Готи (субкультура)

Готична субкультура довгий час сприймалась як частина панк-руху, від якого успадкувала багато елементів стилю. На фото — сучасні готи, що дотримуються традиційного іміджу «темних панків». Польща, 2003 рік

Зародження готичної субкультури відноситься до кінця 1970-х років, коли вплив панку в Британії почав слабшати, і низка гуртів (Joy Division, The Damned, The Clash та інші) звернулися до нового жанру, який отримав назву «пост-панк»[1]. Поступово виділився ряд колективів, об'єднаних спільними стилістичними особливостями, пізніше вони сформували «першу хвилю» готичного року — Bauhaus, Virgin Prunes, Southern Death Cult, Sex Gang Children, Specimen, Ausgang[1]. Єдиної думки щодо того, який гурт був першим «дійсно готичним», немає — першопрохідцями жанру називають багатьох виконавців, наприклад, Killing Joke або Gloria Mundi, тим не менш, прийнято вважати, що першість у винайденні нового жанру належить гурту Bauhaus[1]. Серед перших готичних записів музикознавці виділяють сингл «Bela Lugosi's Dead» Bauhaus (1979)[2][3], альбоми Join Hands (1979) і Juju (1981)[1] Siouxsie and the Banshees. До 1981 року вже можна було говорити про те, що навколо цих груп сформувався новий молодіжний рух — його основу складали шанувальники творчості музикантів, які перейняли у них окремі елементи іміджу[4]. Ймовірно, найважливішим для готичної субкультури можна вважати 1982 рік, який ознаменувало відкриття знаменитого клубу Batcave — деякі соціологи вважають, що саме ця подія визначила дату виникнення субкультури[5]. У тому ж році вийшов альбом Pornography гурту The Cure, який сучасні дослідники вважають однією з вершин ранньої готичної музики[6].

Готика довгий час сприймалась як частина панк-руху. Назви субкультури готів (англ. Goths, англ. Goth subculture) і музичного жанру готичний рок (англ. Gothic Rock або англ. Goth Rock) з'явилися в англійській мові тільки на початку 1980-х (хоча Меллорі О'Доннелл стверджує, ніби слово Gothic використовувалося в пресі ще в 1967 році[1]). Достеменно їх авторство невідоме, однак цілком можливо, що ці дефініції ввели у вжиток журналісти видань Melody Maker і NME, причому спочатку вони вживалися в іронічному значенні — словом «готичний» (в англійській мові gothic означає також варварський, грубий, жорстокий) рецензенти прагнули підкреслити похмурість і композиційну простоту мелодій, створених представниками нового жанру[7]. Однією з перших груп, що отримала ярлик «готичної», стала Joy Division — так охарактеризували стиль колективу критики Мартін Ханнетт і Тоні Вілсон. За іншою версією, назва зобов'язана існуванням Ієну Естбері, вокалісту групи Southern Death Cult, який дав своєму приятелеві Енді МакЕлліоту з Sex Gang Children прізвисько «Граф Візігот» і «Готичний гоблін», а його фанатів прозвав «готами»[8]. Можливо, Естбері не стільки «винайшов» цей термін, скільки сприяв його поширенню[9]. У жовтні 1983 року журналіст Том Вег описав «орди готів» в журналі Zig Zag; з цього моменту назва субкультури надійно закріпилася.

Друга половина 1980-х років позначилася виникненням «другої хвилі» готичного року (до виконавців цього періоду відносяться Sisters of Mercy, The Mission, Fields of the Nephilim, All About Eve та інші гурти) і поступовим відходом представників «першої хвилі» у тінь — одні колективи (наприклад, Bauhaus) розпалися, інші (The Cult, Flesh for Lulu) змінили жанр[1]. Саме в цей період (з середини 1980-х до початку 1990-х) готика стала популярною і почала активно висвітлюватись виданнями мейнстриму[10].

З початком 1990-х років готична субкультура утвердилася як «сцена», — про неї вийшли перші книги, були записані перші музичні компіляції, — і в той же час вона зазнала значного спотворення, зіткнувшись з припливом нових учасників, які не мали уявлення про її суть й історію[1]. Прагнення зберегти дух руху призвело до відходу готів в андеграунд[11]. Багато хто з них (у тому числі відомі музиканти[12]) навіть відмовлялися називати себе готами, вважаючи, що цей термін виявився занадто сильно скомпрометованим[13]; подібна тенденція зберігається до-сьогодні[14]. Популярність ряду колективів, особливо Sisters of Mercy, призвела до того, що готична музика стала менш оригінальною — багато новоутворених гуртів просто запозичили елементи стилю у вже популярних виконавців, в результаті чого їх творчість починала видаватися банальною імітацією[15]. Відповідно до заяви журналістів New Musical Express, готика припинила існування у 1991/1992 році[16] — хоча насправді вона скоріше пішла у тінь і замкнулася в собі[12]. Гурти, що виникали в цей період, охоче приймали визначення «готичних» на відміну від своїх попередників; вони спромоглись, незважаючи на деяку вторинність звучання, сформувати власну розвинену сцену, яку популярні видання майже не висвітлювали[12]. 1995 рік можна вважати переломним моментом — в цей час готика зовсім перестала шокувати і дивувати, вона фактично інтегрувалася у західне суспільство і стала його більш-менш звичною частиною[17].

Протягом 1990-х і 2000-х років субкультура зазнала розщеплення — від руху відкололися кілька регіональних напрямів, часто протилежно орієнтованих, відбулося взаємопроникнення музичних жанрів; в результаті на сьогодні уявлення про «готів» можуть дуже сильно варіюватися[18]. Це закономірно породжує суперечки і призводить до непорозумінь — так, наприклад, в США (через некомпетентність журналістів) під «готичними» найчастіше розуміють одразу всі напрямки, які не відносяться до мейнстриму[19], а німецька «Шварц-сцена», яка зазвичай асоціюється з субкультурою, насправді об'єднує величезну кількість різноманітних музичних жанрів — від електронної танцювальної музики до блек-металу[18].

Серед сучасних представників субкультури можна умовно виділити два великих напрямки — до першого відносяться готи, які віддають перевагу музиці «традиційних» жанрів (готичний рок, пост-панк, дарквейв), до другого — шанувальники EBM, дарк-електро і подібних стилів, що мають з початковою готикою мало спільного; відмінність в смаках призвела до того, що у представників цих двох течій виникли різні модні тенденції, часто вони відвідують різні клуби і фестивалі, користуються вузько орієнтованими Інтернет-ресурсами — відповідно, і розуміння «готики» у них може бути майже протилежним[20]. Посилилося і розмежування між представниками різних вікових груп всередині готичної спільноти, часто вони насилу знаходять спільну мову[21]. Для сучасних готів постійні суперечки, дискусії і роздуми про те, що ж «насправді» є «справжня готика», становлять невід'ємну частину їхнього життя всередині субкультури[22]. Крім «справжніх» готів, існують і «позери», кількість яких почала збільшуватися в 1990-х — найчастіше це підлітки, які намагаються виглядати як представники субкультури, але не розбираються в її історії, музиці й моді; для їх позначення нерідко використовуються різні зневажливі прізвиська[23].

Протягом 1990-х і 2000-х років активно розвивалися відносно самостійні напрямки всередині субкультури — наприклад, течія кібер-готів

Незважаючи на те, що багато гуртів, завдяки яким сформувалася субкультура, зійшли зі сцени, багато представників, які прийшли до неї в 1980-х, продовжують вважати себе готами; в той же час вона постійно поповнюється молоддю[24]. Чимало дизайнерів одягу, ювелірів і виробників біжутерії орієнтують свою продукцію виключно на готів[25] (серед них відомі, наприклад, компанія Alchemy Gothic, що випускає різного роду прикраси з 1977 року[26], марки одягу X-TRA-X[27] і Kambriel[28], фірма Urban Decay, що спеціалізується на виробництві готичної косметики[29]). Випускаються кілька журналів (наприклад, британські Dominion Magazine[23] і UnScene Magazine) і безліч фензинів[30] (серед найвідоміших — Meltdown, що виходив до 2004 року[31], і Kaleidoscope[32]), присвячених виключно готичній музиці, пов'язаним з нею подіям і субкультурі в цілому. Німецькі видання Sonic Seducer, Zillo і Orkus не є повною мірою «готичними», оскільки приділяють увагу безлічі жанрів музики, проте готи, безумовно — їх основна аудиторія[33]. Серед готичної преси на романських мовах можна виділити журнал Elegy, що має дві версії — французьку і подвійну іспано-португальську[34]. У 2006 році побачило світ перше друковане готичне видання в Україні — журнал Gothica Українського готичного порталу.[35]

Центрами, навколо яких формуються локальні готичні співтовариства в Західній Європі і США, часто стають «дружні субкультурі» клуби[36]. Сформувався навіть особливий танцювальний стиль, характерний для готів[37] — зазвичай вони танцюють поодинці, здійснюючи хвилеподібні рухи всім тілом[38] або навіть просто ходять по танцполу під музику[39]. Деякі дослідники описують це явище як «траурні» або навіть «анти-танці»[39]. Деякі клуби перетворюються у свого роду закриті співтовариства зі своїми суворимим правилами, нормами поведінки і ритуалами[40].

Важливу роль в сучасній готичній субкультурі відіграє Інтернет[41][42]. У Європі та США існує розгалужена система готичних сайтів і форумів, яка частково замінює «живе» спілкування і допомагає встановлювати численні контакти[43]. У той же час Інтернет сприяє розмежуванню представників спільноти, оскільки поріг входження новачків на зарубіжних готичних сайтах дуже високий, а при найменшому натяку на некомпетентність вони ізолюються; це призводить до швидкого відсіювання «позерів» і випадкових відвідувачів. Багато смакових стандартів і субкультурних норми нині формуються саме на тематичних ресурсах[44]. Серед так званих «Інтернет-готів», як і у всіх інших, існує поділ на «повноцінних» учасників і «позерів», сформувався свій особливий сленг[21].

Пара «вікторіанських» готів на фестивалі Whitby Gothic Weekend, 2007 рік

В даний час існує чимало фестивалів, присвячених головним чином музиці, популярній серед готів. До найбільш відомих з них відноситься британський Whitby Gothic Weekend, який проводиться з 1995 року і кожен раз привертає близько двох тисяч глядачів[56]. Цей захід, що проходить в англійському містечку Вітбі двічі на рік, славиться якісною організацією[57]. У Whitby Gothic Weekend репутація «престижного» фестивалю, і від його відвідувачів вимагають «смаку і витонченості» в одязі й поведінці[58].

З 2000 року проводиться фестиваль M'era Luna в Німеччині, що збирає велику кількість глядачів з усієї Європи[56]. На ньому виступають не тільки готичні гурти, проте його основна орієнтація на представників субкультури не викликає сумнівів. Вельми знаменитий й інший захід — Wave-Gotik-Treffen в Лейпцигу, що привертає до 25 000 відвідувачів кожен рік[51]. Середньорічна кількість глядачів обох фестивалів варіюється від 15 до 20 000 осіб[33].

У США популярністю користується щорічний з'їзд Convergence, який організують в різних містах з 1995 року[51]. Цей фестиваль був заснований групою однодумців, які спілкувалися в Інтернеті і вирішили зустрітися в реальному житті, проте з часом став залучати значну кількість відвідувачів «зі сторони» і тому приблизно з 2006 року став більш закритою подією, ніж раніше[59]. Drop Dead Festival, орієнтований в основному на любителів дет-року і беткейва, спочатку влаштовувався в Нью-Йорку з 2002 року, а з 2007 проводиться в різних країнах Європи[60]. Серед інших фестивалів, повністю або частково присвячених готичній музиці, можна назвати німецький Amphi Festival, польський Castle Party, фінський Lumous; велика кількість менш масових заходів організовується у Великій Британії, Німеччині і Нідерландах.

З 2010 року 22 травня представниками субкультури відзначається (переважно в Британії) неформальне свято — «Всесвітній день готів» (англ. World Goth Day)[61].

«Вампірський» стиль дуже поширений серед готів

Як вже зазначалося вище, образ вампіра займає важливе місце в готичній субкультурі. Є різні гіпотези про причини його привабливості — так, Кімберлі Джексон вважає, що в ньому готи побачили ідеальне втілення замкнутого індивідуаліста, що протиставляє себе суспільству[153], а Браян Стеблфорд підкреслює значний ступінь його еротизації всередині субкультури[154]. Джулія Віндей Фей зауважує, що спочатку вампіризм являв собою метафору з яскраво вираженим сексуальним підтекстом, а Енн Райс наприкінці XX століття привнесла в образ холодного, позбавленого співчуття мерця «теплі», людські риси — на думку дослідниці, саме це зумовило значну популярність її романів серед готів[142]. Інші письменниці, чиї твори знаходять відгук у представників субкультури — Поппі Брайт[52], що стала відомою після виходу роману «Втрачені душі» і серії антологій еротичної прози про вампірів «Кохання у крові» (англ. Love in Vein)[155], і Челсі Квін Ярбро[27].

Готика частково перетинається з іншою субкультурою, так званими «вампірами» — останню іноді навіть вважають свого роду «відгалуженням» від першої[156]. Основна схожість виявляється в зовнішньому вигляді їх представників, але «вампіри» сприймають свій імідж набагато серйозніше, ніж готи. Ці два напрямки можуть взаємодіяти — деякі журнали і фензіни орієнтовані на представників обох субкультур, багато «вампірів» слухають готичну музику[157], а деякі готи можуть одягатися і поводитися «по-вампірські»[158]. Тим не менш, зазвичай представники цих субкультур воліють дистанціюватися один від одного[159].

Деякі дослідники говорять про існування своєрідного підстилю «вампірської музики», який не тотожний готичному року, проте може включати його елементи або навіть використовуватися для характеристики деяких готичних гуртів[160] — наприклад, Nosferatu[161]. «Вампірські» мотиви і метафори використовувалися багатьма колективами, їх зазвичай зараховують до готичних (наприклад, Siouxsie and the Banshees і Sisters of Mercy)[162], а також музикантами, пов'язаними з субкультурою (наприклад, Пітером Мерфі)[158], однак вони практично ніколи не ставали самоцінними елементами їхньої творчості.

З вампірами тісно пов'язані деякі улюблені заходи представників субкультури — фестивалі, з'їзди тощо. Наприклад, «Вампірський бал», який організують в Новому Орлеані з 1988 року учасники фен-клубу Енн Райс[80], і аналогічний щорічний «Le Bal des Vampires» в Сан-Франциско[163] привертають велику кількість готів. Багато представників субкультури захоплюються рольовою грою Vampire: The Masquerade, складаючи значну частину її прихильників[164][165].

Готична субкультура виникла як відгалуження панк-руху[166][167], і до початку 1980-х років, коли музичні журналісти стали активно використовувати термін Gothic music, її представники називали себе панками[168][169]. Чарлз Мюллер бачить істотну подібність між панком і готикою в їх загальному запереченні сучасної дійсності і своєрідному «естетичному тероризмі», однак зауважує, що у той час як панк висловлював активний протест, готична субкультура виявилася, навпаки, інтровертрною, орієнтованою не назовні, а вглиб, і характеризуюється пасивним неприйняттям навколишнього світу[168]. Частково ця зміна була пов'язана з розчаруванням британської молоді в ефективності відкритого бунту, а також з відмінностями у соціальному становищі представників двох субкультур. Якщо панк отримав широке розповсюдження серед пролетарів і люмпенів, то готичний рок (також зародився як «музика робітничого класу»[170]) швидко набув популярності у молоді середнього класу, для якої активний протест був просто неможливий[171]. У психологічному плані готика виросла з глибокого песимізму і невіри у власне майбутнє цих молодих британців[168]. Захоплення містикою і окультизмом, що поширилось серед представників субкультури у часи розквіту «другої хвилі» готичного року, також можна розглядати як своєрідну форму соціального протесту[172]. Багато ранніх готичних альбомів (наприклад, Seventeen Seconds The Cure) чітко виражають ту глибоку відразу, яку молоді люди того часу відчували до режиму Маргарет Тетчер[173]; в той же час готичні музиканти воліли просто описувати похмурі реалії, що їх оточували, а не вкладати в тексти політичні заклики, як це робили панк-рокери[174]. Американський соціолог Метью Бекер, однак, показує відповідність між готичною естетикою і «лівими» або ліберальними ідеями — на його думку, самоототожнення готів з усім «темним» можна розглядати як форму неприйняття політичного консерватизму, оскільки саме в епоху зародження субкультури праві політики активно використовували в своїй риториці концепти «пітьми», «песимізму» і «занепаду», трактуючи їх у негативному дусі[175]. Таким чином, вважає Бекер, готи проявляли симпатію до опозиційних сил (лібералам, соціалістам, анархістам та іншим «лівим»). У той же час дослідник зазначає, що ця субкультура в цілому аполітична[176]. Джулія Вінден Фей, яка аналізувала особливості спілкування між готами на тематичних сайтах, повідомляє, що в масі своїй вони не виявляють суттєвого інтересу до подій громадського чи політичного життя, лише зрідка вступаючи між собою у дискусії по вузькому колу тем — в основному з питань, пов'язаних з фемінізмом і сексизмом[177]. З тих шанувальників готики, які все ж цікавляться політикою, більшість тяжіють до лібералізму і помірних лівих рухів; симпатії до правих сил зустрічаються рідко і носять маргінальний характер[178].

Як відзначає голландська дослідниця-соціолог Агнес Яспер, яка протягом тривалого часу вивчала субкультуру методом включеного спостереження, сприйняття «готичної ідентичності» сторонніми людьми і самими готами сильно розрізняється (більш того, Яспер підкреслила, що для багатьох людей, що фактично належать до субкультури, характерна демонстративна відмова визнавати себе готами)[179]. У кінцевому рахунку саме поняття такої ідентичності виявляється розмитим, нечітким. Ніякого «готичного світогляду» не існує — стрижнем, навколо якого центрується субкультура, виявляються специфічні «вечірки, музика, компанія і одяг»[180]. Таку точку зору поділяють й інші соціологи — вони констатують, що готів можуть об'єднувати музичні смаки і деякі особливості поведінки, але єдиних поглядів на світ вони не мають[146] — вся їх спільність зводиться до «клубів, музики і зовнішнього вигляду»[181]. Тому готику слід сприймати виключно як спільноту людей, які поділяють певні інтереси, але в жодному разі — не як «культ», в якому наявні певні обов'язкові для всіх його членів світоглядні установки[151].

У той же час Яспер вважає головною психологічною особливістю, в тій чи іншій мірі загальною для представників субкультури, відчуття протиставленості свого «малого» світу «великому», «комерціалізованому». Цим дослідниця пояснює і особливості іміджу, властивого готам — проголошення себе «мертвим», що знаходиться «у підземеллі» (англ. underground) висловлює пасивний протест проти пануючої масової культури[180]. Часто експлуатований образ вампіра також може відображати антагонізм між «особливою» особистістю і «буденним» світом[153]. З цією думкою погоджується і Чарлз Мюллер, він відзначає, що з представників субкультури, у яких він брав інтерв'ю, не знайшлося жодного, який не висловився б несхвально про панівні культурні стереотипи[182]. Мотив фатального протиріччя між індивідом і суспільством взагалі дуже характерний для музичних творів, що асоціюються з готикою[183]. Не дивно, що готи схильні до ізоляції від «великого» світу і не люблять, коли він вторгається в їх «малі» спільноти — це виражається і в крайній «елітарності» тематичних сайтів (принаймні, зарубіжних), де новачкові або сторонньому вкрай складно адаптуватися[44], і у відкритій ворожості до «туристів» — людей, котрі виявляють пустий інтерес до субкультури, але не належить до неї[94]. Психологи описують готів як «усамітнених, мовчазних, підозрілих, серйозних», «схильних до роздумів» і «ранимих»[184]. Соціологи також свідчать про те, що стикалися з істотними труднощами при проведенні досліджень — їх респонденти проявляли себе як «доброзичливі, але вельми замкнуті» люди, і для інтерв'ювання або навіть спостереження за ними вченим доводилося спочатку стати для них «своїми»[185]. Частково причиною такої недовіри є традиційно невірне зображення субкультури авторами «ззовні» — як зауважила канадська журналістка і письменниця Ліїса Ладусер, «незалежно від того, що ми [готи] говоримо в інтерв'ю, мас-медіа все одно в підсумку видають ті ж самі порожні стереотипи»[186].

Подібна «закритість» може своєрідно виявлятися і всередині субкультури — наприклад, Емі Вілкінс, що дослідила окремо взяте співтовариство американських готів, свідчить про те, що першим і основним правилом поведінки серед них була повага до особистого простору один одного[187] (до тих же висновків незалежно від Вілкінс прийшли й інші соціологи[188]). Багато представників субкультури некомпанійські[189]. Метью Бекер додає, що при підкреслено негативному ставленні до зовнішнього світу готи, тим не менш, не схильні до прояву агресії в реальному житті[190]. Ксенофобія для них теж не характерна — серед готів переважають європеоїди, але принципових перешкод для входження в субкультуру представників інших рас немає[191], а одним з головних етичних принципів, яких додержуються готи, є толерантність і повага до прав людини[192][193]. Всупереч поширеним стереотипам, готи не позбавлені почуття гумору і цілком здатні до здорової самоіронії[177]. В той же час їм властиве ретельне контролювання емоцій і поведінки[184].

Інший важливий принцип, який можна розглядати як елемент субкультурної етики, — повага до будь-яких форм самовираження особистості[192]. Дейв Сімпсон, вчений з університету Сассекса, висловив припущення про те, що приналежність до готів має скоріше позитивний вплив на британську молодь — на його думку, на відміну від багатьох інших субкультур, готична заохочує інтелектуальний саморозвиток і сприяє тому, щоб її представники отримували класичну освіту . Сімпсон помітив, що багато молодих готів схильні ставати веб-дизайнерами, програмістами і журналістами[194]. Його точку зору поділяють інші зарубіжні соціологи, які свідчать про те, що представники субкультури часто досягають успіху в сферах науки, мистецтва, соціальної роботи і IT-технологій, а серед їхніх інтересів переважають література, історія та інші гуманітарні дисципліни[178]. Багато представників субкультури зробили успішну кар'єру в творчих професіях — наприклад, художниця Вікторія Франсес, фотограф Віона Ілегемс, письменниці Кетлін Кірнан і Кім Вілкінс[45], фотомодель Рейзор Кенді[195]. Естетизація навколишнього світу для готів може служити формою протесту проти буденності або загальноприйнятих цінностей[193].

Готичну субкультуру не слід розглядати як виключно молодіжну — до неї можуть приєднуватися як підлітки, так і дорослі люди, і якогось «верхнього вікового порогу» в ній немає[178]. Нині у світі субкультура представлена ​​людьми від 14 до 45 років і старше[196]. Багато дорослих готів, зберігаючи пристрасть до характерного іміджу, при цьому процвітають в «звичайному» житті і здобувають високий соціальний статус[178]. При цьому, однак, кількість жінок старше 30 років, які продовжують вважати себе представницями субкультури, значно нижче, ніж число чоловіків того ж віку, які називають себе готами[197]. В цілому расовий склад (переважно європеоїди), рівень освіти (як правило, досить високий) і інтереси (мистецтво, література і т. д.) представників субкультури відповідають стандартам сучасного середнього класу[178]. Деякі дослідники навіть називають готів консьюмеристами[198].

Явного зв'язку між готичною субкультурою і якимись релігійними течіями не виявлено. Готи можуть сповідувати будь-яку віру або не сповідувати ніякої[199]. Це проявляється і в музиці — поряд з гуртами, у творчості яких важливе місце займають окультні і неоязичницькі вчення, наприклад, Вікка (Inkubus Sukkubus[200][201][157], Faith and the Muse[201]) або Телема (Fields of the Nephilim[138], Merciful Nuns[202]), існують колективи, що відкрито заявляють про свою симпатію до християнства (The Awakening, Batzz in the Belfry[203]). Антирелігійні, в особливості антихристиянські, мотиви не є загальними, але характерні для деяких готичних гуртів (переважно язичницького або окультного толку); серед найяскравіших прикладів — ранні Christian Death[110], Garden of Delight[204] і Inkubus Sukkubus[154].

В більшості готи є атеїстами або агностиками[199]. Однак, багато хто з них цікавиться різними напрямками окультизму — це захоплення поширилося всередині субкультури приблизно в середині 1980-х років[172]. Серед готів чимало язичників і прихильників Віккі[94][199]. Деякі західні неоязичники навіть роблять спроби поєднати субкультурну естетику з магічними практиками[205]. Готи нерідко проявляють інтерес до «таємних» або «заборонених» релігійних і окультних течій, у тому числі до сатанізму, однак, всупереч сталому стереотипу, серед них майже не зустрічаються сатаністи або дияволопоклонники[178][206]. Прихильники субкультури можуть самостійно поєднувати елементи найрізноманітніших духовних напрямків, від християнства до стародавніх язичницьких культів, отримуючи в результаті еклектичні «індивідуальні релігії» або «особисті окультні філософії»[178].

Для представників готичної субкультури (принаймні, в Західній Європі і США) характерні певні тенденції в сприйнятті гендерних ролей і сексуальності.

Всередині субкультури склалися свої канони жіночої краси. На фото — готична модель Леді Амарант

Більшість дослідників погоджуються з думкою, що готична субкультура в цілому більш орієнтована на жінок, ніж на чоловіків. Згідно з припущенням Чарлза Мюллера, причиною того, що готика з самого початку привернула велику кількість дівчат, стало стійке упередження, згідно з яким рок-музика, фільми жахів і декадентська література справляли на жінок «поганий вплив»; внаслідок багато молодих британок приєдналися до субкультури, щоб таким чином висловити своє неприйняття панівних у суспільстві стереотипів[131]. До того ж готика завжди надавала жінкам більше можливостей для самовираження, ніж інші субкультури[207], і була повністю вільна від сексизму[208]. Для більшості готів обох статей характерно позитивне ставлення до фемінізму[209]. Багато готичних гуртів (наприклад, Siouxsie and the Banshees) у своїй творчості приділяли увагу питанням домашнього насильства, сексуальної експлуатації і гендерної нерівності, явно виступаючи з феміністичних позицій[210], і навіть критикували мусульманські звичаї, що дискредитують жінок[211].

Домінуюча роль жінок в готичній субкультурі дозволяє їм самостверджуватися і відчувати себе привабливими, що не завжди доступно їм в повсякденному житті[209]. Крім того, для готів характерно спокійне ставлення до жіночої гомо- і бісексуальності, а також до активної ролі дівчат у сексуальних стосунках (в першу чергу до прояву ініціативи при виборі партнера); таким чином, субкультурні норми дозволяють жінкам вільно реалізовувати свої сексуальні прагнення, табуйовані або обмежені панівною у суспільстві культурою[209].

Деякі готеси дотримуються підкреслено еротизованного, навіть зухвалого іміджу. Це характерно і для окремих виконавиць готичної музики — наприклад, Дебрі Фогарті з Diva Destruction[212]. Таке акцентування власної сексуальності може піднімати самооцінку жінки, проте в той же час перетворює її на своєрідний «об'єкт спостереження» для чоловіків, які здатні отримувати естетичне задоволення (або навіть задовольняти свої вуаєристичні комплекси), просто роздивляючись її[213].

Уявлення про мужність, поширені серед готів, розходяться з багатьма прийнятими в патріархальному суспільстві стереотипами. Зокрема, представникам субкультури властиво вважати такі якості, як чутливість, емоційність і навіть сентиментальність цілком допустимими для чоловіків, що йде врозріз з нав'язуваним масовою культурою образом мачо[210][214]. Як відзначає Чарлз Мюллер, голоси найбільш відомих готичних вокалістів — Ендрю Елдріча і Карла Маккоя — не створюють враження сили і енергійності, вони звучать похмуро, театрально і (стосовно до Маккея) «демонічно»[105]. Мюллер також підкреслює, що готи, почерпнувши з панку ідею протесту проти загальноприйнятих культурних норм, зробили основним об'єктом критики не політичні і суспільні відносини між людьми, а особисті, в тому числі сексуальні — в результаті істотним елементом субкультури стало висміювання патріархальних стереотипів, дискредитація традиційної точки зору на мужність[215].

Деякі відомі готичні виконавці використовують андрогінний імідж — наприклад, Шон Бреннан, вокаліст гурту London After Midnight

Важливим елементом готичного іміджу була і залишається андрогінність[216]. Елементи андрогінної зовнішності використовувалися рок-музикантами і їх шанувальниками і до появи готики, — їх застосовували, щоб епатувати публіку і створити враження гіперсексуальності[216], — однак саме серед готів це явище отримало особливе поширення і знайшло нове трактування. Так, Пітер Мерфі, один з музикантів, що заклали традиції готичного іміджу, створюючи свій андрогінний образ, орієнтувався на Девіда Боуї і робив наголос на виснаженості і «безстатевості»[217]. На думку Чарлза Мюллера, в готичній субкультурі андрогінність, по-перше, з самого початку мала принципово інше значення, ніж для глем-рокерів або металістів, і тісно пов'язувалася з тематикою смерті; по-друге, вона рідко досягала абсолютного ступеню — використовувалися тільки окремі її елементи, наприклад, чоловіки використовували косметику, але межу андрогінності і трансвестизму перейшов, мабуть, тільки Розз Вільямс[218]. У наші дні чоловіки-готи можуть носити предмети одягу, які традиційно вважаються жіночими (наприклад, спідниці), при цьому зберігаючи явно гетеросексуальний імідж і залишаючись привабливими для протилежної статі[219]. Деякі готеси навіть схильні розглядати андрогінних партнерів як більш привабливих[214]. Ступінь прийняття традиційного розуміння маскулінності може варіюватися залежно від конкретного стильового напрямку, якого дотримується гот — одні варіанти іміджу більш сприяють створенню андрогінного або «безстатевого» образу, інші швидше орієнтовані на підкреслення мужності[62].

З андрогінними типом зовнішності контрастує інший, не менш поширений серед чоловіків-готів варіант іміджу — образ «байронічного», «фатального» аристократа, для якого характерні загадковість, сексуальність, зовнішня витонченість, зарозумілість і цинізм; він тісно пов'язаний з концепціями демонізму, декадентства і дендизму епохи Регентства[220][221][222].

Якщо в сучасному західному суспільстві привабливість чоловіка для протилежної статі може підвищуватися за рахунок його статусу — особистого багатства, престижної роботи тощо, то серед готів (особливо молодих) ту ж функцію може виконувати значна популярність всередині субкультури[197].

Готи, як правило, вирізнаються високою терпимістю по відношенню до представників сексуальних меншин і не схильні до гомофобії[62][38]. У деяких містах існують замкнені групи гомосексуальних готів обох статей[223]. Тим не менш, в більшості представники субкультури гетеросексуальні[223]; одностатеві стосунки зустрічаються набагато рідше і переважно мають місце між жінками[224]. Жіноча бісексуальність у багатьох локальних спільнотах сприймається як норма[225][38]. Не зустрічають відторгнення шанувальники BDSM[226] і різноманітних нетрадиційних сексуальних практик, але для переважної більшості готів елементи садомазохізму, фетишизму, сексуального вампіризму тощо виступають лише як рідкісні доповнення до загальноприйнятих форм статевої активності[38].

Готи схильні відкидати традиційні схеми побудови взаємин, орієнтуючись виключно на власні відчуття і уявлення про комфорт; тим не менш, вони зазвичай не заперечують романтичного кохання, а скоріше розширюють його трактування[224]. Кохання і секс, як правило, чітко розмежовуються представниками субкультури, які допускають їх існування у відриві один від одного. Так, деякі готи схильні до поліаморії, однак сприймають її скоріше як систему суто романтичних відносин, сексуальна складова яких зведена до мінімуму або відсутня зовсім[227]. Незважаючи на те, що міжособистісні зв'язки у готів можуть приймати нетипові для традиційного патріархального суспільства форми, основними цінностями для них залишаються взаємна чесність і відкритість[228]. За спостереженнями Емі Вілкінс, навіть представники субкультури, схильні до різного роду експериментів, врешті-решт приходили до побудови моногамних стосунків, побудованих на романтичній прихильності[229]. Чоловіки в готичних парах часто бувають на кілька років старшими за жінок[230]. Звичайна для панівної культури схема, згідно з якою привабливість чоловіка визначається в першу чергу його статусом і інтелектом, а жінки — виключно зовнішністю, насправді вельми поширена серед готів; відмінність полягає в тому, що уявлення про «статус» і «красу» можуть не бути тотожними загальноприйнятим[231].

Важливу роль відіграє специфічне сприйняття гендерних ролей, спрямоване на досягнення взаємного комфорту — наприклад, коли чоловік-гот відповідно до неписаних правил етикету повинен поважати особистий простір жінки і не може вторгнутися в нього без явного запрошення, а жінка, в свою чергу, може вільно проявляти ініціативу при знайомстві, ризик попадання в неприємні ситуації значно знижується для обох[187]. Багато готеса використовують підкреслено сексуальний імідж, не побоюючись при цьому (внаслідок прийнятих усередині субкультури норм поведінки) зазнати агресії — це дозволяє їм відчувати себе привабливими і в той же час знаходяться в цілковитій безпеці[232].

Майже від самого початку існування готичної субкультури вона піддавалася критиці з різних позицій. Музичні журналісти в більшості своїй зневажливо відгукувалися про творчість виконавців, які належали до нового напрямку — винятком стали хіба що The Cure[233]. У Британії, де панк-рух ідеалізували і героїзували, «пасивний протест» готів став об'єктом глузувань[234], а їх естетичні принципи, захоплення декадансом і експресіонізмом не знайшли розуміння[235]. Деякі журналісти звинувачували учасників готичних груп у тому, що їм «нічого сказати»[236]. Готи опинилися немов «між двох вогнів» — з одного боку, популярна преса відкидала їх похмурість, з іншого — видання, орієнтовані на шанувальників метал-музики, висміювали їх недостатню агресивність[236]. У США аж до середини 1980-х років готична музика взагалі практично не висвітлювалася в пресі, а рідкісні публікації описували її як різновид нью-вейву[237]. Все це закономірно сприяло тому, що готика відходила в андеграунд. Гірше було те, що негативне ставлення до субкультури з боку музичних критиків сформувало упередження і проникло навіть в присвячені їй наукові роботи[238].

Крім того, ексцентричний зовнішній вигляд готичних музикантів викликав відторгнення у обивателів, у зв'язку з чим для готів було вельми проблематично з'являтися в телевізійних програмах, за допомогою яких вони могли б підвищити популярність і привабливість субкультури[239]. До того ж власники телекомпаній швидко зрозуміли, що на готах неможливо зробити високі рейтинги[240]. Ситуація змінилася на початку 2000-х років, коли в США (головним чином) була розгорнута масштабна інформаційна кампанія проти готів, пов'язана з діяльністю гурту Marilyn Manson, який помилково відносили до готичних, і трагедією в школі «Колумбайн» (підлітки, що розстріляли 37 чоловік, слухали індастріал-метал, який малограмотні американські журналісти переплутали з готичним роком)[240][19]. Насправді між готичною субкультурою і стріляниною в школах немає абсолютно ніякого зв'язку[241], проте ЗМІ вдалося сформувати стереотип, згідно з яким всі готи агресивні і схильні до суїциду[146][242]. В американських школах і коледжах розгорнули справжню травлю всіх учнів і студентів «нестандартного вигляду», яка приймала найрізноманітніші форми — від заборони відвідувати заняття до встановлення постійного спостереження і створення спеціальних «гарячих ліній»; дотепер ця паніка вляглася лише частково[243]. Подібне ставлення до представників субкультури проникло й в кінематограф — в переважній більшості випадків персонажі, що позиціонуються як готи, в сучасних фільмах виступають як негативні, їх образи покликані вселити в глядача страх або відторгнення[146].

Готична субкультура постійно потрапляє під вогонь критики з боку консервативної громадськості. Частково це пов'язано з міфами про готів, поширюваними пресою, частково — з конфліктом «батьків і дітей», а також з неприйняттям суспільством окремих елементів субкультури.

Одне з поширених звинувачень на адресу готики — пропаганда суїциду[244]. Перші повідомлення про нападки на виконавців готичного року через те, що вони нібито романтизують самогубство, відносяться ще до 1980-х років[245]. У піснях деяких готичних гуртів (а також гуртів, які помилково відносять до готичних) теми депресії, смерті, загробного життя зустрічаються досить часто, і деякі з текстів можна трактувати як схвальні щодо суїциду. На формування даного стереотипу вплинули і самогубства деяких відомих діячів готичної музики (наприклад, Єна Кертіса і Розза Вільямса[6]). Іншою причиною такого звинувачення стала звичка деяких підлітків, які називають себе готами, інсценувати спробу самогубства[246]. Насправді така практика не поширена серед справжніх дорослих готів, проте стереотип, згідно з яким вона загальноприйнята, встиг вкоренитися серед обивателів[247].

Чи є захоплення готикою причиною або наслідком таких проблем, залишається предметом суперечок. На думку психологів, готика може залучати людей з комплексами, психологічними проблемами, схильних до депресії[244]. При цьому, згідно з останніми дослідженнями, готична субкультура дає людям зі схильністю до депресії оточення, що їх розуміє, а також полегшує їх соціалізацію і, таким чином, може навіть запобігати суїциду[248]. Статистики, яка доводила б переконливо, що готи більш схильні до самогубства, ніж представники інших соціальних груп, наразі немає[146]. Готам дійсно властиве більш песимістичне ставлення до життя, ніж більшості людей, і вони можуть відчувати себе менш щасливими і більш підвладними тиску з боку суспільства, однак розхожа думка, згідно з якою вони не цінують життя або не отримують від нього ніякого задоволення — не більш ніж міф[249]. Деякі дослідники схильні вважати, що готична музика, при всій своїй похмурості, не тільки не занурює її шанувальників у депресію, але й справляє на них позитивний вплив — поліпшує настрій, допомагає відчути себе впевненіше і комфортніше[250].

Звинувачення у зв'язку готики і сатанізму лунають в основному з боку релігійних і навколорелігійних консервативних організацій. Деякі ранні готичні групи, наприклад, Christian Death, відкрито критикували релігію[183][251], що у 1980-ті, на хвилі «сатанинської паніки», викликало лють у представників радикальних християнських кіл. Проте дослідження показують, що прямого зв'язку між готикою і сатанізмом немає. Ця поширена помилка викликана найчастіше атрибутикою готів, яку деякі приймають за сатанинську. Преса деколи приписує готам ритуальні вбивства, вчинені дияволопоклонниками, за чим найчастіше слідують спростування. Насправді серед готів практично не зустрічаються ані сатаністи, ані дьяволопоклонники[178]. На думку більшості соціологів, сама по собі готична субкультура неагресивна і не представляє небезпеки для суспільства[252], хоча окремі її представники можуть становити виняток. Тим не менш, упередження по відношенню до готів як і раніше є значним. Так, у 2007 році влада Глазго заборонила членам місцевого субкультурного співтовариства збиратися біля Галереї сучасного мистецтва, вважаючи, що ці сходки «відлякують туристів»; цікаво, що при цьому роботи деяких готів виставлені в самій галереї[253].

У деяких країнах, у тому числі тих, що вважаються розвиненими, представники субкультури зазнають переслідувань і стають жертвами злочинів на ґрунті ненависті. Приміром, в 2006 році в Сан-Дієго матрос Джеймс Бенхам отримав тюремний термін за напад на декількох готів.

11 серпня 2007 група хуліганів напала на двадцятирічну Софі Ланкастер і її друга Роберта Малтбі[254]. Дівчина померла в лікарні. Двоє нападників отримали довічні терміни за вбивство, ще троє були засуджені на кілька років ув'язнення[255][256]. Судді заявили, що злочин слід було б кваліфікувати як вчинений на ґрунті ненависті, хоча на сьогодні агресія відносно представників різних субкультур не включається у це визначення[257]. Вбивство викликало широкий громадський резонанс, було розпочато збір підписів на підтримку розширення трактування терміну «злочин на ґрунті ненависті»[258][259]; обговорення цього питання триває[260]. У містечку Вітбі, де регулярно проводиться готичний фестиваль Whitby Gothic Weekend, був встановлений пам'ятник Софі Ланкастер[261]. Діє громадський рух SOPHIE (англ. Stamp Out Prejudice, Hatred And Intolerance Everywhere — «Позбудемося упередження, ненависті і нетерпимості повсюдно»), що названий на честь дівчини і займається пропагандою толерантності серед молоді[150]. Поет Саймон Ермітідж написав на згадку про Софі цикл віршів «Чорні троянди», на основі якого пізніше була створена п'єса[262]. Гурт Delain присвятив Софі Ланкастер пісню We Are The Others з одноіменного альбому. [263]

Тим часом повідомлення про протиправні дії, вчинені проти готів, продовжують з'являтися. Влітку 2011 року учасники відомого гурту Nosferatu, перебуваючи на гастролях у Німеччині, зазнали атаки з боку агресивних маргіналів[264], а в 2012 році в Единбурзі був скоєний напад на 32-річну американку, на яку накинулися на вулиці тільки з тієї причини, що вона «була схожа на готесу» [270]. Агресію по відношенню до готів можуть виявляти представники кримінальних або радикальних молодіжних субкультур, наприклад, скінхеди або «осси» в Естонії[265].