Географія Вірменії

Офіційна назва — Республіка Вірменія, Вірменія (вірм. Հայաստան — Айястан)[2]. Екзонім Вірменія уперше зафіксований у давньоперському Бегістунському написі 515 року до н. е. поблизу Керманшаха як Арміна[3]. Давні греки називали країну Арменіа (дав.-гр. Αρμενία), уперше така назва зафіксована у Гекатея Мілетського і Ксенофонта. Згідно з історією Мовсеса Хоренаці, вірменська назва країни, Айастан походить від імені легендарного Хайка, легендарного пращура вірменського народу, що є потомком біблійного Ноя, Арменія від його нащадка — Арама[1][3]. Інша версія виводить назву країни від народу мінаїв (minni або mannaeans), що мешкали в районі гори Арарат. А префікс ar- означає приналежність, тобто Армінні — Земля мінаїв. Грузинська назва країни, Сомхеті (груз. სომხეთი), на думку сучасних дослідників, походить від Сохмі, назви давньої землі, розташованої згідно з ассирійськими і урартськими документами у верхів'ях Євфрату. Після падіння Урарту і мідійського вторгнення, відбулося подальше злиття різних племен, таким чином топоніми Айя, Арміні і Сохмі стали синонімами.

Вірменія — західноазійська країна, що межує з чотирма іншими країнами: на сході і південному заході (Нахчиван) — з Азербайджаном (спільний кордон — 996 км), на північному заході — з Грузією (219 км), на південному сході — з Іраном (44 км), на південному заході — з Туреччиною (311 км)[1]. Загальна довжина державного кордону — 1570 км[1]. Країна не має виходу до вод Світового океану[4][5].

Вірменія — гірська країна, близько 70 % площі республіки лежить вище 1500 м над рівнем моря. Середні висоти — 1792 м; найнижча точка — уріз води річки Дебед (400 м); найвища точка — гора Араґац (4090 м). Країна займає північно-східну частину Вірменського нагір'я, обрамленого з півночі і сходу хребтами Малого Кавказу. У центральній частині країни в субширотному напрямі простяглася смуга вулканічних гір, представлених слабо розчленованими середньовисотними і висотними лавовими плато та щитовими масивами. У цій смузі є безліч конусів вимерлих вулканів. Найвища точка — гора Арагац, 4090 м. На півночі і південному сході переважають середньовисотні гори. Південно-Західна Вірменія знаходиться в межах плоскої Араратської рівнини, поверхня якої складена алювіальними і озерно-алювіальними відкладами.

Територія Вірменії лежить у субтропічному кліматичному поясі[8]. Влітку переважають тропічні повітряні маси з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною[9]. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадіння снігу[9]. На Вірменському нагір'ї середня зимова температура 0 °C, середня літня температура перевищує +25 °C. Середня величина атмосферних опадів від 250 мм на річок в низинах (долина річки Аракс), до 800 мм на рік у горах.

Вірменія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[10].

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 7,77 км³[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 2740 км² зрошуваних земель[1].

Озера

Найбільше озеро країни — Севан.

Озеро Севан

Земельні ресурси Вірменії (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 59,7 %,
  • орні землі — 15,8 %,
  • багаторічні насадження — 1,9 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 42 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 9,1 %;
• інше — 31,2 %[1].

У зоогеографічному відношенні територія країни лежить на межі Європейської лісової провінції Циркумбореальної підобласті і Середземноморської провінції Середземноморської підобласті Голарктичної області[9].

Вірменія є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[1]:

• Конвенції про транскордонне забруднення повітря (CLRTAP),
• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН з боротьби з спустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь[11].

Урядом країни підписані, але не ратифіковані міжнародні угоди:

• Орхуський протокол 1998 року про стійкі органічні забруднювачі Конвенції про транскордонне забруднення повітря[1].

Створені національні парки: Аревік, Озеро Арпі, Діліжанський національний парк, Севанський національний парк.

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: іноді відбуваються руйнівні землетруси (Спітакський землетрус 1988 року); посухи[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• забруднення ґрунтів токсичними хімікатами (ДДТ);
• енергетична криза 1990-х призвела до швидких темпів знеліснення заради деревини на паливо;
• забруднення вод річок Раздан і Арас;
• зниження рівня озера Севан, через водовідбір на потреби ГЕС і побутове водопостачання;
• перезапуск Мецаморської АЕС в сейсмічно активному регіоні несе потенційну загрозу радіоактивного забруднення.

У фізико-географічному відношенні територію Вірменії можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

• Західна Азія
• Південний Кавказ
• Тюркські топоніми у Вірменії

• Вікісховище : Атлас Вірменії.
• Карти Вірменії : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Armenia : [англ.] : [арх. 31 березня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 7 November. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Вірменію : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Вірменії.
• (рос.) Стан поверхневих і підземних вод Вірменії.