Станиславівський повіт (II Річ Посполита)
Станиславівський повіт ЗУНР — адміністративно-територіальна одиниця ЗУНР — ЗОУНР. Після польсько-української війни, окупації та анексії Польською Республікою — адміністративно-територіальна одиниця у складі Станиславівського воєводства. Центр повіту — місто Станиславів (нині — Івано-Франківськ).
ЗУНР — ЗОУНР
У листопаді 1918 року повіт увійшов до Станиславівської військової області ЗУНР. Повітовим комісаром був старший радник окружного суду Клим Кульчицький, невдовзі його змінив доктор Лев Бачинський, але з січня 1919 р. повернувся Клим Кульчицький. Міським комісаром (бурмістром) був обраний професор гімназії Павло Чайківський, а головою Повітової УНРади надрадник управління залізниці Іван Мирон, його змінив лікар д-р Володимир Янович. Делегатами до УНРади були обрані: від міста — професор гімназії Гнат Павлюх (УРП) і залізничник Осип Устиянович (УСДП); від повіту — Мартин Королюк, селянин із Чернієва (УРП).[1]
У складі Польщі
Станиславівський повіт | |
---|---|
пол. Powiat stanisławowski | |
| |
Адм. центр | Станиславів |
Найбільше місто | Станиславів |
Країна | ЗУНР і Польська Республіка |
Регіон | Станиславівське воєводство |
Гміни | 75 (1921), 14 (1934—1939) |
Населення | |
- повне | 198 400 (1938) |
- густота | 159 |
Площа | |
- повна | 1 249 км² |
Дата заснування | 29 вересня 1855 |
Дата ліквідації | 1940 |
Після польсько-української війни, окупації та анексії Польською Республікою — адміністративно-територіальна одиниця у складі Станиславівського воєводства, утвореного в 1920 році на окупованих землях ЗУНР. Адміністративним центром повіту залишився Станиславів. До складу повіту входило 81 поселення (з них 3 міста, 72 сільські гміни) з 27 840 житловими будинками[2]. Повіт за територією відповідав Станиславівському повіту часів Австро-Угорщини, його площа — 869 км²[3].
Адміністративний поділ
1 квітня 1932 року ліквідовано Богородчанський повіт, а міська ґміна Богородчани та сільські ґміни Богородчани Старі, Глибока, Глибівка, Горохолина, Гринівка, Іваниківка, Ляхівці, Лесівка, Лисець), Лисець Старий, Новошин, Похівка, Посіч, Саджава, Стебник), Хмелівка передані до Станиславівського повіту.
1934 року до Станиславівського повіту передані села:
- Мединя з Калуського повіту,
- Підпечери — з Тлумацького повіту[4];
- Бишів — з Підгаєцького повіту Тарнопольського воєводства[5].
1 серпня 1934 року виконано об'єднання ґмін (ця адміністративна одиниця до того часу обмежувалася селом чи містом із присілками і хуторами) у великі сільські ґміни (рівнозначні волості).
Міста (міські ґміни)
- містечко Богородчани — з 01.04.1932. Місто з 1934 р.
- м. Галич
- Княгиничі — до 1925 р., коли була приєднана до м. Станиславова
- м. Станиславів
Сільські ґміни
Кількість:
- 1920—1932 рр. — 68
- 1932—1934 рр. — 84
- 1934 р. — 87
- 1934—1939 рр. — 11
* Виділено містечка, що були у складі сільських ґмін та не мали міських прав.
Примітки
- Павлишин О. Організація цивільної влади ЗУНР у повітах Галичини (листопад — грудень 1918 року).
- Перепис 1921 року
- Powiat stanisławowski. — Stanisławów : nakł. Włodzimierza Doboszyńskiego, 1905. (пол.)
- Розпорядження Ради міністрів 28 травня 1934 року № 439
- Розпорядження Ради міністрів 9 червня 1934 року № 469