Пулини

Вперше згадується в середині XII ст. під назвою Чортоліси. Це дуже давній населений пункт на древлянській землі. В літописах зазначено, що існував так званий «Чортів ліс», звідки й походить назва поселення. Ліс з такою назвою займав Ємільчинський район і частину Пулинського. Названий так за непрохідні хащі, болота, завали відмерлих дерев. Історичні пам'ятки та документи свідчать про те, що Чортоліси знаходилися на одному зі старовинних шляхів, що вели з Києва на західні землі. Цей шлях проходив з Києва на Житомир, через Кам'янку, Вільськ, Стару Олександрівку, Чортоліси, Соколів до Новоград-Волинського. Ця дорога і зараз в народі називається Старим шляхом. А в архіві Південно-Західної Русі цей шлях іменується як «страшна Батиєва дорога». Нею монголо-татари вели полонених, везли награбоване майно.

З XIV століття поселення належало зміцнілому Литовському князівству, а з XVI — польським феодалам. Про те, що до початку XVI століття населений пункт називався Чортоліси, свідчать документи.

Відомості про це знаходимо в багатотомному збірнику Яблонського «Жідла дійова» (том 13, Варшава, 1897 р.). Це підтверджує і польський краєзнавчий журнал «Кознік волинські» (том 3, 1939 р.).

У 1578 році поселення згадується під іншою назвою — Пулини. Вона походить від іншої назви, де фігурує слово Пуль, а -ин тільки суфікс, що підтверджує походження назви від іншого слова. В переказах, які зібрані на території сусіднього Хорошівського району, зазначається, що ця назва могла піти від прізвища Пулин. До речі, люди з таким прізвищем і зараз проживають у селах сусідніх районів. Отже, є підстави гадати, що від прізвища польських шляхтичів, що оселилися в Пулинах (Чортолісах), і пішла друга назва поселення — Пулини.

Варто також згадати, що у Великому князівстві Литовському і Руському над річкою Німан існував замок Пуллен (нім. Pullen, лит. Pilėnų pilies), і назва Пулини може бути пов'язана з ним.

У XVIII столітті селяни Пулин брали участь у повстаннях проти польських магнатів. Коли в 1702–1704 роках на Волині відбувалося козацько-селянське повстання під проводом Семена Палія, в Пулинах піднялися на боротьбу козаки і селяни з сотником Коваленком. А в повстанні 1768 року, що дістало назву Коліївщина, активними учасниками були жителі Пулин П. Коновалов, П. Шанін, Г. Нечай із сином. У кодненській книзі судових справ їх імена занесені до числа страчених.

У другій половині XVIII століття Пулини належали Київському хорунжому Янові Ганському та його дружині Софії з роду Скорупків. У 1796 р. це подружжя фундувало в Пулинах парафіяльний костел св. Яна Непомуцького, до якого належали каплиці в Баранах, Покостівці, Давидівці і Щербинах. Після їх смерті селище перейшло у володіння їх сина Вацлава Ганського, який у 1811 році був обраний Житомирським маршалком, себто очільником місцевого дворянства. Вацлав заснував поблизу Пулин село, яке було назване його ім'ям — Вацлавпіль (нині Ясна Поляна). До цього села Вацлав Ганський переселив усіх старовірів, які проживали в селах Пулинського ключа. У першій половині XIX століття Вацлав Ганський переніс свою резиденцію з Пулин до Верхівні. Там він одружився з дочкою воєводи Ржевуцького Евеліною, яка після смерті чоловіка стала дружиною відомого французького письменника Оноре де Бальзака. Пулинська парафія входила до Новоград-Волинського деканату.

З 1793 року, після долучення Правобережної України до Росії, село Пулини ввійшло до Житомирського повіту Волинської губернії. Мешканці села займалися землеробством, ремеслом, торгівлею. Селяни-кріпаки працювали на панщині. Експлуатація їх не мала меж. У 1845 році, коли цар Микола І, здійснюючи поїздку до Брест-Литовська, зупинився в Пулинах, селяни передали йому скаргу на місцевого пана Качковського. Монарх наказав покарати селян.

У жовтні 1846 року через Пулини двічі проїздив відомий український поет Тарас Григорович Шевченко. Ставши співробітником Київської археографічної комісії, Шевченко зібрав легенди, перекази, стародавні акти, розповіді про кургани, історичні пам'ятки. Шлях поета пролягав через цей край, зокрема Пулини та Соколів. Про це зберігається запис у подорожньому листі, з яким подорожував поет. У кінці жовтня того ж року, повертаючись до Києва, Т. Г. Шевченко знову побував у Пулинах.

Після скасування кріпацтва (в 1861 році) в Пулинах пришвидшився розвиток ремесла і промисловості.

Тут діяли свічковий завод, фабрика гнутих меблів, дві слюсарні майстерні та сірникова фабрика.

1870 року тут було близько 130 дворів, а вже в 1899—334 з населенням 2125 чоловік.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Пулинської волості, мешкало 552 особи, налічувалось 71 дворове господарство, існували костел, католицька каплиця, синагога, єврейський молитовний будинок, школа, 2 постоялих будинки, торговельна лавка, лазня, ковбасний завод, відбувалися базари у неділі і 2 ярмарки на рік[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2736 осіб (1370 чоловічої статі та 1366 — жіночої), з яких 1055 — православної віри, 1168 — юдейської, 344 — протестантської[3].

На початку XX століття в Пулинах стали до ладу: чавунно-ливарний завод, паровий млин, два пивоварні заводи, цегельня, де, крім цегли, виробляли черепицю, гончарний посуд. Розвиток промисловості сприяв зростанню чисельності населення. Працювало поштове відділення — Поштова станція Рудня.

Напередодні Першої світової війни в Пулинах нараховувалося 4630 мешканців. За 15 років (1899–1914) кількість мешканців зросла на 2,5 тисячі.

В Пулинах уперше у світі було перше бомбардування з Цепеліна і знищено кілька сотень російської техніки.[4]

У роки визвольних змагань Пулини були тереном тривалих бойових дій, які закінчилися в червні 1920 року російською окупацією та встановленням радянської влади.

4 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду через Пулини проходила Подільська група (командувач Сергій Чорний) Армії Української Народної Республіки.

З 1923 р. Пулини стали районним центром Пулинського району.

Постановою Президії Центрального Виконавчого Комітету УРСР 3-го жовтня 1935 року Пулини перейменовано на Червоноармійськ.

Восени 1936 року із Червоноармійська до Карагандинської області Казахстану радянською владою було переселено 48 родин (246 осіб), з них 8 — польських і 40 — німецьких. Серед виселених 127 дорослих і 119 дітей[5].

У роки німецько-радянської війни 447 жителів жителів селища воювало на різних фронтах. 207 воїнів не повернулися з фронту, 240 — удостоєні високих нагород Батьківщини. Серед них кавалер ордена Леніна І. А. Тузюк, повний кавалер ордена Слави І. Т. Дубина, він же — один з героїв книг «Солдатська слава» та «Зірки солдатської слави».

Центр селища

Постамент: самохідна артилерійська установка — символ селища

10 липня 1941 року у Пулини увійшли гітлерівські війська. У роки німецько-радянської війни Пулини були однією з «гарячих» точок бойових дій. Окупанти одразу встановили свій порядок, влаштовуючи масові розстріли і вивіз населення у Німеччину. В центрі селища було організовано гетто (зараз провулок Героїв Крут). Майже два з половиною років селище перебувало під гнітом фашистів. Було багато спроб повністю знищити селище. 30 грудня 1943 року війська І-го українського фронту визволили Пулини. В знак військової слави селища тут встановлено монумент-танк СУ-100. В знак подяки воїнам-визволителям селища на Площі Слави у Пулинах розташований Монумент Слави. Також про ті страшні часи нагадують експонати військового музею, що розташований в приміщенні ОЗЗСО Пулинської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Пулинська селищна рада

Вулиця Незалежності

Лікарня

Підтримка розбудови малого підприємництва- запорука розвитку селища

Школа

Центр первинної медико-санітарної допомоги

19 травня 2016 року Верховна Рада України поіменним голосуванням підтримала проект постанови № 4085, яким передбачено, зокрема, повернення селищу історичної назви Пулини[6]. Щороку селищне значно змінюється у кращу сторону: з'являються нові зони відпочинку, зелені зони, дитячі майданчики, урни для сміття, центральними вулицями селища прокладається бруківка, утеплюються фасади будівель державних установ.

Багатоповерхівка в центрі селища

Головною площею селища є Майдан Слави, на якому розташовано постамент-самохідну артилерійську установку СУ-100, також поряд з постаментом розміщено монумент слави та пам'ятний знак воїнам, що загинули у часи російсько-української війни.

Пулини - важливий транспортний вузол Житомирщини. Через селище проходить територіальний шлях Т-0603 який з'єднує Нову Борову та Йосипівку. Цей шлях поєднує більшість підприємств області з міжнародною трасою Київ-Чоп. Центальні вулиці селища радують якістю дорожнього та тротуарного покриття. Пулинський автовокзал транспортує автобуси і маршрутки. Найближча залізнична станція- станція Курне за 15 км від Пулин, найближчий аеропорт «Житомир», за 50 км від селища. За 8 км від селища розміщується аеродром малої авіації "Поляна". Для зручності і комфорту мешканців, гостей та туристів функціонують три служби таксі.

За 5 км від селища пролягає важливий шлях- траса міжнародного значення Київ-Чоп. Над повітряним простором Пулин пролягають одні із найважливіших цивільних повітряних коридорів Євразії. Залізничне сполучення відсутнє.

Найдовші вулиці селища:

вул. Шевченка (головна, 5,4 км)

вул. Незалежності (3,3 км)

вул. Грушевського (2,1 км)