Новороздільська міська громада

Мережа закладів середньої освіти. У громаді функціонує 10 шкіл, з них 7 І-ІІІ ступенів та 3 І-ІІ ступенів. Половина шкіл розташована у м. Новий Розділ.

У громаді навчаються 3472 дітей шкільного віку. Кількість учнів у школах громади зменшується. Якщо у 2018 р. у школах м. Новий Розділ навчалось 2816 учнів, то у 2021 р. — 2787 учня.

Середня кількість учнів у класі: 21,3. У школах м. Новий Розділ — 24,6, в інших школах громади — 13,7. Середня вартість утримання одного учня — 38 082,3 грн.

Середня кількість учнів, які припадають на одного педагога: 9,1. У школах м. Новий Розділ — 10,1, в інших школах громади — 6,4.

За прогнозами до 2027 р. к-сть учнів 1-5 та 10 класів у громаді зросте на 85 осіб (у порівнянні з 2021 р.).

Перелік закладів середньої освіти у громаді

Мережа закладів дошкільної освіти. У громаді функціонує 6 ЗДО, з них 4 у м. Новий Розділ.

Разом у громаді 1591 дітей дошкільного віку (53,61% рівень охоплення дошкільною освітою). Кількість дітей у ЗДО зменшується, однак до 2025 р. знову має відновитись тенденція зростання

Середня к-сть дітей у групах ЗДО м. Новий Розділ складає 16, в інших групах ЗДО громади — 22 дітей.

Середня к-сть дітей у ЗДО, які припадають на одного вихователя у м. Новий Розділ становить 10 дітей, в інших ЗДО громади — 14 дітей.

Перелік закладів дошкільної освіти у громаді

На території громади працює дві позашкільних установи та одна дитячо-юнацька спортивна школа.

Новороздільський будинок дитячої та юнацької творчості. Функціонують 23 гуртки, сформовано 52 групи, у яких разом 715 учнів. Напрямки закладу: художньо-естетичний, туристсько-краєзнавчий, екологічно-натуралістичний, оздоровчий, фізкультурно-спортивний, соціально-реабілітаційний, гуманітарний.

Новороздільська дитяча школа мистецтв ім. Олега Рудницького працює з 1965 року. В середньому за рік тут навчається 317 дітей.

Дитячо-юнацька спортивна школа. У школі займаються 344 дитини, які відвідують секції боксу, волейболу, футболу, плавання та настільного тенісу.

На території громади розташований Палац Жевуських-Лянцкоронських — пам’ятка архітектури XVIII-ХІХ ст. До палацу примикає парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення. Близько 1740 року коштом дідича Міхала Юзефа Жевуського у Роздолі збудували мурований палац, який він назвав Франкопіль на честь своєї другої дружини Францішки з Цетнерів. Фундатор для його оздоблення запросив сницаря Яна «Ґетнера», архітектора Бернарда Меретина, маляра Шимона Яремкевича. Біля палацу створено парк (див. Парк-пам'ятка «Санаторій Розділ»). У пізніші часи палац був перебудований у стилі історизму.

Палац славився колекцією предметів мистецтва, що не поступалася колекції імператора Франца Йосифа. Тут була стара і нова зброя, східні килими і західні гобелени, порцеляна, бібліотека в 20 тис. томів та колекцію фотографій найцінніших витворів мистецтва з найбільш відомих музеїв світу, яка налічувала 120 тис. штук.

Перша письмова згадка про церкву у Ляшках датується 1691 р. Теперішня збудована з дерева 1700 року, про що свідчить табличка на стіні храму. Це означає, що вона є однією з найстарших на теренах Миколаївського району. Щоправда є відомості, що дерев’яна церква у Ляшках була збудована у 1780 році, але невідомо чи маються на увазі Ляшки Долішні чи Ляшки Горішні, адже у Горішніх також колись була дерев’яна церква, яка начебто проіснувала до XIX ст.

Церква є справжньою окрасою села, яку можна побачити здалека, адже стоїть вона на горбочку, що з півночі підноситься над селом.

За своїми формами церква у Долішньому тризрубна, безверха, накрита двосхилими дахами, на гребенях яких можна побачити три восьмибічні вежі з маківками. Стіни покриті ґонтом, що додає певного колориту. Вікна невеликі, а у бабинці розміщені у два яруси. Із заходу перед бабинцем прибудований присінок.

З півдня від церкви стоїть мурована дзвіниця з арочним входом на церковне подвір’я, на якому у західній частині стоїть скульптура Пресвятої Богородиці з Дитям 1909 року, а посередині хрест 1904 року. Також на подвір’ї росли багатовікові липи, але їх вже зрізали.

Церква у користуванні громади Української греко-католицької церкви.

Дерев`яна церква стоїть на підвищенні, біля нового мурованого храму. Місцева чудо-перлина була збудована у 1713 році, мала 3 чотирикутні верхи, вкриті гонтом. Стіни зі смерекових стовбурів, оброблених рубанком, стояли на дубових підвалинах.

Переповідають, що церква знаходилася за Дністром і була монастирською. За іншими переказами ріка Дністер часто виходила з берегів, і люди не мали змоги ходити до монастирської церкви. Тому й вирішили її розібрати, перевезти на інший берег Дністра. Але постало питання: куди перевезти конкретно? Вирішили, що воли, завантажені дубовими балками, самі вкажуть місце.

Де зупиняться, там і буде церква. Воли «вибрали» дуже вдале місце на горбочку. Відразу зацікавила не типовими формами і кольорами. Будівля видовжена і вузька, складається з трьох зрубів, з яких зруб нави має незначні виступи, які накриті окремими стрімкими дахами.

До вівтаря з півдня та півночі прибудовані ризниці, причому ризниця з північної сторони піднята на фундаменті та накрита окремим дахом, а з південної - менша по висоті, має накриття суміщене з піддашшям.

Цей елемент церкви (піддашшя) у даному випадку проходить у двох рівнях - навколо бабинця піднятий вище, навколо нави і вівтаря - нижче.

Головний вхід у святиню дуже акцентований: біля дверей намальовані великі зображення введення Пр. Богородиці у храм і св. Миколая, стіна пофарбована у помаранчевий колір.

Поверхні зовнішніх стін церкви вертикально шальовані дошками, а вище піддашшя - дошками з лиштвами. Будівля накрита трисхилим дахом, гребінь якого завершують дві вежі з маківками (над вівтарем подвійні).

В інтер'єрі - пишний різьблений іконостас, унікальні твори мистецтва, а найбільше впадають в око Царські ворота. На захід від святині розташована дерев`яна двоярусна дзвіниця, накрита пірамідальним дахом. Біля огорожі церковного подвір`я стоять два хрести, між якими - маленька символічна дерев`яна капличка.

Під час візитації костелу 1761 подільський воєвода Михайло Жевуський вирішив звести поряд дерев'яного костелу новий мурований, котрий відповідав би статусу значного центру паломництва. Його син Францішек Жевуський 1769 надав 15.000 злотих на завершення будівництва костелу і зведення плебанії. Декотрі автори вважають за основного фундатора костелу дружину Михайла Жевуського Франциску з Цетнерів, що продовжила фундацію своїх предків. Будівництво в основному завершили до 1769. На час візитації 1774 року ще стояло два костели, причому оздоблення інтер'єру мурованого ще не завершили. У протоколі візитації зазначили, що розпочати богослужіння в ньому можна буде лише після завершення головного вівтаря, виділити кошти на що зголосився канцлер львівської курії Адам Жевуський. Це не завадило 25 серпня 1774 архієпископу Вацлаву Сєраковському освятити костел. Вітарі мали лише муровані менси без навершшя. Остаточно будівництво і оздоблення костелу завершили до 1 листопада 1777. Невикористані матеріали і кошти на 50 золотих 3 гроші передали для будівництва костелу в Ходорові.

Костел отримав форму хреста з доволі короткими раменами трансепту, що вужчі за наву. По осі костелу перед навою розміщено квадратний притвор, за апсидою захристя. У стіні апсиди по осі костелу знаходилась ніша з верхнім освітленням через отвір у склепінні - camera di luce. В інтер'єрі у наріжниках площин нави, трансепту, пресбіптерію розміщено подвійні пілястри, на яких спочиває полегшений антаблемент з потужним проміжним карнизом. Фасад розчленовано розкріпованим антаблементом на два яруси.Нижній пілястри ділять на три площини. Над притвором розміщена балюстрада з кам'яними вазонами. Верхній ярус по ширині відповідає центральному полю нижнього. Він обрамлений пілястрами і посерейого площини розміщено нішу з статуєю святого. По сторонах розміщено вузькі волюти. Увінчує фасад трикутний фронтон. Бічні стіни декоровано впсевдопілястрами. Дахи двосхилі, причому над трансептом нижчі. Над середхрестям встановлена висока сигнатурка.

Інтер'єр вкрито розписами XVIII ст. і 1821/22 років. Ілюзорний живопис імітує навершшя вівтарів, фантазійні малюнки. У костелі були вівтарі головний з образом Христа Розіп'ятого (1774), бічні Матері Божої Вервечкової і Архангела Михаїла. Амвон виконано у формі човна з фігурами свв. Петра і Павла, що закидають сітку. Таке вирішення стало популярним у другій половині XVIII ст., а у Галичині вперше було застосоване в тринітарському костелі св. Миколая у Львові.

Найбільшою загадкою є авторство проекту костелу. Він за розмірами, плануванням, декором схожий з костелом Всіх Святих у Годовиці, збудованому Бернардом Меретином у 1750-х роках. Через це деякі дослідники відносили його до творчого доробку Меретина, який працював на замовлення Михайла Жевуського. Але Меретин помер 1759 задовго до початку будівництва костелу в Берездівцях. Під час освячення костелу в Буську 1780 було наголошено, що він збудований за зразком костелу в Годовиці, як і костел у Коломиї та ряд інших. Це стало доказом того, що проект Меретина використали для декількох храмів. Збігнев Горнунґ вважав за будівничого костелу Петра Полейовського. Але на 1761 рік Полейовський ще числився сницарем львівським і не займався будівництвом. Також заміну хрестових склепінь у Годовиці важкими бочковими з люнетами вважають справою менш досвідченого архітектора за Полейовського. Таким міг бути архітектор Жевуських Флоріан Ріхтер, якого у протоколі візитації 1768 року назвали "ex oppidio Brzozdowce architekta". Він працював у 1753 році у Варшаві з Якубом Фонтаною, котрий був схильний до застосування масивних конструкцій. Розписи костелу є більш важкими, академічними за годовицькі, як і скромний ліпний декор.

Монастир кармелітів у селищі Розділ на Львівщині був зведений у XVІІ ст. у бароковому стилі як оборонна споруда на місці першого дерев'яного костелу (1615 р.), який був знищений татарами у 1620 р. Селище Розділ знаходиться на відстані 45км від м. Львова і розкинулося на лівому березі Дністра на автодорозі Миколаїв – Ходорів. Добирання сюди зручне, адже лише менше ніж 10 км непоганої дороги відділяють містечко від магістральної траси Київ-Чоп.

Ще у першій половині XVІІ ст. представники шляхетського роду Жевуських запросили сюди отців кармелітів і передали ченцям недобудований костел, будівництво якого розпочалося ще у 1616 р. Отці кармеліти закінчили будівництво храму вже у 1648 р., саме тоді і відбулося його освячення. Кошти на спорудження нового мурованого костелу були надані родинами магнатів Жевуських та Чернієвських. У середині XVІІІ ст. у храмовому інтер'єрі нараховувалося сім вівтарів, саме тоді художник Михайло Адамович намалював тут ікони св. Іоанна та св. Михаїла. Дослідники стверджують, що приблизно чверть століття представники римо-католицької громади у Роздолі не мали своєї святині. Під час освячення до костелу був внесений чудотворний образ Матері Божої Ченстоховської, яка, за народними переказами, була написана євангелістом Лукою у Єрусалимі. Нині ця знаменита ікона зберігається у монастирі, який розташований у польському місті Ченстохові.

Відомо, що у 60-тих роках XVІІІ ст. ченці з дерев'яних будинків змогли переселитися до мурованих келій новозбудованого у Роздолі монастиря, а вже у 1774 р. монастирський храм був освячений на честь Пресвятої Трійці архієпископом В. Сераковським. У 80-тих роках XVІІІ ст. при монастирі було засновано шпиталь для важкохворих, так отці забезпечили свою обитель від закриття, яке загрожувало їм зі сторони тогочасної австрійської влади. У середині XІX ст. коштом графів Лянцкоронських двічі (за деякими джерелами – тричі) у костелі були здійснені ремонтні роботи.

Після закінчення Другої світової війни кармеліти були змушені виїхати до Польщі разом із частиною свого майна. При радянській владі у обителі розмістили лікарню для розумово відсталих дітей, а храм розділили на дві частини: внизу облаштували лазню і котельню, а вгорі (на другому поверсі) – клуб. Лише з проголошенням незалежності України, на початку 1992 р. верхній поверх костелу повернули віруючим християнам та освятили на честь Матері Божої Святого Скапулярію. Відтоді місцеві римо-католики намагаються повністю повернути собі святиню. Станом на 2016 рік храм відчиняють лише у неділю та свята – під час проведення богослужінь.

Костел та келії монастиря кармелітів у Роздолі до сьогодні зберігся у доброму стані (звісно, за винятком інтер'єрів), частково належить римо-католицькій громаді, славиться своєю давньою історією і відноситься до пам'яток архітектури України. Крім того, комплекс розміщений на високому пагорбі, містина тут тиха, спокійна. У західному напрямку відкривається гарний краєвид на мальовничі схили широкої долини Дністра, там розміщений великий кіркут, де ще збереглося кількадесят надгробків. А поруч із келіями стоїть споруда старої школи, станом на 2015 рік - покинута, проте повністю ще ціла.

У 60-х роках XX століття за наказом тодішньої влади було перекрито греблею річку Барвінок. І на тому місці зробили оздоровчо-відпочинковий комплекс «Каштан» та дитячий табір «Барвінок».

Наразі центр здоров'я «Барвінок» належить церкві «Адвентистів Сьомого Дня» та використовується для відпочинку всіх охочих.

Центр здоров'я та відпочинку «Барвінок» лікувально -освітній заклад з унікальною програмою відновлення та збереження здоров'я. Унікальність програми центру спрямована на відновлення здоров'я завдяки простим змінам в способі життя.

Озеро Барвінок тягнеться в довжину на 2-3 км, а в ширину не перевищує 50 метрів. Пересічна глибина 3-8 метрів, проте місцями є впадини до 9 метрів.

Саме озеро і пляжі підпорядковані місцевому УТМР та єгерю. Є 5 відпочинкових пляжів, 3 з них носять такі назви: новий пляж, старий пляж, та жаб'ячий.

В озері багато риби: карп, щука, судак, окунь, плотва, верховодка та ін. Також водяться раки.

Барвінок оточений з 3-ох сторін лісом.