Високе середньовіччя

У 1066 році відбулося завоювання Англії армією нормандського герцога Вільгельма Завойовника, що прибула з континенту. У 1169 році нормани вторглися в Ірландію і незабаром підпорядкували частину її територій. Приблизно в цей же час була завойована Шотландія, яка пізніше відновила свою незалежність, і Уельс. У XII столітті був заснований інститут казначейства; 1215 року король Іоанн Безземельний підписав Велику хартію вольностей — документ, що обмежує королівську владу і став згодом одним з основних конституційних актів Англії, а в 1265 році був скликаний перший парламент.

У період між серединою X і серединою XI століть завершилася епоха набігів вікінгів. Скандинавські королівства тепер були об'єднані, а їхнє населення прийняло християнську віру. На початку XI століття Данією, Норвегією і Англією правив король Кнуд Великий. Незабаром після його смерті в 1035 році в Норвегії та Англії відновилися колишні династії, а після поразки данців при Борнхеведе в 1227 році їх вплив у регіоні сильно зменшився. До того часу Норвегія зміцнила свої позиції на Атлантиці, підпорядкувавши собі територію від Гренландії до острова Мен, а Швеція під управлінням короля Біргера Ярла міцно влаштувалася на Балтиці.

До початку епохи Високого Середньовіччя Каролінзька імперія розпалася на дві окремі держави, на територіях яких пізніше сформувалися сучасні Німеччина і Франція. Німеччина в ті часи займала панівне становище в складі Священної Римської імперії.

У 711 році більша частина Піренейського півострова (за винятком північних регіонів) була окупована маврами. У XI, а потім в XIII столітті об'єднні християнські держави під проводом Кастилії повністю витіснили мусульман з центральних областей півострова і частково з південних.

У Італії в цей час процвітали торгові міста, що збагатилися на торгівлі зі Сходом. Чотири міста — Генуя, Венеція, Піза і Амальфі — утворили так звані Морські республіки.

Епоха Високого Середньовіччя ознаменована розквітом Київської Русі і появою на історичній сцені Польщі і Великого Князівства Литовського. Нашестя монголів в XIII столітті завдало істотної шкоди багатьом країнам Східної Європи і втрутилося в природний хід їхнього розвитку.

Протягом першої половини епохи (1050–1185) на Балканах на південь від Дунаю домінувала Візантійська імперія, що досягла найбільшого розквіту під час царювання династії Комнінів. Після 1180 року в імперії настала криза: у 1184 році відпала Болгарія, в 1190 році — Сербія. Ще в XI столітті відбувся розкол церкви на Західну і Східну, а в 1204 році армія хрестоносців захопила Константинополь, і Візантія розпалася на ряд дрібніших держав .

Однією з визначальних рис епохи Високого Середньовіччя були хрестові походи, організовані християнами з метою відвоювання у сельджуків Палестини. Хрестові походи надавали найпотужніший вплив на всі верстви середньовічного суспільства — від королів і імператорів до простих селян, чиї господарі проводили довгі роки в боях на Сході. Розквіт ідеї хрестових походів припав на XII століття, коли після Першого хрестового походу на відвойованих територіях утворилося християнська держава — Єрусалимське королівство. У XIII столітті і пізніше християни робили декілька хрестових походів проти своїх же братів-християн, а також проти язичників, які сповідували інші, немусульманські релігії.

Період з кінця XI століття по середину XII століття був епохою розквіту християнського чернецтва.

На XIII століття припав розквіт жебручих орденів, найвідомішими серед яких були:

• Францисканці (заснований в 1208)
• Кармеліти (1150)
• Домініканці (1215)
• Августинці (1256)