Циметидин

Циметидин — синтетичний препарат, що є похідним гуанідину та належить до блокаторів H2-гістамінових рецепторів І покоління, для перорального та парентерального застосування.[1][2] Циметидин є першим препаратом із групи Н2-гістаміноблокаторів.[3] Натепер циметидин вважається застарілим препаратом у зв'язку із частими побічними ефектами та синтезом нових, більш безпечних та ефективніших препаратів із груп блокаторів Н2-гістамінових рецепторів та блокаторів протонної помпи.[1] Дослідження препаратів цієї групи розпочалися у Великій Британії у 60-х роках ХХ століття у лабораторії фірми «Smith, Kline & French» (що пізніше стала частиною компанії GlaxoSmithKline), та у 70-х роках синтезовано препарат циметидин, який був допущений для використання у Великій Британії з 1976 року, а у США із 1979 року під торговою маркою «Тагамет». За розробку нової групи лікарських препаратів керівник групи дослідників Джеймс Блек отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини у 1988 році.[4]

Циметидин
Систематична назва (IUPAC)
1-cyano-2-methyl-3-(2-{[4-methyl-1H-imidazol-5-yl)methyl]sulfanyl}ethyl)guanidine
Ідентифікатори
Номер CAS 51481-61-9
Код ATC A02BA01
PubChem 2756
DrugBank DB00501
Хімічні дані
ФормулаC10H16N6S 
Мол. маса252,34 г/моль
SMILES eMolecules & PubChem
Фармакокінетичні дані
Біодоступність60% (перор.)
Метаболізмгепатичний
Період напіврозпаду2 год.
Виділеннянирковий
Терапевтичні застереження
Кат. вагітності

B1(AU) B(США)

Лег. статус

Pharmacist Only (S3) (AU) POM (UK) ℞-only (US)

Використання перорально, парентерально

Фармакологічні властивості

Циметидин — синтетичний препарат, що є похідним гуанідину та належить до групи блокаторів H2-гістамінових рецепторів І покоління. Механізм дії препарату полягає у пригніченні секреції шлункового соку, що пов'язано з блокадою рецепторів гістаміну ІІ типу, які розміщені у слизовій оболонці стінки шлунку. Циметидин пригнічує секрецію соляної кислоти парієтальними клітинами слизової оболонки шлунку; у тому числі як спонтанну (базальну), так і стимульовану їжею, гістаміном, гастрином, пентагастрином, кофеїном та менш виражено — й ацетилхоліном[1][5], переважно за рахунок зниження базальної та нічної секреції соляної кислоти.[2] Циметидин також пригнічує активність ферменту шлункового соку пепсину.[1] Циметидин, як і інші H2-гістаміноблокатори, сприяє активації кровообігу у слизовій оболонці шлунку, підвищує секрецію бікарбонатів, сприяє відновленню клітин епітелію слизової оболонки шлунку та збільшує синтез простагландинів у слизовій оболонці шлунку.[2] На відміну від H1-гістаміноблокаторів, циметидин не має адренергічної активності, антихолінергічної активності, не має місцевоанестезуючої активності та практично не має седативного ефекту, оскільки погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр.[5][6] Циметидин має здатність пригнічувати мікросомальні ферменти печінки[1] та гальмувати метаболізм частини лікарських препаратів (варфарину, фенітоїну, теофіліну, циклоспорину, аміодарону та інших антиаритмічних препаратів, еритроміцину).[3][7] Експериментально доведено ефективність циметидину при деяких варіантах колоректального раку.[8][9] На початку досліджень фармакологічних властивостей циметидину рекомендувалось його застосуваннях при різноманітних шкірних захворюваннях.[10][11] В експериментальних дослідженнях доведена ефективність циметидину при оссифікуючому тендовагініті плечового суглобу.[12] Циметидин пригнічує вироблення внутрішнього антианемічного чинника Кастла та має антиандрогенну дію[5], що пов'язана із витісненням зі зв'язку з рецепторами клітин тестостерону,[2] та може проявлятись у тому числі імпотенцією.[1][6] Циметидин може також впливати на метаболізм естрогенів та підвищувати їх концентрацію у плазмі крові.[13]

Фармакокінетика

Циметидин швидко всмоктується при прийомі всередину, але біодоступність препарату складає лише 60% при пероральному застосуванні.[1] Максимальна концентрація циметидину досягається протягом 45—90 хвилин після перорального прийому препарату[5], дія препарату триває до 5 годин.[2] Препарат погано (до 20—25%)зв'язується з білками плазми крові.[1] Циметидин краще за інші Н2-гістаміноблокатори проникає у більшість органів та тканин організму[2], але погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Циметидин проникає через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко.[1][7] Препарат частково метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виводиться циметидин із організму переважно із сечею в незміненому вигляді, частково у вигляді неактивних метаболітів. Період напіввиведення препарату складає близько 2 годин[1], цей час може збільшуватися при важких порушеннях функції печінки та нирок.[7]

Показання до застосування

Циметидин застосовувався при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки, синдромі Золлінгера-Еллісона, панкреатиті, шлунково-кишковій кровотечі та станах, при яких спостерігається підвищена кислотість (гастрит, дуоденіт, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба), а також для профілактики синдрому Мендельсона.[1]

Побічна дія

Циметидин частіше за інші блокатори H2-гістамінових рецепторів може спричинити побічні реакції у зв'язку із вищою ліпофільністю препарату та кращою проникністю у тканини організму. Загальна частота побічних ефектів при застосуванні циметидину складає 3,2%.[2] При застосуванні циметидину спостерігалися наступні побічні ефекти:

При різкій відміні циметидину спостерігається синдром відміни препарату, який проявляється загостренням виразкової хвороби з імовірним розвитком перфоративної виразки шлунку або дванадцятипалої кишки.[1][5] Циметидин є інгібітором мікросомальних ферментів печінки, тому пригнічує метаболізм та підвищує концентрацію в крові інших лікарських препаратів — бета-блокаторів, блокаторів кальцієвих каналів (ніфедипіну), антиаритмічних препаратів (аміодарону, хінідину, пропафенону, новокаїнаміду, лідокаїну), циклоспорину, варфарину, діазепаму, трициклічних антидепресантів, теофіліну, фенітоїну, частини антибіотиків (еритроміцину, метронідазолу)[1][7] та частини антиретровірусних препаратів (делавірдину, маравіроку)[14] При застосуванні циметидину також підвищується концентрація у крові силденафілу.[15] При застосуванні циметидину знижується виділення з організму метадону.[16]

Протипокази

Протипоказами до застосування циметидину є підвищена чутливість до препарату, виражені порушення функції печінки та нирок, вагітність та годування грудьми. Циметидин застосовується у дітей віком від 14 років.[1]

Форми випуску

Циметидин випускався у вигляді таблеток по 0,2; 0,3; 0,35; 0,4; 0,6; 0,8 г; желатинових капсул по 0,2 та 0,3 г; 4% сиропу для прийому всередину та ампул по 2 мл 10% розчину.[6] Станом на 2015 рік в Україні не зареєстрований.[17]

Примітки
  1. http://www.gastroscan.ru/handbook/144/3116 (рос.)
  2. http://www.kuban.su/medicine/shtm/baza/jazva/yaz8.htm Архівовано 5 вересня 2016 у Wayback Machine. (рос.)
  3. http://www.rosmedzdrav.ru/xgastro/gastro-0465.shtml (рос.)
  4. Tagamet: The Discovery of Histamine H2 -receptor Antagonists (англ.)
  5. http://lekmed.ru/lekarstva/antigistaminnye/cimetidin.html (рос.)
  6. " "Циметидин в Справочнике Машковского".[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
  7. http://meduniver.com/Medical/profilaktika/1487.html (рос.)
  8. Matsumoto S, Hayashi A, Kobayashi K, Imaeda Y, Umemoto S (Лютий 2004). Cimetidine blocking of E-selectin expression inhibits sialyl Lewis-X-positive cancer cells from adhering to vascular endothelium.[недоступне посилання з червня 2019] (англ.)
  9. S Matsumoto, Y Imaeda, S Umemoto, K Kobayashi, H Suzuki1 and T Okamoto S (21 січня 2002). doi=10.1038/sj.bjc.6600048 Cimetidine increases survival of colorectal cancer patients with high levels of sialyl Lewis-X and sialyl Lewis-A epitope expression on tumour cells. British Journal of Cancer 86 (1): 161–167. PMC 2375187. PMID 11870500. doi:10.1038/sj.bjc.6600048. (англ.)
  10. Faloon, William; Kitchen, Kate (березень 2001). Tagemet to Treat Herpes and Shingles. Life Extension Magazine. Процитовано 5 березня 2009. (англ.)
  11. Scheinfeld N (Березень 2003). Cimetidine: a review of the recent developments and reports in cutaneous medicine. Dermatol. Online J. 9 (2): 4. PMID 12639457. (англ.)
  12. Yokoyama M, Aono H, Takeda A, Morita K (2003). Cimetidine for chronic calcifying tendinitis of the shoulder. Reg Anesth Pain Med 28 (3): 248–52. PMID 12772145. doi:10.1053/rapm.2003.50048. (англ.)
  13. Galbraith RA, Michnovicz JJ (Серпень 1989). The effects of cimetidine on the oxidative metabolism of estradiol. The New England Journal of Medicine 321 (5): 269–74. PMID 2747769. doi:10.1056/NEJM198908033210501.
  14. Дж. Бартлетт, Дж. Галлант, П.Фам Клинические аспекты ВИЧ-инфекции 2012 (рос.)
  15. http://compendium.com.ua/akt/83/390/sildenafilum (рос.)
  16. http://mozdocs.kiev.ua/likiview.php?id=31833
  17. Державний реєстр лікарських засобів України

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.