Сухопутні війська СРСР

Сухопу́тні війська́ Збройних сил СРСР (СВ ЗС СРСР) — вид збройних сил колишньої Радянської армії, що був призначений для ведення бойових дій переважно на суходолі, найчисленніший і різноманітний за озброєнням і способами ведення бойових дій. За своїми бойовими можливостями був здатний самостійно або у взаємодії з іншими видами збройних сил вести наступ з метою розгрому угруповань військ противника і оволодіння його територією, завдавати вогневих ударів на велику глибину, відбивати вторгнення противника, його великі повітряні і морські десанти, міцно утримувати займані території, райони і рубежі. У своєму складі СВ ЗС СРСР мали різні роди військ, спеціальні війська, частини і з'єднання спеціального призначення (СпП) і служби. В організаційному відношенні СВ складалися з підрозділів, частин, з'єднань і об'єднань.

Сухопутні війська ЗС СРСР
Прапор Сухопутних військ Збройних сил Радянського Союзу[1]
На службі 1946–1991
Країна  СРСР
Вид сухопутні війська
Тип Збройні сили СРСР
Роль для ведення бойових дій переважно на суходолі
Чисельність ~2,3 млн чол. (1948) — ~4,6 млн чол. (1954) — 1,596 млн чол. (1989)[2]
У складі Міністерство оборони СРСР
Штандарт червоний
Війни/битви Придушення Угорської революції
Операція «Дунай»
Конфлікт на острові Даманський
Війна в Афганістані
Командування
Визначні
командувачі		 Маршал Радянського Союзу Жуков Г. К.
Маршал Радянського Союзу Конєв І. С.
Маршал Радянського Союзу Малиновський Р. Я.
Збройні сили СРСР
Структура
Військові звання та знаки розрізнення
  • РСЧА 1918—1935
  • РСЧА 1935—1940
  • РСЧА 1940—1943
  • Армія СРСР 1943—1955
  • Збройні сили СРСР 1955—1991
Військова форма
  • Військова форма РСЧА (1918—1935)
  • Військова форма РСЧА (1936—1945)
Історія Радянських ЗС

Історія, призначення та склад

Сухопутні війська ЗС СРСР організаційно входили до складу Збройних сил СРСР разом з Ракетними військами стратегічного призначення, Військово-повітряними силами, Військами Протиповітряної оборони (ППО), Військово-Морським Флотом, Тил Збройних Сил, а також військами, що не входили до складу видів й родів військ, тобто окремі роди військ, як то — Війська Цивільної оборони (ЦО).

Радянські Сухопутні війська були оснащені ядерною і ракетною зброєю, звичайними видами зброї та бойової техніки, засобами зв'язку та транспорту. Вони складалися з родів військ і спеціальних військ. Родами військ у СВ ЗС СРСР були: ракетні війська сухопутних військ, артилерія, мотострілецькі війська, танкові війська, повітрянодесантні війська, війська протиповітряної оборони сухопутних військ.

Ракетні війська складають основу бойової могутності Сухопутні війська Вони призначені для нанесення потужних ядерних ударів по будь цілям, розташованим в тактичній і оперативній глибині оборони противника.

Артилерія була здатна здійснювати надійне вогневе забезпечення загальновійськових з'єднань в усіх видах бою і операції.

Мотострілецькі війська разом з танковими військами були головною ударною силою Сухопутних військ, які були здатні здійснювати марші на великі відстані, проривати глибоко ешелоновану оборону, насичену великою кількістю протитанкових засобів, гнучко маневрувати на полі бою, у високих темпах розвивати наступ вслід за ядерними ударами або потужним вогнем артилерії, успішно вести боротьбу з противником, який застосовує сучасні засоби боротьби.

Повітрянодесантні війська були призначені для захоплення та утримання районів в тактичній і оперативній глибині противника і успішно діяти у великому відриві від основних угруповань Сухопутних військ.

Війська протиповітряної оборони Сухопутних військ здатні забезпечити прикриття з'єднань і частин на малих, середніх і великих висотах. До спеціальних військ належать: інженерні війська, хімічні війська, радіотехнічні війська, війська зв'язку, автомобільні війська, дорожні війська, різні служби, а також частини і установи тилу.

Організаційно радянські Сухопутні війська були зведені в підрозділи, частини, з'єднання та об'єднання. У мирний час вищим військово-адміністративним об'єднанням був військовий округ (група військ). На чолі Сухопутні війська стояв головнокомандувач-заступник міністра оборони СРСР. Йому підпорядковувався Головний штаб Сухопутних військ, командувачі (начальники) родів військ, начальники спеціальних військ, головних управлінь, військово-навчальних закладів та науково-дослідних установ.

Після німецько-радянської війни 1941–1945 Сухопутні війська країни розвивалися на базі набутого бойового досвіду і подальшого вдосконалення зброї та бойової техніки. Вони були повністю моторизовані та механізовані. Стрілецькі війська (піхота) отримали нові види озброєння й броньовані бойові машини, що збільшило їх рухомість і створило можливість для ведення бою не тільки в пішому порядку, але й безпосередньо на бойових машинах. У Радянських Збройних силах в 1957 стрілецькі та механізовані дивізії були перетворені на мотострілецькі. Кавалерія до цього часу як рід військ втратила своє значення у всіх країнах і була розформована.

На початку 60-х рр. Сухопутні війська отримали на озброєння ракетно-ядерну зброю, досконалішу звичайну зброю і бойову техніку, сучасні засоби управління. На базі нової зброї і техніки та згідно з новими умовами ведення військових дій змінилися організаційна структура частин, з'єднань, об'єднань Сухопутних військ, способи їх застосування в бою і операції, а також методи навчання. Поява ядерної зброї викликала зміни в співвідношенні видів збройних сил. На перше місце вийшли Ракетні війська стратегічного призначення (стратегічні сили), але, попри це, Сухопутні війська продовжували залишатися одним з провідних і найбільш численним видом збройних сил. Подальший розвиток Сухопутних військ йшов з урахуванням вдосконалення їх організаційної структури, збільшення вогневої потужності і підвищення маневреності.

Поділ Сухопутних військ ЗС СРСР

За територіальним принципом СВ ЗС СРСР поділялися на військові округи (групи військ), військові гарнізони:

Головнокомандування Сухопутних військ ЗС СРСР

Сухопутні війська інших країн світу

Див. також

Примітки
  1. використовувався неофіційно
  2. Советская военная мощь образца 80-х

Посилання

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.