Бачинський Олександр Гаврилович

Одружившись з Євгенією Филиповською — донькою отця Івана, пароха Гусятина, та Емілії Чировської, висвячений 15 грудня 1867 року. Дружина померла 1874 року.

Після висвячення був другим священиком УГКЦ («сотрудником») у селі Новосілки-Кут (нині село Новосілка Підгаєцького району Тернопільської області). З 26 грудня 1871 року — священик у селі Підвербці Жуківського деканату (нині Тлумацького району Івано-Франківської області).

27 березня 1873 року переведений до Львова: проповідник у соборі св. Юра, завідувач «Фонду архієпархіального священичих вдів і сиріт», віце-ректор греко-католицької семінарії (з 30 серпня 1873 року), професор катехизму в університеті, редактор часопису «Руский Сіон». Після того, як 1880 у часописі з'явилася критична стаття про безлад у духовній семінарії та інші проблеми цього навчального закладу, митрополит Йосиф Сембратович закрив часопис, а о. Бачинського звільнив із посади редактора та проректора семінарії. У 1881—1882 роках — парох у місті Болехів (нині Долинського району Івано-Франківської області), де 18 травня 1882 року був обраний до Долинської повітової ради[5].

Після вимушеного відходу митрополита Йосифа Сембратовича з посади (листопад 1882), за сприяння Сильвестра Сембратовича, 1 січня 1883 року о. Олександр Бачинський повернувся до Львова і був призначений ректором духовної семінарії та редактором відновленого «Руского Сіону». На посаді ректора Львівської духовної семінарії (1883—1893) провів важливі реформи, що впорядкували внутрішнє життя навчального закладу, підвищили її освітній та науковий рівень. Завдяки його зусиллям у 1887—1889 роках був побудований новий корпус семінарії по вулиці Коперника, 36 (нині — Географічний факультет ЛНУ)[5].

З 1893 року — крилошанин Греко-Католицької Митрополичої капітули, канцлер Митрополичої Консисторії і асесор. Коли 19 вересня 1914 митрополита Андрея Шептицького заарештували і вивезли на заслання у Росію, Бачинський, як канцлер, керував Львівською архієпархією. 1920 митрополит Андрей призначив його генеральним вікарієм і «совітником апеляційного трибуналу протягом 10-ліття — зглядно до Єпархіального Синода». Перед від'їздом у тривалу закордонну подорож митрополит уповноважив його «виконувати уряд». Бачинського обирали до Львівської міської Ради протягом трьох скликань (1886, 1889, 1892). Працював над тим, щоб у Римі був створений руський духовний інститут. Разом із митрополитом Сембратовичем їздив до Рима, став папським шамбеляном[6].

За національними й політичними переконаннями о. Бачинський був народовцем, хоч підтримував тісні контакти з москвофілами й називав себе «руссофілом, бо люблю цілу Русь, так тих, що мешкають у глибокій Росії, чи на Україні, чи в Америці, чи в Пруссах. З'єднує нас всіх один обряд і одна мова»[7]. Офіційно він не належав до жодної політичної партії, а намагався примирити обидва політичні табори. З цією метою заснував газету «Мир» (1885—1887). Йому були близькі як народовські, так і москвофільські суспільно-культурні та релігійно-церковні товариства. Зокрема, він був членом «Народного дому», «Галицко-руской матицы», «Просвіти», «Товариства св. апостола Павла», «Марійського товариства молоді»[5].

Отець Олександр Бачинський відіграв важливу роль у формуванні українського інтелектуального середовища в Галичині. Він належав до тих освітян і науковців із числа греко-католицького духовенства, котрі закладали міцний фундамент, на якому розгортали свою діяльність товариство «Просвіта» і НТШ. Про його науково-освітню працю позитивно відгукувалися Іван Франко та Андрей Шептицький[5].

Помер 9 червня 1933 р. у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі в гробівці греко-католицьких єпископів і крилошан[8].