Бої під Сніжним (2014)

Українське командування розробило план деблокади Сектору Д — взяття Степанівки і Никифорового мало розблокувати підрозділи 24 ОМБр, 72 ОМБр, 79 ОАеМБр та українських прикордонників, що впродовж тижнів перебували під обстрілами зі сторони РФ, і були відрізані силами проросійських формувань укріпленнями в районі Савур-Могили і навколишніх населених пунктів.[вин 1]

28 липня колона техніки 1-ї батальйонно-тактичної групи 30 ОМБр рухалась в напрямі Савур-Могили. Під селом Степанівка БМП в голові колони підірвалась на міні і згоріла. Вояків, що сиділи на броні, порозкидало вибухом. Сергій Лебединський зумів вибратися живим із БМП.[16] Колону військових сильно обстріляли, і вона відступила.

30 липня, виконуючи бойове завдання, група солдатів 30-ї бригади на 2-х машинах МТЛБ потрапила у засідку терористів між селами Степанівка та Дмитрівка Шахтарського району. Олександр Іваненко з численними осколковими пораненнями потрапив у полон.

1—5 серпня 2014 р. проведено успішну операцію з взяття села. Операція здійснювалася силами 1-го батальйону 30 ОМБр, батальйону 25 ОПДБр та батальйону 95 ОАеМБр. Звільнені з оточення підрозділи 24-ї механізованої, 72-ї механізованої та 79-ї аеромобільної бригад відправились до пункту постійної дислокації поза зоною проведення АТО.[вин 2] Батальйон 95 ОАеМБр відправився у рейд на схід, батальйон 25 ОПДБр з боями попрямував на північ через Шахтарськ, а 30 ОМБр встановила мережу блок-постів та опорних пунктів від Степанівки до Боково-Платове.[вин 3]

6 серпня під час бою на 43-му блокпосту під селом Степанівка загинуло 4 українських бійців. Повідомлялося про смерть 4 осіб зі сторони проросійських сил.

6 серпня 2014 року командир роти капітан Денис Бочаров отримав завдання вирушити на перехрестя між Побєдою і Степанівкою, «зачистити» територію від бойовиків, зайняти висоту і забезпечити на цій ділянці коридор для українських військових підрозділів, які виходили з оточення вздовж кордону. Бійці під командуванням капітана Бочарова виїхали на трьох БТРах, зупинилися за 600 м від перехрестя, раптом збоку виїхав БТР противника і відкрив по них вогонь з великокаліберного кулемету. Командир дістав кульове поранення у живіт, помер дорогою до шпиталю. Командування взяв на себе молодий лейтенант командир взводу Михайло Кірдан, перехрестя було взяте під контроль, на допомогу підійшов танк. За кілька годин почався обстріл з «Градів», але нікого не зачепило. А вже на світанку посунула піхота противника з БТРом. Атаку було відбито, завдання виконане. Вихід основних сил з оточення відбувся 7 серпня.[17]

Зовнішні відеофайли
	1. Покинута українська техніка під Сонцевим // серпень 2014.

Внаслідок цього на базі біля села Сонцеве, що неподалік річки Кальміус під Староласпою, залишилося до 40 одиниць рухомої техніки. За даними Юрія Бутусова, техніка належала 3-му батальйону 30 ОМБр та роті 72 ОМБр, які забезпечували прорив до оточених на кордоні українських підрозділів.[18] За даними ж Ярослава Тинченка, покинута біля Сонцеве техніка належала підрозділам, які до того тижнями знаходилися у оточенні в «Ізваринському котлі».[19]

Всі війська, які вийшли з «мішків», були абсолютно непридатними для подальшого використання. Для ілюстрації цього наведемо такий красномовний факт. «Окруженці» вже вибрались з «мішків», пройшли кілька десятків кілометрів та дістались району села Солнцево – неподалік річки Кальміус. Їх уже ніхто не переслідував, не обстрілював. Вони були на своїй території, яка, правда через кілька тижнів перейшла під контроль сепаратистів. Прямо в полі ці мобілізовані солдати покинули свою бойову техніку: десятки САУ, танків, броньових машин…. Навіть з відкритими люками. І поїхали собі додому. Де, звичайно, їх зустріли, як героїв.

— Ярослав Тинченко

Штаб сектора «Д» перекинув наявні сили для вирівняння ситуації, і більшу частину покинутих бойових машин вдалося евакуювати.[18]

1 серпня про-російські сили захопили Торез, який на короткий час був взятий під контроль українськими силами.^{[джерело?]}

3 серпня ще десять російських танків були переміщені на територію України. Того ж дня поблизу Сніжного і Тореза українські військові остаточно знищили сепаратистські частини, що діяли на кордоні між Луганською та Донецькою областями.^{[джерело?]}

10—11 серпня 2014 року Степанівка зазнала масштабних руйнувань під масованим вогнем із території Росії батареями РСЗВ «Град».[1][2] Під час артпідготовки 11 серпня українські підрозділи зазнали втрат — загинули 5 солдат 30-ї бригади.

Починаючи з 11 серпня позиції 3-го батальйону під Степанівкою Шахтарського району зазнавали нищівних артилерійських ударів з Росії. Військові ховались у випадкових укриттях — більша частина техніки була знищена. Почалося масове дезертирство мобілізованих солдатів. У ніч із 12 на 13 вересня з'явилося повідомлення про 50 танків, які наступають на Маринівку та Степанівку із російського боку.[20]

12 серпня на блокпост лейтенанта Абрамовича відійшли 1 танк і 2 БМП з сусіднього блокпоста. Із штабом зв'язатися не вдалося. Після «наради лейтенантів» вирішили прориватися до своїх на Міусинськ, куди й прибули. Старший лейтенант, що керував у Міусинську, наказав повернутися на висоту та захищати тил бригади. Після зайняття попередньої позиції побачили, як з півдня почався обстріл «Градами», проте ракети пролетіли далі. Почала стріляти ворожа артилерія. Запросивши в штабу артилерійську допомогу, почули відповідь: «Снарядів немає». Незабаром на блокпост вийшли 4 танки, перший з яких був Т-64 з білими смугами, як в українських, з другого напрямку наступала піхота проросійських сил. Після перших пострілів у одного танка заклинило гармату, на той час уже були підбиті 2 БМП. Абрамович наказав підлеглим відходити, сам лишився прикривати відступ. Танк Т-64, екіпаж якого: старший лейтенант Артем Абрамович — командир танку, сержант Ярослав Антонюк — механік-водій, та солдат Петро Барбух — навідник, вступив у двобій з російським Т-72. У двобої танки таранили один одного. Український екіпаж відтоді вважався зниклим безвісти. У бою було знищено 2 танки Т-72, українські сили втратили Т-64 — Абрамович, Антонюк, Барбух та БМП-2 — загинули прапорщик Дмитро Руденко та сержант Богдан Луцько. Група, яку прикривав екіпаж Абрамовича, дісталася до Міусинська. Більшість учасників бою залишилися живими та повернулися додому.

Внаслідок артилерійських ударів й танкової атаки, 3-й батальйон, не маючи можливості відновити резерви (із сектору Д вже були виведені 24-та, 72-га, 79-та й 95-та бригади), здійснив доволі безладний та невпорядкований відхід.[18]

Того ж дня загинув поблизу села Степанівка старший сержант 30-ї бригади Олександр Гребенюк під час нападу на групу інженерного забезпечення, яка проводила мінування; зазнав важкого поранення, не могли вивезти під обстрілом. Олександр віз медиків, їх обстріляли, після зупинки авто опинилося в центрі вибуху, не зміг вибратися після перекидання.

Того ж дня о 23:00 колона техніки 30-ї бригади рухалася із села Велика Шишівка до Малої Шишівки. Автомобіль «Фольксваген», в якому їхав Євген Волосевич з ще 3 вояками, потрапив під обстріл російських «Градів». Три військовики зазнали поранень, трьох полонили, двоє вважалися зниклими безвісти.

Офіцери 3-ї батальйонно-тактичної групи 30-ї бригади все ж отримали наказ самотужки виходити від кордону на захід. 13 серпня група майора Миколи Лісовського і майора Сергія Гордієнка виходила зі Степанівки однією з останніх. Офіцери і ще четверо українських бійців загинули разом в полі неподалік понівеченої САУ.[20]

13 серпня, біля Сніжного, українська артилерія знищила колону вантажівок наповнених боєприпасами для сепаратистів. За словами двох членів Ради з прав людини при Президенті Російської Федерації, цей конвой був у супроводі російських військовослужбовців, з яких понад 100 були вбиті і близько 300 поранених. У ході атаки ЗСУ знищили одинадцять установок «Град», три танки і п'ять бронетранспортерів.

• 2 вересня російські журналісти-дослідники заявили, що 13 серпня під Сніжним були знищені 120 російських військових, 450 отримали поранення.[21][22]

Капітан медичної служби Ірена Ломаківська з бійцями 3-го батальйону 30-ї окремої механізованої бригади виходила із оточення у Степанівці, потрапили під обстріл зі «Смерчів» та «Градів». Ірена Ломаківська була однією з медичного персоналу на два санітарні автомобілі та майже півтора десятка важкопоранених солдатів й офіцерів. Дорогою до медпункту бригади в трьох поранених (у різних автомобілях) припинялося серцебиття чи дихання. Капітан Ломаківська по дорозі міняла крапельниці, переміщалася під обстрілом між санітарними автомобілями.

15 серпня ЗСУ знищили ще один російський конвой.^{[джерело?]}

20-21 серпня українські війська знову намагалися повернути Торез, проте були відтіснені.^{[джерело?]}

22 серпня вогнем Збройні Сили України знищили в районі Сніжного 11 установок БМ-21 «Град», 3 танки, 5 бойових машин піхоти терористів, за попередніми підрахунками втрати російських найманців складають понад 100 осіб[23]. Того ж дня жителі Сніжного повідомили, що їхні колодязі з водою залиті дизельним пальним[24].

У другій декаді січня 2015 року партизани вистежили та знешкодили «Град» бойовиків — стеження тривало тиждень. Партизани прорахували їхнє розташування, вислали групу бійців, у ході короткочасного бою знешкоджено екіпаж та саму машину[25].