Спорово

Село розташоване на південному заході Республіки Білорусь, на північній межі Полісся, за 220 кілометрів від столиці Білорусі та за 110 від Берестя. Найближча залізнична станція — Білоозерськ (8 кілометрів). Відстань автошляхами до Мінська складає 259 кілометрів, яку можна подолати за 3 години (автошлях E30, до якого прямує дорога Р136).

Спорів простягнувся уздовж північного узбережжя Спорівського озера, яке, у зв'язку з побудовою Сялецького водосховища, почало стрімко міліти. Озеро живиться водами річки Ясельди, яка є північною притокою Прип'яті.

Село донедавна було оточене болотами, та врізалося у них, утворюючи півострів, який у народі почав називатися Камчаткою. Згодом болото (не все), як і більшість інших боліт Полісся, спіткало осушення та спорудження системи каналів, що було ще одним вагомим внеском у порушення гідрологічного стану місцевості.

Болотам навколо Спорова пощастило — вони не були повністю осушені, завдяки чому у них збереглося велике розмаїття флори та фауни. Велика частина боліт знаходиться в близькому до природного стані, на значній частині болота гідрологічний режим порушений через прокладку каналів і вплив навколишніх меліоративних систем. Болото є одним з найбільших у Європі мешкань птахів, яким глобально загрожує зникнення  — очеретянка прудка (1 360-2 120 співаючих самців).

У зв'язку з цим 3 квітня 1991 року було утворено Спорівський заказник — першу територію в Республіці Білорусь, яка отримала міжнародний статус охорони Рамсарського угіддя. Розташований на території Березівського, Дрогичинського, Іванівського та Івацевицького районів Берестейської області і займає площу 19384 га.

Рослинний світ заказника дуже різноманітний — понад 600 видів судинних рослин, що становить близько 35 % видів, які зростають в республіці. 20 видів занесені до Червоної книги Республіки Білорусь.

Також заказник багатий і різноманітний своєю фауною. Заказник «Спорівське озеро» є територією, важливою для птахів. Всього в його межах відзначено 123 види птахів, що гніздяться, з яких 32 занесені до Червоної книги Республіки Білорусь.

Крім цього, в заказнику мешкає 25 видів ссавців (без урахування дрібних гризунів і кажанів), 6 видів плазунів, 8 видів земноводних, 34 види риб і більше 245 видів комах. Найбільш чисельними з рептилій є ящірки — прудка і живородна, звичайний вуж. Зустрічається болотяна черепаха та мідянка — охоронювані види. Із земноводних найбільш звичайні гостроморда і трав'яна жаби, а з рідкісних зустрічається очеретяна ропуха, яка занесена до Червоної книги Республіки Білорусь. З риб поширені щука, плітка, лин, лящ, карась, короп, плоскирка, окунь, зустрічаються сом канальний, колючка триголкова, колючка дев'ятиголкова і інші, з рідкісних — мінога річкова.

З ссавців в заказнику мешкають лось, європейська косуля, благородний олень, кабан, єнотовидний собака, лісовий тхір, горностай, обидва види куниць — кам'яна і лісова, звичайна лисиця, заєць-русак, візон, річковий бобер, ондатра, видра, вовк і інші. З охоронюваних видів відзначений борсук[1].

Клімат в Спорові близький до помірно-холодного клімату. Значна кількість опадів протягом року. Навіть у сухі зимові місяці. Згідно класифікації Кеппен-Гейгера, клімат у Спорові визначається як Dfb. Середньорічна температура в селі — 7.0 °C. 609 мм — середньорічна норма опадів[2]. На клімат села впливає Спорівське озеро, що незначно пом'якшує різниці температур.

Короткий топонімічний словник Білорусі В. А. Жукевича дає наступне тлумачення цієї назви: «спірна земля, земля неясної приналежності; в цій назві відображені давні земельні відносини». Також існує думка, що назва походить від географічного положення поселення. Це пояснюється тим, що Спорівські землі представляли собою острівці, розкидані серед боліт, тому вважалися важкими для життя. Сюди засилали людей, незадоволених існуючими порядками, тобто «спірних людей». Звідси і назва — Спорів. Друга легенда говорить про те, що давним-давно озеро було глибшим та ширшим, подібним до моря. Озером плавали великі кораблі та різні купці, що сперечалися за місце у гавані.

Території села була заселена ще за часів бронзової доби — найдавніші знайдені останки поселення первісних людей датуються 3-4 тисячоліття до н. е.

В архівних документах Спорів згадується при описі кордону Здитівської пущі в «Ревізії пущ і переходів тварин» 1522 року як маєток Василя Тишкевича. Спорівські землі разом з іншими були колись пожертвувані кимось із роду Ягеллонів королівському дворянину угорського походження Ширмі. Родина Ширми проживала на території Полісся до кінця ХІХ століття. У другій половині ХІХ століття 1880 року помер Ігнатій Лях-Ширма — двоюрідний онук Тадеуша Костюшко та останній чоловічий нащадок цієї родини. Він володів 76 господарствами, на землях яких проживало 17 500 селян. Пан мав три дочки, між якими розділив свої три маєтки. Одна з них — Марія (1877—1943), успадкувала Спорів і 11849,25 десятин землі. Згодом вона вийшла заміж за Ігнатія Красицького (1871—1926). Їхні діти Гелена (1901—1992), та Владислав Красицькі (1910—1942) були останніми спадкоємцями Спорова.

Не пізніше XVI ​​століття у Спорові була побудована православна церква. У другій половині XIX століття тут існувала католицька каплиця колишньої Ольшевської парафії.

До Третього поділу Польщі в 1795 р. Спорів розташовувався у Слонімському повіті Новогрудського воєводства Речі Посполитої. Після поділу він опинився у Слонімському повіті, який спочатку належав до Слонімського намісництва (1796), потім Литовської (1797—1801), а згодом до Гродненської губернії (1801—1915) Російської імперії[3]. За часів Російської імперії в селі було збудовано церкву. Діяла церковно-парафіяльна школа. Відвідували її кілька десятків хлопчиків. На все село було декілька невеликих крамничок. Володіли ними євреї.

Маєток Ширми

Село на мапі 1910 року.

Після стабілізації польсько-радянського кордону в 1921 р. Спорів повернувся до Польщі і опинився в комуні Пяски Косовського повіту Поліського воєводства. У 1935 році, після скасування Косовського повіту, муніципалітет увійшов до нового, Івацевицького повіту. За польської влади життя в селі не змінювалося. Не вистачало хліба, одягу. Впроваджували польську мову, традиції, культуру, католицьку віру.

За СРСР у селі почали організовувати комітети бідноти. відбувався активний процес розкуркулення. Відкрилася школа з білоруською мовою навчання[4].

Напередодні Другої світової війни у селі проживало 1017 чоловік у 226 дворах[5].

Німецькі військові прийшли в село через кілька днів після початку війни. Було створено комендатуру, призначено старосту, поліцаїв. На окупованій території розгорнувся масовий партизанський рух. З фронту не повернулися 76 мешканців села. У середині липня 1944 року було відновлено радянську владу.

Під час війни село було спалено дотла — було знищено 224 двори з 226, вбито 4 людини.

На місцевому кладовищі були поховані Катерина Зілковська, сестра Тадеуша Костюшка та бабуся Ігнатія Лях-Ширми[6].

З 1991 року село перебуває у складі Березівського району Берестейської області Республіки Білорусі.

З початком проведення аграрної реформи з відродження та розвитку сільських регіонів Білорусі (2005—2010) Споров було перетворено на агромістечко.

2013 року у селі було збудовано Свято-Онуфріївську православну церкву.

За даними перепису населення 2001 року у Спорові проживало 1359 осіб у 440 дворах.

• серед старшої вікової групи використовується так звана «спорівська говірка», що є відокремленням західнополіського діалекту української мови.
• білоруська мова у селі серед населення не використовується, лише на офіційному рівні (програючи у цьому російській мові).
• через активне зросійщення населення молодь володіє лише російською мовою, вивчаючи білоруську у школах як окремий урок без постійного білоруськомовного освітнього процесу. Водночас молодь добре розуміє місцевий діалект при спілкуванні зі старшими родичами.