Серен К'єркегор

Сере́н К'є́ркегор (дан. Søren Kierkegaard; locally [ˈsœːɐn ˈkʰiɐ̯kəˌɡ̊ɒˀ] ( прослухати)[9]) (5 травня 1813 — 11 листопада 1855) — данський філософ і теолог, основоположник екзистенціалізму[10]. Він писав на теми організованої релігії, християнства, моралі, етики, психології та філософії релігії мовою, сповненою метафор, іронії й гіпербол. Більшість із його філософських робіт присвячені розгляду питання про те, як людина живе як «одиничний індивід», зосереджуючи увагу більше на конкретній реальності людського життя, ніж на абстрактному мисленні й підкреслюючи важливість особистого вибору й відданості[11].

Серен К'єркегор
дан. Søren Aabye Kierkegaard
Західна філософія
Søren Aabye Kierkegaard. Скеч Нільса Крістіана К’єркеґора
Народження 5 травня 1813(1813-05-05)[1][2][…]
Копенгаген, Данія-Норвегія[3][4]
Смерть 11 листопада 1855(1855-11-11)[1][5][…] (42 роки)
Копенгаген, Данія[3][4]
туберкульоз і параліч[6]
Поховання
Assistens Cemeteryd : 
Громадянство (підданство)  Данія
Національність данці
Проживання Копенгаген
Берлін
Знання мов
  • данська[7], латина і німецька
    • Ім'я при народженні дан. Søren Aabye Kierkegaard
    Псевдонім Victor Eremita[8], A, Judge William, Johannes de silentio, Constantine Constantius, Young Man, Vigilius Haufniensis[8], Nicolaus Notabene[8], Hilarius Bookbinder, Johannes Climacus[8], Inter et Inter, H.H., Anti-Climacus[8], B, Johannes de Silentio[8], Constantin Constantius[8] і P. CH. Kierkegaard[8]
    Діяльність
  • богослов, поет, письменник, прозаїк-романіст, літературний критик
    • Науковий ступінь доктор філософії
    Основні інтереси релігія, метафізика, епістемологія, естетика, етика, психологія
    Значні ідеї вважається батьком екзистенціалізму, розпач, екзистенціальна криза, три сфери людського існування, лицар віри, нескінченна якісна відмінність, стрибок віри, існуючий мислитель
    Вплинув Ауден, Барт, Бінсвангер, Бонгеффер, Борхес, Брандес, Брюннер, Бубер, Камю, Сімона де Бовуар, Дерріда, Франкль, Гайдеґґер, Герман Гессе, Ібсен, Ясперс, Кафка, Марсель, Мей, Персі, Рільке, Сартр, Шестов, Стріндберг, Тілліх, Унамуно, Апдайк, Урс фон Бальтазар, Ірвін Велш, Вітґенштейн, Славой Жижек
    Alma mater Копенгагенський університет і Østre Borgerdyd schoold
    Літературний напрям екзистенціалізм
    Зазнав впливу
  • Абрагам, Арістотель, Гаманн, Гегель, Кант, Лессінг, Лютер, Сократ (через Платона), Ксенофон, Аристофан, Тренделенбург
    • Вчителі Poul Martin Møllerd, Frederik Christian Sibbernd і Hans Lassen Martensend
    Визначний твір
  • Either/Ord, Fear and Tremblingd, The Concept of Anxietyd, The Book on Adlerd, Christian Discoursesd, Works of Loved, The Sickness Unto Deathd, On the Concept of Irony with Continual Reference to Socratesd, Stages on Life's Wayd і Concluding Unscientific Postscript to Philosophical Fragmentsd
    • Історичний період Філософія XIX століття
    Конфесія лютеранство
    Батько Michael Pedersen Kierkegaardd
    Брати, сестри Peter Kierkegaardd
    Автограф
     Серен К'єркегор у Вікісховищі
     Висловлювання у Вікіцитатах
     Роботи у  Вікіджерелах
    Ця стаття стосується теми
    Лютеранство

    На противагу німецькій класичній філософії, яка прагнула до об'єктивності, К'єркегора цікавило суб'єктивне ставлення особистості до Ісуса Христа[12], яке приходить із вірою[13][14]. Значна частина його праць присвячена християнській любові. Водночас він надзвичайно критично ставився до організованої державної релігії, передусім до державної Данської Церкви.

    На початку творчості К'єркегор публікувався під псевдонімами, викладаючи різні погляди на одну й ту ж тему й влаштовуючи діалог із самим собою[15]. Його праці були написані данською і за життя були мало відомі за межами Скандинавії. До початку XX століття з'явилися переклади різними європейськими мовами, і до середини століття його твори вже мали значний вплив на європейську філософію.

    Біографія

    Серен народився 5 травня 1813 року в Копенгагені. На той час його батьки вже були досить старими для зачаття і виношування дитини — батькові, заможному землевласнику Мікаелю — 57 років, матері, що спочатку була служницею Мікаеля — 45. Подружжя мало 7 дітей, але 5 померли в ранньому віці. Серен був фізично слабким, мав викривлений хребет і ноги. Пізніше своє народження він вважав протиприродним і таким, що настало через насилля батька над матір'ю.

    Виховання юного Серена перебувало під контролем батька і лише у шість років Серен пішов навчатись до школи. Восени 1830 року з волі батька сімнадцятилітній юнак став студентом теологічного факультету Копенгагенського університету. Зарахований, як і всі студенти, до королівської лейб-гвардії, він уже через три дні був відрахований за станом здоров'я. На противагу строгості домашнього виховання, К'єркегор-студент провадив легковажне життя, властиве молодіжній богемі, віддаючи перевагу сумнівним розвагам.

    Згодом розгульне життя призвело до внутрішнього невдоволення, розчарування й депресії. З цього стану Серена вивело несподіване знайомство із його першою й єдиною любов'ю, чотирнадцятирічною Реґіною Ольсен. К'єркегор уперше зустрівся з нею в травні 1837 року, а по трьох роках знайомства вони заручилися. Проте Серен швидко розчарувався у ній і за рік повідомив про розрив стосунків. Він не повідомляв однозначних причин свого вчинку, що відкрило простір для численних здогадок. Через 6 років Реґіна вийшла заміж за свого колишнього вчителя й шанувальника Фредеріка Шлеґеля, згодом данського губернатора на Антильських островах. Серен відгукувався на це, що Реґіна однак увійде в історію як жінка, що була поряд із ним.

    Незадовго до розриву з Реґіною К'єркегор захистив магістерську роботу «Про поняття іронії, з особливою увагою до Сократа». Він вирушив до Берліна слухати лекції Шеллінга, а по поверненню додому почав відлюдькувате життя і зайнявся філософською творчістю. К'єркегор добре вивчив античну філософію, вів полеміку з Кантом і Гегелем, захоплювався дослідженнями народної творчості. У 1838 році пішов з життя батько Серена і залишив йому у спадок понад 30 тисяч ригсдалерів та цінні папери, що не тільки забезпечило йому комфортне існування, але й дозволило оплачувати видання своїх творів. За винятком тимчасового викладання латини, Серен більше ніколи й ніде офіційно не працював.

    У 1843 видав працю «Або — або» з етики й естетики, надалі плідно писав роботи з етики, естетики, релігієзнавства. «Або — або» принесла К'єркегору славу, хоча її зміст і біографія автора стали предметом дискусій та скандалів. Йому приписувалися різноманітні психічні відхилення і хвороби, сам Серен вважав себе нещасною людиною і відчував обтяженість наслідками молодого життя, але також сприймав себе генієм.

    Останній рік життя К'єркегора позначився критикою ним у пресі клерикалізму. Приводом до такого збурення стала смерть 1854 року очільника данської протестантської церкви єпископа Мюнстера, друга й духовного наставника К'єркегора-батька. Внаслідок нервового виснаження К'єркегор знепритомнів на вулиці і за кілька днів помер, імовірно від туберкульозу, в віці 42-х років 11 листопада 1855 року. В причасті незадовго до смерті йому було відмовлено, а сама смерть була сприйнята громадськістю як божа кара. Згідно заповіту, на його надгробку були висічені слова «Той самий одиничний», відсилаючи до його поняття «одиничного індивіда».

    Філософські погляди

    К'єркегор критикував Гегеля, стверджуючи нерозумність влаштування світу. Він відстоював думку, що світ, як його сприймає людина, є сукупністю відчуттів, тому з чуттєвого досвіду можна стверджувати суб'єктивну істину, але неможливо знати об'єктивну. Для кожної людини існує її власна істина і навіть взаємозаперечні твердження є рівноправними. Натомість об'єктивна істина пізнається зі священних текстів шляхом віри, оскільки віра не потребує розуму.

    У філософії К'єркегора суттєва відмінність людини від тварини полягає в тому, що окрема людська особина стоїть вище свого роду, позаяк створена за подобою Бога. У духовному зростанні людина проходить три стадії: естетичну, етичну і релігійну. На естетичній гонитва за особистими задоволеннями призводить до пересичення, внаслідок чого настає сумнів і розчарування. На етичній прагнення до задоволень замінюється почуттям обов'язку, добровільним підкоренням моральному закону і зрештою — втратою індивідуальності. На релігійній стадії відбувається усвідомлення конфлікту загалу та індивідуальності, що приносить страждання і відчай, людина відмовляється від розуму й суспільних законів і звертається до віри, щоб досягнути індивідуального спілкування з Богом задля вирішення своїх проблем. Проте це спілкування нероздільне зі страхом, оскільки не передбачає наперед відомого результату, а лише волю Бога. Справжнє християнство, за К'єркегором, пронизано ірраціональністю та абсурдом, трепетом перед вищою силою. Разом з тим для Бога все можливо, тому віра відкриває і надію на диво.

    Мислитель виділяє поняття «одиничний індивід» — людину, що не тільки піднялася над загалом, а й увійшла до релігійної стадії життя і віднайшла особисте спілкування з Богом. Хоча таких людей обмаль, «одиничним індивідом» може стати будь-хто, адже віра доступна незалежно від інтелектуальних та фізичних можливостей.

    К'єркегор був переконаним прихильником монархії і противником будь-якої форми демократії. Він заперечував думку, згідно з якою там, де маса, там і правда і стверджував «З усіх різновидів тиранії народовладдя є найбільш болісною, найбільш бездуховною тиранією, яка являє безпосередній занепад усього великого і піднесеного … Народний уряд — це воістину втілення пекла»[16].

    Основні твори
    • Про поняття іронії (Om Begrebet Ironi med stadigt Hensyn til Socrates, 1841)
    • Або-або (Enten-Eller, 1843)
    • Страх і тремтіння (Frygt og Bæven, 1843)
    • Повторення (Gjentagelsen, 1843)
    • Філософські крихти (Philosophiske Smuler, 1844)
    • Поняття страху (Begrebet Angest)
    • Стадії на життєвому шляху (Stadier paa Livets Vei, 1845)
    • Заключна ненаукова післямова (Afsluttende uvidenskabelig Efterskrift, 1846)
    • Повчальні висловлювання в різному дусі (Opbyggelige Taler i forskjellig Aand, 1847)
    • Справа любові (Kjerlighedens Gjerninger, 1847)
    • Християнські мови (Christelige Taler, 1848)
    • Хвороба до смерті (Sygdommen til Døden, 1849)
    • Вступ до християнства (Indøvelse i Christendom, 1850)

    Див. також

    Примітки
    1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. Encyclopædia Britannica
    3. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118562002 // Kierkegaard, Søren — 2012—2016.
    4. Кьеркегор — Большая российская энциклопедия, 2004. — ISBN 978-5-85270-320-0
    5. Encyclopædia Britannica
    6. https://biografieonline.it/biografia-kierkegaard
    7. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    8. Czech National Authority Database
    9. Також передається іноді неправильно як К'єркегард
    10. Swenson, David F. ’’Something About Kierkegaard’’, Mercer University Press, 2000.
    11. Gardiner, 1969
    12. Point of View Lowrie p. 41, Practice in Christianity, Hong 1991 Chapter VI p. 233ff, Works of Love IIIA p. 91ff
    13. Duncan, 1976
    14. Concluding Unscientific Postscript to Philosophical Fragments Hong pp. 15-17, 555—610 Either/Or Vol II pp. 14, 58, 216—217, 250 Hong
    15. Howland, 2006
    16. Kierkegaard S. Die Tagebücher. Düsseldorf— Köln, 1962—1963.

    Література

    Посилання
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.