для росіян і ще більше сприяло відчуженню російських людей від їхньої держави. Ці чинники стали додатковими перешкодами у формуванні сучасної російської нації. Включення неросійських національностей в імперську та радянську державу негативно вплинуло на умови життя російських людей. Покликані та примушені своїми урядами (царським та комуністичним) служити великій меті імперії російські люди виявили, що їм дуже складно само ідентифікуватися незалежно від імперії[6].

Для інших імперій, що втрачали колонії, втрата імперії не означала втрати своєї національної держави. Для росіян втрата імперії означає втрату держави.

На думку математика Георгія Малинецького, існує п'ять можливих причин розпаду Росії[18]:

• велика різниця між рівнем доходу різних соціальних шарів;
• розрив між різними регіонами по рівню доходу;
• складність комунікацій між різними регіонами країни, що є наслідком нерозвиненості інфраструктури;
• розлом поколінь;
• конфесійний і національний розпад.

Приведені нижче сценарії, це найпоширеніші моделі розпаду схожих країн, тобто великих, багатонаціональних, централізованих

Сценарій	Історичні приклади	Нинішня ситуація в Росії
Сильне послаблення центральної влади в Москві в наслідок урядового перевороту чи кризи влади. Нова влада недієздатна, починається боротьба за владу, як результат анархія, керувати загальнодержавними інфраструктурами та сферами життя не можливо, регіони вимушені відокремитись.[19][20]	Розпад Російської імперії. Позбувшись централізованої влади в державі, навіть групи невеликих поселень, деякі міста, регіони із власною культурою, та колишні адміністративно-територіальні одиниці, були змушені проголошувати свої нежиттєздатні республіки-одноденки, які під час громадянської війни переходили "з рук в руки".	Влада в Росії досить централізована, регіони підконтрольні центру.
Посилення націоналізму та релігійної нетерпимості в якомусь мононаціональному регіоні. Цей регіон виходить із складу Росії в результаті війни, інші мононаціональні регіони бажають брати з них приклад. Також можливе збільшення ролі якоїсь однієї нації або релігії над усіма іншими, що посилить націоналізм інших регіонів.[21][22]	Розпад Югославії. Передумовами для розпаду серед багатьох причин виділяють значне посилення націоналізму в регіонах, та великосербський шовінізм. Коли із складу союзу захотіли вийти Хорватія, і Словенія, це дало поштовх усім іншим національностям задуматись над своєю незалежністю. Словенці, хорвати, угорці — католики; серби, чорногорці, частина македонців, частина албанців — православні; боснійці, частина албанців — мусульмани. Між цими релігійними громадами існували давні суперечності, непорозуміння і взаємні образи.	Як і у будь-якої багатонаціональної країни етнічні регіони мають деякою мірою сепаратистські настрої, присутнє явище націоналізму.
Економічна криза, сильно ослаблює Росію. Економічно сильні регіони вже не бажають годувати слабкі та дотаційні регіони та їх "відпускають", або економічно сильні регіони виходять із федерації силою. Також економічний спад часто викликає загострення вже існуючих соціальних та політичних проблем, що також послаблює країну.[23][24][25]	Розпад Португальської колоніальної імперії. В XIX столітті Португалія втрачає свою могутність, Наполеонівські війни, економічний занепад, ліквідація монархії та інше, призвели спершу до припинення експансіонізму, а потім змусило годувати за рахунок метрополії португальські колонії в Африці. Не дивлячись на успішне придушення спроб відокремлення таких країн як Ангола, Мозамбік, та інших, їх з рештою довелось визнати незалежними, через те що вони стали економічним тягарем для Португалії.	Рівень економічного розвитку в регіонах не рівномірний, економічні санкції щодо Росії негативно впливають на її економіку.
Росія розпочинає війну із зовнішнім ворогом, та програє, частину її регіонів анексує ворог, в інших регіонах можливі вище зазначенні сценарії.	Третій рейх. Після поразки в Другій Світовій Війні частина території Німеччини була поділена між Чехословаччиною, Польщею, Францією, Югославією, Австрією та СРСР, а на решті території існували зони окупації, пізніше реорганізовані у дві країни: НДР та ФРН.	Загарбницькі війни сусідніми країнами не ведуться, але сама Росія є державою-агресором.
Занепад загальнодержавної ідеї.[26][27]	Розпад СРСР. Ідеологія комунізму виявилась не життєздатною в кінці ХХ століття, це була одна з причин розпаду СРСР.	Офіційно Росія не має загальнодержавної ідеології. Та не офіційно, іноді виділяють ідеологію "російського світу".

В 2011 під час засідання в Гудермесі Володимир Путін заявив щодо виходу Кавказу зі складу Росії: «Якщо це відбудеться, зразу ж, саме в цю секунду — навіть не в годину, а у секунду — знайдуться ті, хто захоче зробити те саме з іншими територіальними утвореннями Росії. Й це стане трагедією, яка торкнеться кожного без винятку громадянина Росії»[28].

В інтерв'ю журналу «Експерт» у квітні 2005 року Дмитро Медведєв сказав: «Якщо ми не зуміємо консолідувати еліти, Росія може зникнути як єдина держава. <…> Наслідки будуть жахливими. Розпад Союзу може здатися постановкою в дитячому садку в порівнянні з державним колапсом у сучасній Росії».

Олександр Дугін вважає, що якби у Росії з'явився новий, ще радикальніший, ніж В. Путін, лідер, що провів би реформи у «народному та соціальному дусі у внутрішній політиці», то можна було би запобігти «різким і травматичним подіям» у РФ. Потрібна також «послідовна державна національна ідеологія». Але підстав очікувати такого розвитку у Росії немає. У реальності ж правляча еліта починає впроваджувати проект «вічного путінізму», тобто перетворення статус-кво в нескінченне повторення одного і того ж, в свого роду «день бабака». Правляча еліта переоцінює «ідіотизм і пасивність російського народу». Суспільство ж може задуматись над можливою альтернативою і вимагати ясності у шляхах розвитку країни.

Якщо ж цього не станеться, то розпад державності почнеться в прискореному темпі. Адже і відносини з суб'єктами федерації, що мають яскраво виражену етнічну специфіку, будуються на Путіні і його жорсткій лінії в справі російського суверенітету. Найменше коливання в цьому питанні миттєво все відкине в ситуацію 90-х і знову зробить розпад Росії цілком вірогідною загрозою [29].

У Росії три важливих коридори: Оренбурзький, Кудимкарскій і Бодайбинский. При гіпотетичному розпаді РФ територія поза республік може утворити три держави: Росія (Європейська), Сибірська республіка, Далекосхідна республіка.

• Гайдар Е. Т. Гибель империи. Уроки для современной России. 2-е изд., испр. и доп.— М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2006.— 448 с. ISBN 5—8243—0759—8 (рос.)
• Зиверт Ш., Захаров С., Клингхольц Р. Исчезающая мировая держава. Демографическое будущее России и других бывших союзных государств.//Пер. с нем. Ю. Штраух.— Берлин, Berlin Institute for Population and Development, 2011.— 150 с. ISBN 978-3-9812473-8-1 (рос.)
• Каппелер, Андреас. Росія як поліетнічна імперія: Виникнення. Історія. Розпад / Перекл. з німецької Х. Назаркевич, наук. ред. М. Крикун [=Історія країн світу, 2], Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2005. — XII+360 с. ISBN 966-8197-06-2
• Мотиль Олександр. Підсумки імперій: занепад, розпад і відродження = Imperial Ends: The Decay, Collapse, and Revival of Empires: [монографія] / Пер. з англ. Павла Грицака.— Київ: Критика, 2009.— 198, [1] c. : табл., мал.
• Плохій С. М. Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу / Пер. з англ. Я. Лебеденка, А. Сагана.— Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019.— 512 с. ISBN 978-617-12-6891-3 ISBN 978-0-465-05696-5
• Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 1./Пер. з англ. В. Шовкуна.— К.: Основи, 1995.— 614 с. ISBN 5-7707-5617-9, ISBN 5-7707-5618-7
• Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 2./Пер. з англ. В. Митрофанова, П. Таращука.— К.: Основи, 1995.— 406 с. ISBN 5-7707-5617-9, ISBN 5-7707-5619-5
• Фридман Д. Следующие 100 лет : прогноз событий XXI века / Пер. с англ. А. Калинина, В. Нарицы, М. Мацковской.— М.: Эксмо, 2010.— 336 с. (Библиотека Коммерсантъ) ISBN 978-5-699-41208-2 (рос.)
• Шевцова Л. Одинокая держава: Почему Россия не стала Западом и почему России трудно с Западом / Шевцова Л.; Моск. Центр Карнеги.— М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2010.— 272 с. ISBN 978-5-8243-1274-4 (рос.)
• Шпорлюк Роман. Падіння царистської імперії та СРСР: російське питання і надмірне розширення імперії.— ДУХ І ЛІТЕРА № l-2 1997, С. 100—136.

• Розпад Росії: з кого він почнеться / Татарстан, Удмуртія, Чувашія, Мордовія, Марій Ел, Башкортостан // ВІДЕО
• Розпад Росії: якими будуть після цього Україна і Європа / Прогноз аналітика Олексія Курінного // ВІДЕО
• Росія: як її облаштувати після розпаду імперії / Наукові доповіді щодо майбутнього РФ // ВІДЕО
• В. Н. Шевченко. До дискусії навколо теми «розпад Росії»: у пошуках оптимальної форми російської держави.— Філософські науки.— №2/2015. (рос.)
• 11.05.2009 Маслов О. Ю. Розпад Росії на початку XXI сторіччя в висловлюваннях сучасників.— Независимое Аналитическое Обозрение, 11.05.2009 (рос.)
• Трушков С.А. Розпад Росії неминучий?.— Вопросы новой экономики. 2011. № 2 (18). С. 100-105. (рос.)
• Чи можливі розпад або колапс Росії? (рос.)
• Чи можливі розпад або колапс Росії (Гранберг А. Г.) (рос.)
• Вчений, що передбачив розпад СРСР, прогнозує розпад Росії.
• Чи можливі розпад або стиснення Росії?
• Юлия Латынина. Зомби-ленд «Россия». Почему неправильно называть нашу страну «Мордором» и за что на самом деле отвечает Путин.— Новая газета, 24 января 2019
• Зиверт Ш., Захаров С., Клингхольц Р. После СССР: ‡от демографической сверхдержавы к очагу кризиса.— Демоскоп Weekly, № 475—476, 29 августа — 11 сентября 2011.— С. 1—18.

• Смутні часи
• Розпад Російської імперії
• Розпад Османської імперії
• Розпад Австро-Угорської імперії
• Розпад СРСР
• Сепаратизм у Росії
• Антиросійські виступи
• Загибель імперії (книга)
• Загибель імперії (фільм)
• Агонія (фільм)
• Оренбурзький коридор