Мережево-центрична війна

Теорія М-цВ містить у своїй гіпотезі три принципи [5]:

1. Сили, об'єднані надійними мережами, мають змогу покращеного обміну інформацією та досягнення інформаційної переваги над ворогом.
2. Обмін інформацією підвищує якість інформації та загальної ситуаційної поінформованості;
3. Загальна ситуаційна обізнаність дозволяє забезпечувати співробітництво і самосинхронізацію, підвищує стійкість і швидкість команди, а це, у свою чергу, різко підвищить ефективність місії.

Три найбільш відмінні властивості «мережевої війни» у порівнянні з традиційною війною у нинішньому її розумінні виглядають так:

1. Широка можливість використання географічно розподіленої сили. Раніше через різного роду обмеження було необхідно, щоб підрозділи та елементи тилового забезпечення розташовувались в одному районі у безпосередній близькості до супротивника або до об'єкта, що обороняється. Нова концепція знімає ці обмеження, і це було практично підтверджено.

Так для організації адресного тилового постачання — основи бойового застосування військ у маневреній війні армія США в Іраку використала розподільчу інформаційну систему МТС (Army's Movement Tracing System). В цій системі на основі радіо випромінюючих датчиків, стаціонарних та портативних сканерів, навігаційної супутникової системи GPS, бездротового доступу та тактичного Internet безперервно відстежуються положення всіх наземних рухомих об'єктів (танків, бронетранспортерів, БМП тощо) на всьому іракському театрі воєнних дій, від екіпажів яких органи тилу отримували запити на постачання пального, боєприпасів, запасних частин та інших видів забезпечення. Всього в цій системі було задіяно близько 4000 бортових комп'ютерів та 100 серверів, що працюють під Windows NT. Система МТС обійшлась армії США у 418 млн доларів, отриманих компаніями NSI Global inc. та Comtech Mobile Datacom Corp. за постачання необхідного обладнання протягом трьох років.

2. Друга відмінність мережевої війни полягає в тому, що сили, які беруть у ній участь, високоінтелектуальні. Користуючись знаннями, отриманими від всеохопного спостереження за бойовим простором та розширеного розуміння намірів командування, ці сили будуть спроможні до самосинхронізації діяльності, стануть ефективнішими при автономних діях.

Так, засоби 5-го армійського корпусу, що бере участь в операції «Шок і трепет» — основної ударної сили угруповання в Іраку, вже тоді були здатні самостійно відслідковувати до 1000 наземних цілей супротивника протягом години. Командири ескадрилей палубної авіації могли брати участь у плануванні вильотів своїх екіпажів разом з колегами з армійської авіації, користуючись спільною інформаційною системою, чого, наприклад, не було у 1991 р. Більш того, 80% бойових вильотів авіації, починаючи з операції в Афганістані, вже проводиться «всліпу», тобто коли в пам'яті бойових комп'ютерів немає цілей й інформація про них потрапляє від наземних частин безпосередньо з передової. Для цього американці розгорнули спеціальну систему бойового планування й управління авіацією на ТВД «TBMCS» (Theater Battle Management Core Systems).

Протягом операції в Іраку у 2003 році вони використовували нову розподілену інформаційну систему бойового керування FBCB2 (Force XXΙ Battle Command Brigade or Below), охоплюючи рівень «бригада-батальйон-рота». Всі командири бойових підрозділів та передові артилерійські навідники для орієнтування на місцевості й передачі бойових донесень отримали у своє розпорядження штатні кишенькові комп'ютери (500 МГц) 4 Гбайт (Windows 95|NT) з міцним корпусом від фірми Talahassee Teknologies inc.

В подальшому передові артилерійські навідники отримали на оснащення цифрові термінали JTAC (Joіnt Termіnal Aіr Controller, JTAC), що дозволило збільшити точність цілевказування та скоротити час на передачу відповідних даних до кількох секунд.[6]

3. Третя відмінність — наявність ефективних комунікацій між об'єктами в бойовому просторі. Це дає можливість географічно розподіленим об'єктам проводити спільні дії, а також динамічно розподіляти відповідальність та увесь обсяг роботи, щоб пристосуватися до ситуації. Саме тому більш ніж у сім разів порівняно з 1991 роком збільшилась сумарна смуга пропускання (до 3 ГГц) орендованих Пентагоном каналів супутникового зв'язку для передачі інформації.

В якості ключового інструментарію забезпечення обміну та спільного використання інформації в НАТО є ініціатива зі створення "Федеративної мережі місій" (англ. NATO Federated Mission Networking (FMN))[7][8]. Міграція FMN на тактичний рівень[7][8][9] створить умови для ефективного ведення мережево-центричних операцій.

Враховуючи особливість «мережевої» війни стосовно будь-якого театру військових дій концепцією передбачається чотири основні фази ведення бойових дій.

1. Досягнення інформаційної переваги за допомогою випереджуючого знищення (виводу з ладу, придушення) системи розвідувально-інформаційного забезпечення супротивника (засобів та систем розвідки, мережоутворюючих вузлів, центрів обробки інформації та управління)
2. Завоювання переваги (панування) в повітрі за рахунок придушення (знищення) системи ППО супротивника.
3. Поступове знищення залишених без управління та інформації засобів ураження супротивника, в першу чергу ракетних комплексів, авіації, артилерії, бронетехніки.
4. Остаточне придушення або знищення осередків спротиву ворога.

Успішне здійснення кожної з фаз ґрунтується на значно меншій тривалості бойового циклу «виявлення-впізнання-цілевказання-ураження» порівняно з супротивником, на точніших та повніших відомостях про угруповання супротивника, що протистоїть.

Таким чином, послідовність вогневого ураження у ході «мережевих» операцій виглядає у такій послідовності: Датчики(sensors)-органи управління(controls)- підрозділи(units)-окремі об'єкти(objects)—(SCUO) Навіть неспеціалісту очевидно, що всі попередні оперативні концепції, такі як «глибока операція»(СРСР, 30-ті р.р.) та «повітряно-наземна операція»(США, середина 80-х) передбачали інші послідовності.

1. Дж. Арквілла. Нові правила війни. Архів оригіналу за 8 липня 2013.