Землеробство Стародавнього Єгипту

Після відпливу Нілу селянин приступав до оборобітку землі. Ця робота ускладнювалася тому, що плуг, який був повинен перевертати важкий ґрунт, дуже громіздкий. Єгипетський плуг дуже мало змінився з найдавніших часів: він складався з довгого дерев'яного лемеша, в який були вставлені 2 трохи зігнуті рукоятки, а до задньої частини лемеша був навскіс прив'язана довга жердина, на передньому кінці якої знаходився поперечний брус, прикріплений до рогам биків. Такою була стандартна форма плуга, вона майже не змінилася за століття. За Нового царства був додано ще канат, що зв'язував жердину з лемешем, рукоятки при Новому царстві були встановлені майже перпендикулярно і забезпечені виїмками для долонь, але ці зміни були незначними.

Для оранки землі були потрібні дві людини: один, власне орач, натискав на рукоятки плуга, а другий, погонич биків, невтомно підганяв своїх тварин палицею. Якщо давні єгиптяни лише бажали розпушити шар мулу, вони використовували (насамперед з епохи Нового царства) легкий плуг, який тягли люди. Такий плуг дещо відрізнявся від плуга звичайної форми — леміш складався з двох частин, пов'язаних разом; він мав також довгу частину, приєднану ззаду і повертати похило вгору, коли орач спрямовував плуг.

Після оранки потрібно було ще розбити великі грудки важкої землі, щоб земля була готова для посіву. В Стародавньому Єгипті користувалися дерев'яною мотикою, яка, вважається, була власним винаходом єгиптян в сільському господарстві. В музеях збережено декілька зразків справжніх мотик. Хлібороб тримав цю мотику за нижній кінець ручки і розбивав лезом грудки землі. Пересуваючи мотузку, він міг за бажанням робити мотику ширше або вже. На малюнках епохи Давнього царства люди, що працюють мотиками, завжди зображені йдуть ззаду плуга, пізніше вони йшли і попереду нього.

Після того як земля була належним чином підготовлена, починали висівати насіння. Після того як насіння були розкидані, посівні роботи ще не були закінчені: ще потрібно було втиснути зерно в щільну мулисту землю. Для цього по щойно засіяних полях проганяли овець. На всіх малюнках, присвячених цій темі, зображено одного або двох пастухів з їхніми стадами, які йдуть ззаду сіяча. Одні працівники, змахуючи батогами, женуть овець вперед, інші так само енергійно відганяють їх назад. До Нового царства цей звичай відійшов у минуле. Геродот згадує, що для цих цілей використовували свиней.

З визріванням врожаю зернові жали коротким серпом, зрізуючи ним, на відміну від нашого звичаю, стебла високо над землею, іноді близько до колосся, оскільки солома була не потрібна й лише ускладнювала молотьбу. З них зв'язували снопи, які відправляли своєрідні «елеватори» (гумна). Тут відбувалася обробка зерна. На рівному круглому майданчику з трохи піднятими краями (току) розсипали зерно і потім ганяли по ній худобу, яке топтало його своїми копитами, зокрема бики та віслюки.

Після того як зерно було обмолочено, його разом з половою збирали дерев'яними вилами в велику купу, на верх якої клали гніт, щоб вона не розсипалася. Потім необхідно було відокремити зерно від полови і бруду, неминучою при такому примітивному робочому процесі. Цю роботу виконували жінки. Вони віяли зерно, підкидаючи його в повітря за допомогою двох маленьких похилих дощок. Зерно падало вертикально вниз, а полову вітер відносив убік. Потім зерно пропускалось через величезне прямокутне сито, щоб відсіяти найгірші домішки.

Наприкінці збору врожаю з'являлися державні чиновники — «писар житниці» і «вимірювач зерна», — які вимірювали кожну купу зерна перед тим, як вона відправлялася до житниці (комору). Ці житниці (комори, склади зерна) в усі епохи будувалися за переважно однаковим планом. В оточеному стіною дворі розташовувалися один або два рядки будівель з мулу, що мали форму конуса заввишки близько 5 м і завширшки 2 м; вони мали одне маленьке вікно високо над землею, а друге на половині висоти або близько від землі. Нижнє, через яке забирали зерно, зазвичай було зачинене, щоб не запустити мишей, і працівники засипали зерно через верхнє вікно, піднімаючись до нього по сходах. В епоху Середнього царства виявлені дещо інші форми зерноскладів. Такі житниці мали плаский дах, на яку потрібно було підніматися по зовнішніх сходах. Цей дах був зручним спостережним пунктом для писаря: він міг, перебуваючи на ній, зважувати торби, принесені й висипані до комори. Такий склад зерна міг належати лише для великого господарства.