Пустовіти (Миронівський район)

Отримало свою назву від назви урядовців, вихідців з міст, в яких вони займали різні громадські посади, але змушені були звідти переселитися через знищення міських прав для українців за польського урядування. Багато таких людей були у містах війтами або суддями, а тут їх називали «пустовійтами» або позаштатними війтами.

Ось як пише про це відомий краєзнавець Лаврентій Похилевич у своїй книзі «Сказання о населённых местностях Киевской губернии», виданій у 1864 році: «Пустовойты, село по обеим сторонам Расавки… Получило свое название от выходцев из разных мест, в которых они занимали разные общественные должности, но принуждены были удаляться, вследствие соблюдавшейся при польском правительстве системы — обращать малороссиян в крепостное состояние и уничтожать городские привилегии. Многие из выходцев были на прежних местах войтами или судьями; а здесь их называли пустыми или заштатными войтами, а место ими заселенное — Пустовойтами. Через село пролегает большая караванная дорога. Земли вокруг села степные, с обильным черноземом…»[5].

Старовинна назва села зберігалася ще на початку 1960-х років, але згодом трансформувалася у Пустовіти.

Село розкинулося по обидва боки річки Росавки.

У Пустовітах налічується 18 вулиць, у тому числі й один провулок.

Вулиці: Вишнева, Юрія Гагаріна, Василя Галіченка, Зарічна, Київська, Молодіжна, Набережна, Незалежності, Першотравнева, Польова, Терешківка, Богдана Хмельницького, Івана Франка, Тараса Шевченка, Шевченківський узвіз, Шкільна.

Провулки: Всеволода Меляницького.

На червоному срібне берло вилучене.

Червоний колір — від святого покровителя — «вісника небесного вогню» Івана Богослова. Саме йому та його брату Господь дав ім'я «синів грому», вказуючи на полум'яний, жертовний характер християнської любові, проповідником якої був апостол.

Появу пустих війтів спричинила відмова польської корони утримувати за рахунок казни місцеве самоврядування. Срібне берло (жезл) — традиційний середньовічний символ влади війта. Вилучене берло — «пустий війт». Берло у геральдиці — вкорочена коса смуга, завширшки близько 1/12 ширини щита. Вилучена фігура — лише її контур.

Рослинний орнамент — звичайна середньовічна прикраса, що навіяна карбуванням зброї. Нічого не значить, але у цьому випадку перегукується з тлумаченням назви села як «гілки, що не вродили».

Перша згадка про село датується кінцем XVI століття.

Існують відомості, що з Канева до Білої Церкви через Маслів Боць, урочище Росаву, Пустовійти, Карапиші, Ольшанку, Рокитне проходили загони Григорія Лободи. Мешканці Пустовійтів підтримували козацьке повстання під проводом Северина Наливайка та Григора Лободи супроти шляхти у 1594 — 1596 роках.

У XVIII столітті село належало до Богуславського староства, що тоді перебувало у власності графа Юрія Любомирського, згодом Франциска Жевуського. У 1740 році тут було всього 20 дворів.

У 1770-х роках власником Богуславського староства та навколишніх земель, стає останній король Польський та великий князь Литовський Станіслав-Август Понятовський. У 1790 році в селі вже було 85 дворів з населенням — 888 осіб. Після третього поділу Речі Посполитої 1795 року і зречення та смерті Понятовського у 1798 році, Річ Посполита зникає з політичної мапи, як окрема держава. Колишнє Богуславське староство опиняється у складі Російської імперії і 1799 року стає власністю графа Ксаверія Браницького.

Господарює на землі підприємлива графиня Олександра Енгельгардт-Браницька, дружина графа Ксаверія Браницького: розгортає торгівлю хлібом, у селах та містечках, що розташовані на річці Рось та її притоках будуються великі греблі, водяні млини, цукроварні, винокурні, цегельні.

Після смерті графині Олександри Браницької у 1838 році власником маєтку стає її син Владислав Браницький, якому у Пустовійтах перейшло 742 кріпаків. Він успішно продовжує економічну діяльність матері. Селяни виступають проти важкої праці і нещадних панських витребеньок. У 1860-1870-х роках часто спалахують «бурякові бунти» через низьку оплату важкої жіночої праці на бурякових плантаціях, ініціатором яких зазвичай були селяни з Зеленьок та Пустовійтів.

На початку 1860-х років у Пустовійтах мешканців обох статей: православних — 1724 особи, римокатоликів — 17 осіб. Місцевий крамар Семен Таран був делегований від виборчого округу Канівського повіту, до якого на той період належали Пустовійти, до Державної Думи Російської імперії. Завдяки його клопотанням Пустовійти стали волосним центром, хоча волосні установи — пристав, канцелярія, волосний суд — перебували в сусідніх Карапишах.

1875 року у Пустовійтах в окремому будинку відкрито училище, при ньому було півтори десятини землі для саду, а також город. Тут навчалося 60 учнів, народним учителем був Т. С. Ткаченко.

1876 року тут відкривається церковно-парафіяльна школа. Викладав один учитель, вивчали Закон Божий, читали, писали. На межі XIX—XX століть у Пустовійтах мешкало 2630 осіб, а селу належало 4078 десятин землі.

У XIX столітті через село пролягав великий караванний шлях. Землі навколо села степові з рясним чорноземом, що твердіє за найменшої посухи. Через це врожаї зернових часто були невисокі. Кожна селянська родина крім зернових вирощувала коноплі та льон. Багато було таких, що тримали овець, стригли шерсть. Узимку селяни займалися ткацтвом.

Під жовтневого перевороту 1917 року та часи Громадянської війни Медвинська, Ісайківська та Пустовійтівська волості особливо відзначилися своєю активність у Канівському повіті. Перші ревкоми у нинішньому Миронівському районі організовані у Козинській та Пустовійтівській волостях. Пустовійтівська ревком очолив більшовик М. Пірнік. Остаточно радянська влада у селі утвердилася 1920 року.

1919 року в селі діяла церковно-парафіяльна школа, що містилася в будинку колишнього сільського священика. В цій хаті мешкали сільські вчителі — Всеволод Меляницький з дружиною. У 1920 році село на нетривалий час захопили поляки, разом із якими до Пустовітів повернувся місцевий орендар пан Горден. Були землевласники, що мали по 20-40 десятин землі.

На початку 1920-х років комбіди почали розподіл землі. З числа незаможних селян почали утворюватися ТСОЗи та невеликі артілі, що були майже на кожній вулиці. Перші з них — імені Т. Шевченка, «Зірка», а найбільшу артіль назвали «Пустовійти».

У 1929—1930 роках почалася колективізація. На базі ТСОЗ та артілей було утворено три колгоспи — імені Молотова, імені Першого Травня та «Комунар», які проіснували до початку німецько-радянської війни. До складу колгоспу «Комунар» входило п'ять бригад та вісім ланок. Перші голови колгоспів — О. Шайда, Я. Ткаченко, М. Крик. Розпочалося розкуркулення, тобто економічне пограбування хазяйновитих заможних господарів, порушення їхніх політичних та соціально-економічних прав, репресії. На той час колгоспи збирали непогані врожаї по 16—20 центнерів з гектару озимої пшениці та 12—14 центнерів з гектару жита. З утворенням перших колгоспів у Пустовійтах для жінок-колгоспниць, що мали дітей, були організовані хати-ясла. Коли жінки працювали, малюків тут доглядали, годували. Таких будинків-ясел в селі було більше десяти.

У 1930-х роках в селі з'явився перший трактор. Однією з перших трактористів стала М. Д. Шинкаренко. Тодішні «Фордзони», «ХТЗ-ДТ-54» та «Універсали» були приписані до машинно-тракторної станції у Карапишах, але обробляли поля не одного колгоспу, а крім Пустовійтів ще у Вікторівці, Олександрівці, Зеленьках та Юхнах.

Майже все зібране зерно йшло державі. Під час Голодомору 1932—1933 років голодною смертю загинули 834 мешканці Пустовійтів, близько 137 з них — діти. Всього на той час в селі мешкало 2600 осіб. 1990 року на сільському цвинтарі споруджено пам'ятник жертвам Голодомору та репресій.

У 1933 році сільську школу очолив Федір Петрович Гейченко, а його дружина викладала українську мову та літературу. Він зумів організувати освіту в селі. Спорудили нову будівлю школи, віднайшли парти, необхідне обладнання, підручники для учнів. Незабаром педагогічний колектив поповнився вихованцями школи, що отримали спеціальну освіту.

Під час Великого терору 1937—1938 років, коли сталінські репресії були різко посилені й доведені до максимуму своєї інтенсивності, було репресовано 46 мешканців села.

З початком німецько-радянської війни до лав Червоної армії було призвано багато пустовійтівців. Оборонні бої за село вели 199-та стрілецька дивізія під командуванням полковника Алєксєєва О. М. та 14-та кавалерійська дивізія.

30 липня 1941 року село було окуповане німецьким військом. У 1942—1943 роках окупаційною владою на примусові роботи до Німеччини з Пустовійтів було вивезено понад 156 односельців, переважно молодих хлопців та дівчат. Визволили село 31 січня 1944 року частини 54—го укріпрайону під командуванням генерал-майора Михайла Титовича Карначова.

Під час окупації загинули 16 односельців. На фронтах німецько-радянської війни загинули 233 односельців. Наприкінці 1940-х років у селі був встановлений пам'ятник загиблим воїнам, який простояв 30 років. Наприкінці 1970-х років відкрито новий монумент, на гранітних плитах якого викарбувані імена всіх 233 загиблих земляків. Під час війни в селі поховано льотчика-інтернаціоналіста, іспанця за походженням Піетто Едехеніо. Більше 120 односельців нагороджені бойовими орденами і медалями. Серед них І. Г. Краснолицький, О. А. Фенченко, Г. Я. Бондаренко, С. Х. Колісник, В. І. Колісник, В. П. Колісник, В. С. Онучак, О. Т. Вдовіна та інші[6].

1950 року три місцевих колгоспи об'єдналися в одне господарство — колгосп імені Івана Франка, яке проіснувало до 1964 року.

У 1950-х роках під горою був розроблений кам'яний кар'єр, з якого возили камінь, зміцнюючи земляну греблю на річці Росавка. Голова колгоспу А. Охріменко запланував спорудити сільську гідроелектростанцію. Придбали турбіну, народні майстри Микола Фенченко та Павло Колісник змонтували її на греблі. Наприкінці 1950-х років відбувся урочистий запуск турбіни. У Пустовійтах нарешті з'явився електричне освітлення. Одночасно працював й водяний млин, який побудували ще на початку 1920-х років брати Трохим та Олександр Колісники, а згодом відновив і удосконалив син Трохима Микита Колісник — батько Павла. За участю сина Павла Колісника Григорія у селі крім водяного млина побудований вальцевий млин, налаштований цех по виробництву пива та хлібопекарня.

У 1958 році Карапишівська машинно-тракторна станція була розформована, і частина техніки перейшла колгоспам. У 1960-х роках колгосп імені Франка мав 10 комбайнів, 30 тракторів, косарки, жниварки та іншу техніку. Наприкінці 1960-х років господарство спеціалізувалося на виробництві курячих яєць.

Водяний млин Пустовіти

У 1970-х роках земельні угіддя колгоспу імені Франка склали 3015 га. Головними напрямками господарства були вирощування зернових культур, цукрових буряків, виробництво м'яса та молока. У Пустовітах на той час мешкало близько 1950 осіб. Тут діяли восьмирічна школа, Будинок культури, бібліотека, пологовий будинок, профілакторій[6]. Замість трьох окремих дитячих майданчиків було відкрито дошкільний заклад на 100 дітей. У 1979 році побудований новий дитячий садок «Веселка».

1984 року у Пустовітах організований художній самодіяльний ансамбль «Радість», що 1986 року отримав звання народного. У селі існує також фольклорно-етнографічний колектив жителів села старшого покоління. При сільському Будинку культури молодь села організувала вокально-інструментальний ансамбль «Сузір'я». Три вікові групи Пустовітівської школи утворили зразковий дитячий танцювальний колектив «Мрія». Художні колективи села Пустовіти з гастролями відвідали Польщу, Румунію, Білорусь, брали участь в конкурсах у Києві та Хмельницькому.

У 1994 році колгосп імені Івана Франка реорганізований в однойменне КСП. До 2010 року входило до складу ВАТ «Агроком» (м. Миронівка)[7]. У 2000 році проведено розпаювання та роздержавлення колишніх земель КСП імені Івана Франка. На базі КСП було утворено СТОВ «Пустовіти», яке очолив Володимир Дмитрович Ігнатенко. Нині земельні угіддя господарства, що спеціалізується на вирощування зернових та олійних культур, складає 1906 га[8].

Рішенням Пустовітської сільської ради 2015 року у відповідності до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» в селі відбулося перейменування декількох вулиць. Зокрема, вул. Комсомольську на Терешківку, вул. Володимира Леніна на Івана Франка, вул. Максима Горького на Зарічну, вул. Московську на Незалежності, вул. Радянську на Богдана Хмельницького, вул. Жовтневу на Вишневу та пров. Ленінський на Всеволода Меляницького.

Поблизу села досліджені кургани кочівників X—XII століть, два з них, що розташовані на північ від села й нині є досить високими. У 1890 році знайдений кам'яний полірований молоток-сокира та інші артефакти[9]. Це свідчить, що люди жили тут у 3 тис. до н. е., тобто ще за трипільської доби. Крім того, знайдені срібні римські монети часів Антоніна Пія та Марка Аврелія[6].

• Галіченко Василь Іванович (5 вересня 1964 — 1 травня 1984) — воїн-інтернаціоналіст, учасник війни в Афганістані. Нагороджений бойовим орденом Червоної Зірки (посмертно)[14]. На його честь у Пустовітах названа вулиця.
• Гальченко Сергій Анастасійович — український літературознавець і письменник, кандидат філологічних наук (спеціальність: українська література, 1987), Заслужений працівник культури України (2001). Лауреат Державної премії України в галузі освіти (2017). Директор Національного музею Тараса Шевченка у Києві (2000—2005), з 2005 року — заступник директора музею. Заступник директора з наукової та видавничої діяльності інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (від 2006).
• Гуленко Микола Кирилович (20 травня 1937 — 18 жовтня 2020) — український лікар, завідувач лорвідділення 16-ї клінічної лікарні міста Києва. Заслужений лікар України (1997).
• Охріменко Володимир Опанасович — директор телерадіостудії «Миронівка».

• Букет Є. Ласкаво просимо до Пустовійтів! // Слово Просвіти. — 2010. — 2 вересня.
• Пустовіти // Історія міст і сіл Української РСР: в 26 т. Київська область / Ред. кол. тома: Рудич Ф. М. (гол. редкол.), Бакуменко П. І., Бачинський П. П., Борщ Ю. Ф., Гуслистий К. Г., Кононенко В. І., Корольов Б. І. (заст. гол. редкол.), Майстренко А. А. (відп. секр. редкол.), Макаренко Г. К., Марченко М. I., Панін Я. Г., Петренко М. 3., Пшеничний Г. С., Саженюк С. Н., Сергієнко Г. Я., Слабєєв I. С., Тихолаз Г. А., Шевченко Ф. П., Шморгун П. М. АН УРСР. Інститут історії. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — С. 4623.
• Каневский уезд // Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся / Собрал Л. Похилевич. — Киев : В тип. Киево-Печерской лавры, 1864. — 763 с. (рос.)
• К. Л. Залевська. Пустовіти // Міста і села України. Київщина: історико-краєзнавчі нариси / В. Болгов, А. Присяжнюк. — Київ, 2011. — Т. 2. — С. 110—112.
• Реабілітовані історією. Київська область: Книга 2 / Обл. ред. кол.: В. П. Кондрук (голова), О. П. Реєнт (заст. голови), І. X. Чистик (відп. секретар), С. І. Білокінь, М. М. Гринчук, В. П. Даниленко, Г. В. Кавич, М. П. Качкарда, В. О. Луб'янський, О. Г. Міщенко, Ю. А. Нечипоренко, Г. П. Савченко, І. Є. Струк, В. П. Шлапак; Авт. кол.: П. П. Бачинський, Т. Ф. Григор'єва, В. О. Животівський, Л. М. Остроушко, Г. Г. Іванова, І. X. Чистик (керівник), Л. В. Шевченко. Київська обласна державна адміністрація. — Київ : Основа, 2007. — 1040 с. — ISBN 966-699-170-5.
• Даже имея закопанное зерно, опасавшиеся доноса селяне умирали от голода, так и не откопав своих запасов. fakty.ua (рос.). Факты и комментарии. 23 листопада 2012. Процитовано 4 листопада 2020.
• Вітряк у селі Пустовіти. discover.ua. Процитовано 4 листопада 2020.
• Pustowójty // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 313. (пол.)
• Pustowójty // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 529. (пол.)

Зовнішні відеофайли
	село Пустовіти (2015 р.)

• Релігійна громада Парафія Іоана Богослова Київської єпархії УПЦ КП с. Пустовіти
• ДНЗ «Веселка» с. Пустовіти Миронівського району Київської області
• КЗ Пустовітська ЗОШ I—III ступенів Миронівської районної ради Київської області
• Храми УПЦ КП в Миронівському р-ні: Пустовіти, Карапиші, Олександрівка
• Рішення Пустовітської сільської ради «Про перейменування вулиць та провулків с. Пустовіти Миронівського району Київської області» від 25 грудня 2015 року № 37-3-У
• Відділення «Ощадбанку» в с. Пустовіти