Незалежні депутати Європейського парламенту

Незалежні (НЗ) або неприєдані (НП) (фр. Non-Inscrits; скорочено NI; англ. Non-Attached Members, скорочено NA[1]) — депутати Європейського парламенту, які не належать ні одній з визнаних фракцій Європарламенту.

Європейський Союз

Це одна із статей, що входять до серії: Політичний устрій Європейського Союзу

Європейський парламент Голова: Роберта Мецола Найбільші фракції: Манфред Вебер: ЄНП Іратхе Гарсія: СіД 9-а сесія Депутат Європарламенту (705) 2019—2024 Бюро: Заступники Голови Квестор Конференція Законодавча процедура Комітети

Рада ЄС Головування: Франція У складі: Загальна політика Зовнішня політика Економічна політика Єврогрупа Законодавча процедура Голосування Секретаріат Генеральний секретар Комітет

Європейська рада Голова: Шарль Мішель Партії Саміти

Європейська комісія Комісія фон дер Ляєн Президент: Урсула фон дер Ляєн Віцепрезиденти Комісари Генеральний секретар

Суд ЄС Суд ЄС Суд загальної юрисдикції Трибунал цивільної служби Члени суду Постанови

Інші установи Центральний банк: Голова ЄСЦБ Євро EMU Єврозона Єврозона у 2011 Європейський суд аудиторів: Бюджет ЄС OLAF Інвестиційний банк Комітет регіонів СЕК Омбудсмен Інші органи Агентства Національні парламенти

Внутрішня політика Бюджет «Чотири свободи»: Економічна зона Спільний ринок Зона FS&J Шенген Шенгенська зона Політика: Сільськогосподарська Енергетична Рибна Регіональна Громадянство: Ідентичність Пан'європеїзм Євроскептицизм Інтеграція: Наддержавність Єврофедералізм СШЄ Європа різних швидкостей Право на неучасть Тісніша співпраця Вихід із ЄС

Зовнішня політика Верховний представник: Жозеп Боррель Служба зовнішніх справ Спільна зовнішня політика Безпека та оборона Розширення

Вибори 1979, 1984, 1989 1994, 1999, 2004 2009 Результати виборів 1979 2014 2019 Політичні партії: ЄНП СіД ЄКР АЛДЄ ЄВА ЄКР ЛЗП Зелені — ЄВА ЄОЛ/ЛЗП ЄСПД Незалежні Виборчі округи Парламентські виборчі округи Референдуми

Право Спільні досягнення: Верховенство Субсидіарність Договори: Римські договори (1957) Договір злиття (1965) Єдиний європейський акт (1986) Маастрихтський договір (1992) Амстердамський договір (1997) Ніццький договір (2001) Лісабонська угода (2007) Хартія основних прав Членство

Ці члени Європарламенту можуть бути членами національної або європейської партії, але для формування політичної групи в Європейському парламенті має бути 25 депутатів з семи різних держав. Належність до якої-небудь групи надає доступ до державних фондів і місць у комітетах, але члени групи повинні бути ідеологічно пов'язані. Групи зручності, такі як Технічна група незалежних (1999—2001), раніше існували, але більше не допускаються, і були підняті мінімальні вимоги до формування групи, що змусило менш численні депутатам визнавати себе як НП.

Політичні ідеології, які демонструють незалежні, коливаються від консерватизму, націоналізму і націонал-консерватизму до соціал-лібералізму, популізму, комунізму і неонацизму. З 2015 року, однак, незалежні складаються переважно з ультраправих партій.[2]

У 6-му Європейському парламенті 23 правих неприєднаних короткочасно сформували групу «Ідентичність, традиція, суверенітет» на початку 2007 року, але вона розпалася 14 листопада 2007 року через внутрішні розбіжності.