265-й гвардійський мотострілецький полк (СРСР)

Полк брав участь у битві за Сталінград. Його завданням було втримання в оточенні 6-ту армію Паулюса, а ткож не допустити деблокування армії зі сторони частин Манштейна, які проривалися (Група армій «Дон»). Після Сталінграду полк одразу звільнив Ростов-на-Дону, Ростовську область, частину Донбасу з містом Шахти (Ростовська операція)[1]. Радянські війська були зупинені на річці Міус, де німці побудували сильно укріплений оборонний рубіж. Ця лінія оборони створювалася протягом двох років. Правий фланг 180-кілометрової лінії прикривав Таганрог, лівий — Луганськ. Тут фронт стабілізувався до серпня 1943 року.[2]

В ході Донбаської операції (1943 рік) Міус-фронт було прорвано. Під командуванням гв. майора Михайлова В. Н. 265 гв. сп відбив у німців у районі ріки Міус с. Калинівка (зараз Григорівка) — найважливіший пункт для подальшого наступу червоної армії[3][4].

Особливо запеклі бої відбувалися з 17 липня по 2 серпня 1943 року за плацдарм в районі села Степанівка[5].

Станом на 10 травня 1943 року 265 гвардійський стрілецький полк входив до складу 86-ї гвардійської стрілецької дивізії[6] (до 16.04.1943 колишня 98-ма стрілецька дивізія [ІІ формування]) 1-й гвардійський стрілецький корпус[7].

В 1944 році полк звільняв південь України та Молдову, й вийшов за межі державного кордону Радянського Союзу. Після Другої Яссько-Кишинівської операції в німців не залишилось сил для спротиву. Швидко вдалося подолати Румунію, Балканські гори, звільнити Болгарію та Югославію.
В ніч з 12 на 13 березня 1944 року на річці Інгулець полк рішуче вступив до бою й забезпечував правий фланг дивізії,раптовою атакою увірвався в траншеї супротивника, де знищив до 200 солдатів і офіцерів, і 40 солдатів полонив. Полк підручними засобами переправився через р. Інгулець, в цьому бою полк поніс виняткові малі втрати.

1 квітня 1944 року — 86-й гвардійській стрілецькій дивізії присвоєно почесне найменування «Миколаївська».

20 квітня 1944 року — 86-й гвардійській стрілецькій Миколаївській дивізії нагороджена орденом Червоного Прапора[8].

З 6 по 14 жовтня 1944 року полк у боях під Белградом у районі с. Борча зруйнував великий залізничний вузол німців, який прикривав підступи до Белграду з півночі.

22 жовтня 1944 року полк після здобуття м. Кішкунгалаш (Угорщина) прорвав сильно укріплену оборону супротивника й шляхом паралельного переслідування перерізав дорогу противнику, зайняв м. Іжак (Угорщина). Полк в боях на північний захід від Будапешту витримав до 30 атак у багато разів переважаючих сил супротивника, знищивши при цьому до 700 солдатів і офіцерів противника, за що його було нагороджено орденом «Олександра Невського». В боях за Естергом, Токод в Угорщині й у наступальних боях за укріплені села Прелленкірхен, Хусдгайм, Бад-Дойч-Альтенбург, велику залізничну станцію Штрассхоф у Австрії полк здобув вищевказані населені пункти[3].

У 1957 році стрілецькі частини й з'єднання були перейменовані в мотострілецькі.

У повоєнний час 265 гв. мсп (в/ч 44138) входив до складу 86-ї гвардійської стрілецької Миколаївської Червонопрапорної дивізії[9]. 86 гв. мсд була виведена з Австрії до Одеського ВО, спочатку входила до складу 24-го гвардійського стрілецького корпусу 7-ї гвардійської загальновійськової армії, а потім 82-го АК 14-ї гв. ЗА[10].

В 1968 році 265 гв. мсп увійшов до складу 48-ї мотострілецької дивізії, яка входила до складу 14-ї армії Одеського ВО. І в серпні того ж року 265 гв. мсп у складі дивізії був передислокований до м. Високе Мито. Полк був у другому ешелоні вторгнення радянських військ до Чехословаччини[11].

До 1990 року полк перебував у складі ЦГВ у м. Високе Мито, в/ч пп 86841.

26 лютого 1990 року в Москві було підписано угоду про повне виведення радянських військ з ЧССР. 265 гв. мсп був виведений на 1-му етапі виведення військ з 26 лютого по 31 травня 1990 року в смт. Клугино-Башкирівка Чугуївський район Харківська область до військового містечка розформованої 75-ї гвардійської танкової дивізії (в/ч 44735).

На підставі Постанови Ради Міністрів СРСР № 587-86 від 16 червня 1990 року 48 мсд передана до складу КДБ СРСР і стала називатися 48-ма мотострілецька дивізія спеціального призначення КДБ СРСР. 265-й гв. мсп з 16 червня 1990 року по 27 серпня 1991 року входив до складу 48-ї мсд СН КДБ СРСР[12].

Відповідно до директиви МО СРСР № 314/3/01131 від 11 вересня 1991 року 48 мсд СН КДБ СРСР перейменована в 48 мсд і передана до складу Київського військового округу. 265 мсп перестав бути полком КДБ СРСР.

12 січня 1992 року весь особовий склад полку прийняв військову Присягу на вірність народу України.

Відповідно до директиви МО України № 115/1/050 від 17 березня 1992 року 48 мсд передана до складу НГУ.

З 20 березня 1992 року по 16 серпня 1992 року 265-й гвардійський мотострілецький ордена Олександра Невського[13] полк виконував завдання в зоні особливого режиму, в районі державного кордону України з Республікою Молдова. Завданням полку стала локалізація конфлікту з української сторони, недопущення поширення збройного протистояння з Придністров'я на територію України.

Відповідно до наказу Командувача НГУ № 026 від 25 серпня 1992 року 48 мсд перейменована в 6-ту дивізію НГУ, а 265 мсп переформувано в 17-й полк НГУ.

Командувачі 265 гв. сп у роки Німецько-радянської війни:
п/н	дата	Прізвище, ім'я, по-батькові	звання	роки життя	Особливі відмітки. нагородження
1	05.10.1942—05.10.1943	Пищенко Петро Григорович		? — ?	на 06.02.1943 командир 308 сп 98 сд
2	07.06.1943—31.07.1943	Михайлов Василь Нилович		1913 — 6.10.1944	Як командир 265 гв. сп 86 гв. сд:  — на посаді командира 265 гв. сп в районі Міуса була відбита у німеціьких військ с. Калинівка — важливий пункт для подальшого наступу Червоної армії. Був важко поранений, лікувавася 9 місяців в госпіталі, потім повернувся у свою військову частину. Наказом військам 2 гв. армії № 33/Н від 09.05.1944. Як командир 262 гв. сп 87 гв. сд: (посмертно) — за наступальні операції на початку жовтня 1944 на р. Дубіса (Литва). Убитий 06.10.1944. Наказом військам 2 гв. армії № 128/Н від 26.11.1944.
3	на 12.08.1943	Циркінд		? — ?
4	на 28.08.1943 до 5.11.1943	Подборонов Костянтин Олександрович		1914 — 05.11.1943	Как начальник штаба 72 гв. сп 24 гв. сд:  — Бой за высоту 40.8. Приказом войскам Волховского фронта № 098/Н от 17.09.1942,  — Приказом войскам Южного фронта № 37/Н от 15.02.1943. Как командир 265 гв. сп 86 гв. сд: Был убит 05.11.1943, захоронен в братской могиле в г. Макеевка (Донецкая область)[16].
5	на 22.111.1943 — 04.02.1946	Папков Олександр Степанович		1905 — ?	— Бой, переправа в ночь 12-13.03.1944 на реке Ингулец. Приказом войскам 28 армии № 17/Н от 25.03.1944.,  — за выслугу лет в Красной Армии,  — Бои в Югославии, Венгрии и Австрии (1944—1945). Приказом войскам 46 армии (сентябрь 1945).  — Награждение к 40-летию Победы. Приказом № 87 от 06.04.1985.

• 07.12.1943 — 27.12.1943 — Скобелев Федор Андреович, отстранен
• с 27.12.1943 — Херасков Владимир Петрович (1909 г. р.). Награждён: орден Красного Знамени, орден Отечественной войны I степени, орден Олександра Невского.

265 гв. мсп

• з 19.12.1945 — 1948 рік — гв. полковник Лещев Иван Иванович (1903 г. р.). Во время ВОВ был командиром 942 сп 268 сд, 110 ск, 42 армия 2-й Прибалтийский фронт. Награждён: орден Леніна, 3 Ордени Червоного Прапора, орден Олександра Невського, орден Червоної Зірки.
• в 60-х годах — гв. полковник Лаца
• в 60-х годах — гв.полковник Ульянов (Герой Радянського Союзу)
• в 60-х годах — гв.полковник Корнієшко
• в 70-х годах — гв. полковник Литвинов Федір Іванович
• 1973—1976 год — підполковник Семенов В В, в майбутньому — головнокомандувач Сухопутних військ РФ
• 1978—1981 год — гв. полковник Макаров
• 1981—1984 год — Палій Віктор Миколайович (1949 р. н.)[17].
• 1984—1986 год — гв. підполковник Дейкун В.
• 1986—1987 год — гв. майор Новоселов
• 1987—1989 год — гв. підполковник Ігнатенко
• 1989—1990 год — гв. підполковник Крутов Геннадій Миколайович
• 1990—1992 год — гв. підполковник Лавниченко Олександр Васильович