Орлан-білохвіст

Орла́н-білохві́ст[1] (Haliaeetus albicilla) — птах ряду Соколоподібних родини Яструбових. Називають його також орел-сіруватень, або сіруватень.[2] Один із найбільших представників хижих птахів Євразії — розмах крил досягає 2,5 м.

?
Орлан-білохвіст

Дорослий птах
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Соколоподібні (Falconiformes)
Родина: Яструбові (Accipitridae)
Рід: Орлан (Haliaeetus)
Вид: Орлан-білохвіст
Біноміальна назва
Haliaeetus albicilla
(Linnaeus, 1758)

Ареал поширення H. albicilla      Гніздування     Зимування     Осіле проживання
Синоніми
Falco albicilla
Посилання
Вікісховище: Category:Haliaeetus albicilla
Віківиди: Haliaeetus albicilla
ITIS: 175419
МСОП: 22695137
NCBI: 8969
Fossilworks: 336225

Характерною рисою виду є білий хвіст у дорослих особин (у молодих птахів забарвлення хвоста буре). Оселяється в прибережних лісах поблизу водойм, багатих рибою. Гнізда влаштовує на високих деревах, подалі від людей. У більшості районів поширення є рідкісним. У середині XX ст. його чисельність драматично скоротилася внаслідок переслідування з боку людини та отруєння птахів отрутохімікатами. Протягом останніх декількох десятиліть чисельність в багатьох країнах частково відновилася. В Україні осілий, кочовий, перелітний птах.

Походження та систематика

Орлан-білохвіст за походженням дуже близький до білоголового орлана, поширеного в Північній Америці. Вони виникли внаслідок дивергенції не пізніше початку міоцену (приблизно10 мільйонів років тому), але не раніше середнього олігоцену (приблизно 28 мільйонів років тому)[3].

Донедавна більшість дослідників у межах виду орлан-білохвіст виділяли два підвиди: номінативний (Haliaeetus albicilla albicilla) та гренландський (Haliaeetus albicilla groenlandicus). Причинами для виділення були більші розміри останнього та інших пропорції його тіла порівняно з номінативним підвидом. Однак з початку XXI ст. вид розглядають як монотиповий, а відмінності у розмірах пояснюють правилом Бергмана[4]. Нещодавні дослідження мітохондріальної ДНК підтверджують цю гіпотезу. З позиції еволюційного масштабу гренландські орлани від'єдналися відносно недавно і ще не накопичили достатньо великої кількості генетичних відмінностей[5].

Опис

Визначення в природі

Великий за розміром хижий птах (розмах крил досягає 2—2,5 м). У природі можна впізнати за довгими і широкими крилами (махові пера у польоті розчепірені), хвіст короткий, клиноподібної форми. Дорослий птах темно-бурий зі світлішими головою і шиєю, білим хвостом, жовтуватими дзьобом і ногами. Молодий птах — темно-бурий; низ із поздовжніми плямами, хвіст і дзьоб темні, ноги сірувато-жовті. У польоті може довго і легко ширяти. Від орлів, особливо в польоті, відрізняється клиноподібною формою хвоста, а дорослий птах — також білим забарвленням хвоста.

Морфологічні ознаки

Статевий диморфізм виражений тільки у розмірах. Маса тіла (кг): 3,1—6,9 (самці — 3,1—5,4, у середньому — 4,0; самиці — 4,1—6,9, у середньому — 5,6). Довжина крила (см): 55,2—71,5 (самці — 55,2—64,0, у середньому — 60,6; самиці — 62,1—71,5, у середньому — 66,8). Довжина хвоста (см): 25,4—33 (самці — 25,4—33,1, у середньому — 28,0; самиці — 27,6—33,0, у середньому — 30,5)[6].

Перше пухове вбрання — довгий розріджений сірувато-бурий пух; на голові пух особливо довгий і чисто-білий, біля ока темна пляма; лапи і восковиця рожеві; дзьоб чорний.

Друге пухове вбрання розвивається у віці приблизно 3 тижнів. Воно густе і коротке, темне буро-сіре. Між пухом пробиваються білі пухнасті вершини пер. Лапи і восковиця блідо-жовті; дзьоб чорний.

Перед вильотом із гнізда пташеня має вбрання першого року. Воно поступово змінюється і більш-менш остаточним стає після чотирьох років життя.

Перше річне вбрання: чорнувато-бура голова; оперення верху буре зі світлим вохристим рисунком із плям і білих країв пер, прикритих основою пір'я; краї пер іноді білуваті; махові пера темно-бурі; стернові чорно-бурі з мармуровим рисунком, іноді брудно-білі з темною строкатістю, яку утворюють краї пера; оперення низу світло-сіре з темно-бурими плямами і білою основою пер; райдужка бура; дзьоб чорнуватий; восковиця і лапи блідо-жовті; кігті чорні.

Друге річне вбрання орлана подібне до першого, але голова світліша, зверху помітна біла основа пер; надхвістя із домішкою білого кольору; хвіст білий з чорною строкатістю.

У третьому, четвертому та, частково, п'ятому річному вбранні голова забарвлена дещо темніше, ніж у дорослих; біла основа пер на грудях ще зберігається більшою чи меншою мірою; залишки темної строкатості є на бічних парах стернових пер.

Дорослі птахи (у четвертому і наступних річних вбраннях) одноманітно бурі; у свіжому оперенні темніші з фіолетовим полиском, у зношеному оперенні — сірувато-бурі; відтінки бурого кольору варіюють індивідуально; шия і голова світлі, у зношеному оперенні — брудно-вохристо-білі; оперення спини, вола, черева і боків з нерізкими блідими краями; махові пера чорно-бурі; довгі пера надхвістя білі, зазвичай з чорними вершинними мітками; стернові пера білі; райдужна оболонка від блідої горіхово-бурої до жовтої; дзьоб жовтий; лапи і восковиця яскраво-жовті;, кігті чорні. Доросле вбрання з'являється після трьох річних линянь і пов'язане з першим річним проміжним.

Географічної мінливості забарвлення і розмірів не виявлено. Статевий диморфізм у забарвленні не проявляється[7].

  • Дорослий птах
  • Пташеня орлана на нетиповому оселищі — у гнізді на невисокій маслинці на півострові Ягорлицький Кут, безлісій степовій ділянці Чорноморського біосферного заповідника
  • Молодий птах у першому річному вбранні
  • Молодий птах
  • Голова дорослого птаха
  • Яйце орлана-білохвоста, Тулузький музей

Голос

Дорослі орлани подають голос переважно у гніздовий період на гніздовій території. Гучний крик складається з низки 15—30 коротких пронизливих звуків, які птах подає у пришвидшеному темпі та поступовому підвищенні тону, що можна передати як «кльо-кльо-кльо-кльо» або «кра-кра-кра-кра». Коли кричить сидячи, то дещо витягає шию вперед і піднімає голову вгору. Кричить і в повітрі, ширяючи на значній висоті. Потривожений біля гнізда з яйцями або пташенятами подає писклявий на високих нотах короткий крик[8].

Характер перебування та поширення

У північній частині ареалу перелітний, у південній — осілий або кочовий вид[7]. Ступінь осілості залежить також від віку — молоді птахи більш схильні до дальніх переміщень[6].

Ареал
Помаранчевий: гніздовий, перелітний.
Зелений: зустрічається протягом року
Синій: зустрічається тільки взимку

Поширений у північній Палеарктиці, пов'язаний з великими водоймами і деревною рослинністю.

Ареал протягом останніх двох століть зазнавав суттєвих змін. Упродовж XIX — першої половини XX ст. відбувалося помітне скорочення області поширення[6]. З 1970-х — 1980-х років почалося відновлення ареалу та його розширення.

Поширений в Євразії від Скандинавії, Данії, долини Ельби, Словаччини, Угорщини, Балканського півострова на схід до басейна Анадиру, Камчатки, тихоокеанського узбережжя Східної Азії. На північ по узбережжю Норвегії до 70-ї паралелі, до північної частини Кольського півострова, південної частини півострова Каніна, Тиманської тундри, південної частини Ямалу, на Гиданському півострові до 70-ї паралелі, до гирла Єнісею, на Таймирі до гирла Пясіни, між долинами Хатанги і Лени до 73-ї паралелі, далі на схід на півночі до 70-ї паралелі та приблизно до південного схилу Чукотського хребта. У Північній Азії гніздиться вздовж північної межі зростання деревної рослинності[7][9][10].

На південь поширений до Греції, Малої Азії, північного Іраку, пониззя Амудар'ї, нижньої течії Ілі, Алаколя, Зайсану, північної Монголії, північно-східного Китаю і Корейського півострова. Заселяє західне узбережжя Гренландії на північ до затоки Диско. Острови: Ісландія, Британські острови, Еланд, Сахалін, Курильські острови, Хоккайдо[9].

У період скорочення чисельності в XIX — першій половині XX ст. зник як гніздовий птах у районах західної межі ареалу: в Шотландії, Данії, Австрії, Албанії, Ізраїлі, Єгипті та ряді інших місць. Південна межа відступила на північ в Азії, на Кавказі[6][11].

Спеціальні заходи щодо реінтродукції виду були успішно здійснені у Великій Британії[12][13][14], Ізраїлі[15], окремих районах Німеччини[16], Данії[17].

Завдяки вжитим заходам з реінтродукції та загальному збільшенню чисельності на початку XXI ст. відновив гніздування на більшій частині ареалу в Європі, за винятком острова Сардинія, а також Сирії та деяких інших районів. Ареал відновився також на більшій частині в Азії та на Кавказі.

У минулому гніздився на Фарерських островах, Корсиці[6].

У більшості регіонів має нерівномірне поширення, гніздиться переважно вздовж басейнів великих річок, морського узбережжя і берегів озер. Відсутній у гірських і безводних районах.

Зальоти нестатевозрілих і холостих птахів влітку і восени реєстрували за межами ареалу розмноження — аж до полярного узбережжя, на півночі Ямалу, на острові Білий та Новосибірських островах[10][18].

Поширення в Україні

В Україні трапляється майже на всій території, крім Карпат та гірського Криму, поблизу водойм (боліт, озер, річок). Гніздиться вздовж Дніпра та його головних приток, на річках Сіверський Донець, Дунай, а також поблизу великих ставкових господарств у інших регіонах. Під час кочівель трапляється по всій Україні; на зимівлі — переважно вздовж Дніпра, у західній частині Північного Причорномор'я, на Сиваші та спорадично в інших регіонах[19].

Чисельність

Нинішню популяцію орлана-білохвоста у світі оцінюють у 5—7 тис. пар, в тому числі в Європі гніздиться 4—4,7 тис. пар. Протягом XIX — першої половини XX століття чисельність виду в Європі скорочувалася. З 1980-х років на більшій частині ареалу чисельність зростає[20].

В Україні протягом XIX — першої половини XX ст. чисельність катастрофічно скорочувалася. У другій чверті XX ст. гніздилося 100—150 пар. Мінімальну кількість зареєстровано в 1960-ті та 1970-ті роки — 20—30 пар. Відновлення чисельності у заплаві Дніпра почалося з другої половини 1970-х років, в інших регіонах — з середини 1980-х. У 1989 р. гніздилося 30—40 пар. З початку 1990-х років чисельність зростає. У середині 1990-х років гніздилося 50—70 пар, станом на 2009 р. — 100—120 пар[21][22].

На території України щороку зимує 260—370 особин[19].

Причини зміни поширення та чисельності

Однією з головних причин скорочення чисельності орлана-білохвоста було переслідування з боку людини. У Західній Європі кампанія з винищення «шкідливих» хижих птахів розпочалася ще в XVIII ст.[23][12]. У Російській імперії цей процес розпочався дещо пізніше — наприкінці XIX ст. З цією метою відстрілювали птахів, знищували гнізда. У період після німецько-радянської війни у СРСР навіть виплачувалися премії за відстріл пернатих хижаків. У цілому в СРСР до середини 1960-х р. щорічно знищували 100—150 тис. хижих птахів[24]. В Україні виплата грошових премій була зупинена тільки в 1969 р.

Більшість дослідників найголовнішою причиною скорочення чисельності хижих птахів в Європі та Північній Америці в 1950-х — 1960-х роках вважають широке застосування отрутохімікатів, у першу чергу хлорорганічних сполук[23]. Воно призводило до зниження репродуктивної здатності птахів і, як наслідок, до зниження їхньої чисельності. Дослідження продуктивності орлана в Швеції встановили її суттєві зміни протягом XX ст., що корелювало із вмістом ДДТ в яйцях орланів[25]. Подібні результати були отримані в Німеччині[26] та інших країнах.

Протягом XIX ст. і до 1970-х років головними причинами скорочення чисельності орлана в Україні були винищення дорослих птахів, їхніх яєць, вирубування лісів у місцях гніздування, створення каскаду водосховищ на Дніпрі, що супроводжувалося ліквідацією заплавних лісів, затопленням долини річки, скороченням кормової бази[19][21][22].

Чинниками, які сприяли відновленню чисельності орланів в Європі починаючи з 1980-х років, називають покращення охорони, заборону застосування ДДТ, реінтродукцію, пристосування орланів до гніздування поруч з людиною[27].

Річний цикл

Осілий птах, частина популяції в осінньо-зимовий період кочує. Кочують поодинці або парами, у місцях концентрації здобичі утворюють скупчення. Осінні кочівлі відбуваються переважно в жовтні — листопаді; весняні — з початку лютого до середини березня.

Розмноження
Повітряна дуель між орланами, Норвегія
Гніздо на сосні біля вирубки
Яйце в оологічній колекції, Музей Вісбадена
Пташеня у другому пуховому вбранні
Троє пташенят у гнізді, Черкаська область

Орлан-білохвіст на гніздуванні зазвичай пов'язаний з морськими узбережжями, широкими річками, озерами та вологими місцями. В Україні пари білохвостів оселяються на відстані 0,5—6 км від найближчої кормової водойми (в середньому ця відстань становить 1,7 км)[19]. Для гніздування зазвичай обирає найбільш віддалені від антропогенного впливу ділянки. Проте з кінця XX ст. намітилася тенденція пристосування цього хижака до існування поруч з людиною. Нині окремі пари гніздяться неподалік доріг, у лісосмугах серед полів тощо. Зареєстровано успішне гніздування в адміністративних межах Гамбурга та Берліна[28].

Гніздиться переважно на деревах, місцями — на скелях та, як виняток, на землі[29][12][30]. Виявляли гніздування білохвостів на металевих опорах лінії електропередачі[31], надмогильних спорудах[32], триангуляційній вежі[33] та в інших місцях.

В Україні наразі всі гнізда білохвостів розташовані на деревах. Найбільше гнізд (52,6 %) збудовано на соснах, дещо менше — на чорних тополях (15,8 %), вільхах (11,8 %), а також на білих тополях та вербах (по 6,6 %), черешчатих дубах (5,3 %) та осиках (1,3 %)[19]. До кінця XIX ст. орлани гніздилися на скелях південного узбережжя Криму[8].

На своїй гніздовій ділянці птахи нерідко мають декілька гнізд. У Норвегії із 48 ділянок на 10 знаходилося по 1 гнізду, на 21 — по 2 гнізда, на 11 — по 3 гнізда, на 4 — по 4 гнізда, на 1 — 5 гнізд, на 1 було 11 гнізд; всього 117 гнізд, в середньому 2,5 гнізда на пару[29]. У Німеччині середня кількість гнізд на пару становила 2,2[34], в різних регіонах Польщі — від 1,8 до 3,2[33]. В Україні 15 гніздових територій мали по 1 гнізду, 4 — по 2 гнізда, та 5 — по 3 гнізда; в середньому 1,58 гнізда на гніздову територію[19]. Одне гніздо птахи можуть займати багато років. Покинувши гніздо, як правило, будують нове і до старих не повертаються.

Гнізда орланів-білохвостів являють собою масивні споруди, побудовані з гілок дерев. Лоток влаштований з тонших гілок і вистелений сухою травою[8]. Новозбудовані гнізда мають діаметр 145—170 см і висоту 33—80 см. Багаторічні гнізда можуть досягати 175—180 см завширшки і 1,5—3,1 м заввишки[19].

Орлан-білохвіст — моногам, пари постійні. Дорослі птахи протягом усього року тримаються парою.

На території України токування білохвостів починається вже з середини грудня, більшої активності воно набуває з середини січня, досягаючи піку перед відкладанням яєць. Шлюбна поведінка включає повітряні демонстрації та голосову активність. Один птах або пара кружляють над гніздовою територією на висоті 60—100 м, рідше до 200 м і вище. Нерідко під час таких кружлянь відбуваються повітряні ігри пари, а також сутички із сусідніми парами. Крики, пов'язані зі шлюбною поведінкою, в умовах Середнього Придніпров'я найчастіше можна почути з першої декади грудня до першої декади березня, тобто до початку насиджування[19].

Строки відкладання яєць у різних частинах ареалу значно варіюють: на півдні воно відбувається наприкінці лютого — в березні, в середній смузі — наприкінці березня та квітні, у лісотундрі і тундрі — наприкінці квітня і на початку травня[7][6][35].

В Україні відкладання яєць триває з кінця першої декади лютого до початку першої декади квітня, тобто може розтягуватися на два місяці. Найбільш звичайним є строки з кінця лютого до кінця другої декади березня, коли з'являється приблизно 86 % кладок[19].

Яйця орлана великі, білі, іноді з ледве помітним блакитним відтінком. Вони еліптичні, з полюсами, які не дуже відрізняються один від одного; зрідка — короткоеліптичні. Яйця з чітко відмінними тупим і загостреним полюсами, наприклад гостроовальні, трапляються рідко[8].

Розміри яєць у Норвегії були такими: довжина 65—89, ширина 56—63 мм[29]. Оологічні показники на території України: довжина 69,5—80,1 (75,89), ширина 53,5—62,0 (58,83) мм; вага 128,0—151,5 (139,3) г.

Орлани відкладають від одного до трьох яєць, найчастіше трапляються кладки з двох яєць. Середній розмір кладок становить: у Великій Британії — 1,64[12], Швеції — 1,62[36], Норвегії — 2,16[29], Україні — 2,24[19] яйця. Відкладання яєць відбувається з інтервалом 2—5 діб. Насиджує переважно самиця, інкубаційний період становить 38 діб на одне яйце[6].

В Україні вилуплення перших пташенят у виводку відбувається зазвичай із середини першої декади квітня до кінця другої декади цього місяця, найчастіше в середині другої декади квітня. Пташенята залишають гніздо найчастіше у третій декаді червня у віці 70—80 діб. Протягом 1—2 місяців батьки їх підгодовують.

В Україні успішність гніздування (відсоток пар, які успішно виростили пташенят до кількості пар, які приступали до розмноження) становить 73,5 %. Найчастіше гніздо залишає лише одне пташеня (близько ⅔ випадків), рідше — двоє пташенят (близько ⅓ випадків); лише у 4 % випадків успішно виростає троє пташенят[37][19].

Статевозрілими стають у 4—6 років[6].

Сезонні переміщення та зимівля

Залежно від географічної широти та віку орлан-білохвіст є осілим, кочовим або перелітним птахом. Сезонні переміщення мають досить складний характер. Вони розпочинаються у птахів усіх вікових категорій у серпні — на початку вересня у зв'язку із пошуком територій, багатих на здобич. У другій половині вересня розпочинається міграція молодих птахів із місцевостей, де орлани не залишаються зимувати. Згодом починається переліт або кочівля дорослих білохвостів, що пов'язано із замерзанням водойм.

Осіння міграція виду в Україні триває з початку вересня до кінця листопада. Найінтенсивніше скрізь вона проходить протягом жовтня. Строки міграції залежать від температурного режиму — у теплі осені міграція може розтягуватися до середини грудня[38]. Більшість перелітних птахів — це молоді особини[6]. У Західній Палеарктиці переміщення відбуваються переважно на південь та південний захід[6][29]. Білохвости мігрують поодинці, рідко парами. Лише на місцях тимчасових зупинок вони утворюють скупчення, в яких налічують десятки особин. Більша частина орланів мігрує вздовж великих та середніх річок, що зумовлено трофічним характером міграцій. В Україні переміщення відбуваються переважно вздовж Дніпра та його приток, а також вздовж Сіверського Дінця[38]. Характерно, що міграція молодих птахів починається на місяць раніше, ніж у дорослих[6].

Взимку білохвости тримаються переважно біля незамерзлих ділянок морів та річок. Частина птахів зимує на гніздових ділянках, які віддалені від невкритих кригою водойм, поблизу скотомогильників та в степу. В Європі найважливішим місцем зимівлі орланів є узбережжя Балтійського моря, де зимує приблизно 3,6 тис. птахів[20]. Найважливішими місцями зимівлі виду в Україні є узбережжя Чорного й Азовського морів, а також Дніпро. Чисельність зимуючих орланів в Україні становить 260—370 птахів, із них 140—160 зимує в Північно-західному Причорномор'ї, Приазов'ї та на Сиваші, ще 100—150 особин — на Дніпрі[39][40].

Відліт орланів з місць зимівлі на півдні України відбувається з середини лютого до кінця квітня, найчастіше — з кінця лютого до початку третьої декади березня і збігається в цілому зі строками розпаду зимівель водоплавних птахів. У інших регіонах країни міграція зазвичай триває від середини березня до середини квітня, окремі особини мігрують до кінця квітня[38]. Характерно, що весняна міграція виду на території України триває у строки, коли дорослі орлани в багатьох випадках уже мають кладки.

Живлення

Широкий спектр об'єктів живлення, їхній розмір та вага є відображенням різноманітних способів полювання білохвоста. У цілому, залежно від наявної здобичі та ситуації, білохвіст є хижаком, падлоїдом або клептопаразитом, який здобуває рибу, водно-болотяних птахів, ссавців, споживає також падло. У Середньому Придніпров'ї риба становить близько 80 % його здобичі. З риб найчастіше у раціоні білохвостів на Середньому Дніпрі трапляється лящ (25 %), на другому місці — судак (14 %), на третьому — короп (4 %). Серед птахів найчастішою здобиччю є крижні[19]. В інших частинах ареалу риба також зазвичай переважає в раціоні орлана[7][6].

Орлан-білохвіст під час полювання над водою

Загрози та охорона

Головними загрозами та обмежувальними факторами для виду сьогодні вважають лісогосподарську діяльність; використання земель для розвитку інфраструктури; зміну гідрологічного режиму річок і меліорацію; турбування біля гнізд через рекреаційне навантаження; скорочення кормової бази; браконьєрське полювання, вилучення з гнізд та нелегальна торгівля; отруєння від поїдання приманок для інших тварин; вторинне отруєння внаслідок накопичення свинцю в організмі; зниження плодючості; підвищену смертність; загибель на лініях електропостачання; зміну клімату[41].

В Україні нині головними чинниками загрози для орлана-білохвоста є лісогосподарська діяльність, браконьєрство, збільшення рекреаційного навантаження поблизу водойм, збіднення кормової бази, забруднення довкілля[42][19][21][22].

Орлана-білохвоста занесено до усіх трьох видань Червоної книги України (1980, 1994, 2009). В останньому виданні (2009) його віднесено до категорії «рідкісний». Вид занесено до Червоного списку МСОП (2000, статус — найменший ризик) та Європейського Червоного списку (статус — рідкісний). Включено до Додатка І Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення (Конвенція СІТЕС, 1973), Додатка II Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979), Додатків I і II Конвенції про збереження видів диких тварин, що мігрують (Бонн, 1979).

Орлан-білохвіст і людина

Взаємовідносини орлана-білохвоста з людиною різноманітні та мають давню історію. Кістки цього хижака знайдено в культурних шарах поселень людини. Появу їх у таких місцях пояснюють декількома причинами:

  1. використання кісток скелета для виготовлення знаряддя (переважно проколів у періоди кам'яної і залізної доби);
  2. використання кісток скелета в символічних цілях (кігтеві фаланги орланів знайдено на стоянках неандертальців, середнього палеоліту тощо);
  3. використання орланів в їжу;
  4. використання оперення для виготовлення стріл та прикрас;
  5. для полювання — цих хижаків використовували вкрай рідко;
  6. використання в ритуальних цілях[43].

Вважають, що саме орлан-білохвіст був прообразом «білого орла» на гербі Польщі — великого хижого птаха з голою цівкою (у всіх типових орлів цівка оперена, на відміну від орланів)[44]. Оскільки орлан-білохвіст є рідкісним видом, у багатьох країнах його зображають на поштових марках. Зокрема, в Україні у 2019 році було випущено пам'ятні 2-гривневі та 10-гривневі монети із зображенням орлана.

  • Білий орел на гербі Польщі, його можливий прообраз — орлан-білохвіст
  • Німецький корабель під назвою нім. Seeadler (орлан-білохвіст)
  • Пам'ятна монета НБУ номіналом 2 грн присвячена орлану-білохвосту
  • Герб міста Постойна з орлом-білохвостом

Примітки
  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. Орел // Енциклопедія українознавства
  3. Wink M., Heidrich P., Fentzloff C. (1996). A mtDNA phylogeny of sea eagles (genus Haliaeetus) based on nucleotide sequences of the cytochrome b-gene. Biochemical Systematics and Ecology 24: 783–791.(англ.)
  4. Josep del Hoyo (ed.), Andrew Elliott (ed.), Jordi Sargatal. Handbook of the Birds of the World. — Barcelona : Lynx Edicions, 1992. — Т. 2. — ISBN 8487334156.(англ.)
  5. Hailer F., Helander B., Folkestad A. O. et al. (2007). Phylogeography of the White-tailed eagle, a generalist with large dispersal capacity. Journal of Biogeography 34 (7): 1193–1206.(англ.)
  6. Cramp S., Simmons K.E.L. Haliaeetus albicilla White-tailed Sea Eagle // The Birds of Western Palearctic. — Oxford : Oxford Univ. Press, 1980. — Т. 2. — С. 48-58.(англ.)
  7. Дементьев Г. П.. Отряд хищные птицы — Accipitres или Falconiformes // Птицы Советского Союза. — М. : Советская наука, 1951. — Т. 1. — С. 70-341.(рос.)
  8. Зубаровський В. М. Фауна України. 5. Птахи. Вип. 2. Хижі птахи. — К. : Наукова думка, 1977. — 322 с.
  9. Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М. : Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7.(рос.)
  10. Кищинский А.А. Орнитофауна северо-востока Азии. История и современное состояние. — М. : Наука, 1988. — Т. 2. — 288 с.(рос.)
  11. Галушин В.М. Орлан-белохвост // Красная книга РСФСР: Животные. — М. : Россельхозиздат, 1983. — С. 215-217.(рос.)
  12. Love J.A. The return of the Sea Eagle. — Cambridge : Cambridge University Press, 1983. — 227 с.(англ.)
  13. Mee A. Re-introduction of the White-tailed sea eagle to County Kerry, Republic of Ireland // Soorae (ed.) Global Re-introduction perspectives: re-introduction case-studies from around the global. — Cambridge : Cambridge University Press, 2008. — С. 153-155.(англ.)
  14. Evans R.,Broad R., Duffy K., MacLennan A., Bainbridge I., Mudge G. (2003). Re-istablishment of a breeding population of the White-Tailed Eagles in Scotland. Sea Eagle 2000. Procceedings from an international conference at Björkö, Sweden, 13–17 September 2000 / Helander B., Marquiss M. & Bowerman W. (eds.) – Stockholm: Swedish Society for Nature Conservation/SNF & Atta. 45 Tryckeri AB, 2003: 397–404.(англ.)
  15. Hatzofe O., Oron T., Woodley B. (2001). The Reintroduction of the White-Tailed Sea Eagle (Haliaeetus albicilla) in Israel. Abstracts of the 4-th Eurasian Congress on Raptors. Seville, Spaine, 25-29 Sept. 2001: 84–85.(англ.)
  16. Frolich K. (1983). Ein Versuch zur Wiederansiedlung der Seeadler (Haliaeetus albicilla) in einem Randbiotop der Schleswig-Holsteinishen Seeadlerpopulation mit helf der Wildflugmethode. Zool. Anz. 211 (1-2): 30–42.(нім.)
  17. Gensbol B. The re-colonization of the Sea Eagle in Denmark. Sea Eagle 2000. Procceedings from an international conference at Björkö, Sweden, 13–17 September 2000 / Helander B., Marquiss M. & Bowerman W. (eds.) Stockholm: Swedish Society for Nature Conservation/SNF & Atta. 45 Tryckeri AB, 2003: 67–70.(англ.)
  18. Головатин М.Г., Пасхальный С.П (2005). Распространение, численность и экология орлана-белохвоста на севере Западной Сибири. Беркут 14 (1): 59–70.(рос.)
  19. Гаврилюк М.Н. Орлан-білохвіст в Україні: сучасний стан, біологія та охорона. — Автореф. дис. … к.б.н. — К., 2002. — 22 с.
  20. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge : UK: BirdLife International, 2004. — 374 с. — ISBN 0-9468888-53-1.(англ.)
  21. Гаврилюк М.Н. (2004). Изменения численности орлана-белохвоста на территории Украины в XX ст. и возможные их причины. Беркут 13 (2): 205–225.(рос.)
  22. Гаврилюк М. Н. Орлан-білохвіст // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 432.
  23. Newton I. Population Ecology of Raptors. — Berkhamsted : T. & A.D. Poyser, 1979. — 399 с.(англ.)
  24. Галушин В. М. Хищные птицы. — М. : Лесная промышленность, 1970. — 134 с.(рос.)
  25. Helander B., Olsson A., Bignert A., Asplund L., Litzen K. (2003). DDE, PCB, coplanar PCB, eggshell parameters and reproduction in the White-tailed Sea Eagle in Sweden. Sea Eagle 2000. Procceedings from an international conference at Björkö, Sweden, 13–17 September 2000 / Helander B., Marquiss M. & Bowerman W. (eds.) – Stockholm: Swedish Society for Nature Conservation/SNF & Atta. 45 Tryckeri AB, 2003: 265–266.(англ.)
  26. Oehme G. (1990). Thin eggshell phenomenon and its trend in the White-tailed Sea Eagle (Haliaeetus albicilla) especially in the population to be found in the German Democratic Republic (GDR). Baltic Birds 5 (2): 64.(англ.)
  27. Haliaeetus albicilla. The IUCN Red List of Threatened Species 2015: e.T22695137A80155303. BirdLife International. 2015. Процитовано 8.03.2016.(англ.)
  28. Лыков Е.Л. (2012). Гнездящиеся дневные хищные птицы в городах Европы. Хищные птицы в динамической среде третьего тысячелетия: Тр. VI Междунар. конф. По соколообразным и совам Северной Евразии, г. Кривой Рог, 27–30 сентября 2012 г. — Кривой Рог: Изд. ФЛ-П Чернявский Д.А: 558—565.(рос.)
  29. Willgohs J.F. The White-tailed Eagle Haliaetus albicilla albicilla (Linne) in Norway. Arbok for Universitetet I Bergen. Mat.- Naturv. Serie. — Bergen-Oslo : Norwegian Univ. Press, 1961. — Т. 12. — 212 с.(англ.)
  30. Русанов Г.М., Кривоносов Г.А., Виноградов В.В. (1983). Орлан-белохвост и скопа в дельте Волги. Охрана хищных птиц. - М.: Наука: 155–158.(рос.)
  31. Султанов Э. Г., Карабанов Н. И., Гумбатова С. Э., Карабейли Ф. А. Материалы по хищным птицам Каспийского побережья Азербайджана. Матер. 3 конф. молодих орнитологів України. - Чернівці, 1998: 141–143.(рос.)
  32. Грачев В. А. (1976). Биология орлана-белохвоста в дельте Или. Орнитология 12: 103–113.(рос.)
  33. Mizera T. Bielik. — Swiebodzin : Wydawnictwo Lubuskiego klubu przyrodników, 1999. — 195 с. — ISBN 83-87846-04-X.(пол.)
  34. Sieber H. (1980). Bestandsentwicklung und Schutz des Seeadlers (Haliaeetus albicilla) im Bezirk Schwerin. Nat. Natschutz Mecklenbg 16: 81–104.(нім.)
  35. Fischer W. Die Seeadler. Die Neue Brehm-Buchrei. 221. — Magdeburg : Westarp Wissenschaften, 1995. — 192 с.(нім.)
  36. Helander B. (1985). Reproduction of the White-tailed Sea Eagle Haliaeetus albicilla in Sweden. Holarctic Ecology 8: 211–227.(англ.)
  37. Gavrilyuk M., Grishchenko V. (1999). Breeding success of the White-tailed Eagle (Haliaeetus albicilla) in Ukraine in 1988–1998. The Ring. (Abstracts of the 2-nd Meet. of European Ornithologists Union and 3-rd Internat. Shrike Symposium). 21 (1): 142.(англ.)
  38. Гаврилюк М.Н (2000). Міграції орланів-білохвостів в Україні. Вісник Черкаського державного університету. Серія біологічні науки (22): 25–31.
  39. Gavrilyuk M (2003). Wintering of the White-tailed Eagle Haliaeetus albicilla in Ukraine. 6-th World Conference on Birds of Prey and Owls. Budapest, Hungary, 18−23 May 2003. Abstracts: 65.(англ.)
  40. У мережі показали хижих мешканців нацпарку "Тузлівські лимани". Відео/ 20.01.2022, 15:42
  41. Action Plan for the conservation of White-tailed Sea Eagle (Haliaeetus albicilla) / B. Helander, T. Stjernberg. — Strasbourg, 2002. — 43 с.(англ.)
  42. Клестов М. Л. Орлан-білохвіст // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К. : Укр. енциклопедія, 1994. — С. 333.
  43. Зиновьев А.В. Орлан-белохвост: история взаимодействия с человеком в Евразии (по архезоологическим матеріалам) // Хищные птицы в динамической среде третьего тысячелетия: Тр. VI Междунар. конф. по соколообразным и совам Северной Евразии, г. Кривой Рог, 27–30 сентября 2012 г. — Кривой Рог, 2012. — С. 26-31.(рос.)
  44. Piotr Stanisławski, Marcin Zegarek (22 липня 2010). Orłana cień (польск.). Tygodnik Przekrój. Архів оригіналу за 7 березня 2011. Процитовано 22 липня 2010.

Література
  • Cramp S., Simmons K.E.L. Haliaeetus albicilla White-tailed Sea Eagle // The Birds of Western Palearctic. — Oxford : Oxford Univ. Press, 1980.(англ.)
  • Зубаровський В. М. Фауна України. 5. Птахи. Вип. 2. Хижі птахи. — К. : Наукова думка, 1977. — 322 с.
  • Гаврилюк М. Н. Орлан-білохвіст // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 432.
  • Гаврилюк М.Н. Орлан-білохвіст в Україні: сучасний стан, біологія та охорона. — Автореф. дис. … к.б.н. — К., 2002. — 22 с.
  • Дементьев Г. П. Отряд хищные птицы — Accipitres или Falconiformes // Птицы Советского Союза.  М.: Сов. наука. — 1951. — Т. 1. — С. 70—341.(рос.)

Посилання
Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.