Заваров Олександр Анатолійович
Олександр Анатолійович Зава́ров (* 26 квітня 1961, Луганськ, УРСР) — радянський та український футболіст і тренер. Колишній півзахисник «Динамо» (Київ) та збірної СРСР. Віце-чемпіон Європи 1988, володар Кубка Кубків 1985-86 та Кубка УЄФА 1989-90.
Олександр Заваров | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
Особисті дані | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Повне ім'я | Олександр Анатолійович Заваров | |||||||||||||||||||||||||||||||||
Народження | 26 квітня 1961 (60 років) | |||||||||||||||||||||||||||||||||
Луганськ, Українська РСР | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
Зріст | 170 см | |||||||||||||||||||||||||||||||||
Вага | 69 кг | |||||||||||||||||||||||||||||||||
Громадянство | СРСР і Україна | |||||||||||||||||||||||||||||||||
Позиція | атакувальний півзахисник, нападник | |||||||||||||||||||||||||||||||||
Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||
Національна збірна | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||
Тренерська діяльність** | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||
Звання, нагороди | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
Нагороди | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
** Тільки на посаді головного тренера. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
Дані оновлено 2008. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
Життєпис
«Зоря» та СКА (до 1983)
Народився 26 квітня 1961 року у Луганську. Вихованець ворошиловградської (луганської) дитячо-юнацької школи олімпійського резерву «Зоря». Перший тренер — Борис Васильович Фомичев. З ранніх ігор вирізнявся серед однолітків філігранними і нестандартними прийомами та імпровізацією на полі. Разом з місцевою СДЮШОР двічі доходив до фіналу всеукраїнського турніру «Шкіряний м'яч» (обидва рази задовольнявся лише «сріблом»).
Талановитого хлопця у 1977 помітив Йожеф Сабо — наставник «Зорі» й одразу запросив виступати за «дубль» команди. 27 квітня 1979 року дебютував за клуб у вищій лізі на тбіліському стадіоні «Динамо» у грі з «Динамо» (Тбілісі) У першому ж сезоні 18-річний юнак забив 7 голів. Заварова взяли до юніорської команди СРСР, яка того року виборола «срібло» на чемпіонаті світу у своїй віковій категорії, який відбувався у Японії. Разом з Олександром там починали свій шлях у великому футболі Віктор Чанов, Сергій Краковський, Віктор Янушевський, Ігор Пономарьов, Ігор Гуринович та Олег Таран. Команда виспупила успішно, поступившись тільки у фінальній грі Аргентині, за яку грали досить відомі Рамон Діас, Хуан Барбас та Дієґо Марадона.
Згодом були два роки «служби» у ростовському СКА, де талант Заварова не міг розкритися повністю через натдо жорстку дисципліну. Але клуб виступав непогано, виборовши Кубок СРСР у 1981 році. СКА грав проти московського «Спартака» і за кілька хвилин до закінчення основного часу рахунок не було відкрито. На 84 хв. Олександр Заваров після хитрого фінту дав пас Сергію Андрєєву і найкращий бомбардир ростовців тих років забив вирішальний гол. Команда здобула Кубок СРСР з футболу.
Наступний рік атакувальний півзахисник провів у «Зорі», яка переживала не найкращі часи — виступала у першій лізі. Він забив 10 голів у 30 іграх.
«Динамо» (1983—1988)
У 1983 році перейшов до найсильнішого клубу України — «Динамо». Там він діяв як людина, яка зв'язувала гру середньої лінії та лінії нападу. Його патнерами у півзахисті були одні знайкращих футболістів СРСР — Василь Рац, Леонід Буряк та Павло Яковенко. Заваров показував віртуозну техніку та стабільну результативність і відразу став не лише футболістом основного складу, а й одним з ключових виконавців. Своїми точними пасами він постачав лінію атаки: Олега Блохіна, Вадима Євтушенка, Ігоря Бєланова.
7 серпня 1985 вперше вийшов на поле у складі збірної СРСР (СРСР — Румунія — 2:0). Цього року він вперше став чемпіоном СРСР. У київському «Динамо» наставник Валерій Лобановський створив колектив, який став основою та фундаментом збірної. Тренером збірної призначено Лобановського.
У перші місяці 1986 року «Динамо» більшість сил зосередило на боротьбі у Кубку володарів кубків, де впевнено розгромило «Рапід» (Відень) (4:1 і 5:1) та празьку «Дуклу» (3:0 та 1:1). У фіналі, 2 травня 1986 року «Динамо» (Київ) розгромило «Атлетіко» (Мадрид) — 3:0. Рахунок відкрив Заваров — на 5 хв. він переправив головою м'яч у ворота після того як удар Бєланова відбив голкіпер.
На чемпіонат світу 1986 у Мексиці Олександр Заваров поїхав як один з гравців, кому місце у стартовому складі було гарантовано. Він зіграв у всіх 4 іграх та забив 1 м'яч. Коли цього року «Золотий м'яч» отримав «динамівець» Ігор Бєланов, Заваров поділив 7-8 місця з валлійцем Аяном Рашем («Ліверпуль»). Олександр Заваров входив до класифікації «Франс Футбол» ще 3 роки поспіль.
Після чудового виступу радянської збірної на чемпіонаті Європи 1988 року попит на футболістів з «Країни рад» дуже збільшився. Коли «перебудова» торкнулася й футболу і гравцям дозволили переходити до закордонних клубів, одним з перших поїхав Заваров. Туринський «Ювентус» заплатив за півзахисника «Динамо» 5 млн. доларів, а також передав киянам комфортабельний автобус із телевізором і кондиціонером та дві легкові машини для адміністрації клубу[1].
«Ювентус» та Франція (1988—1999)
Заваров переїхав до італійського клубу у період, коли команду залишило багато ключових фігур: Захисники Ґаетано Ширеа, Антоніо Кабріні та відомий данський півзахисник Мікаель Лаудруп. Нелегко було перебудовуватися, коли завершив кар'єру Мішель Платіні — легендарний французький плеймейкер команди. Кожного півзахисника, у тому числі й Заварова уболівальники частково розглядали як можливу заміну видатному французові. Але радянський футболіст не забивав так багато голів як Платіні і керівництво клубу було не зовсім задоволене з новачка. Тренер команди Діно Дзофф поставив його на лівий бік півоборони звідки він мав подавати м'ячі нападникам: спочатку Алессандро Альтобеллі, згодом Сальваторе Скілаччі.
Серію «А» у кінці 1980-х і на поч. 90-х здомінували «Мілан», «Інтер», «Сампдорія» та «Наполі». «Ювентус» ж досяг успіху у Кубку УЄФА 1990, перегравши у фіналі (який складався з 2 ігор) «Фіорентину».
За порадою Мішеля Платіні, з яким Заваров познайомився у Турині, колишній гравець «Динамо» вирушив завершувати футбольну кар'єру до французької команди «Нансі», де свого часу починав свій футбольний шлях Мішель.
Після 5 сезонів гри за «Нансі» у найвищому та 2 дивізіонах, Олександр Заваров переходить до напівлюбительського «Сен-Дізьє», де перебував на посаді тренера-гравця.
Клубна статистика. Чемпіонат та Кубок. 1979—1995
Сезон | Клуб | Ліга | Чемпіонат | Кубок | Всього | |||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Місце | Матчі | Голи | Місце | Матчі | Голи | Матчі | Голи | |||
1979 | «Зоря» | Вища ліга | 17 | 23 | 7 | 1/8 | — | — | 23 | 7 |
1980 | СКА (Ростов-на-Дону) | 9 | 34 | 6 | 1/8 | 5 | 1 | 39 | 7 | |
1981 | 16 | 30 | 7 | 9 | 1 | 39 | 8 | |||
1982 | «Зоря» | Перша ліга | 6 | 30 | 10 | 1/16 | — | — | 30 | 9 |
1983 | «Динамо» (Київ) | Вища ліга | 7 | 29 | 8 | 1/4 | 1 | 0 | 30 | 8 |
1984 | 10 | 24 | 6 | 1/8 | 2 | 2 | 26 | 8 | ||
1985 | 31 | 9 | * | 3 | 2 | 34 | 11 | |||
1986 | 20 | 4 | 1/8* | 2 | 0 | 232 | 4 | |||
1987 | 6 | 14 | 5 | * | 4 | 1 | 193 | 73 | ||
1988 | 18 | 4 | 1/8* | 2 | 2 | 20 | 6 | |||
1988-89 | — | — | — | 1/2*1 | 1 | 0 | 1 | 0 | ||
1988-89 | «Ювентус» | Серія A | 4 | 32 | 2 | 1/8 | 2 | 2 | 34 | 4 |
1989-90 | 4 | 28 | 5 | 6 | 3 | 34 | 8 | |||
1990-91 | «Нансі» | Д 1 | 17 | 30 | 7 | 1/16 | 2 | 0 | 32 | 7 |
1991-92 | 20 | 28 | 3 | 1/4 | 4 | 1 | 32 | 4 | ||
1992-93 | Д 2 | 4 | 28 | 9 | 1/32 | — | — | 28 | 9 | |
1993-94 | 12 | 22 | 1 | 1/64 | — | — | 22 | 1 | ||
1994-95 | 7 | 26 | 3 | 1/4 | 2 | 1 | 28 | 4 | ||
ВСЬОГО | 2 сезони | 53 | 17 | — | — | — | 53 | 17 | ||
СКА (Ростов-на-Дону) | 2 сезони | 64 | 13 | 2 старти | 14 | 2 | 78 | 15 | ||
6 сезонів | 136 | 36 | 7 стартів | 15 | 7 | 153 | 44 | |||
2 сезони | 60 | 7 | 2 старти | 8 | 5 | 68 | 12 | |||
5 сезонів | 134 | 23 | 2 старти | 8 | 2 | 142 | 25 | |||
ВСЬОГО за кар'єру | 17 сезонів | 447 | 96 | 14 стартів | 45 | 16 | 494 | 113 |
* — у цих роках Кубок СРСР розігрувався по системі «осінь-весна». Згідно з цим і подані дані.
1 — провів перший матч 1/16 фіналу сезону 1988-89 перед від'їздом до Італії. Динамо ж дійшло до півфіналу.
2 — 11 квітня 1986 року в Києві відбувся матч на Кубок Сезону (аналог Суперкубку у багатьох країнах, коли чемпіон країни зустрічається у одному чи двох іграх з володарем кубку) між чемпіоном СРСР 1985 року — київським «Динамо» та тогорічним фіналістом Кубку — донецьким «Шахтарем». Основний та додатковий час матчу — 2:2, в серії пенальті «Динамо» перемогло — 3:1. Заваров відіграв усі 120 хвилин. Голів не забивав, у серії одинадцятиметрових участі не брав. Цей показник врахований тільки у колонці «Всього».
3 — 25 вересня 1987 року в Києві узяв участь у матчі групи «Г» на Кубок Федерації футболу СРСР (аналог Кубку Ліги у Франції, Англії). «Динамо» зустрічалося з «Шахтарем» і перемогло — 3:2. Заваров повністю провів увесь матч, відкривши рахунок у грі. Ці показники враховані тільки у колонці «Всього».
Єврокубки
Олександр Заваров провів 7 сезонів у клубних турнірах УЄФА: 4 — у складі київського «Динамо», 2 — «Ювентуса», і один сезон у формі СКА (Ростов-на-Дону), зігравши загалом 30 ігор, забивши 8 голів. Найвищі досягнення — перемога у Кубку кубків 1985-86 та Кубку УЄФА 1989-90.
Статистика виступів у єврокубках
Сезон | Клуб | Турнір | Досягнення | Матчі | Перемоги | Нічиї | Поразки | Голи |
---|---|---|---|---|---|---|---|---|
1981-82 | СКА (Ростов-на-Дону) | Кубок кубків | 1/8 фіналу | 3 | 2 | 0 | 1 | 2 |
1982-83 | «Динамо» (Київ) | Кубок чемпіонів | 1/4 фіналу | 1 | 0 | 0 | 1 | 0 |
1983-84 | Кубок УЄФА | 1/32 фіналу | 2 | 0 | 1 | 1 | 0 | |
1985-86 | Кубок кубків | 8 | 5 | 2 | 1 | 5 | ||
1986 | Суперкубок УЄФА | 1 | 0 | 0 | 1 | 0 | ||
1986-87 | Кубок чемпіонів | 1/2 фіналу | 7 | 3 | 2 | 2 | -1* | |
1988-89 | «Ювентус» | Кубок УЄФА | 1/4 фіналу | 1 | 1 | 0 | 0 | 0 |
1989-90 | Кубок УЄФА | 7 | 6 | 0 | 1 | 1 | ||
ВСЬОГО за кар'єру | 7 євросезонів | 30 | 17 | 5 | 8 | 8 |
* — автогол.
Статистика по турнірам
Турнір | Сезони | Матчі | Перемоги | Нічиї | Поразки | Голи |
---|---|---|---|---|---|---|
Кубок чемпіонів | 2 | 8 | 3 | 2 | 3 | -1 |
Кубок кубків | 2 | 11 | 7 | 2 | 2 | 7 |
Кубок УЄФА | 3 | 10 | 7 | 1 | 2 | 1 |
Суперкубок УЄФА | 1 | 1 | 0 | 0 | 1 | 0 |
Усі матчі та голи Олександра Заварова у єврокубках
(1) — перший матч;
(2) — матч-відповідь;
* — автогол.
Виступи за збірну
Протягом кар'єри у збірній СССР, яка тривала 6 років, провів 41 матч, забив 6 голів.
Статистика матчів за збірну
1 — Турнір чотирьох збірних в Західному Берліні.
Турнір | Матчі | Перемоги | Нічиї | Поразки | Голи |
---|---|---|---|---|---|
Товариські матчі | 12 | 3 | 4 | 5 | 1 |
Чемпіонат Європи | 5 | 3 | 1 | 1 | 0 |
Кваліфікація ЧЄ | 6 | 4 | 2 | 0 | 2 |
Чемпіонат світу | 7 | 3 | 1 | 3 | 1 |
Кваліфікація ЧС | 11 | 7 | 3 | 1 | 5 |
ВСЬОГО | 41 | 20 | 11 | 10 | 6 |
На чемпіонатах світу та Європи
У складі збірної був учасником:
- чемпіонату світу 1986 року в Мексиці, на якому збірна СРСР посіла 10-е місце (1/8 фіналу);
- чемпіонату Європи 1988 року у Західній Німеччині, здобувши «срібло»;
- чемпіонату світу 1990 року в Італії, на якому збірна Радянського Союзу посіла 17 місце (групова фаза).
Рік | Турнір | Місце | Матчі | Перемоги | Нічиї | Поразки | Голи |
---|---|---|---|---|---|---|---|
1986 | Чемпіонат світу | 10 | 4 | 2 | 1 | 1 | 1 |
1988 | Чемпіонат Європи | 5 | 3 | 1 | 1 | 0 | |
1990 | Чемпіонат світу | 17 | 3 | 1 | 0 | 2 | 1 |
Праця тренера
Франція була початком його тренерської діяльності. Але першим професіональним клубом для Заварова-тренера став швейцарський «Віль». Контрольний пакет акцій клубу саме викупили колишні футболісти Ігор Бєланов і Геннадій Перепаденко і запросили Олександра Заварова на посаду наставника. Через відсутність у нового керманича потрібної тренерської ліцензії Заваров почав керувати командою на посаді спортивного директора. Але команда посіла останнє 10 місце у найвищій лізі. Далі були короткотривалі періоди у казахському «Женісі» та харківському «Металісті». Від сезону 2005/06 року тренував «Арсенал» (Київ). Звільнений з цієї посади 28 січня 2010 року.
В 2012 році був запрошений у тренерський штаб збірної України з футболу на ігри відбору до Чемпіонату світу 2014 року з командами Молдови (нічия 0-0) та Чорногорії (програш 0-1). Потім уже як виконувач обов'язків головного тренера вивів команду на товариський матч зі збірною Болгарії, який Україна виграла з рахунком 1-0.
Сім'я
Дружина — Ольга. Сини — Олександр та Валерій (на честь Лобановського).
Виступав за команди
- «Зоря» (1977—1979, 1982)
- СКА (Ростов-на-Дону) (1980—1981)
- «Динамо» (1983—1988)
- «Ювентус» (1988—1990)
- «Нансі» (1990—1995)
- «Сен-Дізьє» (1995—1998)
Титули та досягнення
- Чемпіон СРСР: 1985, 1986
- Віце-чемпіон Європи: 1988
- Кубок СРСР 1981, 1985, 1987
- Кубок Кубків: 1986
- Кубок УЄФА: 1990
- Кубок Італії: 1990
- Входе до числа Великих українських футболістів****найкращий футболіст СРСР і України 1986,легенда київського "Динамо".
- учасник чемпіонатів світу з футболу 1986 та 1990
- у списку «33 найкращих» — 4 рази (усі 4 рази під номером 1)
- Член Клубу бомбардирів Олега Блохіна — 104 голи
Державні нагороди
- Орден «За заслуги» II ст. (13 травня 2016) — за вагомі особисті заслуги у розвитку і популяризації вітчизняного футболу, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 30-річчя перемоги у фінальному матчі Кубка володарів кубків УЄФА, здобутої під керівництвом головного тренера футбольного клубу «„Динамо“ Київ», Героя України Лобановського Валерія Васильовича[2][3]
Примітки
- Ювентус давав за Заварова 3 мільйони, Лобановський просив 6. Перші трансфери українців і погана аура Блохіна
- Указ Президента України від 13 травня 2016 року № 210/2016 «Про відзначення державними нагородами України ветеранів команди товариства «Футбольний клуб „Динамо“ Київ»»
- Ви завжди будете взірцем того, як треба перемагати — Президент зустрівся зі складом команди «Динамо» Київ 1986 року // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 14 травня 2016 р.
Посилання
- Дані на сторінці збірної СРСР/Росії(рос.)
- Статистики кар'єри на klisf.info(рос.)
- Заваров в «Ювентусі» та «Нансі»(рос.)
- Біографія на ukrsoccerhistory.com(рос.)
- Біографія з сайту Арсенала(укр.)
- Профіль Олександра Заварова на footballdatabase.eu(англ.)
- Заваров Олександр Анатолійович на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)
- Профіль Олександра Заварова на ФІФА static.fifa.com(англ.)
- Офіційний сайт клубу «Нансі». Гравці на літеру «З»(фр.)
- Профіль Олександра Заварова на сайті football.lg.ua (рос.)
- Профіль Олександра Заварова на сайті juworld.net (італ.)
Джерела
- Гордон Дмитрий. Александр Заваров. — Киев, Внешторгиздат, 1989.
- Наставники французьких клубів на rsssf.com(англ.)
- Результати «Сен-Дізьє» (1949—2007) на сторінці footballenfrance.fr(фр.)
Література
- «Динамо» Київ. 60 років." Видавництво «Мистецтво». Київ. 1988 рік.
- Микола Травкін: «Збірна СРСР» м. Харків. 1991 рік. (рос.)
- «Динамо» Київ. 80 років." Медіа-центр «Динамо» Київ. 2007 рік.
- Василь Гнатюк: «Футбольні зірки України». Кривий Ріг. 2007 рік.
- Юліан Шкіров: «Сторіччя луганського футболу» Луганськ. 2008 рік.
- Юрій Бондар, Віктор Шпак: «У боротьбі за футбольний трон». Київ. 2009 рік.
- Віктор Хохлюк: «Бомбардири України» стор. 19. Ровеньки. 2011 рік. ISBN 978-966-534-344-8 (рос.)