Олесницький Євген Григорович

Народився 5 березня 1860 року в с. Великий Говилів (Копичинецький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія), в родині священика УГКЦ. Батько — о. Григорій Олесницький (1816—1905), священик у В. Говилові з 1840 року; мати — Софія Познанська, дочка священика УГКЦ у Бірках Малих біля Скалата (нині с. Малі Бірки, Чортківського р-ну Тернопільської обл.); батьки одружилися у 1838 р.

Навчався у Першій Тернопільській гімназії (в цей час був активістом Тернопільської гімназійної «Громади»,[2] в 1876 році закінчив VI клас,[3] у 1878 році був учнем VIІI-го, його однокласником був Вавжинець Тессейр[4]) та на правничому факультеті Львівського університету (на університетські студії у Львові вписався безпосередньо після відомого «соціалістичного процесу» І. Франка, М. Павлика й товаришів).

Член редакції «Діла» (1885—1890 роки).

Восени 1890 року, коли проживав у батьків у Великому Говилові, де підготовлявся до адвокатського іспиту, дістав листа зі Стрия, підписаного багатьма українцями міста й повіту. Вони запрошували Є. Олесницького відкрити свою адвокатську канцелярію в Стрию. Прийшов теж окремий лист від професора Івана Вахнянина, який дуже заохочував його приїхати до Стрия. В січні 1891 дістав подібного листа від о. Олекси Бобикевича — стрийського громадського діяча, який був також дуже зацікавлений у приїзді Є. Олесницького.

Організував будівництво Народного дому в Стрию, засновував читальні «Просвіти» в селах. Член повітової ради Стрийського повіту в 1893—1912 рр. (член комітету — 1897—1902 рр., заступник голови — 1903——1912 рр.).

Діяч народовецької партії, пізніше один із засновників Української Національно-Демократичної Партії.

Активно боровся з курсом «нової ери», підтримував зв'язки з Наддніпрянщиною.

Посол до Галицького сейму (1900—1910 роки; 1910 року склав мандат, замість нього було обрано доктора Евгена Петрушевича[5]) і голова Українсько-руського соймового клубу (до складання мандату); у 1907—1917 — посол до віденського парламенту від двомандатного 57 округу (судові округи Меденичі, Стрий, Сколе, Жидачів, Ходорів, Миколаїв, Глиняни, Бібрка, а також села Горожанна Мала, Горожанна Велика, Колодруби, Новосілки Опарські, Лівчиці, Підзвіринець, Повергів, Монастирець, Ричигів, Тершаків і Татаринів (судовий округ Комарно), Вербіж, Кагуїв і Гонятичі (судовий округ Щирець)). У парламенті з 1907 р. входив до Руського клубу; "Український клуб" — з 1911 р. до 12 лютого 1913 року (розпуск); з 8 листопада 1916 р. входив до Українського парламентського представництва.[6]

Відіграв провідну роль у створенні «Маслосоюзу» — молочарського руху, що об'єднував селян у спілки для створення їм сильнішого економічного підґрунтя.

З політичних процесів були друковані численні оборони Є. Олесницького. Найважливіші з них: оборона посла Теофіла Окуневського в коломийському процесі за зневагу намісника Бадені, оборони в справах виборів у Черневі, Курнині, Викторові, Стрию, Комарному тощо.

Незадовго до своєї смерті намісник Галичини граф Анджей Потоцький приїхав автомобілем до Стрия на зустріч із Євгеном Олесницьким, запропонував йому уневажнення мандатів москвофілів, посаду віце-маршалка Галицького сейму, нову посаду другого віце-президента Крайової шкільної ради для українського шкільництва тощо. Угода була зірвана вбивством Потоцького (Євген Олесницький пережив інфаркт, наступний — через рік).[7]

У 1908 році Євген Олесницький був нагороджений командорським хрестом ордена Франца Йосифа[8]. З 1909 року — дійсний член НТШ.

Єдиний з українських політиків, хто удостоївся честі бути прийнятим престолонаслідником Францом Фердинандом і конферувати з ним про майбутнє України. Ця зустріч була таємною і присвяченою обговоренню перспектив українського руху в Росії. Є. Олесницький повертався з тривалої мандрівки по Росії, підготував поширений реферат про стан і перспективи українського руху, його можливу користь для Австро-Угорської імперії.

З 1915 — член Загальної Української Ради, утвореної у Відні з галичан і наддніпрянців.

У «Дрібній бібліотеці», яку видавав гурток молодих соціалістів, з'явився у його перекладі і його коштом переклад із Добролюбова — «Значінье авторітету в вихованьу. Переклав з россійського Євгеній Олесницький» (1879, ч. 10), перший літературний твір Олесницького. За цією першою книжкою почалась його досить різнорідна літературна діяльність, що тривала аж до переселення до Стрия, тобто у 1878—1891 рр. (не припинялася й пізніше).

Як студент університету, працював у різних видавництвах. Коли 1881 року обрано його головою товариства «Дружній Лихвар», праця цієї спілки відразу пожвавішала. Передусім вирішено було видати антологію в 10-і роковини існування товариства. Авторів, яких твори мали ввійти до антології, запропонував Є.Олесницький.

Разом з ним на ширшу громадську арену виступили два майбутні письменники, Андрій Чайковський і Володимир Коцовський. Власним накладом Є.Олесницького вийшла у Львові 1884 року як число 2 «Русько-Української Бібліотеки» повість Володимира Барвінського (Василя Барвінка) «Сонні мари молодого питомця».

1884—1885 — видав інші книжечки того видавництва власним накладом (загалом 17 книжок). У цій своїй праці Олесницький наслідував німецьке видавництво «Рекляма». Як остання книжка того видавництва вийшла коштом Олесницького повість «Люборацькі — Семейна хроніка Ан. Свидницького».

Довгий час видавав «Українську Бібліотеку» (дешеві книжки для народа). Зокрема, 1886 року видав збірку всіх творів С. Руданського, які сам зібрав (37 співомовок).

Відкривши канцелярію в Стрию, не покидав публіцистичної та письменницької праці. Разом з Петром Огоновським очолював з 1906 Товариство «Просвіта». За допомогою доктора Володимира Охримовича почав тут видавати двотижневик «Стрийський Голос».

Свою працю обґрунтовував теоретично в статтях, що з'являлися майже в усій галицько-українській пресі та давав у них теоретичні основи для розвитку економічної й політичної думки в Галичині.

Почав був займатися також політичною історією. На жаль, весь зібраний ним матеріал загинув під час російської окупації 1914. Але продовжував збирати матеріал у Відні.

Цієї праці не покидав до останньої хвилини свого життя. Ще перед смертю читав рукопис двох публікацій, які мали вийти по-німецьки про українську справу. Писав особливо багато на правничі теми й не було, мабуть, ні одного важливішого закону, про який не появилася б його розвідка в «Ділі», «Часописі Правничій» чи окремим виданням.

Перед смертю почав надиктовувати спогади, які довів до 1895 року. Вперше надруковані у 2 томах видавництвом «Діла» у 1935. Перевидані у Стрию (2007) та Львові (2011).

Помер 26 жовтня 1917 року у Відні, похований у Стрию, разом з передчасно померлою дочкою (надгробок різця Григорія Кузневича).

Вулицю в Стрию, на якій жив Євген Олесницький, названо його іменем. На будинку, в якому він мешкав і де знаходилася його канцелярія (нині це Стрийський краєзнавчий музей «Верховина»), 1998 року встановили бронзову таблицю з барельєфом «Стрийської трійці»: Євгена Олесницького, о. Олекси Бобикевича та о. Остапа Нижанківського.[9]

Євген Олесницький став прототипом головного героя повісті Івана Франка «Перехресні стежки» — адвоката Євгенія Рафаловича.[10]

У 2020 році Є. Олесницькому присвятили пам'ятник на Тернопільщині, який визнали витвором мистецтва. Ідея виникла у старости села Василя Балука під час роботи у іншій країні. Він спілкувався з українцями із Львівщини, а саме м. Стрий. Адже там певний період жив Євген Олесницький. Пан Василь Балук переконався, що цю історичну постать забувати не можна. Він вивчав біографію, запропонував проєкт громаді, а люди підтримали. Фінансово допомогли жителі села та меценати. Увесь процес тривав майже 10 місяців. Авторами пам'ятника є Роман Вільгушинський та Іван Жовнич. Це відомі тернопільські майстри скульптури й архітектури. Василь Балук не здивований, що пам'ятник визнали твором мистецтва, а жителі пишаються цією працею. Василь Балук коментує — пам'ять про людей, що багато вклали у майбутнє рідної землі, є обов'язковою у всі часи.[11]

• Батько — Григорій Ілліч Олесницький (1816—1905), греко-католицький парох у селі Великий Говилів.
• Брат — Іван Григорович Олесницький (1850—1926), греко-католицький парох у Переволоці.[12]
• Племінник — Ярослав Іванович Олесницький (1875—1933), адвокат, дипломат. Голова дипломатичного представництва УНР у Великій Британії.
• Племінник — Григорій Іванович Олесницький (1890—1952), адвокат у Підкамені і Золочеві, помер у США
• Донька — Софія Євгенівна Олесницька

• Чуйко І. С. Громадська та парламентська діяльність Євгена Олесницького (1860—1917 pp.) // Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Львів, 2007.
• Євген Олесницький.
• Євген Олесницький. Сторінки з мого життя. — Львів : Медицина і право, 2011. — 432 с., іл.
• «Стрийська трійця». Євген Олесницький // Львівська газета. — 2012. — 26 серпня.
• Феномен «стрийського тигра» або «Маслосоюз» — економічне диво початку 20 століття // Новий Стрий. — 2012.
• Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — 228 с., іл. — (Львівська сотня).
• Чорновол І. П. Олесницький Євген // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 581. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Курас І. Ф. Провідники духовності в Україні
• 150 років від дня народження Євгена Олесницького (1860—1917) // ЦК ДонНТУ «Софійність»^{[недоступне посилання з липня 2019]}

• Олесницький Євген // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1207. — 1000 екз.
• Євген Олесницький.
• Сайт «Місто над рікою Стрий».