Ладежінський Вольф Ісаакович

Поразка Японії загострило традиційні соціальні протиріччя в японському селі, чим скористалися японські комуністи, вимагали конфіскації поміщицьких земель і їх перерозподілу. На рівні союзного командування вимогу конфіскації майна великих власників активно відстоював радянський представник генерал Дерев'янко.[3][9]

Розуміючи, що переділ необхідний для зняття соціальної напруженості, але що будь-яка безоплатна конфіскація підірве правові основи держави, 26 жовтня 1945 році політичний радник Командування окупаційних військ Джордж Атчесон представив генералу Макартуру меморандум, підготовлений радником Робертом Фірі у співпраці з Ладежінським. Меморандум був присвячений можливим аграрним перетворенням в окупованій Японії через викуп і нормовану продаж землі і підкреслював фундаментальне значення земельної власності для нейтралізації комуністичних лівацьких настроїв, що охопили села.[10][9][11]

Макартур схвалив проект і Ладежінський був викликаний в Токіо для практичної роботи над реформою.

Після майже року інтенсивного вивчення практики земельних відносин у Японії, а також після численних консультацій з японською владою група Ладежінського виробила проект реформи. За нього державою у поміщиків викуповувалися надлишки землі, і вони продавалися на пільгових умовах, з 30-річною розстрочкою, селянам-орендарям. Проект був представлений чолі окупаційної адміністрації Макартура у червні 1946 року, і після його схвалення був направлений в якості керівництва до дії японської адміністрації. У жовтні 1946 року цей законопроект був прийнятий японським парламентом і реформа стартувала. Через три роки в Японії з'явився клас фермерів-власників, і це практично ліквідувало соціальну базу для радикальних лівацьких настроїв у японському селі. Це був ще і дуже важливий крок у модернізації економіки: реформа ліквідувала грабіжницьку поміщицьку ренту і дрібні фермери-власники стали отримувати зі своїх ділянок помітно більший дохід, ніж у умовах оренди. А колишні поміщики, отримали за свою землю досить багато грошей, стали інвесторами в нові економічні починання.[9]

Американська преса того часу високо оцінювала особистий внесок Ладежінського в усуненні загрози соціальних хвилювань в Японії.[3]

Описуючи цей період, сам Ладежінський ніколи не згадував свою роль у розробці плану реформи і називав головним архітектором перетворень соціаліста Хироо Вада колишнього міністра сільського господарства Японії.[12] Можливо, така позиція була наслідком глибокого розуміння Ладежінським специфіки прийнятних форм соціального прогресу в японському суспільстві.

У 1949 році Ладежінський був відряджений для вивчення перспектив аграрної реформи в Китаї. Документ, складений ним за підсумками поїздки в Сичуань з 13 по 20 жовтня 1949 року з одного боку відзначає позитивну реакцію китайських селян на реформи, а з іншого — втрачені можливості і майбутню неминучу втрату гоминьдановцами Сичуані і відхід з континенту.[13]

З 1950 року він працював сільськогосподарським аташе посольства США в Токіо, одночасно контролюючи продовження аграрної реформи в Японії і консультуючи проведення аналогічної реформи на Тайвані.

Тайванська аграрна реформа регулювалася законом 1953 року, який отримав назву «Земля — хліборобу» (Land to the Tiller Act). Закон в цілому повторював основні ідеї японської аграрної реформи і мав подібний результат, послуживши економічною і соціальною основою майбутнього «тайванського дива». Як і в Японії, держава примусово викуповувала у великих землевласників їх землі і передавало їх у власність селянам-орендарям. Колишні орендарі поповнювали клас хліборобів-власників, що різко знижувало соціальну напруженість в селі і позбавляло поміщиків їх традиційної влади над селянами.

У січні 1955 року, на хвилі маккартизму Ладежінський опинився в центрі конфлікту, який отримав значний розголос в американській пресі. Кілька громадських груп, що займалися виявленням «комуністів» і «підривній діяльності», в кінці 1954 року включили Ладежінського в «чорні списки», після чого міністр сільського господарства Бенсон позбавив його допуску до урядових відомостей і звільнив через «збільшені ризики». При цьому йому інкримінували як свідоцтво підозрілої діяльності праці у Амторзі у 1931 році,[3] відвідування СРСР в 1939 році за завданням Міністерства сільського господарства США та написання статей про радянську колективізацію.[14]

Практично відразу після звільнення з міністерства сільського господарства Ладежінському була запропонована посада в Держдепартаменті США, де йому повернули допуск до урядових відомостей і направили в Південний В'єтнам для допомоги у проведенні земельної реформи.[15]

Кадрова перестановка привернула увагу преси та президента Ейзенхауера на найближчій прес-конференції було задано кілька незручних питань про обґрунтованість звільнення і протиріччя в політиці різних підрозділів уряду.[16]

Очевидна упередженість відсторонення в «справі Ладежінського» викликала хвилю критики в пресі і міністр Бенсон був змушений принести вибачення.

В цілому епізод послужив однією з підстав для перегляду практики надання та позбавлення допуску в американських урядових відомствах.[17]

З 1955 по 1961 рік Ладежінський працював в Держдепартаменті США, був радником по земельній реформі та програмою облаштування біженців при президентові Південного В'єтнаму Нго Дінь З'єме. Основна робота Ладежінського з підготовки аграрної реформи припала на 1955—1956 роки і завершилася прийняттям в'єтнамською владою в жовтні 1956 року Постанови про реформу 57.[18]

У постанові можна побачити всі риси, характерні для підготовлених Ладежінських реформ: докладний розрахунок норми для селянського земельного наділу стосовно до реалій країни; калькуляція і балансування ціни та умов викупу землі у власність, посильної для селян і не занадто заниженою для поміщиків; ретельне опрацювання структури комітетів по реформі на рівні провінцій та муніципалітетів.

Постанова 57 виявилася значно менш успішною реформою, ніж японська або тайванська, в основному через протидію великих французьких землевласників, які розтягнули передачу землі на чотири роки. Крім того, розвиток подій у В'єтнамі в цілому не додавало оптимізму і з 1957 по 1961 роки Ладежінський, перебуваючи в Сайгоні, практично не займався В'єтнамом, консультуючи інші регіональні уряди.

У 1961 році Ладежінський пішов з державної служби у фонд Форда.[19]