М'ята польова

Народні назви

Драголюб, полусент-марія, м'ята кінська, котячка.

Морфологія і біологія
Малюнок м'яти польвої з книги Карла Ліндмана «Bilder ur Nordens Flora»
Phasia hemiptera на квітці м'яти польової

Китицекореневий багаторічник з довгим повзучим кореневищем. Пагони заввишки 20—50 см, прямостоячі, лежачі або висхідні. Листя на коротких черешках, верхні — сидячі, яйцеподібні або яйцеподібно-довгасті, з серцеподібною або клиноподібною основою, на верхівці гострі, по краю пильчато-зубчасті. Квітки в розсунутих густих помилкових колотівками, майже правильні. Чашечка дзвоникова з трикутними короткими зубцями, віночок ліловий або рожево-ліловий. Всі 4 тичинки однакової довжини. Горішки округлі, завдовжки близько 1 мм, гладкі, без кіля. Рослина з сильним запахом. Цвіте в травні — жовтні.

Поширення

Бореальний євразійський вид, широко поширений в лісовій зоні. Росте в Сибіру, аж до Камчатки, на Кавказі і в Середній Азії, в Європі, Тибеті, Гімалаях, Японії та Китаї.

Природний ареал

Ареал натуралізації

Культивування

Екологія

Росте переважно в лісовій зоні. Любить сирі місця, болотисті ліси, луки, поля, береги річок, озер, канав, біля річок і вздовж доріг заходить в лісотундру і тундру, в горах зростає до середнього гірського поясу, надає перевагу пухким, незадернованним вологим ґрунтам.

Використання

У харчуванні

Свіжі листки м'яти застосовуються як приправа до салатів, овочів, рибних та м'ясних страв, для ароматизації цукерок, печива, квасу, чаю, вин, настоянок.[1]

Медонос. Широко культивують. Особливо цінується різновид м'яти польової Mentha arvensis var. piperascens Hort., з високим вмістом (до 92 %) ментолу в ефірній олії.

У медицині

Це лікарська рослина, містить ефірні олії, ментол.

Ефірну олію широко вживають у медицині як шлункове і болевгамовуюче; ментол при нежиті, мігрені, як знезаражуюче і болезаспокійливе при обмороженнях, для виробництва серцевого преперату «Валідол».

Входить до складу апетитного, шлункового, вітрогінного, потогінного, жовчогінного і заспокійливого зборів і збору для ванн.

В тибетській медицині рослину вживають внутрішньо при туберкульозі легенів і шлункових захворюваннях; зовнішньо — для обмивань і примочок при судомах, ревматичному і артричному болях, зуді і запальних процесах шкіри.

Див. також

Джерела

Посилання
  1. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976 — 168 с. — С.147
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.