Почаївська Успенська лавра

За легендою XIX ст, монастир заснували ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли від нападу татар у 1240[1]. Вперше згадується в документах у 1527.

Коли в 1596 Коронна влада проголосила церковну унію, монастир рішуче виступає проти окатоличення православних, стійко витримуючи натиск чужих віровчень, стає могутнім духовним центром Православ'я. У 1597 р. українська шляхтянка Анна Гойська подарувала монастиреві чудотворну ікону Матері Божої, яку привіз на Волинь 1559 року грецький митрополит Неофіт[1]. Розквіт монастиря пов'язаний з діяльністю ігумена Йова Заліза (1550–1651 р.), який преобразив обитель — ввів общинножиття монахів, оточив обитель огородою, створив типографію для захисту православ'я. 1649 року коштом Федора та Єви Домашевських зведено кам'яний храм в монастирі. Одна з святинь — Почаївська ікона Божої Матері; у 1675 р. завдяки молитві до цієї ікони турецько-татарські завойовники відступили від монастиря (події присвячена дума «Ой, зійшла зоря вечоровая»).

У липні 1651 року ченці прихистили в монастирі представників козацької старшини та шляхтича Завадського, однак їх під час переслідування відступаючих виявили князь Єремія Вишневецький та польний коронний гетьман Марцін Калиновський, після чого віддали наказ відрубати козакам голови, а Завадського — розстріляти[2].

З 1713 до 1832 року Почаївський монастир належав до греко-католицької церкви, до Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ, василіянського).

Стан споруд монастиря вимагав реконструкції. Після чисельних нарад для перебудови монастиря був прийнятий проект архітектора з Сілезії Яна Ґотфріда Гофмана — представник епохи бароко. 20 лютого 1771 року Ян Ґотфрід Гофман уклав контракт на будівництво нового храму.[3] 3 липня 1771 р. урочисто закладений перший (наріжний) камінь. 1791 р. закінчили побудову монастиря, 8 вересня образ був урочисто внесений в нову святиню. 8 вересня 1773 о. Сильвестром Рудницьким (після визнання чудотворною Папою Римським Климентом XIV) була коронована ікона Богоматері в дерев'яній каплиці, зведеній за проектом архітектора, кам'янецького коменданта Яна де Вітте.

Меценат, фундатор, ктитор Микола Василь Потоцький

Почаївський монастир

Почаївський монастир у 1800 р.

Почаївська лавра. 2005 р.

Вид на Успенський собор і літній вівтар

Матвій Полейовський. Казальниця (зліва), іконостас Успенського собору

П'ятиярусна дзвіниця заввишки 65 метрів

Перебудову церкви та монастиря оо. Василіян у Почаєві оплатив у 1771 р. Микола Василь Потоцький (як фундатор був похований, згідно з тодішнім звичаєм, у крипті під церквою, зліва від головного входу в собор[4]). Саме він став найбільшим жертводавцем Лаври, сукупно виділивши на її потреби більше 2 200 000 злотих та передаючи за життя частину прибутків від своїх маєтків. Крім того, Потоцький особисто здійснював контроль за будівництвом, всіляко йому сприяючи.[5] Мав у монастирі свій будинок, якому заповів поселення Срібна і все власне майно.

Монастир найбільше був розбудований, коли належав до Василіянського Чину. Зокрема, був споруджений головний храм Лаври — Святоуспенський. В загальних рисах проект собору підготував Ян Ґотфрид Гофман — його вважають автором проекту. Подальшу роботу з будівництва храму здійснювали львівські зодчі та скульптори — брати Петро (помер близько 1780 року) та Матвій (близько 1720 — близько 1800 роки) Полейовські, брав участь український архітектор Франциск Ксаверій Кульчицький, під керівництвом котрого збудували протягом 1771–1783 років трапезну, сформували під Успенським собором терасу з парапетом[6]. Загальна композиція комплексу — терасна, будівлі розміщені на схилах з поступовим підвищенням до головного акценту — Успенського собору. Головний фасад за католицькою традицією прикрашають дві вежі під кутом 45° до головної осі, що підкреслює всефасадність собору — характерну рису українських церков. Первісний вівтар схожий на католицькі, з колонами та статуями на них (зберігся малюнок вівтаря Успенського собору, автор — Тарас Шевченко, 1846 р., див. далі). Загалом композиція з однією центральною банею на восьмерику і двома бічними вежами схожа на катедральну церкву в Холмі та співзвучна найкращим зразкам козацького бароко — соборам Чернігівського Троїцького та Мгарського (біля Лубен) монастирів на Полтавщині[7]. Прикметою Успенського собору є його орієнтація вівтарем на північ, а не на схід.

З 1730 року в Лаврі року діяла Почаївська друкарня, з якої вийшло 187 книжок, серед яких «Богогласник» (1790-91) — найбільша збірка духовних кантів.

У 1807–1810 роках Лука Долинський оформляв інтер'єр Успенської церкви Почаївського монастиря: ікони для іконостасу, великих та бічних вівтарів, розписи «Чудес Христових» на пілястрах, настінний живопис, пов'язаний з історією монастиря (замінений за вказівкою царя Олександра II 1861 року)[8].

Під час шляхетського листопадового повстання 1830—1831 років ченці прихильно поставилися до антимосковських повстанців: допомогли провіантом, кіньми, фуражем, грішми; 9 ченців-василіян, 45 монастирських підданих приєдналися до шляхетського війська[9].

Одним з ігуменів у цей період був о. Ієронім (Дунаєвський)[10].

25 жовтня 1831 року монастир повернений у відання православного духовенства (цього разу російського відомства православного сповідування, розмістилася кафедра Волинської єпархії ПРЦ). У 1833 році обитель отримала статус «лаври» з присвоєнням четвертого місця в числі існуючих у Російській імперії. В синодальний період священноархимандритами Почаївської Лаври були Волинські (1840–1860-х роках — Варшавські) архієреї. На початку 1840-х років Лавра була місцеперебуванням Острозького вікарія.

У Соборному храмі Успіння Божої Матері були зроблені два бокових вівтаря: один 1842 року в ім'я святого Миколая Чудотворця, інший 1859 року в честь святого Олександра Невського. Над царськими воротами в зірковому кіоті помістили чудотворну Почаївську ікону Божої Матері. В печерному храмі Святої Трійці в срібній раці, влаштованій в 1842 році графинею Анною Алєксєєвною Орловою-Чєсменською, спочивали мощі преподобного Іова Почаївського. При Лаврі була іконописна майстерня, школа для навчання різних ремесел, три готелі, лікарня для прочан.

Монастир став оплотом русифікації регіону, після указу Миколи II 1905 — осередком діяльності чорної сотні. Зокрема, тут друкували антиукраїнський «Почаевский листок» — «речник» «Союзу російського народу».[11]

Під час Першої світової війни 1914–1918 років з Лаври вивозилося все, що представляло хоч якусь цінність: від дзвонів до архіву, бібліотеки, свічного заводу. Чудотворний Почаївський образ Божої Матері, мощі преподобного Іова в срібній раці були доставлені в Житомир (пробули до 1918 року). Більша частина братії була евакуйована до Святогірської пустині Харківської єпархії. В Почаївській обителі побажали залишитися 18 чоловік; представники австро-угорського війська, що зайняли монастир в серпні 1915 року, відправили їх в Угорщину в табір полонених, обитель обібрали наскільки було можливо. В травні 1916 року, внаслідок Брусиловського наступу в Галичині, в Почаїв входять російські війська. В Лаврі відновлюється православне богослужіння, повертаються ікони, починає налагоджуватися господарське життя обителі.

Під час Української революції навколо Лаври не затихали бої. Насельники сховали більшість із святинь Лаври, самі трудилися, маючи лише мізерні запаси. На початку 1919 року Лавра була захоплена більшовиками: розграбували те останнє майно, що залишалося, кровопролиття не було.

8 вересня 1920 р. захід Волині, зокрема Почаїв та околиці, були окуповані поляками, офіційно увійшли до Польської республіки. До 1939 року монастир належав Польщі, входив до складу Польської православної церкви. Існуванню Лаври, як православній обителі, загрожувала «ревіндикація» — передача храмів Римо-Католицькій Церкві; проти виступила вся православна спільнота, святині відстояли. З 1925 року в монастирі діяла монашеська школа, ряд господарських закладів, що свідчило про деякий духовний та господарський підйом.

1939 р. після договору Молотова-Рібентропа між Фашистською Німеччиною та владою СРСР про приєднання західних регіонів України до СРСР, лавра увійшла в молитовне спілкування з Російською церквою. В Лаврі звершувалися єпископські хіротонії, в тому числі лаврських насельників Веніаміна (Новицького), Димитрія (Магана), для різних міст України. Влада забрала в лаври типографію, іконописну майстерню, іночеську лікарню, монастирський млин, архиєрейський дім, свічний завод разом з полями, лісами, садами та господарським інвентарем. Та монастир жив.

Під час гітлерівської окупації в ході Другої світової війни Лавра належала до канонічної Української автономної православної церкви, що зберегла спілкування з Московською Патріархією. Тут мав своє місцеперебування постриженик Лаври владика Веніамін (Новицький), проводилися пастирські курси.

У період радянської окупації була позбавлена багатьох угідь і можливостей, Лавра продовжувала бути опорою Православ'я, тут подвизалися святі — преподобні Амфілохій Почаївський, Кукша (Величко)[12] 1960 рр. Лавра витримала нову хвилю антирелігійних гонінь, не була закрита. Зокрема, було ув'язнено архимандрита Аліпія, який помер в тюрмі.[13] В наступні десятиліття радянського режиму влада знову неодноразово намагалися закрити монастир. В цей період священноархимандритами Лаври були Львівські архиєреї.

З 1988 до листопада 1990 року намісником Лаври був Митрополит Київський (з 13 серпня 2014) Онуфрій (Березовський).[14]

Пам'ятна монета НБУ присвячена лаврі (реверс)

Після розпаду СРСР Лавра розширила діяльність: відкрився лаврський Свято-Духівський скит, в місті Крем'янець Лаврі була повернена будівля музею, з 1991 року відновилися лаврські освітні заклади — пастирські курси, духовне училище — з 1994 року як Духовна семінарія. З 1990 року намісники Лаври зазвичай знаходяться в єпископському сані, з титулом Почаївський, вікаріїв Тернопільської, з 2000 року — Київської єпархії. З 1996 року Лавра є ставропігіальним монастирем РПЦвУ.

Напередодні розвалу СРСР патріотично налаштованих монахів-українців замінили росіянами, молдаванами, представниками інших національностей. У 1992 році проросійськи налаштовані монахи вигнали намісника єпископа Якова (Панчука) за його прагнення українізувати Лавру та добитися автокефалії церкви.[15] Лаврська монашеська братія воліла залишитися у складі РПЦ, йдучи на конфлікт з єпископом Яковом — тодішнім намісником, що дотримувався протилежної думки: «На протяжении нескольких месяцев Иаков вел закулисную работу по обработке братии, абсолютное большинство которых были украинцами, взывал их к националистическим чувствам (мы, мол, живем ни в Риме, ни в России, будем петь и читать по-украински)… Вскоре Панчук был лишен сана и затем попал под анафему. Новым наместником Лавры был избран иероманах Федор»[16].

На місце єпископа Якова (Панчука) обрали ієромонаха Феодора (Гаюна) (з 1992 року єпископ). У 1996 році його змінив на посаді намісника архімандрит Володимир (у світі Віорел) Мороз (з 2000 року єпископ), за якого відбулося відновлення Успенського собору^{[джерело?]}, реставрація дзвіниці, вимощення двору перед Троїцьким собором, побудова нового Преображенського собору[17] і нової дзвіниці, відновлення паломницьких і господарських будівель. Преображенський собор було завершено в 2013 р., він має 33 бані, всередині мозаїку на стінах та стелі, позолоту, велетенські люстри, висоту на 14 метрів вищу, ніж Успенська Лавра. Його звели, щоб приймати більшу кількість вірян, а саме 4,5 тис.[18]. 3 квітня 2002 року Священний синод Української православної церкви (Московського патріархату) прийняв рішення прославити у лику святих почаївського старця — схиігумена Амфілохія. Чин прославлення преподобного Амфілохія у лику святих був здійснений 12 травня 2002 року в Успенському храмі Почаївської Лаври; 13 травня мощі преподобного були перенесені з Успенського собору в розташовану під ним церква — крипту преподобного Іова Почаївського, де спочивають поруч з мощами останнього[19].

Разом з тим у 1990-ті роки на території Лаври було спалено книжки, які правдиво відображували історію святині[20][21][22], серед них книга вихідця з Кременеччини С. Антоновича (Семена Антоновича Жука) «Короткий історичний нарис Почаївської Успенської лаври» та книга митр. Іларіона (Івана Огієнка) «Свята Почаївська Лавра»[23].

Пам'ятник Апостолу Андрію Первозваному

17 липня 2003 року уряд Віктора Януковича прийняв розпорядження № 438-р[24] «Про виключення зі складу Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника споруд Почаївської Свято-Успенської лаври», лавру передали на 49 років у безкоштовне користування представникам УПЦМП[25]. Через це у лаври в 2009–2010 роках були проблеми з Тернопільською облрадою, яка хотіла повернути монастир до заповіднику[26]. На думку деяких російських журналістів, станом на 2013 лавра — осередок, який об'єднує консервативні елементи котрі підтримують Московський патріархат і[27] Лавра, станом на травень 2014 року — описана як «„русский мир“ посеред „бандерівців“[28], її територія охороняється „казаками“[24].» Таке відображення в Російських кругах тільки розігріло підозри про політичне, анти-Українське втручання Московського патріархату, під час війни на Донбасі .

Під час Революції гідності та конфлікту на Сході України навколо Почаївської лаври розгорнулися скандали. 24—25 лютого 2014 року через непідтверджені чутки про вивіз із лаври святинь, переховуванні на території монастиря відстороненого від влади Віктора Януковича та тітушок в лаврі з прилеглою територією зібралося багато представників Московського патріархату, що намагалися не допустити «захоплення» лаври шляхом провокації та противників УПЦ МП (представників Київського патріархату, патріотично налаштованих громадян, які виступали проти втручання Московського патріархату в політику, зокрема в анти-Українську полеміку) В результаті після непідтвердження неправдивих чуток і неагресивній поведінці обох таборів все завершилося мирно.

У травні 2014 року депутати Тернопільської облради звернулись до уряду з вимогою повернути архітектурному комплексові «Почаївська лавра» статус державного заповідника і скасувати постанову уряду прихильника «русского міра»[25]. 3 липня 2014 року на сесії обласної ради депутати прийняли звернення до Прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка щодо скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 438-р[29].

У березні 2015 року журналісти ТСН виявили, що під прикриттям Почаївської лаври сепаратисти друкували антиукраїнську літературу на Заході країни (намісник лаври засудив такі дії провокаторів і пообіцяв знайти винних у розповсюдженні антиукраїнської літератури через Церкву[30]. В липні 2015 року намісник лаври митрополит Володимир звернувся до президента, СБУ та МВС щодо запобігання ними імовірних провокацій, що мають на меті зробити (можливий) наклеп на лавру (підтримці сепаратистів) і захопити лавру[31].

У травні 2016 року депутати Тернопільської обласної ради прийняли одноголосно за звернення до Президента і Кабміну стосовно повернення Почаївській лаврі статусу державного заповідника[32][33].

Наприкінці 2018 року комісія Мін'юсту на своєму засіданні задовольнила скаргу Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника, який просив скасувати рішення про державну реєстрацію права користування на комплекс споруд Свято-Успенської Почаївської Лаври за релігійною організацією Почаївська Свято-Успенська Лавра[34].

28 листопада 2018 року Кабінет Міністрів України повернув до складу Кременець-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника споруди Почаївської Свято-Успенської лаври (Почаїв, Тернопільська область).[35]

23 березня 2020 року захворіла група молдовських туристів, що повернулася з Почаївської лаври, вірус було виявлено у 8 паломників.[36][37][38] Незважаючи на численні докази, представники лаври заперечили ці дані.

1 квітня було повідомлено про жителя Шепетівки, який, ймовірно, заразився в Почаївській лаврі.[39]

3 квітня 2020 року зачинили на ізоляцію Почаївську лікарню, оскільки в 4 медсестер виявили вірус. Двоє медиків залишилися вдома, двоє — у лікарні. Стан їхній задовільний, у них легкі симптоми. Це єдина лікарня в місті, яка мала лікувати хворих на коронавірус. У лікарні було всього 4 місця, де планували лікувати інфікованих, два з них зайняли інфіковані медики. З двох апаратів ШВЛ працює лише один. Допомагати медикам прийшли волонтери, які закупили необхідні речі.[40]

Станом на 6 квітня на сайті лаври закликають причащатися в лаврі і висміюють карантин, розмістивши карикатуру, де карантинні дії порівнюють із діями Гітлера та Леніна.[41][42][43]

17 квітня стало відомо, що на території лаври міг статися масштабний спалах вірусу, про який московська влада релігійного закладу не повідомляє владі України. Настоятель церкви не контактує з медпрацівниками. За даними головного санітарного лікаря області Оксани Чайчук, нещодавній спалах коронавірусу у Шумському районі ймовірно пов'язаний саме з Почаївською лаврою. Коронавірус було підтверджено у співробітників бухгалтерії Шумської лікарні, а також у головного лікаря та медичного персоналу[44].

Назважаючи на заборону влади, 19 квітня в лаврі провели службу, де перебувала велика кількість людей без масок, і які не дотримувались вимог щодо дистанції. З огляду на це поліція відкрила кримінальне провадження за ст. 325 (Порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням)[45].