Казімеж Міхаловський

Казімеж Міхаловський закінчив Тернопільську гімназію, після чого здобув вищу освіту на філософському факультеті Університету Яна Казимира у Львові; там само був слухачем на лекціях філософа проф. Казімєжа Твардовського. Поглиблював знання у навчальних закладах Берліна, Гайдельбергу, Парижу, Риму та Афін. Молодим ученим брав участь у розкопках, що проводились École française d'Athènes у Дельфах, на Тасосі та Делосі[2]. У 1926 році  у Львівському університеті під науковим керівництвом Едмунда Булянди захистив докторську дисертацію про ніобідів у грецькому мистецтві (за рік дисертацію опубліковано французькою мовою)[3]. У 1931 році отримав габілітацію завдяки праці про елліністичні та римські портрети з Делосу (опублікованій наступного року в Парижі). Одразу після габілітації був запрошений до Варшавського університету, де у 1931 році організував кафедру класичної археології[4], у 1953 році перейменовану на середземноморську, та став її керівником аж до виходу на пенсію в 1972 році.

З його ініціативи у 1936 році польські археологи з Варшавського університету почали археологічні роботи в єгипетському Едфу[5].

Під час війни знаходився в німецькому таборі для військовополонених Oflag II C Woldenberg, до якого потрапив як офіцер запасу та учасник вересневої кампанії[6]. Там керував освітньою програмою для полонених, проводив лекції та семінари з археології та єгиптології[7].

Після Другої світової війни Міхаловський активно приєднався до справи відбудови польської культури та науки. Від 1939 року був заступником директора Національного музею у Варшаві, де спершу займався організацією галереї античного мистецтва, котру було відкрито для відвідувачів у 1949 році[6], а згодом галереї Фарас, відкритої в 1972 році. Організував багато виставок, на яких демонструвалися пам'ятки, знайдені на розкопках під його керівництвом. У 1945—1947 роках був деканом гуманістичного факультету Варшавського університету, згодом — проректором цього ж навчального закладу (1947—1948). В Александрії (1957—1958) та Абердині (1971) був запрошеним професором[7]. У 1956 році утворив Відділення середземноморської археології Польської академії наук, яке сам і очолив. У 1960 році призвів до відкриття Центру середземноморської археології Варшавського університету в Каїрі, яким керував до кінця життя. Утворення станції вважав своїм найбільшим досягненням[7]. Був членом багатьох польських та закордонних академій, наукових товариств та інститутів: Національної академії деї Лінчеї, Британської академії, Академії наук НДР, Саксонської академії наук; членом президії комітету наук про античну культуру Польської академії наук, комітету орієнталістичних наук Польської академії наук, Археологічного інституту Америки, Німецького археологічного інституту, Єгипетського інституту, Інституту єгиптології Чехословацької академії наук, Французького інституту орієнтальної археології в Каїрі; Польського археологічного товариства (голова 1953—1957 та почесний член), Society for Nubian Studies (голова від 1972), Міжнародної асоціації єгиптологів (віце-голова Почесного комітету від 1976 року), Association Internationale d'Epigraphie Latine (віце-голова), Варшавського наукового товариства (генеральний секретар 1949—1952), Association Internationale d'Archéologie Classique, Société Archéologique Grecque, Спілки істориків мистецтв; член École française d'Athènes[6]. Обіймав посаду голови Comité International des Experts pour le Sauvetage des Temples d'Abou Simbel UNESCO (1961—1970), Comité International pour les Musées d'Archéologie et d'Histoire ICOM (1965—1971). Був експертом UNESCO pour les Musées et Fouilles Archéologiques d'Algérie (1966) та членом Comité des Experts de l'UNESCO pour Mohendjo-Daro (1969)[6]. Здобув звання доктора гонорис кауза університетів Страсбурга (1965), Кембриджа (1971), Упсали (1977)[6].

Казімеж Міхаловський активно займався популяризацією середземноморської археології. Переклав та видав книгу Вільяма Генрі Болтона Вічність пірамід і трагедія Помпеї (1958) та широко розповсюдив результати праць під час в Едфу. Писав для тижневика Stolica, підіймаючи питання античних експонатів у колекціях Національного музею у Варшаві. Читав численні лекції, проводив семінари, присвячені античній тематиці. Суспільним ефектом цього стало зростання зацікавленості даною галуззю науки; на відкритій лекції проф. Міхаловського в Національному музеї у Варшаві у 1957 році про мистецтво стародавнього Єгипту взяли участь аж 5000 слухачів[8].

Дідом Казімєжа Міхаловського був Еміль Міхаловський, посол до Галицького сейму, директор Учительської семінарії в Тернополі та бурмістр цього міста[9]. Після Другої світової війни Міхаловський одружився із Кристиною Банєвич (пол. Krystyna Baniewicz), донькою інженера Тадеуша Банєвича (пол. Tadeusz Baniewicz), одного із засновників Подкови Лесьної[10]. Кристина Міхаловська приєдналася до праці чоловіка — протягом наступних років у віллі Банєвичів у Подкові Лесьній розмістилася Майстерня середземноморської археології ПАН. Могила проф. Міхаловського знаходиться на цвинтарі в сусідньому Брвінуві[11].

За словами професора Міхаловського, «не тільки для світу науки, але й у найширшій громадській думці цивілізованого суспільства фактичний рівень культури тієї чи іншої країни вимірюється тим, чи має вона власні розкопки в Єгипті»[5]. У 1936 році завдяки його ініціативі розпочались археологічні роботи в Едфу, які тривали до 1939 року. В експедиції брали участь археологи з Варшавського університету та Французького інституту археології сходу[5]. Це були перші розкопки за участі польських археологів на теренах Середземномор'я. Роботи проводились на некрополі фараонів та в античному місті греко-римських та візантійських часів. Кількість і художня якість знахідок, виявлених під час першої кампанії (1936 рік), дала змогу утворити експозицію в Галереї античного мистецтва Національного музею у Варшаві (відкрита вже у червні 1937 року).

Участь польських археологів у розкопках в Едфу викликала зацікавленість наукового світу польськими дослідниками та дозволила розпочати наступні закордонні розкопки. Міхаловський організував співпрацю з радянськими археологами в Криму. В липні 1956 року група польських археологів почала дослідницькі праці в Мірмекію, античній грецькій колонії, які проводилися до 1958 року. Робота не проводилася спільно, як це було під час польсько-французької місії в Едфу. Дослідники працювали у двох окремих командах, досліджуючи дві ділянки. Польську групу очолював проф. Міхаловський, радянську — проф. Віктор Гайдукевич з Ленінградського університету. Відкрито виноробню елліністичного періоду з усім обладнанням та фрагменти житлових будівель[5]. Усі рухомі знахідки, знайдені польською експедицією, за згодою радянського археологічного відділу були перевезені до Варшави.

Після Другої світової війни проф. Міхаловський хотів продовжити працю в Єгипті. Міг відновити дослідження в Едфу, проте на французів була накладена заборона на розкопки в Єгипті. Проф. Міхаловський вирішив, що оскільки французькі археологи під час Другої світової не повернулись до Едфу без польських археологів, то й він цього не зробить. Новою територією для розкопок став Атрибіс, столиця десятого ному Нижнього Єгипту, сучасна Бенха. Праці тривали у 1957—1969 роках. Відкрито залишки водопровідної системи римського міста, рештки сакральних споруд Пізнього періоду, фундаменти святині Яхмоса ІІ, депозит, печі до випалення вапна та римські лазні[5].

Казімеж Міхаловський на розкопках у Пальмірі, 1962

4 травня 1959 року група польських археологів під керівництвом проф. Міхаловського почала розкопки в Пальмірі; вони тривали до 1973 року. Праця археологів зосередилась на двох ділянках. Першою з них був так званий табір Діоклетіана в західній частині міста, в якому дослідження проводились на території між Преторіанською брамою та Тетрапілоном, на форумі перед так званою Святинею стягів та всередині самої святині. Також досліджено міські мури і відкопано фрагмент Преторіанського шляху. На другій ділянці, у так званій Долині могил, тобто на пальмірському некрополі, відкрито гробницю Забди, Алаїн та Юлія Аврелія Гермеса[5]. Розкопки дали змогу дослідити урбаністичний розвиток міста та здійснити датування відкритих будівель на підставі епіграфічних матеріалів, які в них знаходилися[5]. Значною сенсацією стало відкриття скарбу, в якому знаходились ювелірні вироби та 27 золотих солідусів Фоки, Іраклія та Константа. Багатство та значення відкритого матеріалу було настільки великим, що 1966 року в Варшаві світ побачило щорічне видання Studia Palmyreńskie, яке виходить донині (2016)[12]. Польські археологи стали експертами з досліджень стародавньої Пальміри.

Розкопки в Александрії відбулися у 1960—1973/74 роках. Польські археологи стали першою закордонною експедицією, якій вдалося отримати дозвіл на дослідження у цьому місті. Групи італійських, англійських та німецьких науковців працювали за контрактом та під назвою Греко-римського музею а Александрії[5]. Праці на цій території ускладнені, оскільки у 1740-х роках Мухаммед Алі наказав збудувати в цьому місці нове місто. Сліди минулого залишаються під новою забудовою. Праці концентрувалися на території Ком ель-Дікка. Тут відкрито монументальні римські лазні з великою кількістю басейнів та цистерн і римську віллу. Польські археологи розкопали також перший знайдений на території Єгипту театр. Це відкриття було настільки сенсаційним, що проф. Міхаловський отримав від міської влади додаткові кошти на продовження роботи. Античний театр повністю розкопано та реконструйовано. Нині це один із головних туристичних об'єктів Александрії, який використовується для показу спектаклів. У такий спосіб вдалося зберегти античну будівлю поміж сучасними спорудами. На території Ком ель-Дікка польські археологи дослідили також два арабські некрополі.

Праці почалися у 1961 році на прохання єгипетського міністра культури, якому було важливо відбудувати святиню правительки Хатшепсут. Від 1968 року із групою археологів працювали також інженери з майстерень із реставрації пам'яток, виконуючи будівельно-реконструкційні роботи в цій же святині. Під час праць, пов'язаних із цим замовленням, проф. Міхаловський відкрив невідому до того часу гробницю Тутмоса III (вже під час першої кампанії), що викликало перенесення більшості досліджень на цю ділянку. Святиня виявилася винятковою з точки зору розташування та планування, яке відрізнялося від решти сакральних будівель епохи Нового Царства. Праці тривали до 1972 року.

Казімеж Міхаловський на розкопках у Фарасі

Фарас, античний Пахорас, був столицею північного царства Нубії. У 1961—1964 роках тут відбулися рятувальні розкопки під керівництвом проф. Міхаловського. Ці дослідження були частиною більшого проекту, так званої Нубійської кампанії, що проводилася під патронатом ЮНЕСКО і метою якої було рятування пам'яток від залиття водами Нілу через будівництво Високої Асуанської греблі. Тоді було віднайдено руїни середньовічного собору фараських єпископів, та разом із ними стінні розписи на релігійну тематику, датовані VII—XIV століттями. Комплекс так званих «фресок із Фарасу» (насправді це не фрески, а розписи, виконані темперою на сухій муловій штукатурці), який нараховує понад 150 малюнків, виявився одним із найбільших та найцікавіших відкриттів Нубійської кампанії[13]. 67 розписів та частина кам'яного архітектурного оздоблення, а також інших храмів та будівель у Фарасі, епітафії місцевих єпископів та священиків, а також місцеві вироби ремісників, у тому числі розписаний керамічний посуд, знаходяться в Галереї Фарас ім. професора Казімєжа Міхаловського в Національному музеї у Варшаві. Решта знахідок із Фарасу знаходяться в Національному музеї Судану в Хартумі.

Проф. Міхаловський почав розкопки у Донголі в 1964 році; у 1965—1972 роках ними керував Стефан Якобельський. У Старій Донголі перебували правителі об'єднаних царств Нубії від VIII до початку XIV століття. Вже перші тижні праць принесли результат — відкрито центральну наву костелу зі збереженими in situ колонами. Це відкриття увійшло до літератури під назвою «костел із колонами». Знайдені в ньому надгробні написи дозволяють датувати його на 2 пол. VIII століття[5]. Капітелі, знайдені у цій сакральній споруді, стилістично подібні до відкритих у соборі в Фарасі. Додатково під «костелом з колонами» дослідники натрапили на старіші фундаменти сакральної будівлі. Також проведено розкопки другого будинку, збудованого на хрестоподібному плані, а також мечеті, яка, як виявилося, була збудована на колишньому царському палаці, а не на християнській святині, як вважалося раніше. Також польські археологи відкрили баптистерій. Від 1966 року польська експедиція паралельно проводила доісторичні розкопки в околицях села Ґаддар.

В Абу-Сімбел проф. Міхаловський не займався розкопками, проте разом із групою польських археологів брав участь в операції з охорони скельних святинь Рамсеса II, які були під небезпекою залиття водами озера Насера. Учасниками проекту були й інші закордонні археологи, зокрема італійські та французькі. Однією з ідей збереження святинь було їх перенесення у безпечніше місце, іншою — залишити їх на місці. ЮНЕСКО скликало з цього приводу спеціальну комісію, до складу якої увійшли Генеральний директор ЮНЕСКО, очільник дорадчого комітету, та три експерти — серед них і проф. Міхалевський. Вони підтримали шведсько-єгипетський проект, в якому планувалося розрізати святині на великі частини вагою до 30 тонн, перенести їх в інше місце та реконструювати[5]. Проф. Міхаловський очолив експертний комітет із 7 осіб, який наглядав за працями з перенесення святинь Рамсеса ІІ. Вони тривали 10 років та закінчилися успіхом.

У червні 1965 року польська археологічна місія Варшавського університету під керівництвом проф. Міхаловського почала розкопки у Неа Пафос на Кіпрі. Це місто було засноване під кінець IV ст. до н. е. як порт для грецьких паломників, котрі прибували сюди віддати хвалу Афродиті. Вже у перші дні праць у південно-західній частині Пафосу були відкриті мармурові статуї Асклепія та Артеміди, якій поклонялись у місті. Знайдено і монети з профілем Александра Македонського, що підтвердило дату заснування міста. Відкрито міську забудову елліністичного періоду зі збереженими розписами у так званому першому помпейському стилі та палац римського проконсула з приватними лазнями. Цю споруду прикрашала мозаїка Тесея, який бореться в лабіринті з Мінотавром, а за ними спостерігає Аріадна і жінка, що символізує Крит — найгарніша декорація цього типу на усьому Середземномор'ї[5]. Польські розкопки показали, що місто Неа Пафос було центральним політичним осередком острова. Праці, започатковані проф. Міхаловським, продовжуються Центром середземноморської археології ім. Казімєжа Міхаловського.