Судзіловський Микола Костянтинович

Народився у білоруському місті Могильові, в збіднілій дворянській родині (мали маєток у селі Фастів Мстиславського повіту, його батько був Костянтин Степанович Судзіловський (†1883 р.) секретар Могилівської палати цивільного та кримінального суду[3]). Усього в родині М. Судзіловського було восьмеро дітей. Старший з них Микола Костянтинович не лише допомагав матері у господарстві, а й батькові у його праці. Це і підштовхнуло молоду людину, після закінчення з відзнакою[4] Могилевської гімназії, у 1868 р. вступив на юридичний факультет Петербурзького університету.

Навчання в гімназії (1864-1868) не задовольнило його, але в цей час він знайомиться з творами своїх «вчителів»[5]: Миколи Чернишевського, Миколи Добролюбова, Д. І. Писарєва і Олександра Герцена.

В іншому ж Судзіловський вважав навчальні заклади царської Росії «знаряддями поліцейської муштри, інкубаторами чиновництва»[6], де голови людей забивають різним «метафізичним, лінгвістичним і теологічним» мотлохом.

Восени 1868 р. в Петербурзі поновилися студентські хвилювання, викликані виданням правила, що ставить студентів під посилений контроль начальства і поліції. Разом з випускниками університету, Технологічного інституту та Медико-хірургічної академії першокурсник Микола Судзіловський організовує сходки і бере участь у виробленні вимог, які будуть відкинуті III відділенням «Власної Його Імператорської Величності канцелярії».

5 липня 1869 змушений перевестися на медичний факультет Київського університету, оскільки навчатися учасникам політичних заворушень в інших вузах було заборонено.

У 1873-1874 рр. був одним з організаторів «Київської громади» («Київської комуни») — соціалістичної студентської організації. Влаштувавшись фельдшером в тюремну лікарню в Ніколаєвськ, Судзіловський М. намагався влаштувати втечу ув'язнених. Коли його план був викритий, він зник і втік з Російської імперії.

Від 1875 р. Судзіловський на еміграції в Лондоні. Працював в «лікарні святого Георгія», зустрічався з Карлом Марксом.

У 1876 р. під псевдонімом «Ніколас Русель» брав участь у квітневому повстанні проти османського панування в Болгарії. Відтоді Микола Судзіловський носив нове прізвище — Русель. Співпрацював з відомим болгарським революціонером Христо Ботевим.

У 1877 р. закінчив університет в Бухаресті.

Став одним з організаторів соціалістичного руху в Румунії. Вів революційну пропаганду в російських військах під час російсько-турецької війни 1877—1878 років. Співпрацював в зарубіжній газеті П. Л. Лаврова «Вперед!». Згодом брав участь у доставці до Росії видань групи «Звільнення праці». За його підривну діяльність румунський уряд вислав його з країни.

Переїжджав він з однієї країни Європи в іншу, деякий час жив у Болгарії, а потім у Греції.

У 1887 р. переїжджає до Сан-Франциско. Організував кампанію проти православного єпископа Володимира, звинувачуючи його в розтраті церковних грошей, жорстокому поводженні з учнями місцевої семінарії та педофілії. Організований ним скандал розколов невелику російську громаду Сан-Франциско на два ворогуючих табори. Також Судзіловський-Русель встановив контакти з росіянами політичними емігрантами, що проживали на початку 1890-х років в США. У Сан-Франциско він спілкувався і взаємодіяв зі своїм старим соратником Єгором Єгоровичем Лазарєвим. За участю ще одного російського революціонера з Нью-Йорка Лазаря Борисовича Гольденберга, вони активно обговорювали ідею організації регулярних втеч політв'язнів з Сибіру до Північної Америки. Руселю, котрий вже мав до 1891 р. американський паспорт, відводилася важлива роль посередника між російськими та американськими учасниками операції. Однак втечі з Сибіру налагодити не вдалося.

У 1892 р. М. К. Судзіловський-Русель переїхав на Гавайські острови Королівства Гаваїв, отримав американське громадянство. Був власником кавової плантації, і займався також лікарською практикою. Він користується великою повагою серед місцевого населення (канаків), отримує прізвисько Каука Лукіні (що означає «російський лікар»). Проводить роз'яснювальні бесіди, вчить аборигенів революційної боротьби, і організовує «партію самоврядування Гаваїв» (гомрулерів), покликану боротися за інтереси корінних жителів. На цій посаді він намагався проводити радикальні демократичні реформи, але не міг зупинити процесу інкорпорації Гаваїв Сполученими Штатами.

У 1900 р. президент США Вільям Мак-Кінлі підписав «Акт про надання уряду Території Гаваї» (також відомий як «Гавайський Органічний Акт»), відповідно якого створювалися:

• інститут Губернатора Території Гаваїв, призначуваного чинним президентом США,
• двопалатний Законодавчий орган даної Території, що складався з обраних Палати представників і Сенату,
• Верховний суд.

США надає місцевим жителям вибір між республіканською і демократичною партією. Однак у передвиборну боротьбу включається третя партія (створена М. К. Судзіловським-Руселем).

У 1900 р. за підтримки корінного населення Микола Судзіловський та ряд його прихильників проходять до сенату гавайських островів, а в 1901 р. М. К. Судзіловський-Русель був обраний першим президентом Сенату Гавайських островів. На цій посаді він намагався проводити радикальні реформи для підтримки місцевого населення, але в 1902 р. змушений залишити посаду, після зради своїх прихильників.

Під час російсько-японської війни вів активну соціалістичну пропаганду серед російських військовополонених в Японії. Видавав газету «Росія і Японія». Одним з його співробітників у газеті став Олексій Новіков-Прібой, пізніше написавший книгу про Цусімську битву. Після початку революції 1905 року виношував ідею озброїти і відправити до Російської імперії для допомоги повсталим 60 тисяч полонених.

За наполяганням міністра закордонних справ Росії Судзіловський був позбавлений американського громадянства — з формулюванням за «антиамериканську діяльність».

Володів 8 європейськими мовами, китайською і японською мовами.

Микола Судзіловський був фаховим лікарем, йому належать кілька цінних праць з медицини.

Він є першовідкривачем «тілець Руселя», названих на його честь[7].

Він відкрив ряд островів центральної частини Тихого океану, залишив цінні географічні описи Гаваїв і Філіппін.

Судзіловський був також членом «Американського товариства генетиків», кількох наукових товариств Японії та Китаю. Він займався етнографією, ентомологією, хімією, біологією, агрономією.

«Новітній філософський словник» називає Миколу Судзіловського «першим і останнім енциклопедистом XX століття».

Останні роки життя провів на Філіппінах і у Китаї, де перетинався з доктором Сунь Ятсеном. Радянський уряд від 1921 р. виплачував йому пенсію, як персональному пенсіонеру «Всесоюзного товариства політкаторжан» (він співпрацював в органом останнього — «Каторга і заслання»), але в СРСР Судзіловський М. не повертався.

• Иосько М. И. Николай Судзиловский-Руссель. Жизнь, революционная деятельность и мировоззрение. Минск: Издательство БГУ им. В. И. Ленина, 1976. (рос.)
• Terence Emmons. Alleged Sex & Threatened Violence: Doctor Russel, Bishop Vladimir & the Russians in San Francisco, 1887—1892. Stanford, CA: Stanford University Press. (англ.)