Концерт для фортепіано з оркестром
Концерт для фортепіано з оркестром або Фортепіанний концерт — віртуозний твір для соліста з оркестром, в основі якого лежать принципи діалогічності, який і визначає внутрішню структуру композиції, особливості викладу і розвитку музичного матеріалу, соло певного інструменту або їх групи. Саме слово «концерт» походить від латинського concertare — змагатися, і протилежного за значенням італійського concerto — згода, гармонія[1].
Фортеп'янні концерти — це, як правило, віртуозні твори, виконання яких вимагає найвищого рівня художньо-технічної майстерності.
Концерти були дуже поширені в епоху музики бароко, класики та романтичної музики. Є також фортепіанні концерти написані сучасними академічними композиторами. Фортеп'янні концерти ХХ та ХХІ століть можуть включати експериментальні або незвичайні техніки виконання. Залежно від епохи, в якій був написаний фортеп'янний концерт, оркестр може виконувати роль супроводу (більш характерно для барокової і класичної музики), або ж оркестру може бути відведена майже рівнозначна солістові роль включно із інструментальними соло, які представляють ключові музичні теми.
На початку ХХ сторіччя виник напрямок автентичного виконання барокової музики, в тому числі й клавірних концертів. На чолі цього напрямку стояла видатна клавесиністка Ванда Ляндовська.
Існують різні типи фортеп'янних концертів, подвійні — для двох піаністів-солістів та оркестру, відповідно потрійні або й більші сольні групи, у яких до соліста фортеп'яно приєднується скрипаль, віолончеліст чи інший інструменталіст.
Студенти-музиканти та конкурсанти, виконуючи фортеп'янні концерти, грають, як правило, під супровід концертмейстера. При виконанні фортеп'янних концертів майже завжди використовується використовується великий концертний рояль. Фортеп'янні концерти записуються нотами, включаючи фортеп'янну партію (яка зазвичай виконується напам'ять), партії оркестру для оркестрантів та повну партитуру для диригента.
Історія
Концерт зародився в часи бароко, зокрема завдяки творчості Й. С. Баха. Жанр швидко набув поширення у всій Європі, особливо в Німеччині та Австрії, утвердившись завдяки відомим творам, особливо В. А. Моцарта, разом із менш відомими прикладами Й.Гайдна, К.Стаміца та Й.Вьофля. У період раннього романтизму до фортеп'янного концертного репертуару додалися, зокрема, Бетовен, Шуман, Мендельсон, Шопен, Гуммель, Фердинанд Ріс та Джон Філд.
Серед відомих прикладів епохи середнього та пізнього романтизму — концерти Едварда Гріга, Йоганнеса Брамса, Каміля Сен-Санса, Ференца Ліста, Петра Ілліча Чайковського та Сергія Рахманінова. Олександр Скрябін, Антонін Дворжак і Франц Ксавер Шарвенка написали за цей час деякі менш відомі концерти.
Едвард Елґар робив ескізи для фортеп'янного концерту, але так і не завершив його. У 19 столітті Анрі Літольф розмив межу між фортеп'янним концертом та симфонією у своїх п'яти творах під назвою «Симфонічний концерт», а Ферруччо Бузоні додав чоловічий хор до останньої частини свого годинного концерту. Вільгельм Фуртвенглер написав свій Симфонічний концерт для фортеп'яно з оркестром, який триває більше години, у 1924—1937 роках. У більш загальному розумінні термін «фортеп'янний концерт» може поширюватися на численні часто програмовані узгоджені твори для фортеп'яно з оркестром тієї епохи — Хорова фантазія Бетовена, «Тотентанс» Ліста та «Руїни Афінських варіацій» та «Бурлеска» Ріхарда Штрауса. Кілька відомих фортеп'янних концертів, що домінують у концертних програмах та дискографіях ХХ та ХХІ століть, складають лише невелику частину репертуару, який поширювався на європейській музичній сцені протягом ХІХ століття.
ХХ століття і сучасність
Фортеп'янний концерт як жанр зберігся протягом 20-го століття і дійшов до 21-го, до нього зверталися Мілтон Беббітт, Семюел Барбер, Бела Барток, Артур Блісс, Бенджамін Бріттен, Елліотт Картер, Кіт Емерсон, Джордж Гершвін, Альберто Хінастера, Філіп Ґласс, Арам Хачатурян, Дьордь Ліґеті, Маґнус Ліндберґ, Вітольд Лютославський, Френк Мартен, Богуслав Мартіну, Микола Метнер, Селім Палмґрен, Дора Пеячевич, Віллем Пайпер, Френсіс Пуленк, Сергій Прокоф'єв, Ейнохухані Раутаваара, Моріс Равель, Арнольд Шенберґ, Пітер Скульторп, Дмитр Шостакович та іншими.
Частинам інших симфонічних творів 20-го століття надають фортеп'яно певної виразності, як і будь-якому іншому інструменту оркестру, наприклад, у Симфонії в трьох рухах Ігоря Стравінського, скрипковому концерті Самуеля Барбера, усіх шести симфоніях Богуслава Мартіна, Леонарда Бернштейна друга симфонія — Симфонія № 3 Майкла Тіппета та Другий концерт для оркестру Робіна Голловея.
Подвійні та потрійні фортеп'янні концерти
Концерти та концертні твори для двох сольних фортеп'яно були написані Бахом (два для двох клавірів BWV 1060–65), Моцартом (два, K 242 (спочатку для трьох фортеп'яно та оркестру) та К. 365), Мендельсоном (два, 1823-4), Брухом (1912), Белою Бартоком (1927/1932, переробка його сонати для двох фортеп'яно та ударних), Пуленком (1932), Бліссом (1924), Бенджаміном (1938), Мійо (1941 та 1951), Мартіну (1943), Воан-Вільямсом (бл. 1946).
Фортеп'янні концерти для лівої руки
Австрієць Пол Вітгенштайн втратив праву руку під час Першої світової війни, і після відновлення музичної кар'єри попросив низку композиторів написати для нього твори, які вимагали лише лівої руки. Чех Отакар Голльманн, чия права рука була поранена під час війни, вчинив так само. В результаті з'явилися фортеп'янні концерти для лівої руки Борткевича, Бріттена, Гіндеміта, Яначека, Корнгольда, Мартіну, Прокоф'єва, Равеля, Шмідта, Штрауса та інших.
Побудова класичного концерту
Класичний фортеп'янний концерт часто складається з трьох частин.
- Помірно швидка частина у формі сонати алєґро, часто включаючи віртуозну каденцію (яку може імпровізувати соліст).
- Повільна частина, більш вільна, виразна і лірична. Зазвичай у складній тричастинній формі.
- Швидке рондо.
Приклади Моцарта та Бетовена наслідують цю модель, але багато інших — ні. Фортеп'янний концерт No 4 Бетовена містить каденцію в останній частині, і багато інших композиторів впровадили інновації. Наприклад, другий і третій концерти Ліста відтворюються без перерв між різними частинами, Брамса Концерт для фортеп'яно № 2 і Ліста Концерт для фортеп'яно № 1 мають 4 частини і Чайковського Концерт для фортеп'яно № 3 в Es dur має тільки одну (Allegro brillante).
Фортеп'янний концерт в українській музиці
До жанру фортеп'янного концерту в українській музиці звертались: Дмитро Бортнянський, Левко Ревуцький, Віктор Косенко, Василь Барвінський, Борис Лятошинський, Богдана Фільц, Станіслав Людкевич, Микола Дремлюга, Валентин Бібік, Андрій Нікодемович, Іван Карабиць, Жанна Колодуб, Мирослав Скорик, Віктор Камінський, Ігор Щербаков, Богдана Фроляк, Костянтин Віленський, Олександр Шимко та інші.
Примітки
- Стахевич, Г. О. Фортепіанний концерт XVIII-ХІХ століть: стильові трансформації жанру. Young Scientist. с. Вип. 58, № 6.
Посилання
- Романтичний фортеп'янний концертний серіал Hyperion (комерційний вебсайт, що продає записи на компакт-диску)
- Твори Рахманінова для фортеп'яно з оркестром Аналіз творів Рахманінова для фортеп'яно з оркестром, включаючи фортеп'янні концерти та рапсодію Паганіні.
- Класичні та романтичні фортеп'янні концерти, великий список класичних та романтичних фортеп'янних концертів та інша музика для фортеп'яно та оркестру того ж періоду.
- Музика для фортеп'яно з оркестром: Записаний репертуар, вичерпний список записаних творів для фортеп'яно та оркестру.