Хатшепсут

• Праеномен — Мааткара (Маат — це Ка Ра)
• Номен — Кхнумут-Амон Хатшепсут (Єдина з Амоном, Найшанованіша з Усіх Жінок)
• Ім'я Гора — Весретка́ (Могутність Ка)
• Золоте ім'я Гора — Неджереткау (Священнолика)
• Небті — Ваджрепнут (Квітуча в літах)

У період царювання Ні—нетьєр з 2-ї династії (2270—2649 до н. е.) «було прийнято рішення, що жінки можуть обіймати царські посади». Кількість жінок-правительок рідко порівнювали з кількістю чоловіків-правителів, але вищенаведений список підтверджує, що дійсно не існувало ідеологічних чи теологічних перепон для правління жінок в Єгипті. Це положення суперечить, однак, традиціям, що панували в інших суспільствах Стародавнього світу.

У період між 3000 і 1000 роками до н. е. трон займали чотири жінки. Це Нітокрет (6-а династія), Собекнефру (12-я династія), Хатшепсут (18-а династія; краще за інших відомий випадок) і Таусерет (19-я династія). Ще більше жінок було серед регентів, коли мати царя правила від імені свого сина до тих пір, поки він не ставав досить дорослим.

• Нейт — Хотеп вважалася на початку 1-ї династії (2920—2770 до н. е.) регентшею Дьйор, можливо, її племінника. Її ім'я стало відомо з предметів, знайдених в гробницях у Нагаде і в Абідосі. Вона була похована у власній величезній усипальниці в Нагаді, в одному з найдавніших центрів Єгипту.
• Мер — Нейт (або Меріт-Нейт) називалася «Царицею-матір'ю» як регента фараона Дена в середині правління 1-ї династії. Її ім'я в списку офіційних правителів Єгипту, фараонів першої династії. Її царська усипальниця знаходиться в Абідосі, від неї залишилися дві стели, які служать підтвердженням того, що їй належить вся гробниця.
• Нітокріс (або Нейт-ікрет або Нітокріс) взяла на себе правління Єгиптом в кінці Старого Царства (близько 2150 до н. е.). Мането характеризує її як «найблагороднішу й чарівну жінку свого часу, рожевощоку і світлошкіру». Відома піраміда «Цариці Нейт», але у нас немає впевненості, що це та ж особа.
• Нефрусебек була першою, хто мав усі царські титули: «Гор, Та, яка кохана Ра, Золотого сокола, Царя верхнього та нижнього Єгипту, дочка Ра Собекнефру та інших». Вона була дочкою Аменемхета III наприкінці 12-ї династії (1991—1783 до н. е.), царювала чотири роки і була останньою представницею цієї династії. Її ім'я як жінки-правительки внесено в усі списки з перерахуванням основних царів. На колоні з червоного граніту зображений Аменемхет III, який вручає Собекнефру символ життя, демонструючи тим самим своє бажання, щоб вона стала правителькою.
• Нефертіті — ще одна жінка-фараон, добре відома сьогодні. Судячи з її знаменитої статуї в Берліні, Нефертіті була гідна свого імені, що означає у перекладі: «Прийшла красива жінка». Вона була «Великою царською дружиною» Ехнатона, і на пам'ятниках можна побачити її зображення з різноманітними царськими регаліями, що пояснюють, що вона була не просто царською дружиною. Вона виконувала багато функцій, які до того часу вважалися функціями виключно самого фараона. Це, безумовно, наводить на думку, що Ехнатон (1353—1335 до н. е.) надзвичайно високо оцінював її роль.
• Таусерет (також Тусерет) — остання жінка — правитель, жила наприкінці правління 19-ї династії. Після смерті чоловіка (Сеті II) вона намагалася стати правителькою, але зазнала невдачі, і за ініціативою канцлера Бая на трон зведено юного Сіптаха (1204—1198 до н. е.). Її власне царювання тривало всього лише два роки (1198—1196 до н. е.). Сетнахт, засновник наступної династії, незабаром експропріював її гробницю в Долині царів на свою користь.

Обеліск Хатшепсут після падіння — Карнацький храм

Цариця Хатшепсут була донькою третього фараона XVIII династії Тутмоса I і цариці Яхмес (Яхмос). Таким чином, вона була онукою засновника Нового царства фараону Яхмоса I. За життя батька Хатшепсут стала «Дружиною Бога» — верховною жрицею фіванського бога Амона.

Хатшепсут мала всього одну рідну сестру Нефрубіті, а також трьох (або чотирьох) молодших єдинокровних братів Уаджмоса, Аменмоса, Тутмоса II і, можливо, Рамоса, — синів її батька Тутмоса I і цариці Мутнофрет. Уаджмос і Аменмос, два молодших брата Хатшепсут, померли ще в дитинстві. Тому після смерті Тутмоса I вона вийшла заміж за свого єдинокровного брата Тутмоса II (сина Тутмоса I і другорядної цариці Мутнофрет), жорстокого і слабкого правителя, котрий правив всього неповних 4 роки (1494—1490 до н. е.; Манефон налічує цілих 13 років його правління, що, швидше за все, помилково). Таким чином, була збережена спадкоємність царської династії, тому що Хатшепсут була чистої царської крові. Те, що Хатшепсут згодом стала фараоном, фахівці пояснюють досить високим статусом жінки в Стародавньому Єгипті, а також тим, що престол в Єгипті переходив по жіночій лінії. Крім того, зазвичай вважається, що така сильна особистість, як Хатшепсут, досягла значного впливу ще за життя свого батька і чоловіка і фактично могла правити замість Тутмоса II.

У Тутмоса II і «головної царської дружини» Хатшепсут була дочка Нефрура, яка носила титул «Дружина Бога» (верховної жриці Амона) і яку зображали у вигляді спадкоємиці престолу, і яка можливо була Мерітра Хатшепсут. Окремі єгиптологи оскаржують те, що Хатшепсут була матір'ю Мерітри, але більш імовірним видається зворотне — оскільки ім'я Хатшепсут носили тільки ці дві представниці XVIII династії, що може вказувати на їх кровну спорідненість. Зображення Нефрури, вихователем якої був фаворит Хатшепсут Сенмут, з накладною борідкою і локоном юності часто трактуються як доказ того, що Хатшепсут готувала собі спадкоємицю, «нову Хатшепсут». Однак спадкоємцем (а пізніше і співправителем Тутмоса II) все ж вважався син її чоловіка і наложниці Ісіди, майбутній Тутмос III, одружений спочатку на Нефрурі, а після її ранньої смерті — на Мерітрі.

Жіноча статуя Хатшепсут.

Деякі дослідники вважають, що Хатшепсут сконцентрувала в своїх руках реальну владу ще під час правління свого чоловіка. Наскільки це твердження відповідає дійсності, невідомо. Однак нам точно відомо, що після смерті Тутмоса II 1490 року до н. е., дванадцятирічний Тутмос III був проголошений одноосібним фараоном, а Хатшепсут — регентом (до цього Єгипет вже жив в умовах жіночого правління за цариці Нітокріс з VI династії і Нефрусебек з XII династії). Однак за 18 місяців (або за півтора року), малолітній фараон був відсторонений від трону легітимістською партією на чолі з фіванським жрецтвом Амона, яка звела на престол Хатшепсут. Під час церемонії в храмі верховного бога Фів Амона жерці, що несли важку барку зі статуєю бога, опустилися на коліна прямо біля цариці, що було розцінено фіванським оракулом як благословення Амона новому правителю Єгипту.

У результаті перевороту Тутмос III був відправлений на виховання в храм, ніж його планувалося усунути від єгипетського престолу, принаймні, хоч на час регент ства Хатшепсут. Тим не менш, є відомості, що в подальшому Тутмос III допускався до управління державою.

Основними силами, які підтримують Хатшепсут, були утворені («інтелектуальні») круги єгипетського жрецтва і аристократії, а також частина видатних воєначальників. В їх число входили Хапусенеб, чати (візир) і первосвященик Амона, чорношкірий вельможа Нехсі, кілька ветеранів єгипетської армії, які пам'ятають ще кампанії Яхмоса, придворні джуту, Інені і, нарешті, Сенмут (Сененмут), зодчий і вихователь дочки цариці, а також придворний (брат Сенмута?) Сенмен. Багато вчених схильні бачити в Сенмута фаворита цариці, тому що він згадував своє ім'я поруч з ім'ям цариці і вибудував собі дві гробниці за подобою гробниці Хатшепсут. Сенмут за походженням був небагатим провінціалом, який при дворі спочатку вважався простолюдином, але його неабиякі здібності незабаром були оцінені по достоїнству.

Вапнякова скульптура Хатшепсут в художньому Метрополітен-музеї в Нью-Йорку. Хоча на статуї цариця зображена без накладної бороди, але містить інші символи влади фараонів; зокрема, на неї надітий головний убір немес, увінчаний царським уреєм.

Давні історики стверджували, що Хатшепсут перебувала на престолі приблизно 22 роки. Josephus пише, що вона правила 21 рік та 9 місяців, тоді як Africanus стверджує, що її правління тривало 22 роки. Кожен з авторів цитує Манефона і виходить із дати першого воєнного походу Тутмоса ІІІ, що датується 22 роком правління Хатшепсут. Визначення часу початку її царювання набагато складніше. Правління її батька починається у 1506 або 1526 році до н. е. (відповідно до низької чи високої хронології). До того ж, визначити тривалість правління Тутмоса І та Тутмоса ІІ із достатньою точністю наразі неможливо. Якщо брати найкоротший можливий проміжок їхнього правління, то Хатшепсут мала б успадковувати трон через 14 років після коронації Тутмоса І, у разі ж найдовших можливих періодів правління цих двох фараонів — через 25 років. Відтак, Хатшепсут могла отримати владу найраніше у 1512 році до н. е., а найпізніше — у 1479 році до н. е. Старіші хронології датують її правління 1504—1482 роками до н. е., а сучасні хронологи сходяться на думці, що вона володарювала з 1479 по 1458 рік до н. е., хоча цьому і немає переконливих доказів.

Після сходження на престол Хатшепсут була проголошена фараоном Єгипту під ім'ям Мааткара Хенеметамон з усіма регаліями і дочкою Амона-Ра (в образі Тутмоса I), тіло якої було створено самим богом Хнумом. Влада цариці, що спиралася, насамперед, на жерців Амона, була легітимізована за допомогою легенди про теогамію, або «божественний шлюб», під час якого сам бог Амон нібито спустився з небес до земної цариці Яхмес для того, щоб, прийнявши вигляд Тутмоса I, зачати «свою дочку» Хатшепсут. Крім того, в церемоніальних написах стверджувалося, що цариця була обрана спадкоємцем єгипетського престолу ще за життя свого земного батька, що не відповідало дійсності. Згодом офіційна пропаганда постійно використовувала легенду про божественне походження Хатшепсут для виправдання її перебування на престолі.

Прийнявши титулатуру фараонів, Хатшепсут стала зображуватися в головному уборі хат з уреєм, з накладною борідкою. Спочатку статуї і зображення Хатшепсут представляли її з жіночою фігурою, але в чоловічих одежах, а в пізніших аналогах її образ був остаточно трансформований у чоловічій. Прообразом таких зображень Хатшепсут можна вважати деякі збережені статуї цариці Нефрусебек, для яких також характерна комбінація чоловічого і жіночого канону. Тим не менш, в написах на стінах храмів цариця продовжувала називати себе найгарнішою з жінок і відмовилася від одного з царських титулів — «Могутній бик».

Оскільки фараон в Єгипті був втіленням Гора, він міг бути тільки чоловіком. Тому Хатшепсут часто одягала на офіційних церемоніях чоловічій одяг і штучну бороду, однак далеко не в обов'язковому порядку: окремі статуї цариці, як наприклад виставлені в Музеї Метрополітен продовжують зображувати її в колишньому вигляді — в облягаючому жіночому одязі, але в накидці-Немес і без накладної бороди.

У порівнянні з іншими жінками фараонів, царювання Хатшепсут було тривалим і успішним. Вона була успішною в ході військових дій на початку свого правління, але, як правило, вважається фараоном, який відкрив період тривалого миру. Вона відновила торговельні відносини, які були втрачені під час іноземної окупації і принесла величезні багатства в Єгипет. Ці багатства вона використала щоб розпочати будівельні проекти, які підняли архітектуру Стародавнього Єгипту на новий рівень.

Гранітний сфінкс з ликом Хатшепсут.

При Хатшепсут Єгипет процвітав в економічному плані. Встановлювалися класичні рабовласницькі відносини, велася активна торгівля. Близько 1482/1481 року до н. е. нею була споряджена експедиція в складі 210 матросів і п'яти кораблів під начальством Нехсі в країну Пунт, відомого також як Та-нечер — «Земля Бога». Місцезнаходження країни Пунт точно не встановлено (швидше за все, узбережжя Східної Африки в районі Африканського Рогу — сучасного півострова Сомалі). Контакти з Пунтом були перервані в епоху Середнього царства, однак вони були життєво необхідні, тому що Пунт був основним експортером миррового дерева. Під час експедиції єгиптяни закупили в Пунті деревину чорного дерева, миррове дерево, різноманітні пахощі, в тому числі ладан, чорну фарбу для очей, слонову кістку, ручних мавп, золото, рабів і шкури екзотичних тварин. Рельєфи храму в Дейр ель-Бахрі представляють всі подробиці цієї кампанії. Художники детально зобразили флот Хатшепсут, особливості ландшафту Пунта з лісами благовонних дерев, екзотичними тваринами і будинками на палях. Також на стінах храму зображено сцену визнання правителями Пунта (царем Пареху і царицею Аті) формальної влади Хатшепсут.

Довгий час вважалося, що Хатшепсут, як жінка, не могла очолювати військові походи, а її правління було гранично мирним, що нібито викликало невдоволення армії. Проте новітні дослідження довели, що вона особисто очолювала один з двох здійснених під час її правління військових походів до Нубії, а також контролювала Синайський півострів, Фінікійське узбережжі, Південну Сирію і Палестину. Зокрема, ведення військових кампаній царицею підтверджує напис в Тангурі — переможна реляція, висічена на скелі в районі Другого порога Нілу. Більше того, можливо, Хатшепсут командувала єгипетськими військами в ряді походів проти бунтівних сирійських і палестинських міст. Відомо, що Хатшепсут допустила свого пасинка Тутмоса до військової служби, що відкрило йому шлях до визнання першим великим воїном в історії.

Будівельні проекти

Заупокійний храм Хатшепсут в Дейр ель-Бахрі. Зодчій — Сенмут.

Правління Хатшепсут ознаменувало собою небувале процвітання і піднесення Єгипту. З усіх сфер своєї державної діяльності Хатшепсут проявила себе, перш за все як фараон-будівельник. Більше неї будував тільки Рамсес II Меріамон (який, між іншим, наносив своє ім'я і на монументи попередників). Цариця відновила безліч зруйнованих завойовниками — гіксосами пам'ятників. Крім того, вона сама активно вела будівництво храмів: в Карнаці було споруджено так зване «Червоне святилище» Хатшепсут для церемоніального човна бога Амона; рельєфні зображення на стінах святилища, нещодавно повністю відновленого з розрізнених блоків, присвячені спільному правлінню Хатшепсут і Тутмоса III, а також легітимізації її одноосібної влади. Тут же, в Карнаці, за наказом цариці були встановлені гігантські гранітні обеліски, споруджений VIII пілон в храмі Амона, споруджене святилище Амона-Камутефа, значно розширений храм подружжя Амона — богині Мут. Два обеліска Хатшепсут (висотою 29,56 м) поряд з пілоном храму Амона-Ра в Карнаці були найвищими з усіх побудованих раніше в Єгипті, поки їх не заклав кам'яною кладкою Тутмос III (до наших днів зберігся один з них).

Все ж найбільш відомим пам'ятником архітектури часу Хатшепсут є прекрасний храм у Дейр ель-Бахрі, у віддаленій західній частині Фів, який носив в давнину назву Джесер Джесеру — «Священний зі священних» — і будувався протягом 9 років — з 7-го (імовірно, 1482 до н. е.) по 16-й (1473 до н. е.) рік правління цариці. Його архітектором був Сенмут ^{[джерело?]}, і, хоча храм багато в чому повторював храм фараона Середнього царства Ментухотепа I, його величні колони вражають уяву і в наші дні. свого часу цей храм був багато в чому унікальний, демонструючи бездоганну гармонію архітектурного комплексу за 1000 років до зведення Парфенона в Афінах.

Джесер Джесеру складався з трьох великих терас, прикрашених портиками з білосніжними вапняковими протодоричними колонами. У центрі тераси були розділені масивними пандусами, які ведуть нагору, до святилища храму. Тераси храму були прикрашені численними яскраво розписаними осіричними пілястрами цариці, її уклінними колосальними статуями і сфінксами, багато з яких зберігаються в зібраннях Єгипетського музею в Каїрі і музею метрополітен в Нью-Йорці. До першої з терас вела довга алея поліхромних пісковикових сфінксів цариці, обсаджена завезеними з Пунта мирровими деревами. Сфінкси перебували з двох сторін дороги шириною приблизно в 40 метрів, що веде від нижньої тераси храму до кордону пустелі і зрошуваних полів долини Нілу, де був споруджений гігантський пілон. Крім самої цариці, комплекс в Дейр-ель-Бахрі був присвячений Амону-Ра, батьку Хатшепсут Тутмосу I, провіднику в загробний світ Анубісу і Хатхор Іментет — володарці некрополів Західних Фів і великої захисниці померлих. Перед самим храмом був розбитий сад з екзотичних дерев і чагарників, вириті Т-образні басейни.

Унікальні рельєфи храму в Дейр-ель-Бахрі, приголомшують найвищим рівнем свого виконання, і розповідають про основні події царювання Хатшепсут. Так, на стінах портика нижньої тераси зображена доставка обелісків цариці з Асуана в Карнак і ритуальні сцени, пов'язані з ідеєю об'єднання Верхнього і Нижнього Єгипту. Рельєфи другої тераси оповідають про божественний союз батьків Хатшепсут — бога Амона і цариці Яхмес і про знамениту військово-торговельну експедицію в далеку країну Пунт, споряджену царицею на 9-му році правління. Ідея єдності Обох земель зустрічається ще раз на перилах пандуса, що сполучає другу і третю тераси храму. Нижня основа цих сходів прикрашена скульптурними зображеннями гігантської кобри — символу богині Уаджет, — хвіст яких піднімався вгору по верхній частині перил. Голову змії, яка уособлює покровительку Нижнього Єгипту Уаджет, своїми крилами обрамляє сокіл Хор Бехдетський, бог-покровитель Верхнього Єгипту.

По краях другої тераси розташовані святилища Анубіс а і Хатхор. Обидва святилища складаються з 12-колонних гіпостильних зал, розташованих на терасі, і внутрішніх приміщень, які уходять у глиб скелі. Капітелі колон святилища Хатхор були прикрашені позолоченими ликами богині, спрямованими на захід і схід; на стінах святилища зображена сама Хатшепсут, яка п'є божественне молоко з вимені священної корови Хатхор. Верхня тераса храму була присвячена богам, що дарували життя Єгипту, і самої Хатшепсут. По боках центрального двору третьої тераси розташовані святилища Ра і батьків Хатшепсут — Тутмоса I і Яхмес. У центрі цього комплексу розташована Святая Святих, святилище Амона-Ра, яке було найголовнішою і самої потаємної частиною всього храму Дейр-ель-Бахрі.

Поблизу Дейр-ель-Бахрі, також на захід від Фів, Хатшепсут наказала спорудити особливе святилище в Медінет Абу на місці священного пагорба Джемі, під яким упокоївся на початку часів змій Кематеф, втілення творчої енергії Амона-Ра. Однак Хатшепсут вела активне будівництво храмів не тільки в Фівах, але й в усьому Єгипті. Відомі скельний храм, споруджений царицею в майбутньому Спеос Артемідосі на честь левоголової богині Пахет, а також храм богині Сатет на острові Елефантина; крім того, архітектурні фрагменти з ім'ям цариці виявлені в Мемфісі, Абідосі, Гермонтісі, Ком-Омбо, Ель-Кабі, Гермополісі, Кусі, Хебену. У Нубії за наказом цариці були споруджені храми в фортеці Середнього царства Бухен, а також у ряді інших пунктів — в Саї, Даці, Семні і Каср Ібрімі, при цьому багато з пам'ятників Хатшепсут, можливо, постраждали під час одноосібного правління Тутмоса III.

Парні осірістичні статуї Хатшепсут перед храмом в Дейр ель-Бахрі.

Хатшепсут померла близько 1468 року до н. е., на 22 році царювання. Оскільки вона ще далеко не досягла похилого віку, висувалися версії як природної кончини, так і насильницької смерті цариці. Наприклад, Тутмосом III для позбавлення від влади мачухи, він же наказав знищити всі зображення, згадки, вівтарі Хатшепсут.

Сучасні дослідження показують, що Хатшепсут було приблизно 50 років (йшов 22 рік її правління) на момент смерті, причиною якої стало поєднання цукрового діабету та раку кісток і печінки.

Рештки Хатшепсут довгий час вважалися втраченими, але в березні 2006 року доктор Заї Хавасс, голова Єгипетської служби давностей заявив, що виявив мумію Хатшепсут, яка пролежала чимало років на третьому поверсі Каїрського музею. У червні 2007 року мумія KV60 була офіційно ідентифікована як тіло Хатшепсут. На користь цього свідчили декілька фактів. По-перше, — результати ДНК-порівняння матеріалу мумії KV60 з мумією Яхмос Нефертарі, яка була бабусею Хатшепсут. По-друге, томографічне сканування показало, що зуб, який раніше було знайдено у маленькій дерев'яній шкатулці із зображенням картуша Хатшепсут, є зубом, якого не вистачає в щелепі мумії KV60. Це відкриття було названо «найважливішим у Долині Царів після знахідки гробниці Тутанхамона». Тим не менш, єгиптологи, які не були учасниками проекту доктора Заї Хавасса, утримуються від будь-яких висновків до подальших досліджень.

Проведений у 2011 році аналіз мумії встановив, що Хатшепсут користувалася ліками для короткочасного позбавлення від болю (варіант: косметичним засобом для шкіри), до складу якого входила канцерогенна речовина, і за кілька років застосування могла отруїти себе отрутою. У складі лосьйону виявився бензопірен — ароматичний і вкрай канцерогенний вуглеводень. Як відзначають вчені, це робить вкрай ймовірною версію, що жінка-фараон випадково отруїла сама себе.

Рельєф з «Червоного святилища» в Карнаці, який зображає Хатшепсут поруч з Тутмосом III.

Усталеним є твердження, що Тутмос III наказав знищити всі відомості про покійну Хатшепсут і всі її зображення в помсту за позбавлення його влади, тому тривалий час про цю цариці практично нічого не було відомо. Зокрема, величезні золочені обеліскі в Карнаці були закладені кам'яним муром або попросту засипані піском, багато зображення цариці з храму в Дейр ель-Бахрі знищені або закопані поблизу, навіть саме ім'я Хатшепсут було виключено з офіційних храмових списків фараонів Єгипту. Ім'я Хатшепсут вирізувалося з картушів і замінювалося іменами Тутмоса I, Тутмоса II і Тутмоса III, що було для стародавнього єгиптянина рівносильно прокльону. Подібним чином фараони початку XVIII династії стирали всі написи, що належали до періоду ненависних гіксоських царів, Ехнатон переслідував імена, що включають ім'я Амона (виключаючи ім'я бога навіть з картушів власного батька Аменхотепа III), а Хоремхеб, в свою чергу, знищував ім'я самого «Відступника з Ахетатона».

Однак, існує альтернативна точка зору на переслідування пам'яті про Хатшепсут: можливо, всі ці дії були необхідні молодому фараону Тутмосу III тільки для того, щоб довести легітимність свого правління. Цю гіпотезу частково підтверджують і нещодавні дослідження, проведені різними групами єгиптологів, очолюваних Чарльзом Німсом і Пітером Дорманном. Ці дослідники, вивчивши пошкоджені зображення і написи, прийшли до висновку, що пам'ятники часів Хатшепсут могли бути пошкоджені після 42-го року (1448 до н. е.) правління Тутмоса III, а не 22-го, як вважалося раніше, що спростовує загальновідому теорію про помсту Тутмоса III своєї мачусі-узурпатору.

Таким чином, видається цілком можливим, що Тутмос III, слідуючи пораді наближених, був змушений ліквідувати сліди правління Хатшепсут в силу вельми консервативної ієрархічної політичної системи Стародавнього Єгипту, яка допускала до управління державою тільки чоловіків — в поглядах єгиптян, сам факт перебування жінки на престолі міг порушувати «встановлений зверху» принцип космічної справедливості маат. Непрямим підтвердженням цієї теорії є також та обставина, що Сенмут міг впасти в немилість ще за життя Хатшепсут, а його гробниця могла бути пошкоджена ще до сходження на престол пасинка Хатшепсут.

Дискутуючи щодо причин посмертних гонінь на жінку-фараона, окремі єгиптологи навіть відмовляють їм у системності, висуваючи гіпотезу про те, що її картуші могли постраждати внаслідок атоністичного релігійного перевороту Ехнатона: частина царського імені цариці, Хенеметамон, містила у собі ім'я Амона, отже, підлягала забороні та знищенню. Сеті I, відновлюючі пам'ятники XVIII династії, пошкоджені при «царі — єретику», в силу традиції на місце стертих картушів міг вписувати імена не самої цариці, а її найближчих родичів.

У світлі триваючої дискусії щодо відносин Тутмоса III і Хатшепсут особливого значення набуває нещодавнє відкриття дев'яти золотих картушів, що включають як ім'я Хатшепсут, так і ім'я Тутмоса, поблизу одного з обелісків у храму Хатшепсут у Луксорі.

• Повні Королівські сім'ї Стародавнього Єгипту Темза і Гудзон, 2004. ISBN 0-500-05128-3
• Матьє М. Е. Мистецтво Стародавнього Єгипту. Нове царство XVI—XV століття. // Історія мистецтва Стародавнього Сходу. Том I. Стародавній Єгипет. Вип. III. — Л., 1947.
• Мертц Б. Стародавній Єгипет: Храми, гробниці, ієрогліфи. / Пер з англ. — М.: Центрполиграф, 2003.
• Солкін В. В. Єгипет. Всесвіт фараонів. — М., 2001.
• Desroches Noblecourt Ch. La Reine Mystérieuse: Hatshepsout. — Paris, 2002.
• Joyce Tyldesley. Hatchepsut: The Female Pharaoh. — Penguin Books, 1998.
• Evelyn Wells. Hatshepsut. — Double Day, 1969.
• Дональд Редфорд. Історія та хронологія 18 династії: Сім дослідження, Торонто: University Press, 1967
• Ян Шоу,Історія Оксфордського стародавнього Єгипту, Oxford University Press, 2000, 512 сторінок, ISBN 0-19-280293-3
• Chip Браун, «Король Себе», National Geographic, 2009, с. 88-111.
• Каллендер ігри Бліжнем Ренесанс Велика Британія (Глава 7)
• Джойс Тайлдеслі, Hatchepsut: Жіночий фараона, Penguin Books, 1998, м'яка обкладинка, 270 сторінок, ISBN 0-14-024464-6
• Евелін Уеллс, Хатшепсут, подвійний день, 1969, тверда обкладинка, 211 сторінок, Бібліотека Конгресу США Каталог карти # 69-10980
• Харбін, Майкл, The Promise і благословення, Гранд-Рапідс, штат Мічиган: Zondervan Press, 2005
• Фахрі, Ахмед,нові speos від царювання Хатшепсут і Тутмоса III в Бені-Хасана, В: Annales дю-де-служба antiquités Єгипту ", випуск 39 (1939), С. 709—723
• Гардінер, Алан Хендерсон,копію Девіса великого напис Speos Artemidos, В: Journal єгипетської археології Випуск 32 (1946), С. 43—56
• Ферман, HW; Grdseloff, B., Тексти Хатшепсут і Sethos я всередині Speos Artemidos, В: Journal єгипетської археології, випуск 33 (1947), С. 12—33

• Гатшепсут // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

• Артем Коваленко. «Цариця Хатшепсут померла від раку легенів». Газета.ua. № 465 (06.10.2007).
• Хатшепсут — Archaeowiki.org
• Мумія єгипетської королеви Хатшепсут Знайдено
• Interactive, панорамний вид онлайн морг храму Хатшепсут в Дейр ель-Бахрі, Єгипет
• Хатшепсут — п'ятий правитель династії 18
• Хатшепсут, королева, хто буде королем в bediz.com
• Поезія на честь Хатшепсут у bediz.com
• Панорама 360 ° зображення