Титани

Титан Кронос, скульптура Ігнаца Гюнтера (1765-75)

За «Теогонією» Гесіода, титанів першого покоління, народжених від Урана і Геї, було дванадцятеро: шестеро — чоловічої та шестеро — жіночої статі (титанід):

• Кронос і Рея — бог часу і, вірогідно, богиня родючості відповідно. Їхні діти: Гестія, Деметра, Гера, Аїд, Посейдон і Зевс;
• Океан і Тетія — божества моря. Від них походять по три тисячі богів та богинь (океанід) річок;
• Гіперіон і Тейя — божества неба, від яких постали Геліос, Селена, Еос;
• Кей і Феба — божества світла, від них народилися Лелантос, Лето й Астерія;
• Крій — божество лідерства, від дочки Геї і Понта Еврибії мав Астрея, Палланта і Перса;
• Япет — божество майстерності (або смертності), від океаніди Кліменти мав дітей Атланта, Прометея, Менетія й Епіметея;
• Феміда — богиня справедливості, була однією з дружин Зевса. Мати богинь долі мойр і богинь порядку ор;
• Мнемосіна — богиня пам'яті, від Зевса народила муз.

За Аполлодором, титанід було семеро разом з Діоною, тоді як у Гесіода вона є дочкою Океана і Тетії. У Аполлодора також вперше зустрічається слово «титаніди» (грец. Τιτανίδας). Деякі дослідники схильні вважати, що титани спочатку вважалися породженими Ураном без участі Геї[1]. Гомер називав цих істот дітями Океана і Тетії, яких розумів першопочатками світу, а не Гею і Урана[2].

Молодше покоління титанів включає богів: Геліоса, Селену, Еос, Лелантоса, Лето, Астрею, Атласа, Прометея, Емпіметея, Менетія, Метіс, Астрея, Палланта і Перса.

«Падіння титанів», картина Корнеліса Корнеліссена ван Харлема (1588—1590)

За намовою Геї титани повстали проти Урана за його надмірну плодовитість і утвердили владу свого молодшого брата Кроноса. Кронос пожирав своїх дітей, боячись, що вони позбавлять його влади, однак Зевс уникнув такої долі завдяки хитрощам матері Реї. Він визволив своїх братів і сестер з черева Кроноса та виступив проти батька. Япет та його нащадки, зайнявши гору Отріс, розпочали тривалу й жорстоку боротьбу проти богів, які укріпились на Олімпі. В цій боротьбі, названій титаномахією, на бік Зевса згодом стали титани Феміда, Океан і Гиперіон, а решта приєдналися до Япета.

Титаномахія тривала десять років, поки за допомогою гекатонхейрів і кіклопів, яких, за порадою Гери, Зевс визволив з безодні Тартару, старші титани були переможені. В покарання титанів-чоловіків, які не служили Зевсу, було скинуто в Тартар, а титанід на прохання Метиди й Реї помилувано. Для Атланта Зевс визначив інакше покарання — примусив вічно підтримувати небо. Молодші титани лишилися керувати відведеними ним сферами буття та скорилися олімпійцям, бо інакше в світі запанував би хаос[3]. За пізнішими міфами, титани помирилися з Зевсом, який визволив їх із Тартару і разом з Кроносом переселив на острови блаженних. Титанів також порівнювали з гігантами, які також повстали проти богів-олімпійців.

Молодшого титана Прометея, який дав людям вогонь, навчив їх обробляти землю, будувати кораблі та приносити богам в жертву кістки і жир (замість м'яса, яке люди залишали собі на поживу), Зевс пізніше покарав, прикувавши до скелі. Проте Прометеєві було відомо хто скине Зевса, тож Зевс довго посилав богів і богинь вмовити його відкрити таємницю, але безуспішно. Розповів він її тільки Гераклу, котрий звільнив Прометея в часи, за яких Зевс вже став правити мудро та не шкодив людям. Так Зевс уникнув пророкованої долі, а Прометей лишився на землі, замість нього помер кентавр Хірон, аби звільнитися від страждань.

Закуті титани й гіганти (ілюстрація Гюстава Доре)

Гесіод вбачав у титанах божеств, які приносять нещастя. Пізніші дослідники, наприклад Людвіг Преллер, навпаки, в іменах титанів знаходили основу із значенням «царі», «володарі», уособлення світлих творчих сил. Частина дослідників проводить паралелі між боротьбою титанів з олімпійськими богами та боротьою асурів і девів індуїстської міфології[1]. Також міт про титаномахію може відображати боротьбу двох культур стародавньої Греції. Боги витісненої еллінами культури пеласгів були ототожнені з переможенеми олімпійцями титанами[4].

Існує думка, яка спирається на відомості з творів Гомера, що назва титанів походить від їхньої матері Тетії, а міти про них відображають спогади про первісне матріархальне суспільство, на зміну якому прийшло патріархальне[5].

За Олексієм Лосєвим, титани уособлювали собою сили поглинання, охоплення, стягнення докупи хаотичного світу. Тому вони протистоять олімпійцям, котрі впорядковують світ, вичленяючи з нього окремі частини. Зокрема цим він пояснює пожирання Кроносом своїх дітей, оскільки Кронос не терпів нічого, породженого собою, поза собою[6].

Від мітологічних титанів отримав назву рух титанізм, основними рисами якого є боротьба проти встановлених порядків, проголошення всесильності людини. Звідти ж титанами називають видатних діячів епохи Відродження та видатних розумом і талантом людей взагалі[7]. Від титана Прометея походить поняття прометеїзму як політичного руху і як любові до свободи, нескореності (див. Прометеїзм (література))[8].

На честь титанів названо багато техніки, що вирізняється великим розміром і потужністю, наприклад, корабель «Титанік», самоскид Terex 33-19 «Titan», вантажівка Chevrolet Titan, сімейство ракет-носіїв «Титан». Хімічний елемент титан отримав свою назву за надзвичайно високу температуру плавлення. Супутники планети Сатурн названі на честь різних титанів (Рея, Гіперіон, Япет), особливо великий з яких на честь цих богів загалом — Титан.

Істоти, звані титанами, часто фігурують у фантастичних творах і як правило вирізняються великими розмірами і/або могутністю.

• Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
• Кун М. Легенди та міфи Стародавньої Греції. — Київ, 1992.

• Титани // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1900. — 1000 екз.
• Титани, Титаніди та їх нащадки