Жінки у космосі

Першою жінкою в космосі була радянська космонавтка Валентина Терешкова, яка розпочала місію на космічному кораблі «Восток 6» 16 червня 1963 року.

Другою жінкою, яка полетіла в космос, була також радянська космонавтка Світлана Савицька, в 1982 році на космічному кораблі «Союз Т-7». Савицька стала першою жінкою, що полетіла в космос двічі (вдруге — на космічному кораблі «Союз Т-12» 25 липня 1984 року), і першою жінкою, яка вийшла у відкритий космос, де провела 3 години 35 хвилин, під час здійснення позакорабельної діяльністі (EVA) за межами космічної станції «Салют 7» на «Союзі Т-12»[6]

Росіянка Олена Кондакова стала першою жінкою, яка здійснила польоти як за програмою «Союз», так і на космічному шаттлі. Олена Сєрова стала першою російською космонавткою, яка відвідала Міжнародну космічну станцію 26 вересня 2014 року.[7]

Російська космічна програма також включала в себе міжнародних космонавток: Гелен Шарман з Великої Британії (1991 р.), Клоді Еньєре з Франції (1996 і 2001 рр.), Ануше Ансарі з Ірану (2006 р.), Ї Со-йон з Південної Кореї (2008 р.) І Саманту Крістофоретті з Італії (2014).

Джудіт Рєзнік як спеціалістка космічної місії на борту космічного корабля Discovery в 1984 році. Померла менш ніж через півтора року на борту Челленджера.

Сполучені Штати не мали астронавток аж до 1983 року, коли астронавтка Саллі Райд розпочала роботу у складі сьомої місії космічного човна STS-7 . Відтоді понад 40 американок здійснили польоти в космос. Більшість рейсів виконувалася на різних космічних кораблях з 1983 по 2011 роки.

Саллі Райд була третьою жінкою, яка полетіла в космос.[6] Політ здійснила на СТС-7 з 18 по 24 червня 1983 року.[6] Джудіт Рєзнік була другою американською жінкою в космосі і четвертою жінкою в космічному просторі як спеціалістка місії на Діскавері, з серпня по вересень 1984 року.[8] Вона померла менш ніж через півтора року, коли космічний шатл «Челленджер» зазнав катастрофи. Першою жінкою у складі екіпажу МКС була Сьюзен Хелмс у експедиції 2, яка тривала з березня 2001 року до серпня 2001 року.[6] Астронавтка США НАСА Кетлін Рубінс стала 60-ою жінкою, що літала в космос; вона вирушила на Міжнародну космічну станцію 6 липня 2016 року в якості інженерки у експедиції 48 і експедиції 49[9] і повернулася в жовтні 2016 року, провівши 12 годин і 46 хвилин на EVA і 115 днів у космосі і 12 годин і 46 хвилин у космосі.[10] Під час свого перебування на МКС Кетлін також провела численні експерименти, в тому числі і в області біології.[10] Вона була першою людиною, яка вивчала секвентування ДНК в космосі.[11]

Крім американських громадян, американські ракети запускали й міжнародних космонавток: Роберта Бондар (1992 р.) і Джулі Пайєт (в 1999 і 2009 рр.) з Канади, Кальпана Чавла з Індії (1997 і 2003 рр.), Тіакі Мукай (в 1994 і 1998 рр.) і Наоко Ямадзакі (2010 р.) з Японії у рамках космічної програми США.

Ряд високопоставлених жінок завжди виявляли інтерес до космічних програм і всебічно їм сприяли. Так, на початку 2000-х років Лорі Гарвер ініціювала проект комерційного (приватного) космічного польоту з проектом «AstroMom», тому що «…створення цивілізації у космосі було б однією з найважливіших речей, які ми могли б зробити в нашому житті»[12]

Канадська космонавтка Джулі Пайєтт в космосі в 2009 році (STS-127)

Роберта Бондар була першою канадкою і другою громадянкою Канади в космосі. Вона здійснила політ на космічному шаттлі Discovery у січні 1992 року.[13]

Ще одна канадська космонавтка — Джулі Пайєтт з Монреаля. Пайєтт входила до складу екіпажу STS-96, який здійснив політ на космічному шаттлі Discovery з 27 травня по 6 червня 1999 року. Під час місії екіпаж здійснив перше ручне стикування космічного корабля з Міжнародною космічною станцією і забезпечив доставку чотирьох тонн необхідних поставок на МКС. Пайєтт працювала в якості спеціалістки місії. Її головна відповідальність полягала у справній роботі робототехніки Canadarm на МКС.[14] Джулі Пайєтт прийняла присягу як 29-й генерал-губернаторка Канади 2 жовтня 2017 року.

Наоко Ямадзакі в космічному центрі НАСА Johnson, 2009

У 1985 році японка Тіакі Мукай була обрана однією з трьох кандидаток на посаду спеціалістки з корисного навантаження для першого випробування на обробку матеріалів (Spacelab-J), який вилетів на борт STS-47 у 1992 році. Вона також виконувала функції резервної фахівчині з корисного навантаження для місії Neurolab (STS-90). Мукай загалом провела понад 566 годин у космосі. Вона вилетіла на борту STS-65 в 1994 році і STS-95 в 1998 році. Тіакі є першою японкою, яка літала в космос, і першою громадянкою Японії (серед обох статей), що літала двічі.[15]

Наоко Ямадзакі стала другою японкою, яка полетіла в космос, запуск відбувся 5 квітня 2010 року на шаттлі Discovery як частина місії STS-131. Астронастка повернулася на Землю 20 квітня 2010 року.[16][17][18][19] Ямадзакі працювала над проектами розвитку апаратних засобів МКС у 1990-х роках. Вона є аерокосмічною інженеркою з магістерським ступенем у цій галузі.[20] Була обрана для навчання космонавтів в 1999 році і сертифікована до 2001 року.[20] Була спеціалісткою місії під час космічного польоту 2010 року і провела 362 години в космосі.[20] Ямадзакі працювала над робототехнікою і пройшла через реорганізацію японської організації космічних польотів у 2003 році, коли NASDA (Національне агентство розвитку космосу) об'єдналася з ISAS (Інститут космічної та астронавтичної науки) і NAL (Національна аерокосмічна лабораторія Японії).[20] Нова організація отримала назву JAXA (Японське агентство аерокосмічних досліджень).[20]

У 2012 році китайська космічна програма відправила в космос першу зі своїх астронавток.

Лю Ян, перша китайська жінка в космосі

До перших кандидаток в астронавти в Китаї, обраних в 2010 році з числа льотчиць-винищувачок, висувалися вимоги: перебувати в шлюбі і мати дітей.[21] На той час китайці стверджували, що одружені жінки «більш фізично і психологічно зрілі» і що вимога мати дітей була викликана побоюваннями, що космічний політ шкодить жіночим репродуктивним органам (включаючи ембріони).[21] Відзначалася також невідома природа впливу космічного польоту на жінок.[21] Тим не менш, директор Китайського астронавт-центру заявив, що шлюб — це перевага, але не суворе обмеження.[22] Частиною настільки суворих вимог було те, що це був перший відбір астронавток, і намагання бути «надзвичайно обережними».[21] Перша астронавтка Китаю, Лю Ян, на час свого польоту в червні 2012 року була одружена, але дітей не мала.[23][24]

• Хелен Шарман
• Клоді Еньєре
• Ї Со-йон
• Саманта Крістофоретті

Астронавтка Марша Івінс демонструє вплив невагомості в космосі на волосся

Астронавтки стикаються з тими ж загальними фізичними ефектами космічних подорожей, що й астронавти. Це стосується фізіологічних змін внаслідок невагомості, таких як: втрата кісткової і м'язової маси, загроза здоров'ю від космічного випромінювання, небезпеки, пов'язані з вакуумом і температурою, а також психічного стресу.

Доповіді НАСА спочатку стверджували, що менструація може створити серйозні ризики для здоров'я в космосі або матиме негативний вплив на продуктивність, хоча зараз вона розглядається як звичайна річ.[27][28]

І чоловіки, і жінки страждають від радіації. З огляду на це є раковий ризик для ендометрію, яєчників і молочних залоз. На основі цих тверджень жінки в НАСА на даний час можуть перебувати у космосі лише половину часу в порівнянні з чоловіками, що обмежує їхні кар'єрні можливості.[29]

Порівняння доз випромінювання, включаючи кількість, виявлену у польоті з Землі на Марс за допомогою РАД на ПМП (2011—2013).[30][31][32][33]

НАСА забороняє вагітним астронавткам літати в космос,[34] саме тому в космосі (станом на 2003 рік) досі не було вагітних жінок.[35] Проте наукові експерименти стосувалися деяких аспектів вагітності.[35]

Випромінювання викликає занепокоєння щодо вагітності. Для повітряних перевезень Федеральна авіаційна адміністрація США рекомендує обмеження на 1 мЗв для вагітності і не більше 0,5 мЗв на місяць.[36] Астронавти на місіях Apollo і Skylab отримали в середньому 1,2 мЗв / добу і 1,4 мЗв / день відповідно.[37] Доза випромінювання на МКС становить у середньому 0,4 мЗв на добу[37] (150 мЗв на рік).[38] Дослідження, опубліковане в 2005 році в International Journal of Impotence Research, стверджує, що короткочасні місії (не більше дев'яти днів) не впливають на «здатність астронавток зачати і виносити здорових дітей».[21] В іншому експерименті в жаби Xenopus laevis успішно пройшов процес овуляції в космосі.[39]

Радіаційний захист відзначають як проблему колонізації космосу, оскільки діти астронавток могли бути в майбутньому безплідними, якщо астронавтка піддавалася завеликому іонізуючому випромінюванню на етапах вагітності.[40] Іонізуюче випромінювання може знищити яйцеклітини жіночого плоду в тілі вагітної, роблячи потомство безплідним.[40]

Вчені провели експерименти з вагітності у ссавців, що не належать до класу людини.[41] Космічні місії, які вивчали «відтворення і вирощування ссавців», включають Kosmos 1129 і 1154, як місії Shuttle STS-66, 70, 72 і 90 .[42] Радянський експеримент в 1983 році показав, що щуриха, яка перебувала в космосі під час вагітності, потім привела здорове потомство; немовлята були «тонші і слабші, ніж земні, і трохи відставали у розвитку», хоча надалі добре розвивалися й наздогнали у розвитку земних ровесників.[35]

Місія космічного корабля 1998 року показала, що матерів гризунів Rattus або не виробляли достатньо молока, або не годували потомство у космосі.[43] Пізніше дослідження на вагітних щурихах показало, що тварини успішно народили і лактація проходила нормально.[35]

На сьогоднішній день (дані 2006 року) дітей у космосі не народжувалося.[35] Тим не менш, ідея дітей у космосі сприймається досить серйозно, і навіть деякі дослідники обговорювали, як писати навчальні програми для дітей у сім'ях космонавтів.[44]

Чоловіки і жінки в космічній колонії сфери Бернала (призначена утримувати тиск повітря і забезпечувати оптимальну масову ефективність для захисту від випромінювання людської колонії космічного простору).[45]

Сучасні космічні подорожі та авіаперевезення піддають людей підвищеному випромінюванню з космосу, включаючи космічні промені і сонячні спалахи.[36]

The United States FAA вимагає від авіакомпаній надавати льотним екіпажам інформацію про космічне випромінювання, а рекомендація Міжнародної комісії з радіологічного захисту для широкої громадськості — не більше 1 мЗв на рік.[36] Крім того, багато авіакомпаній не дозволяють вагітним членкиням екіпажу літака здійснювати польоти, щоб дотримуватися європейської директиви.[36] FAA має рекомендований ліміт 1 mSv для вагітної жінки, і не більше 0,5 мЗв на місяць.[36]

Високоенергетичні заряджені ядра масивних частинок solar proton events (SPE) і галактичних космічних променів з космічних джерел блокуються магнітним полем Землі, але становлять серйозну загрозу для здоров'я астронавтів(-ок), які подорожують на Місяць і в будь-яке віддалене місце за межами орбіти Землі. Відомо, що високозаряджені іони HZE є надзвичайно шкідливими, хоча протони складають переважну більшість галактичних космічних променів. Докази свідчать про наявні в минулому рівні радіації подій сонячних частинок (SPE), які були б смертельними для незахищених космонавтів(-ок).[46]

Політ на Марс із сучасними технологіями може бути пов'язаний з роботою Mars Science Laboratory, яка протягом 180-денної подорожі оцінила випромінювання приблизно у 300 мЗв, що було б еквівалентом 24 сканувань КТ (комп'ютерна томографія) або «15 разів щорічної межі випромінювання для працівника(-ці) на атомній електростанції».[47] Німецькі стандарти для вагітних встановлюють межу 50 мЗв / рік для гонад (яєчників) і матки й 150 мЗв / рік для грудей.[48] Для вагітної жінки радіація підвищує ризик виникнення раку плоду.[49]

Однією з проблем радіаційного опромінення під час космічних польотів для вагітних є можлива безплідність майбутніх дітей.[40] В утробі розвиваються репродуктивні органи плоду, чутливі до радіації; плід будь-якої статі може бути безплідним.[40] Жіночий плід уразливий тим, що яєчники, які розвиваються під час вагітності матері, можуть бути пошкоджені, тому, якщо у неї є діти, вони можуть бути безплідними через негативний вплив в утробі матері^{[прояснити]}.[40]

Екіпаж STS-51-L загинув під час аварії Челленджера, включаючи Джудіт Рєзнік і Крісту МакОліфф.

Спеціалістка з корисного навантаження Кріста МакАліффе і фахівчиня місії Джудіт Рєзнік стали першими жінками, які померли на космічній орбіті, менш ніж через 2 хвилини після запуску «Челленджера».[50][51][52][53][54]

У катастрофі космічного корабля «Колумбія» 2003 року екіпаж також загинув, включаючи фахічинь місії Калпану Чавлу та Лорел Кларк.[55]