Деруент

Багато років тому берега річки були покриті лісами і заселені аборигенами — зокрема, представниками племені муеніа, які заселили ці місця принаймні за 8 тисяч років до того, як тут було створено перше британське поселення.[5]

Вид на гору Веллінгтон з річки Деруент

У січні-лютому 1793 в районі затоки Сторм побувала експедиція французького мореплавця Жозефа Антуана де Брюн д'Антркасто. Досліджуючи північну край затоки, офіцер експедиції д'Антркасто Шарль-Франсуа Ботан-Бопре і його супутники виявили, що туди впадає велика річка, яка була названа ними фр. Rivière du Nord, дос. «Північна річка»[6][7].

У 1793 році, через кілька місяців після експедиції д'Антркасто, цей район досліджував англійський мореплавець Джон Гейз, і він назвав цю річку Деруент (Derwent), на честь річки Деруент в Камбрії (графстві на північному заході Англії), яка протікала поруч з місцем, де він народився.[8] Джон Гейз використовував назву Деруент тільки для верхньої (за течією) частині річки. Згодом інший англійський мандрівник Метью Фліндерс переніс її на всю річку.[9]

Існують різні версії про походження англійської назви Derwent. Згідно з однією з них вважають, що це слово кельтською мові означає «чиста вода» (або «прозора вода» — англ. Clear water).[10][11] Згідно з іншою версією, ця назва походить від бритcького derventio («долина, заросла дубами»)[12] і валлійського аналога derw — «дубовий»[13].

У березня 1803 губернатор Нового Південного Уельсу Філіп Рідлі Кінг доручив лейтенанту Джону Боуену створити поселення на Землі Ван-Дімена (так тоді називалася Тасманія), на східному березі річки Деруент, в районі Рісдон-Ков.[14] Поселення було створено у вересні 1803, коли 49 людей (включаючи 24 ув'язнених) на чолі з Боуеном прибули на річку Деруент на двох кораблях — HMS Lady Nelson і Albion.[14]

16 лютого 1804 до поселення Рісдон-Ков прибув Девід Коллінз, призначений першим лейтенант-губернатором на півдні Землі Ван-Дімена. Він залишився незадоволений обраним місцем, і через деякий час переїхав зі своїми супутниками на західний берег річки — на місце, яке отримало назву Саллівен-Ков і навколо якого згодом був побудований місто Гобарт, нинішня столиця Тасманії.[2] 20 лютого 1804 — дата висадки Девіда Коллінза і його загону у Саллівен-Коув — вважається днем заснування Гобарта.[15]

Річка Деруент в Нью-Норфолку

Ще одне поселення, вище за течією річки Деруент, почало організовуватися з листопада 1807 переселенцями з острова Норфолк, де в той час перебувала штрафна колонія для злочинців, яких доставляли туди з Англії та Австралії. Місце для нового міста було визначено в 1811 році губернатором Нового Південного Уельсу Лакланом Маккуорі, який назвав його Елізабет-Таун, на ім'я своєї дружини. Тим не менш, жителі хотіли назвати місто «новим» Норфолком (за ім'ям острова, з якого їм довелося виїхати), і з 1825 року місто отримало свою нинішню назву Нью-Норфолк.[16]

Той факт, що річка Деруент витікає з озера Сент-Клер, був відкритий у лютому 1835 експедицією Джорджа Франкленд, який у той час був головним топографом Землі Ван-Дімена.[17] Згідно з власними записами Франкленд, коли вони 11 лютого дісталися озера Сент-Клер, він послав на розвідку вздовж берега одного з членів експедиції, Олександра Маккея, який незабаром повернувся, розповівши про те, що він дістався до річки, яка витікає з озера. Припущення Франкленд і його супутників про те, що це був витік річки Деруент, було підтверджено.[18]

У лютого 1836 року Чарльз Дарвін року був одним з пасажирів судна HMS Beagle, яке зайшло в порт Гобарта, що знаходиться в естуарії річки Деруент.[19] Він описав це у своїй книзі «Подорож натураліста навколо світу на кораблі «Бігль»».[20]

Кінець 1830-х і початок 1840-х років були періодом найбільшої активності китобійного промислу прибережного базування — як в естуарії річки Деруент, так і в інших місцях узбережжя Землі Ван-Дімена. Торгівля китовим жиром і китовим вусом приносила суттєвий прибуток. Починаючи з середини 1840-х років чисельність китів почала зменшуватися, а ціни на продукти китобійного промислу впали у зв'язку з депресією. У результаті цього значна частина китобійних станцій була закрита, а потім закинута.[21][22][23]

З другої половини 1840-х років в долині річки Деруент (в основному, в районах, прилеглих до Нью-Норфолка) почали вирощувати хміль, завезений з острова Марайа. Були споруджені хмелесушарні, а також посаджені вітрозахисні смуги з чорних тополь, які досі є характерною складовою місцевих пейзажів[16]. У долині Деруент також вирощували картоплю, малину, чорну смородину, полуницю, яблука, груші та абрикоси. Щоправда, періодично траплялися повені, які завдавали шкоди посівам.[24]

Розвитку сільського господарства, а потім і промисловості в долині річки сприяло прокладання залізниць. У 1876 році була відкрита залізнична лінія, що з'єднує Гобарт з Лонсестоном. Від Гобарта вона прямувала на північ уздовж річки Деруент, але відокремлювалася від неї в районі селища Бріджвотер, не сягаючи Нью-Норфолка.[25] У 1887 році була відкрита залізнична гілка ''Derwent Valley Line'', що з'єднує Бріджвотер і Нью-Норфолк, а в 1888 році вона була продовжена до Гленори (Glenora).[26]

Річка Деруент поблизу міста Гобарт

У 1922 році верхів'я річки Деруент, що примикають до озера Сент-Клер, були включені в охоронну зону (заказник), який в 1947 році був об'єднаний з іншим заказником, що включає в себе територію поблизу гори Крейдл.[27] У 1971 році був утворений національний парк Крейдл-Маунтін-Лейк-Сент-Клер, що нині є частиною території, яка називається «Дика природа Тасманії» і включеної в список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.[4]

У 1930-х роках на річці Деруент і її притоках почалося будівництво гідроелектростанцій, велика частина яких була введена в дію в 1934—1968 роках. У результаті за курсом течії річки був утворений ряд штучних водойм (водосховищ): Кінг-Вільям (в 1951 році), Ваятіна-Лагун (в 1957 році), Катагуня (у 1962 році), Медоубенк (в 1967 році) та інші.[3]

У 1938 році біля Гобарта почалося будівництво унікального понтонного мосту через естуарій річки Деруент. У грудні 1943 року цей Хобартській міст був введений в експлуатацію, і його відкриття для автомобільного руху сприяло значному зростанню населення на східному березі річки Деруент. Гобартській міст прослужив до серпня 1964 року, коли поруч з ним був побудований Тасманійський міст, який експлуатується донині.[28]

Річка Деруент бере початок з південно-східного краю озера Сент-Клер, який примикає до затоки Синтія і називається бухтою Деруент. В озеро Сент-Клер впадають річки Нарціссус і Кюв'є. Річка Деруент витікає через загату Сент-Клер і потрапляє в невелику, порослу травою водойму Сент-Клер-Лагун — невелике водосховище, обмежене однойменною греблею, яка використовується для регулювання стоку води, що витікає з озера.[29][30] Висота водної поверхні озера Сент-Клер — 737 м над рівнем моря.[29][31] Висота водної поверхні озера Сент-Клер — 737 м над рівнем моря.[29][31]

Трохи нижче за течією, біля перетину з автодорогою Лайелл-Хайвей, знаходиться міст і однойменне селище Деруент-Брідж.[32] В цьому місці річка являє собою невеликий струмок. Трохи нижче за течією від мосту Деруент-Брідж річка впадає в штучне озеро Кінг-Вільям, що знаходиться на висоті 720 м над рівнем моря.[29][31] У південній частині озера Кінг-Вільям розташована гребля Кларк, побудована в 1951 році, біля підніжжя якої знаходиться гідроелектростанція Батлерс-Гордж.[3][33]

Далі нижче за течією річка тече гірською ущелиною гірською ущелиною, а потім південно-східному напрямку. Наступна значна притока, Каунсіл, впадає в річку Деруент на позначці близько 400 м. На позначці близько 231 м знаходиться Ваятіна-Лагун, куди впадає річка Найв.[34] Ваятіна-Лагун є штучною водоймою (водосховищем), створеним в результаті будівництва невеликої греблі на річці Деруент.[35]

Ще нижче за течією, на позначці близько 73 м над рівнем моря, знаходиться штучне озеро Медовбенк, створене в 1967 році році в результаті будівництва однойменної гідроелектростанції.[3][36] У Медовбенк впадають дві ліві притоки річки Деруента — Уз і Клайд. Ще одна велика ліва притока — річка Джордан — впадає в естуарій річки Деруент.

У таблиці перераховані основні праві і ліві притоки річки Деруент, штучні і природні водойми, через які вона протікає, а також відповідні їм позначки (показуючи висоту над рівнем моря).[31]

Diamond Princess в порту Гобарта

У районі міста Нью-Норфолк річка Деруент вже досить повноводна, а незабаром за Нью-Норфолком вона перетворюється в естуарій, через який вона з'єднується з морем.

Естуарій річки Деруент можна умовно поділити на три частини[37] — верхній естуарій (від Нью-Норфолка до мосту Бріджвотер), середній естуарій (від мосту Бріджвотер до Тасманового мосту біля Гобарта) і нижній естуарій (від Тасманового мосту до впадання в затоку Сторм). Вода в естуарії солона (морська), але вона стає прісною трохи нижче за течією від Нью-Норфолка.

Нижній естуарій річки Деруент фактично являє собою широку бухту (шириною від 3 до 5 км). У ній розташований порт міста Гобарт, який часто називають найглибшою захищеною гаванню в Південній півкулі. До порту Гобарта заходили такі великі кораблі, як авіаносець USS Enterprise, лінкор USS Missouri, а також круїзний океанський лайнер Diamond Princess водотоннажністю 113000 тонн і висотою 61 м.

Естуарій річки Деруент перетворюється в затоку Сторм), що з'єднується з Тасмановим морем. Біля місця впадання Деруенту в затоку Сторм знаходиться відомий маяк Айрон-Пот, побудований 1832 року — один із найперших в Австралії.[38] Південніше знаходиться острів Бруні, відокремлений від узбережжя Тасманії протокою Д'Антркасто, яка веде до естуарію річки Х'юон.[39]

Басейн річки Деруент поділяється на Верхній Деруент і Нижній Деруент, а також окремо виділяються басейни трьох лівих приток — Уз, Клайд і Джордан. Площі всіх цих частин басейну наведені в таблиці, де також вказано середньорічна кількість опадів.[40] Сукупна площа зазначених вище частин басейну становить 8930 км², а якщо врахувати площу водозбору решти естуарія, то в сумі виходить 9249 км²[40] (як середньорічну кількість опадів для естуарія в таблиці наведено дані для Гобарта[41]).

Приблизно 69 % площі басейну річки Деруент (без естуарія) покриті лісами та іншою дикою рослинністю, 27 % займають сільськогосподарські угіддя, 3 % — водойми, а міські та індустріальні райони займають менше 1 % площі.[42]

Скелястий берег річки Деруент

З геологічної точки зору басейн річки Деруент являє собою посткам'яновугільні відкладення, що включають в себе тріасові пісковики, пермські аргіліти і алеврити, що перемежовуються з юрськими долеритами вулканічного походження і третинними базальтовими породами.[40]

Більшу частину площі басейну річки Деруент займають долерити (4456 км²) і осадові породи (+3750 км²), за ними слідують базальтові породи (572 км²), вапняки (142 км²) і карбоновмісні породи (106 км²), а також доломіти (24 км²) і кембрійські рудні родовища (9 км²). Решта басейну покрита озерами.[40]

Річка Деруент восени

Кількість атмосферних опадів розрізняється для гірських районів, через які річка протікає в своїй верхній течії, і для рівнинних областей в нижній течії річки.[40] У районі озера Сент-Клер, з якого витікає річка Деруент, середньорічна кількість атмосферних опадів становить 1867 мм, причому максимальна кількість опадів припадає на зиму і початок весни (з січня по березень), а мінімальне — на літо і початок осені (з липня по вересень).[43]. У нижній течії річки, в районі Буші-Парку (знаходиться приблизно за 15 км на захід від Нью-Норфолка), опадів випадає менше — в середньому, 573 мм/рік, з відносно рівномірним розподілом по місяцях.[44]

Більш детальна інформація про середні температури повітря і кількість атмосферних опадів наведена в кліматограмах.

Середньобагаторічна витрата води річки Деруент в створі Медовбенка становить 90 м³/с.[37] У створі Нью-Норфолка, розташованого приблизно за 46 км нижче за течією від озера Медовбенк, середньорічне значення витрати води становить 123 м³/с.[45] У 2003 році середньорічна витрата води становила 106 м³/с, в 2008 році — 61,8 м³/с. Середньорічна витрата води змінюється від 50 м³/с до 140 м³/с. Середньомісячні значення витрат води більші в другій половині року (з липня по жовтень), коли проходять паводки і можуть траплятися повені.[37]

Типи рослинності в різних частинах басейну річки Деруент відповідають відмінностям клімату та геології. У більш вологих західних районах ростуть евкаліптові і дощові ліси. На півночі, ближче до витоку річки, переважають альпійські пустищщі і вологі ліси. У південних частинах, де випадає набагато менше опадів, зараз в основному луки і пасовища, а також сільськогосподарські угіддя.[40] Раніше берега річки були покриті заростями казуарини та інших дерев і чагарників, але після початку освоєння річки європейськими поселенцями вони були розчищені.[46]

У водоймах, через які річка Деруент протікає в своїй верхній течії — Кінг-Вільям і Сент-Клер-Лагун, а також в озері Сент-Клер, — водяться пструг струмковий і пструг райдужний. Ці місця популярні серед рибалок. В озері Кінг-Вільям спочатку була тільки кумжа, а мікіжу там спеціально розводили. Крім цього, в озері Сент-Клер і штучній водоймі Сент-Клер-Лагун водяться галаксії виду Galaxias brevipinnis. Довжина дорослих особин цього виду може перевищувати 25 см.[29] Також зустрічаються Galaxias truttaceus.[30]

Microcarbo melanoleucos на річці Деруент

Серед риб, які мігрують між прісною водою верхньої частині річки і солоною водою естуарія, крім кумжи і форелеподібної галаксії, зустрічаються Lovettia sealii, галаксія звичайна, Neochanna cleaveri, Acanthopagrus butcheri, Aldrichetta forsteri, Anguilla australis, геотрія і Mordacia mordax.[46] У естуарії річки Деруент також водяться риби виду Brachionichthys hirsutus, що належать до сімейства Brachionichthyidae.[46]

У пониззі річки Деруент зустрічаються понад 100 видів птахів, серед яких Biziura lobata, лебеді чорні, Chenonetta jubata, крижні, Anas superciliosa, Anas rhynchotis, Anas castanea, пірникоза австралійська, пірникоза сивоголова, буревісник тонкодзьобий, океанник Вільсона, сула австралійська, Microcarbo melanoleucos, Phalacrocorax fuscescens, баклан великий, пелікан австралійський, Egretta novaehollandiae, малі білі чаплі, чаплі великі білі, Haliaeetus leucogaster, Accipiter fasciatus, Accipiter novaehollandiae та інші.[46] Уздовж берегів естуарія зустрічаються колонії пінгвінів малих — в 2013 році нарахували більше 100 пар цих птахів.[47]

Серед морських ссавців, що зустрічаються в естуарії річки Деруент, є кити, дельфіни і тюлені. Із китів можна спостерігати косаток, Eubalaena australis і горбатих китів. Горбаті і південні китові з'являються в естуарії в середині травня, а найбільша їх кількість припадає на зимові місяці — червень і липень. Хоча ці два види були майже повністю винищені до кінця XIX сторіччя в результаті китобійного промислу, їх чисельність потроху відновлюється. З дельфінів часто можна бачити афалін звичайних і дельфінів білобоких. З тюленів в основному спостерігаються представники австралійського підвиду Arctocephalus pusillus. Також зустрічаються морські леопарди, новозеландські морські котики, південні морські слони і австралійські морські леви.[46]

Існує кілька мостів через річку Деруент. Починаючи від Гобарта вгору за течією, це Тасманійський міст (з п'ятьма смугами руху), чотирисмуговий міст Бовен, а також двосмуговий міст Бріджвотер. Тасманійський міст був побудований в 1964 році, а до цього трохи вище за течією стояв унікальний понтонний Гобартский міст.[48]

Наступним перетинанням вгору за течією від мосту Бріджвотер є міст у Нью-Норфолку (New Norfolk Bridge). Вгору за течією є ще кілька мостів, останнім з яких є Деруент-Брідж поряд з витоком річки.

Тасманійський міст

Міст Бовен

міст Бріджвотер

Мост в Нью-Норфолку