Батятичі

Село розташоване на річці Батючці, притоці Західного Бугу, за 4 км від районного центру і залізничної станції Кам'янка-Бузька на лінії Сапіжанка — Ківерці. Через село проходить автодорога Кам'янка-Бузька — Жовква.

Територія села, в основному, рівнинна. На схід і південь від нього переважає горбиста місцевість. Висота Кам'яної гори, що розташована біля села становить 284 м над рівнем моря, гора є однією з найвищих точок у північній частині Львівщини. За цими пагорбами повз села проходить головний європейський вододіл між Північним та Чорним морями. Північніше Батятичів розташовується великий лісовий масив, що тягнеться від міста Броди через Великі Мости та Белз до Рави-Руської і далі до Польщі.

На околиці села археологами було виявлено поселення бронзової доби, що датується II тисячоліттям до нашої ери. Поселення існувало тут і в давньослов'янські часи.

Батятичі вперше згадуються 1405 року. Король Владислав II Ягайло з королевою перебували в селі 1407 року, місто Львів пригостило їх 4-ма бочками пива.[2]

Датою заснування села раніше вважали 1508 рік. У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 2 корчми і 12 ланів (близько 300 га) оброблюваної землі[3]. Село знаходилося у складі Польщі і в XV—XVIII вв. входило до складу Львівської землі Руського воєводства. Воно було власністю польського короля, що здавав його в оренду місцевій шляхті. В середині XV ст. Батятичі і навколишні землі орендував Кам'янський староста Юрій Струмило.

Жителі Батятичі зазнали великих збитків від спустошливих турецько-татарських набігів. Протягом XVI—XVII вв. турки і татари кілька разів нападали на село.

За особливі заслуги у польсько-шведській війні король Ян II Казимир в 1659 подарував Батятичі разом з селами Желдець і Купичволя львівському міщанину — православному купцю грецького походження Юрію (Георгію) Папарі. У 1662–1666 р. селом володів люблінський воєвода Владислав Рей, який пізніше продав його знову Папарі. Село потім переходило в спадщину в цій сім'ї. До Другої світової війни Батятичі володіла родина Данчинських, що перебували у родинних стосунках з Папарами. Таким чином, сім'я Папарів володіло Батятичами майже 300 років.

1772 року Батятичі у складі Східної Галичини увійшли до складу Габсбурзької монархії (з 18904 року — Австрійської, 1867-го — Австро-Угорської імперій).

На початку XX ст. населення Батятичі (включаючи хутора Ворожбин і Липники) становило 3635 чол. В 1853 рік у тут відкрилася однокласна парафіяльна школа з українською мовою викладання.

У 1782–1867 роках село входило до складу Жовківського округу, в 1867–1929 — Жовківського повіту.

У 1902 році в селі відбувся перший масовий страйк сільськогосподарських працівників, який був жорстоко придушений австрійською поліцією.

У вересні 1928 та у січні 1929 років у селі відбулись страйки селянської бідноти, до яких приєдналися селяни навколишніх сіл. Почалося зі страйку селян, які возили ліс на лісопильний завод у Кам'янці-Струмиловій та домагалися підвищення зарплатні. Власник заводу не задовільнив вимог мітингарів, натомість використали поліцію та штрейкбрехерів у розгоні страйку.

11 січня 1929 року, коли вози з штрейкбрехерами наближалися до села, велика група селян перегородила їм дорогу. Поліція, яка супроводжувала штрейкбрехерів, почала стріляти, у результаті чого було вбито 4 чоловік та 15 поранено. Потому були проведені масові арешти і у травні 1929 року окружний суд у Львові засудив на різні терміни ув'язнення 40 учасників Батятицьких страйків[4].

З 1929 року[5](пол.) село перебувало у складі Кам'янко-Струмилівського повіту Тернопільського воєводства, в 1939 — 1991 — у складі УРСР.

Храм святого Юрія УГКЦ (1759 р.) Пам'ятка культурної спадщини України.

29 червня 1941 року, рівно через тиждень після нападу на СРСР, Батятичі були окуповані німецькими підрозділами.

18 липня 1944 а війська 1-го Українського фронту, вибили німців із села. Тут розміщувався штаб фронту на чолі з командувачем Іваном Конєвим і членом ДКО Микитою Хрущовим.

З 1991 року Батятичі — у складі незалежної України.

На східній околиці села стоїть найстаріша споруда батятичів — дерев'яна триверха церква Св. Юра (1759, на місці згорілої попередниці з 1721 р.), зведена на кошти Костянтина Папарі. Бляшаний верх тут ще з 1900 р. Зберігся стінопис XVIII ст. і розписи ХІХ ст. авторства Теофіля Копистинського. В радянський час храм реставрували І. Могитич та Л. Дмитрович (1974).[6]

Церква Собору Пресвятої Богородиці ПЦУ (1788 р.) під час реконструкції в 2012 р.

Найдавніші відомості про церкву походять з 1564–1565 рр. Існуючий храм збудований у 1788 році (деякі джерела датують його 1788 роком, а шематизм 1903 р. навіть 1718 роком).

У 1767 році церква отримала привілеї від дідича Костянтина Папари і, ймовірно, збудована його коштом. Реставрована у 1900 році. Стінопис пензля Теофіля Копистинського. Закрита у 1955 році, спочатку використовувалася як колгоспний склад, а пізніше — сільський музей. Відкрита у 1989 році.

Церква формами і розміром нагадує церкву Св. Юрія в іншому кінці села, адже будували їх в один період з різницею у 19 років. Храм Собору Пр. Богородиці відразу захоплює своєю монументальністю.

Церква Собору Пресвятої Богородиці ПЦУ (1788 р.). Пам'ятка культурної спадщини України.

Велика тризрубна будівля має прибудовані до вівтаря ризниці, а до бабинця — присінок, накритий великим двосхилим дахом з півкруглим фронтоном. Церква оточена вузьким піддашшям на карнизі.

Карнизи у святині широчезні, виділені, як і вікна, темним кольором — виглядає конструктивно. Цікаво, що у стінах бабинця і нави з обидвох сторін розташовані два яруси вікон, щоб забезпечити достатнє внутрішнє освітлення.

Взагалі зовнішні стіни повністю покриті фарбованим гонтом, тому зрубу тут не побачите. Крім головного входу із заходу, існує додатковий у наву з півдня. Будівля увінчана трьома шоломовими банями з ліхтарями і маківками на світлових восьмериках.

У восьмерику нави з північної сторони видно незвичайну випуклість півкруглої форми. Якщо перевести погляд трохи вище, на ліхтар, то побачимо металеву огорожу навколо нього.

Пояснення одне: до видового майданчика навколо ліхтаря прокладені гвинтові сходи у стіні дерев'яної церкви.

На північний захід від святині розташована велика дерев'яна дзвіниця з арочними отворами по периметру, накрита шатровим верхом. Дерев'яні вхідні ворота на церковне подвір'я накриті високим чотирисхилим дахом.[7]

• Церква Святого Юрія (1759) — пам'ятка архітектури національного значення, споруджена на кошти Костянтина Папари.
• Церква Собору Пресвятої Богородиці — пам'ятка архітектури місцевого значення. Перша згадка про церкву датується 1564—1565 роками. Теперішній храм збудований 1788 року.
• Костел святої Ядвіги (XVIII ст.)

• Антонишин Василь Іванович — український учений, фахівець у галузі нафтопереробки.
• Зубрицький Денис Іванович (1777–1862) — український історик, етнограф, архівіст.
• Куровець Іван — український громадський і політичний діяч.
• Курочка Андрій Євгенович (1976—2014) — молодший сержант ЗСУ, учасник російсько-української війни.
• Іван Мацялко (21 вересня 1956 — 29 липня 2007, Львів) — український співак, народний артист України, один із засновників та соліст гурту «Соколи».
• Теслюк Михайло Юрійович (1923—1969) — український вчений в галузі кристалохімії.
• Чехович Софія Володимирівна — український мистецтвознавець і мистецький критик.

• Batiatycze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 117. (пол.) — S. 117. (пол.)

• Нарис про село Батятичі.
• Історія міст і сіл УРСР. Львівська область
• Замки і храми України. Батятичі.
• Погода в селі Батятичі