Мала Виска

За переказами, на місці сучасної Малої Виски існував хутір козака Никодима.[2]

Офіційна історія Малої Виски розпочинає свій відлік з 1752 року коли, за даними місцевого краєзнавця Григорія Перебийноса, до берегів річки Малої Висі прибув перший гурт молдован-переселенців, які заснували тут постійне поселення. До цього моменту обабіч Висі періодично з'являлися і щезали скіфські табори, намети русичів, а пізніше — і козацькі зимівники. Однак ніхто тут довго не затримувався, і саме цим історики пояснюють практично цілковиту відсутність археологічних свідчень. Тому саме молдовани вважаються першими мешканцями, а один із районів Малої Виски має місцеву назву Бессарабія.[3]

Слобода Вись перебувала у власності Івана Хорвата, згодом стала державною слободою Новою (Веселою) Виссю, а потім перейшла у власність Лепьохіна.

В архівних матеріалах знаходяться метрики тих часів з назвою Мала Виска.

Понад 8 тисяч десятин землі, що прилягали до новоствореного поселення, а також 918 селян Катерина ІІ подарувала князю Кудашеву.[2] Він назвав поселення своїм іменем — Кудашеве, спорудив тут економію, церкву та маєток.

В середині XIX століття маєток у Кудашева купив ще один представник російської знаті — дворянин Улашин, який і дав містечку сучасну назву — Мала Виска.

Станом на 1863 рік у Малій Висці налічувалося вже 376 дворів. Через півстоліття кількість населення зросла до чотирьох тисяч чоловік.

В 1886 році у містечку, центрі Маловисківської волості Єлизаветградського повіту Херсонської губернії, мешкало 2759 осіб, налічувалось 486 дворових господарств, існували православна церква, єврейський молитовний будинок, школа, лавка та винокурний завод[4]. За 6 верст перебував постоялий двір, за 8 — цегельний завод.

В 1915 році було збудовано залізницю та залізничну станцію. У цей час стали до ладу цукровий і спиртовий заводи, млин, олійня, лікарня та школи.

У листопаді 1917 року до Малої Виски прийшла звістка про Жовтневий переворот. В січні 1918 року тут було встановлено радянську владу.

22 лютого 1920 року через Малу Виску під час Зимового походу проходив кінний полк Чорних Запорожців Армії УНР.[5]

У 1922 році чимало маловищан отримали земельні наділи та ділянки під садиби (по 1 десятині). Були забудовані нові території вздовж Висі, від відгодівельного господарства аж до Люцого лісу. В ці роки швидко зміцніли індивідуальні господарства.

Період бурхливого росту та господарського піднесення виявився коротким. Розпочались поспішна колективізація та масове розкуркулення, внаслідок чого селище втратило багато вмілих господарів.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 69 жителів міста [6].

У місті на центральному кладовищі знаходиться місце масового поховання жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Пам’ятний знак жертвам Голодомору було встановлено у 2  жовтня 1993 році, за ініціативи Володимира Поліщука (жителя міста). Над ескізом працював художник Анатолій Тарапак. Пам’ятний знак побудований одним із найперших у Незалежній Україні на кошти зібрані громадськими активістами міста та району, місцевими підприємствами та місцевою владою[7].

Рідна мова населення Малої Виски за даними перепису 2001 року

1 серпня 1941 року розпочалася німецька окупація селища. Систематично чинились арешти та розстріли. Так, у Люцому лісі було розстріляно групу осіб єврейської національності. Понад 200 чоловік насильно відправили до Німеччини.

В Малій Висці створювалися підпільні групи, партизанські загони. Більше двох тисяч жителів селища було призвано до діючої армії; 673 з них не повернулися до своїх домівок — загинули в бою, померли від ран, були замучені в таборах для військовополонених. Уродженцю Малої Виски, військовому льотчику, полковнику І. Сухомлину за виявлену мужність було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Жорстокі бої на вулицях Малої Виски розгорталися з 7 по 10 січня 1944 року, коли бойові підрозділи 8-го Олександрійського мехкорпусу (полковник М. Крічман) в складі 116-ї танкової, 66, 67 та 68-ї мехбригад, 83-го танкового полку (командири полковники Є. Юревич, М. Лазарєв, К. Яндерсон, В. Мироненко та Г. Кушнір) увірвалися в розташування німецьких військ, знищили ворожий аеродром та багато бойової техніки.

13 березня 1944 року частини 214-ї стрілецької дивізії (командир — генерал-майор Г. Жуков) 780-го стрілецького полку (командир-полковник С. Юдін) звільнили Малу Виску від окупації. Під час оборони та в тяжких боях загинуло 76 солдат і офіцерів Радянської Армії, яких було поховано в братській могилі в центрі селища.

Німецька окупація завдала величезних збитків місту. В руїнах перебували залізнична станція, спиртовий завод, клуб «Цукровик», магазини, школа та сотні будинків маловищан.

Розпочалась повоєнна відбудова селища. Вже у жовтні 1944 року цукровий завод дав перший цукор. Через короткий час станція Виска знову прийняла поїзди. В 1948 році вступив у дію новозбудований спиртовий завод. За період з 1944 року було збудовано завод сухого молока, ТЕЦ, комбікормовий завод, станцію техобслуговування автомашин, залізничний вокзал, будинок культури на 800 місць, кінотеатр, шість шкіл та шість дитячих садків, комплекс приміщень системи охорони здоров'я — лікарню на 240 ліжок, поліклініку, аптеку та станцію переливання крові.

В 1986 році було введено в дію навчальне містечко — СПТУ № 16. Зріс житловий фонд міста: було завершене будівництво мікрорайону «Вись», зведено більше десяти багатоповерхових будинків. З'явилися нові вулиці, набрала вигляду центральної вулиця Жовтнева.[8]

В Малій Висці діють такі сільськогосподарські підприємства:[9]

• СТОВ « Агрофірма Маяк»
• ПСП «Зоряне»
• СТОВ «Птахівник»
• СФГ «Степове»

У промисловості міста домінує харчовий сектор. Серед основних промислових підприємств міста:[10]

• ЗАТ «Маловисківський молочний комбінат» (Новомиргородське шосе, 1) (не діє)
• Хлібокомбінат райспоживспілки (Новомиргородське шосе, 3) (не діє)
• ПП «Хлібний дар» (вул. Велігіна, 141) (не діє)
• Підприємство «Харчовик» (вул. Київська, 2) (не діє)

Підприємства, які не діють:

• ДП «Маловисківський спиртовий завод» (вул. Промислова, 1)
• ВАТ «Маловисківський цукровий завод» (вул. Кондратюка, 10)

В місті активно розвивається приватне підприємництво. Тут діє міський ринок, кілька продуктових супермаркетів та декілька десятків спеціалізованих магазинів.

Маловисківська автостанція

Через Малу Виску проходить міжобласна автомобільна дорога Т 2401 (Городище—Устинівка). Неподалік від міста проходить міжнародна автотраса E50, що робить зручним транспортне сполучення з Кропивницьким, Уманню та іншими важливими населеними пунктами.

В Малій Висці діє АТП-13543 (вул. 40 років Жовтня, 85) та автобусна станція.[11] Маловисківська автостанція (пров. Авіаційний, 6) здійснює автобусне сполучення з Києвом, Кривим Рогом, Кропивницьким, Світловодськом, а також із селами Маловисківського і сусідніх районів.

Залізнична станція обслуговує пасажирів далекого та приміського сполучення, а також виконує вантажні операції.

У місті працюють таксі численних приватних перевізників.

Гуртожиток на мікрорайоні Вись

У Малій Висці переважає приватна забудова, загальна кількість дворів — 4 494. Із 37 міських багатоквартирних будинків близько третини розташовані на мікрорайоні Вись. Загальна кількість квартир у Малій Висці — 874.[12]

В Малій Висці функціонують три загальноосвітні школи та гімназія, школа-інтернат I—II ступенів, центр дитячої та юнацької творчості та два дитсадки.

Середню спеціальну освіту надає ПТУ № 16 (вул. Шевченка, 56/1), у якому навчається 295 учнів.[13] Тут вони здобувають професії слюсарів з ремонту автомобілів та сільськогосподарських машин, зварника, муляра, штукатура, перукаря, модельєра, кухаря-кондитера.[14]

Медичне забезпечення населенню міста та району надає центральна районна лікарня на 210 ліжок з поліклінікою.[15]

23 ДПРЧ 4ДПРЗ забезпечує район виїзду пожежними та рятувальними автомобілями АЦ40(130)63Б та новим сучасним пожежними автомобілем МАЗ АЦ-4-60(5309)505М також на озброєні є новий рятувальний автомобіль САРМ-Л Ford Ranger.