Географія Тунісу

Офіційна назва — Республіка Туніс, Туніс (араб. تونس‎ — Ель-Джумухірія ет-Тунісія, Туніс)[2]. Назва країни походить від однойменної назви її столиці, міста Туніса[3]. Назва міста виводиться від назви давнього міста Тінес, передмістя Карфагена, названого на честь фінікійської богині Місяця — Таніт[4][5][6]. Можливо від зарабізованого берберського слова «енс», що означає лежати[7].

Порівняння розмірів території Тунісу та США

Туніс — північноафриканська країна, що межує з двома іншими країнами: на заході — з Алжиром (спільний кордон — 1034 км), на сході — Лівією (461 км). Загальна довжина державного кордону — 1495 км[1]. Туніс на півночі й сході омивається водами Середземного моря Атлантичного океану[8]. Загальна довжина морського узбережжя 1148 км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[9]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)[9]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 12 морських миль (22,2 км)[1][10].

Середні висоти — 246 м; найнижча точка — Шотт-ель-Гарса (-17 м); найвища точка — гора Джебель-еш-Шамбі (1544 м), неподалік від перевалу Кассерін в західній частині Туніського хребта. Країна розташована на приморських рівнинах, в східній частині Атлаських гір, і північній частині пустелі Сахара.

Північне узбережжя Тунісу зайнято вузькою низовиною озера Бізерта з однойменним портом. Південніше тягнеться декілька відрогів Атлаських гір з родючими долинами. Середні висоти 900—1200 м над рівнем моря. Хребти розташовуються в напрямі з південного заходу на північний схід і знижуються по мірі наближення до берега. Між хребтами Крумірія і Могодс протікає річка Меджерда, що впадає в Туніську затоку. Досягаючи моря, гори утворять півострови, розділені затоками. Найбільший з півостровів закінчується мисом Ет-Тіб, що обмежує з півдня Туніську затоку, яка являє собою зручну природну гавань.

На південь від Атласу рельєф Тунісу являє собою плато, що поступово знижується від відмітки приблизно 600 м над рівнем моря на кордоні з Алжиром до рівнини туніського Сахелю в центральній частині країни. У цьому басейні знаходиться декілька безстічних солончакових западин (шоти) глибиною до 23 м нижче рівня моря. Далі на південь рельєф знову підвищується, досягаючи позначки 300 м над рівнем моря поруч з лівійським кордоном.

Східне узбережжя на південь від мису Ет-Тіб в основному низовинне і піщане, з двома великими затоками — Хаммамет і Габес. Неподалік від берега знаходяться декілька великих островів, у тому числі Джерба і архіпелаг Керкенна.

Більша частина території Тунісу лежить у субтропічному кліматичному поясі, південна — у тропічному[13]. Влітку переважають тропічні повітряні маси з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною[14]. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадіння снігу[14]. На півдні в пустелі спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури. Переважають східні пасатні вітри[14].

Туніс є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[15].

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 4,6 км³[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 4,59 тис. км² зрошуваних земель[1].

Земельні ресурси Тунісу (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 64,8 %,
  • орні землі — 18,3 %,
  • багаторічні насадження — 15,4 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 31,1 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 6,6 %;
• інше — 28,6 %[1].

У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до Середземноморської підобласті Голарктичної області, середземноморське узбережжя — до Середземноморської провінції, пустеля Сахара — до Сахаро-Аравійської провінції[14].

Туніс є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[1]:

• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН з боротьби з спустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь[16].

Урядом країни підписані, але не ратифіковані міжнародні угоди щодо: Конвенції з охорони морських живих ресурсів[1].

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: жаркі й посушливі південні вітри з Сахари навесні або восени; можливі пилові і піщані бурі[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• токсичні відходи;
• забруднення вод побутовими стоками;
• обмежені ресурси природних джерел питної води;
• знеліснення;
• перевипасання;
• ерозію ґрунтів;
• спустелювання.

У фізико-географічному відношенні територію Тунісу можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

• Північна Африка
• Магриб

• Вікісховище : Атлас Тунісу.
• Карти Тунісу : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Tunisia : [англ.] : [арх. 19 березня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 22 February. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Туніс : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Тунісу.