Дженнаро Гаттузо

Вихованець футбольної школи клубу «Перуджа». Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1995 року в основній команді того ж клубу, в якій провів два сезони, взявши участь лише у 10 матчах чемпіонату.

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу шотландського клубу «Рейнджерс», до складу якого 19-річний юнак приєднався 1997 року. Незважаючи на молодий вік, у складі «Рейнджерс» відразу став одним з гравців основного складу. Відіграв за команду з Глазго трохи більше одного сезону.

1998 року повернувся до Італії, уклавши контракт з клубом «Салернітана». Граючи у складі «Салернітани» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди.

За рік, у 1999, увагу на молодого непоступливого півзахисника звернули представники «Мілана». Гравець швидко став ключовою фігурою у середній ланці міланської команди, кольори якої захищає вже понад 10 років.

За цей час виборов титул володаря Кубка Італії, ставав чемпіоном Італії, володарем Суперкубка Італії з футболу, переможцем Ліги чемпіонів УЄФА (двічі), володарем Суперкубка УЄФА (двічі), клубним чемпіоном світу. Наразі встиг відіграти за «россонері» 330 матчів в національному чемпіонаті.

1995 року дебютував у складі юнацької збірної Італії, взяв участь у 14 іграх на юнацькому рівні, відзначившись 3 забитими голами.

Протягом 1998–2000 років залучався до складу молодіжної збірної Італії. На молодіжному рівні зіграв у 21 офіційному матчі, забив 1 гол.

2000 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії. Наразі провів у формі головної команди країни 73 матчі, забивши 1 гол.

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 2002 року в Японії і Південній Кореї, чемпіонату Європи 2004 року у Португалії, чемпіонату світу 2006 року у Німеччині, здобувши того року титул чемпіона світу, чемпіонату Європи 2008 року в Австрії та Швейцарії, а також чемпіонату світу 2010 року у ПАР.

Гаттузо був призначений ігровим тренером клубу «Сьйон» 25 лютого 2013 року.[1] 27 лютого він здобув першу перемогу як тренер, обігравши «Лозанну» у кубку Швейцарії.[2] 13 травня того ж року Дженнаро було звільнено.[3]

19 червня 2013 року очолив «Палермо»[4]. 25 вересня Гаттузо звільнили, хоча він мав лише шість ігор у чемпіонаті.[5]

5 червня 2014 року очолив грецький «ОФІ».[6] 30 грудня 2014 у зв'язку з нестабільним фінансовим становищем клубу Гаттузо покинув «ОФІ».[7]

Того ж року повернувся на батьківщину, де очолив тренерський штаб «Пізи» з третього дивізіону. По результатах першого ж сезону у клубі вивів його до Серії B.

У травні 2017 року отримав пропозицію повернутися до «Мілана», легендою якого був під час ігрової кар'єри. Працював з молодіжною командою клубу, а 27 листопада того ж року, після звільнення Вінченцо Монтелли, був призначений головним тренером основної команди.

У квітні 2018 року контракт Гаттузо було подовжено до 2021 року, проте вже по завершенні сезону 2018/19, за результатами якого «Мілан» учергове не зміг вибороти право участі у Лізі чемпіонів, фінішувавши у чемпіонаті лише п'ятим, Гаттузо залишив міланський клуб за згодою сторін.

11 грудня 2019 року був призначений головним тренером «Наполі», змінивши на цій посаді свого багаторічного наставника під час виступів у «Мілані» Карло Анчелотті.