Неоплачувана робота

Неоплачувана доглядова праця (Unpaid care work) — це щоденні активності, що забезпечують комфорт конкретної родини: приготування їжі, прибирання, прання, закупи продуктів чи речей для дому, так само як догляд за дітьми, літніми, хворими, неповносправними членами родини. В деяких країнах доглядова праця може входити до системи національних рахунків, наприклад, як «вирощування їжі для домашнього споживання».[2] Доглядова праця майже чи повністю не прив'язана до біології, її може виконувати будь-хто в родині, маючи достатньо навичок.

Неоплачувана репродуктивна праця (Reproductive labor) — це робота з забезпечення відтворювання сім'ї (продовження роду): всі активності, пов'язані з дітонародженням, а також виховання / догляд за дітьми та іншими членами родини.[3][4] Окрім народження та грудного вигодовування дітей, решту репродуктивної праці (від догляду за немовлятами до виховання підлітків) можуть взяти на себе будь-хто з родини.[5] Проте біологічна залежність дітонародження від жіночої репродуктивної системи зробила незворотньо «жіночою» і решту роботи з забезпечення репродукції (зокрема, догляд за малолітніми дітьми, декрети в зв'язку з народженням дитини, опіка над дітьми, їх забезпечення, розвиток та виховання). Від одружених жінок, матерів-одиначок, сестер, тіток та інших жінок в родинах очікується, що саме вони візьмуть на себе основну частину цієї неплатної праці впродовж усього життя, водночас із гострою потребою в жіночій робочій силі на ринку праці.[4] Виховання дітей підпадає і під репродуктивну, і під доглядову працю, тож залишається на плечах жінок, хоча після грудного вигодовування могло б перейти в спільний фонд домогосподарства.[5]

Суспільства конструювали жіночі гендерні ролі саме такими, тому що жінки переважно фінансово залежали від чоловіків, що виражалося в «сексуальному контракті», що визначав їх як «приватну власність окремого чоловіка».[15] Це призвело до доместикації жінок, оскільки їхнім основним шляхом доступу до фінансів став шлюб з чоловіком. Такий гендерний поділ зробив потреби та права жінок невидимими, що дозволило чоловікам «продовжити домінувати над жінками та визначати їх як залежних» і встановило необхідну залежність між чоловіками та жінками.[15] Проігнорована взаємність цього зв'язку підкреслює факт залежності чоловіків від жіночої «хатньої та репродуктивної роботи».

В багатьох суспільствах жіноча роль включає «дітонародження, догляд за дітьми, старими, хворими, приготування їжі та одягу, збір води, підтримання вогню».[15] До того ж, жіноча гендерна роль вбудована в економіку як таку, бо її внесок в економіку може бути легко замінений чоловіком через інший шлюб чи плату за доглядові послуги; доглядова праця продається і купується, проте більша її частина неоплатна і не врахована. Конфігурація обміну обслуговування на забезпечення базується на 'патріархатному контролі', в котрожу жінка «вирощується, щоб бути ріднею»-доглядачкою та підтримувачкою структури сім'ї, тоді як чоловік має індивідуальну свободу, його роль вимагає лише постачати гроші.[15]

Під тиском тренду працюючих пар і поступового старіння популяції комерціалізація хатньої та доглядової праці стала неминучою. Висунуто аргументи, що вартість неоплачуваної праці завжди має враховуватись, аби запобігти експлуатації неоплачуваної трудової сили, і тому вона має розглядатися як законний найм. Також є вимоги надати неоплачуваним хатнім працівницям «опікунський посібник», щоб захистити трудову вартість їхньої праці.[16]

Проте реальність таких реформ під питанням, оскільки неоплачувана хатня робота позитивно позначається на державному бюджеті. Адже жінки безкоштовно надають населенню ті послуги, які має надати держава, якщо сім'я не зможе їх забезпечити: догляд за дітьми, догляд за літніми, медичне обслуговування, харчування.[1] Коли держава урізає фінансування дитинства, старості, хворих та неповносправних, тягар їх обслуговування зазвичай лягає на плечі жінок у родині, знижуючи їх участь на ринку праці (тобто контролюючи залученість і конкуренцію).[2]

Безоплатна доглядова робота необхідна для підтримки порядку в глобальній ринковій економіці. За теорією торта, репродуктивна та доглядова праця — «ключі до функціонування всіх економік.»[4] Доглядова праця забезпечує здоров'я і продуктивність тих, хто виконує оплачувану роботу. Продуктивність використовується для створення капіталу.[17] З двох видів капіталу (грошовий та людський) людський є дешевшим тому, що робоча сила, яка його створює, переважно складається з жінок.[18] «Люди в доглядовому секторі часто експлуатуються, отримують меншу платню та працюють в незадовільних умовах.»[4]

Глобально, очікування від жінок основного забезпечення 'неоплачуваного догляду' є соціально сконструйованим та забезпечуваним гендерними нормами. Навість якщо жінка праціює повний день поза домом, вона зазвичай виконує більшу частину хатньої праці та догляду за дітьми.[14] Внаслідок глобалізації все частіше очікується, що жінки працюватимуть як у платному, так і в неоплачуваному секторі, робитимуть внесок у доходи сім'ї, залишаючись головними постачальницями неоплачуваної праці.[10] Ця нерівність підкреслює гендерний розподіл праці і те, як він змінюється з глобалізацією структури зайнятості. Крім того, він висвітлює, як соціально побудовані норми гендеру створили систему, яка заохочує жінок продовжувати нести «подвійне навантаження» на послуги з догляду. Структура «подвійного навантаження» значною мірою сприяла економічній вразливості жінок, оскільки жінки, які перебувають у фінансових кризах, частіше виявляються бідними, безробітними, хворіють та не навчаються. Жінки часто страждають більшою мірою під час фінансових криз, оскільки вони, як правило, є більш уразливими, ніж чоловіки.[19]

Приписування обслуговуючої праці жінкам забезпечується також знецінюванням праці жінок, котре прямо влпиває на гендерний розрив в оплаті праці. Маркуючи зусилля та вклад жінок як щось меншовартісне, чоловіки зберігають наявну структуру влади та тримають жінок на дистанції від прибуткових сфер ринку, в тому числі, через демотивацію.

Так, UNDP Women та Development Report (1995) досліджено 31 країну:[10] майже в усіх країнах жінки працювали більше годин, ніж чоловіки, але отримували меншу економічну винагороду. Як у «третьому», так і в «індустріалізованому» світі чоловіки отримують «левову частку прибутку та визнання» за свої інвестиції, тоді як робота жінок залишається «неоплаченою, нерозпізнаною, недооціненою.»[10] Жінки в бідних країнах схильні брати безкоштовну роботу на себе через відмови чоловіків її виконувати з аргументом, що «жінки як гендер мають обов'язки перед іншими, яких чоловіки як гендер не потерплять.»[13]

Подвійний тягар (подвійний день, подвійне навантаження, double burden) — явище, що жінка, маючи оплачувану роботу на ринку праці, повинна прийти додому і цілодобово працювати на ниві неоплачуваної хатньої роботи.[20] За суспільними очікуваннями, тягар неоплачуваної роботи в першу чергу падає на жінку, навіть якщо в неї з чоловіком однаковий оплачуваний робочий день.[20]

Збільшення оплачуваного робочого часу не дає відповідного скорочення неоплаченого. Чоловіки не збільшили своєї частки неоплачуваної роботи настільки, наскільки жінки збільшили свою частку оплачуваної.[14] За Звітом про розвиток людства від 2015 року у 63 країнах, 31 % жіночого часу йде на неоплачувану роботу, чоловіки ж присвячують їй тільки 10 % свого часу.[21]

Подвійне навантаження посилюється, коли жінки страждають від бідності (див. фемінізація бідності) та живуть у громадах без базової інфраструктури.[1] У регіонах з нелегким доступом до їжі та води домашні обов'язки поглинають ще більше часу.

Від обмеження фінансування в соціальну сферу максимально страждають жінки та діти, особливо під час фінансових криз. Дефінансування охорони здоров'я та освіти відкидають жінок назад у тривалій перспективі, штовхають їх глибше у бідність і більшу залежність від держави.[19]

«Друга зміна» негативно впливає на життя жінок, оскільки залишає менше часу для турботи про себе, відпочинку та сну.[2]

Поєднання оплачуваних і неоплачуваних трудових обов'язків виснажує жінок. Не є рідкістю звіти про підвищений рівень стресу[6]. Жінки повідомляють про вищі рівні симптомів, пов'язаних з депресією і тривожністю, включаючи низьке задоволення від життя і суб'єктивний рівень щастя.[5] У поєднанні з нижчими зарплатами, дефіцитом часу та, часто, обмеженим доступом до якісних медичних послуг, у жінок менша ймовірність забезпечити собі належне лікування.

Статистика свідчить, що багатьох дітей, особливо в бідних країнах та домогосподарствах, змушують брати участь в неоплачуваній хатній роботі.[1] І оскільки традиційно це дівчата, тягар хатньої роботи падає на дівчат підліток та дівчаток, котрих змушують кинути школу для допомоги в безкштовній хатній роботі вдома.[22]

• Витрачаючи більше часу на хатню роботу, жінки менше витрачають на оплачувану, через що знижується дохід домогосподарств.[1] Через традиційні уявлення, ніби-то жінка має заробляти менше, ніж чоловік, жінок не заохочують інвестувати в освіту та навички.[1] Це ще більше закріплює жінок в хатній роботі, створюючи важко зламуваний цикл соціальних норм та посилюючи гендерну нерівність.[1] Ця форма гендерної нерівності враховується в динаміці 'гендерних ризиків', яка пояснює, чому жінки та дівчата в гіршому за чоловіків становищі, та чому їх частіше вражає бідність[19].
• Подвійний тягар відбирає в жінок час, котрий вони можуть присвятити роботі, тоді як чоловіки його присвячують і, в результаті, частіше отримують підвищення.[1] Через постійне перевантаження жінки можуть бути менш ефективними на роботі, також знижуючи шанси на кар'єрний ріст. Ці фактори додаються до скляної стелі, нерівної зарплатні і роблять залучення жінок до ринку ще більш проблематичним.
• Перевантаженість хатньою роботою негативно впливає на здатність жінок орієнтуватись у житті за межами домівки. Ізоляція в хатній роботі виступає бар'єром на шляху до оплачуваного найму, а для працюючих жінок — відтягує професійну реалізацію подвійним вантажем.[23]
• Через очікування повного об'єму обслуговуючої та репродуктивної праці від жінок їх менш охоче беруть на роботу, особливо відповідальну та/чи з відрядженнями, оскільки роботодавці вважають, що співробітниця не зможе ефективно працювати, бо буде «зайнята домом і дітьми». Так дискримінація при прийомі на роботу торкається навіть тих жінок, котрі не виконують/не планують виконувати більшу частину неоплачуваної хатньої роботи, налаштувавши її адекватний розподіл у родині чи не маючи родини.