Джино Бечі

Джино Бечі (італ. Gino Bechi; 16 жовтня 1913, Флоренція 2 лютого 1993 Флоренція) — італійський співак (баритон); був провідним оперним співаком Риму, Мілану, гастролював у Лондоні, Нью-Йорку, Чикаго, Буенос-Айресі, Каїрі. Окрім того записав десятки платівок оперних арій, кілька альбомів естрадних пісень та відзнявся у десятку музичних фільмів.

Джино Бечі
Основна інформація
Дата народження 16 жовтня 1913(1913-10-16)
Місце народження Флоренція
Дата смерті 2 лютого 1993(1993-02-02) (79 років)
Місце смерті Флоренція, Італія
Громадянство Італія і Королівство Італія
Професії співак, актор, оперний співак
Відомі учні Zdzisława Donatd
Співацький голос баритон
Жанри опера

Життєпис

Джино Бечі народився в 1913 році у Флоренції, в заможній родині місцян. Окрім класичної освіти, Джино навчався вокалу в маестро Де Джорджі (De Giorgi) та в Рауля Фрацці (Raul Frazzi), останнього він вважав своїм єдиним педагогом. Навчаючись у Флорентійській консерваторії, він спізнався з маестро Віто Фрацці (Vito Frazzi), і цей класик нео-романтизму в італійській музиці став сподвижником молодого талановитого баритона. І вже в 23 роки, Джино Бечі дебютував на великій сцені: 17 грудня 1936 року в містечку Емполі він виконував партію Жоржа Жермона у «Травіаті» Верді[1]. Хвалебні відгуки преси та глядачів і підтримка Фрацці (який в ті роки співпрацював зі всіма знаними оперними театрами Італії) далися взнаки, перспективного баритона вже наступного року запросили до столиці, в Римську оперу. А ще через рік, Джино долучили до прем'єри сезону: партія Володимира в опері «Монте Івнор» (Monte Ivnor) Людовіко Рокка.

Невдовзі, невеличка оказія в Мілані, головна сцена країни, Ла Скала втратила свого соліста, першого баритона і їм довелося в поспіху шукати заміну. За підказкою композитора Фрацці, вони звернули увагу на молодого Джино Бечі і запросили його на оглядини. А вже, поготів,в січні 1940 року запропонували йому партію Дона Карло в опері «La Forza Del Destino»[2]. Джино впорався із дебютом в Мілані, а схвальні відгуки преси й прихильників опери його ще більше підбадьорювали та спонукали до творчості. Працюючи обабіч таких оперних зірок як Беньяміно Джіґлі (Beniamino Gigli) та Джини Сінья (Gina Cigna) Джині Бечі швидко набирався досвіду та майстерності, що за кілька років став провідним солістом театру, щоразу відкриваючи оперний сезон і виконуючи головні сольні партії у виставах. А то були не прості водевілі,а найскладніші й найгучніші взірці оперної майстерності: «Ріголетто», «Отелло», «Трубадур» та інші майстрів слова та нотного стану: Верді, Пучіні, Россіні, Жоржа Бізе, Донічеллі, Вагнера, Пучіні.

Звичайно, такі відповідальні ролі не оминули глядачів та продюсерів і режисерів. Уже в середині 40-х років Джино став понадважливим та затребуваним солістом-баритоном на всю Італію. Джино вдавалося викроювати цяпінку себе й задля інших оперних сцен. Постійно пересуваючись поміж Римом (перебував у трупі з 1939 по 1952 роки) та Міланом (перебував у трупі з 1940 по 1953 роки) він зіграв більше півсотні ролей. А ще встигав на авторські вистави чи невеличкі імпрези в Сієні, рідній Флоренції, Пармі, Вероні та Венеції.

Загалом Джино Бечі не зупинявся в своєму творчому розвитку. Ним було освоєно новий напрямок естради: поєднання класичної опери та неаполітанських вуличних пісень, який пізніше викристалізувався саме в особливість італійської естради. Його естрадні платівки мали надзвичайну популярність, ще б пак, адже він співпрацював з найвідомішими в тогочассі піснярами-ліриками та композиторами. До півсотні пісень лунали з радіо та естрадних площадок Італії Добірка пісень від Джино Бечі. А роками пізніше, їх переспівували відомі естрадні виконавці країни. Серед кращих записів «Сільська честь» П'єтро Масканьї (1940), «Бал-маскарад» (1943) і «Аїда» (1946) Джузеппе Верді (обидві опери диригував — Тулліо Серафін, хор і оркестр Римської опери).

Паралельно із оперою та естрадою, Джино, захопився кіномистецтвом (яке миттєво набирало оберти в Італії). Провідного соліста Ла Скали зчасто запрошували на кіноплощадки виконувати музичні переспіви та вокальні супроводи в музичних та художніх фільмах. А поготів, Дино Бечі став ще й кіноактором: спершу виконуючи другорядні ролі чи вокальні партії, а пізніше вже й головні ролі в музичних фільмах (які, на ті часи, були надпопулярними). Найбіль шпопулярними стали: «Фуга на два голоси» (1942), «Секрет Дон Жуана» (1947), «Божевілля через оперу» (1948), «Травіата» (1968)

Така всестороння затребуваність соліста тішила амбіції його та родини, але це могло відобразитися негативно на його емоційно-фізичному стані. Загалом, втома почала накопичуватися і далася взнаки, в часі гастролей Ла Скали в Лондоні (перших, після війни). Постійні відвідувачи Ковент-Гардена відмітили втомленість й ослаблений голос провідного соліста опери, але майстерність та діапазон його голосу ще хвилював слухачів. Тому повернувшись до Італії, Джино відмовився від активної естрадної діяльності і зосередився на опері та частково на музичних фільмах.

Джино продовжив виступати у Римі та Мілані, ним було освоєно ще зо 2 десятки опер в які він виконував провідні партії. На початку 50 років італійська опера захопила світову творчу спільноту, тому театри почали відправлятися в гастролі, все частіше. Лондоні, Ню-Йорк, Чикаго, Буенос-Айресі, Каїр, Сан-Франциско та низка італійських міст оваціями вітали італійські трупи та їх головних вокалістів. Крім того, Джино успів виступити з низкою відомих оперних співаків: Марія Канілія (Maria Caniglia), Беньяміно Джиґлі (Beniamino Gigli) і навіть з самою Марією Каллас ( Maria Callas).

Ще десяток років активних виступів в опері, зробили з Джино Бечі живу легенду. Тим неочікуванішим виявився різкий відхід від публічності та опери, в 1965 році. Але він не повністю полиши свою справу, а присвятив себе викладанню в старшій школі для молодих ліричних співаків у Флоренції. Тоді ж його було обрано президентом Міжнародного співочого конкурсу імені Етторе Бастіаніні, що відбувався щорічно у Сієні.

Ще майже ще 30 років Джино Бечі присвячував себе опері, зокрема наставництву молоді та творчим експериментам (практикуючи консультації для сценаристів та режисерів) і пропагуючи мистецтво опери в Італії. І лише важка хвороба, загасила, його на 80 році життя. Джино Бечі було поховано в його рідній Флоренції у 1993 році[3]

Творчі набутки

В опері

За всю свою оперну кар'єру Джино виконував партії в найгучніших та відоміших операх, авторства визначних композиторів:

Дискографія

Дискографія Джино Бечі становить зо два десятки платівок: як оперних арій так і естрадних пісень тогочасся.

  • Сільська честь → солісти Джино Бечі, Мельхіорре Луїс (Lina Bruna Rasa), Бенджаміно Джиґллі (Beniamino Gigli), диригент П'єтро Маскані (Pietro Mascagni)EMI 1940
  • Андре Шеньє → солісти Джино Бечі, Бенджаміно Джиґллі (Beniamino Gigli), Марія Канілія (Maria Caniglia), диригент Олів'єро Де Фабрітіс (Oliviero De Fabritiis) → EMI 1941
  • Бал-маскарад → солісти Джино Бечі, Бенджаміно Джиґллі (Beniamino Gigli), Марія Канілія (Maria Caniglia), Федора Барбері (Fedora Barbieri), Танкреді Пасеро (Tancredi Pasero), диригент Тулліо Серафін (Tullio Serafin) → EMI 1943
  • Аїда → солісти Джино Бечі, Марія Канілія (Maria Caniglia), Бенджаміно Джиґллі (Beniamino Gigli), Ебе Стігналі (Ebe Stignani), Танкреді Пасеро (Tancredi Pasero), диригент Тулліо Серафін (Tullio Serafin) → EMI 1946
  • Кармен (італійською) → солісти Джино Бечі, Ебе Стігналі (Ebe Stignani), Бенджаміно Джиґллі (Beniamino Giglli), Ріна Джиґллі (Rina Gigli), диригент Вінченцо Беллезза (Vincenzo Bellezza) → EMI 1949
  • Набукко → солісти Джино Бечі, Марія Каллас (Maria Callas), Лучано Нероні (Luciano Neroni), Джино Сінімбергі (Gino Sinimberghi), Амалія Піні (Amalia Pini), диригент (Vittorio Gui]]) → запис живого концерту в Неаполі 1949 ed. Cetra/Melodram/Urania/GOP
  • 'Отелло → солісти Джино Бечі, Рамон Вінай (Ramón Vinay), Рената Тібальді (Renata Tebaldi), диригент Габріеле Сантіні (Gabriele Santini) → vivo Napoli 1952 ed. Bongiovanni
  • Севільський цирульник → солісти Джино Бечі, Чезаре Валетті (Cesare Valletti), Дора Ґатта (Dora Gatta), Мельхіорре Луїс (Melchiorre Luise), Ніколо Россі-Лемені (Nicola Rossi-Lemeni), диригент Віктор Де Сабата (Victor De Sabata) → dal vivo La Scala 1952 ed. GOP/Memories/Urania
  • Севільський цирульник → солісти Джино Бечі, Вікторія де лос Анджелес (Victoria de los Ángeles), Ніколо Монті (Nicola Monti), Ніколо Россі-Лемені (Nicola Rossi-Lemeni), Мельхіорре Луїс (Melchiorre Luise), диригент Тулліо Серафін (Tullio Serafin)HMV 1952
  • Травіата → солісти Джино Бечі, Анна Моффо (Anna Moffo), Франко Бонісоллі (Franco Bonisolli), диригент Бруно Бартолетті (Bruno Bartoletti) → Eurodisc (частина музики до фільму) 1968.

Фільмографія

  • Fuga a due voci → в ролі Карло Людовіко Браґалія (Carlo Ludovico Bragaglia) → (1943)
  • Torna a Sorrento → в ролі Карло Людовіко Браґалія (Carlo Ludovico Bragaglia) → (1945)
  • Pronto, chi parla? → (1946)
  • Amanti in fuga → в ролі Джакомо Джентіломо (Giacomo Gentilomo) → (1946)
  • Il segreto di Don Giovanni → (1947)
  • Arrivederci, papà! → (1948)
  • Una voce nel tuo cuore → в ролі Альберто Д'Аверса (Alberto D'Aversa) → (1949)
  • Follie per l'opera → в ролі Маріо Коста (Mario Costa) → (1949)
  • Signorinella → в ролі Маріо Маттолі (Mario Mattoli) → (1949)
  • Soho Conspiracy → в ролі Сесіл Г.Віллямсон (Cecil H. Williamson) → (1950)
  • Aida → сольні партії → (1953)
  • Canzoni a due voci → в ролі Джані Вернуккіо (Gianni Vernuccio) → (1953)
  • Sinfonia d'amore → в ролі Ґлаусо Пеллегріні (Glauco Pellegrini) → (1954)
  • La chiamavan Capinera... → (1957)
  • La traviata → (1968)

Цікавинки

  • Пісня «O verde Ucraina, o dolce Ucraina!», з'явилася у репертуарі Джино Бечі, одразу після 2-ї Світової війни — в 1947 році, прихильники творчості оперного баритона, отримали нагоду почути від нього тужливу пісню про екзотичну Україну. Достеменно, авторство тексту пісні невідоме, як і вибір Діно Олів'єрі (Dino Olivieri) та Джанкарло Тестоні (Gian Carlo Testoni) на користь цієї лірики[4]. Очевидно, що автором слів мусів бути виходець з України[5], адже відомі італійські аранжувальники ніколи не бували в Україні, і комусь таки вдалося донести до них український колорит. Пісня була записана в супроводі Оркестру Діно Олів'єрі (Orchestra Dino Olivieri). Відтак аранжувальником та композитором пісні вважається Діно Олів'єрі, а над текстом попрацював відомий тогочасний лірик Джанкарло Тестоні (який ще з 30-х років долучився до числа відомих піснярів країни). Після виходу платівки, вона розійшлася швидко, але й великого ажіотажу не створила.

Примітки

Література

  • Le guide de l'opera, les indispensables de la musique, R. Mancini & J-J. Rouvereux, (Fayard, 1986), ISBN 2-213-01563-5

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.