Тюркська міфологія

Історичні джерела про давньотюркські вірування

Одним із джерел формування тюркської міфології стали міфологічні уявлення стародавніх тюрків. Міфологія стародавніх (орхонських) тюрків відома лише у фрагментах, збережених у давньотюркських рунічних і сходомовних пам'ятках 6-10 ст., китайських, арабських, іранських та інших джерелах. Згідно з написами на честь Більге-кагана і Кюль-тегина, спочатку створено «блакитне небо» й «буру землю», а потім між ними виникли «сини людські». У давньотюркських єнісейських пам'ятках «блакитне небо» названо «дахом над світом, де щодня народжуються сонце й місяць. Особливо шанували сонце, що народжувалося. Двері каганського шатра, за повідомленнями чужинців, були відкриті на схід - убік, де сходить сонце. Серед інших шанованих небесних об'єктів китайське джерело згадує «сім планет».

Земну твердь у орхонських написах змальовано як простір, що обмежений з чотирьох боків і має чотири кути. Вона населена «синами людськими», ідентичними тюркам. У «Книзі ворожінь» (10 ст.) згадано «три буття (світу)», мабуть, їм відповідають три світи — верхній, середній і нижній у міфологіях тюркомовних і монгольських народів. У каменеписаних пам'ятниках Орхона натяками згадується міф про космічну катастрофу як час, коли «небо вгорі тиснуло, а земля внизу розверзалась» або «коли небо й земля були в розладі». Повніше зберігся варіант міфу в «Книзі ворожінь»: у цей час «угорі була імла, внизу був прах»; звірі, птахи й люди «збилися зі шляху»; цей стан тривав три роки і припинився «за милістю неба».

Пантеон давньотюркських богів

Найвищі божества

Найвище божество - Тенгрі (небо), що належить верхньому світу. На відміну від неба – частини космосу - його не йменують «кьок» («блакитне небо», «небо») й «калик» («небесне склепіння», «ближнє небо»). Тенгрі, іноді разом з іншими божествами, порядкує всім у світі й, зокрема, долями людей: «розподіляє строки (життя)», дарує каганам владу, посилаючи їх народу, й мудрість, карає тих, що погрішили проти каганів, «наказуючи» кагану, розв'язує державні та військові справи [согдомовний Бугутський напис (6 в.) згадує про постійні «питання» кагана до бога (богам)]. Тенгрі неявно антропоморфний: наділений деякими людськими почуттями, словесно виражає свою волю.

Явніше небо персоніфіковано в міфології західно-тюркських племен Хозарського каганату. Вірменський автор Мойсей Каганкатваці називає головним богом північнокавказьких хозарів Тенгрі-хана. Він «жахливий величезний герой», «дикий велетень»; йому присвячували високі дерева й приносили в жертву коней.

Умай — богиня родючості, втілювала жіноче начало. Певно, саме її албанський єпископ Ісраель (7 в.) іменує Афродітою. У давньоуйгурських текстах 10 ст. вона називалася «добродійною Умай - царицею». Разом з Тенгрі вона протегує воїнам (напис Тоньюкука). Каган своєю зовнішністю подібний Тенгрі, а його дружина-цариця (катун) - Умай. Звідси можна зробити висновок, що існував міф про божественне подружжя Тенгрі та Умай, земною іпостассю якої була царська пара. Можливим іконографічним утіленням цього міфу є сцена, зображена на т.зв. «Кудиргинському валуні»: тюркські воїни поклоняються жахливо величезній і грізній личині (Тенгрі), жінці в трирогому головному уборі й багатому наряді (Умай) та їхньому нащадкові.

Божества середнього світу

Головне божество середнього світу — «священна земля — вода» («ідук Єр-суб», Єр-су). Це божество ніде не згадане відособлено, воно разом із Тенгрі та Умай протегує тюркам і карає грішників. Візантійський історик 7 в. Феофілакт Сімокатта пише, що тюрки «співають гімни землі»; Мойсей Каганкатваці повідомляє про хозарських «чародіїв», що закликають землю, про жертовні приноси землі й воді. У китайських джерелах згадано священну гору тюрків, що називалася «бог землі».

Божества нижнього світу

У давньотюркських єнісейських текстах і «Книзі ворожінь» кілька разів згаданий Ерклік, бог — владика нижнього світу, що розлучає людей, ворожий верхньому світу. У давньоуйгурських текстах він іменується Таму-Еркліг-хан («пекельний Еркліг-хан»). У єнісейських написах разом з Ерклігом згадується Бюрт — бог швидкої смерті. Можливо, посланцями Тенгрі є згадувані «Книгою ворожінь» бог шляхів на рябому коні і бог шляхів на вороном (коні) (про поклоніння тюрків якимсь «богам шляхів» пише і Мойсей Каганкатваці).

Генеалогічні міфи

Генеалогічні міфи відносяться до найбільш архаїчного тотемістичного пласта давньотюркської міфології. Найбільш давній міф про походження племені тюрк (ашіна), відомий у двох варіантах і зафіксований (із слів тюрків) у китайських записах середини VII ст. (обидва варіанти можуть бути зведені до загального прототипу).

Згідно з основною версією, предки тюрків, що жили на краю великого болота, були винищені китайцями. У живих залишився лише поранений ворогами десятирічний хлопчик, якого вигодувала вовчиця Асена, що стала потім його дружиною. Ховаючись від ворогів (що убили все-таки хлопчика), вовчиха біжить у гори, північніше Гаочану. Там, в печері, вона народжує десятеро синів. Сини вовчихи одружуються на жінках з Гаочану і засновують свої роди. Ім'я одного з синів — Ашини — стало назвою його роду. Згодом число родів збільшилося і Ашіна став вождем племені. Його нащадок, Асянь-шад, вивів плем'я з печери і поселився на Алтаї, де плем'я стало називатися тюрк.

У іншому варіанті міфу згадані нащадки вовчиці і серед них плем'я «білого лебедя» і плем'я киргизів. Міф про походження царського племені уйгурів, яглакар, називає як родоначальників вовка і хуннську царівну. Генеалогічний міф уйгурського племені едизів, який зберігся в пізній передачі, оповідає, що їх родоначальниками були священні дерева (порівн. шанування у хозарів Тенгрі-хана у вигляді високих дерев). Серед родоначальників давньотюркських племен зустрічаються також бик та олень.

Демонологія

На рівні нижчої міфології, очевидно, була поширена віра в шкідливих духів (ел, ек), духу-хранителя кут (уособлення душі), духів — господарів окремих урочищ і місць (Еє). Посередником між людьми і світом духів виступав шаман (кам; певні вказівки джерел на існування шаманства у давньотюркських племен — єнісейських киргизів — відносяться до 8—10 ст.).

Пережитки вірувань тюркомовних народів

  • Найбільш близькі міфологічні переконання алтайців, шорців і хакасів. Давньотюркська традиція бере свій початок від пережитків шанування неба, якому здійснювалися жертвопринесення, духів єр-су, Умай, уявлення про життєву силу (душу) кут (хут). За уявленнями алтайців, головні добрі божества і духи на чолі з Ульгенем мешкають у верхньому світі, на землі живуть люди, добрі божества Єр-су (які людям ближче за небесних богів), родові божества і духи-покровителі, а в нижньому світі — чудовиська, духи і божества, що шкодять людям (головний з них — Ерлік), туди ж переселяються померлі. Тӧси — родові божества, але цим терміном позначалися і багато інших духів, зокрема духи — покровителі шаманів. Часто родові тӧси, наприклад Каршит (Харшит), Карагуш (Карагуш-хан), Бурча-хан, Пахтуган, Ураган, Яжил-хан, Киргис-хан, Абаган (Абуган), Тазаган та ін. вважалися синами Ульгеня (деякі з цих імен збігаються з назвами шанобливих алтайцями «родових» гір). Одним з джерел родових культів було шанування духів — господарів (еє) гір, долин, льодовиків, річок, джерел тощо.
  • Пантеон хакасів не був такий розвинений. Духи розділялися на «чистих», добрих (ариг тӧс, головний, — улуг тӧс), і «чорних», злих (чобал тӧс, хара тӧс), з якими бореться шаман. Як й у алтайців, шанувалися численні духи — господарі місцевостей, наприклад, гір і тайги («таг-еези»), річок («суг-еези»), озер («кель-еези») тощо. Вважалося, що вони живуть сім'ями, зазвичай невидимі, але іноді приймають зовнішність людини або тварини.
  • У тувинців владика верхнього світу — бурхан (бог) Курбусту (його ім'я, мабуть, походить від іранського Ахурамазда, або монгольського Хармуста). Владика підземного (темного) світу — Ерлік-хан, якому служать духи ерліки (ерлікени, іноді — ельчі). У середньому світі живуть люди, а також надприродні істоти, від яких залежить їх життя: добрі духи еерени, духи — господарі місць (у їх числі дуже впливові духи води і вогнища; житло «господаря тайги», т.зв. шаманське дерево, кожен тувинський рід почитав як родову святиню), а також деякі злі духи кара-бук (іноді — бук, пук), аза, албис, шулбу, кайбин-ку, четкер, чилбига тощо. Духи аза, шулбу і четкер, очевидно, монгольського походження, принесені з буддизмом.

Вплив інших міфологічних систем на вірування тюркомовних народів

Вплив буддизму на міфологію тувинців позначився в існуванні терміну «бурхан», шануванні, як особливих ееренів, килимків із зображенням Будди тощо. З духами верхнього і середнього світів (ееренами) спілкувалися т.зв. білі шамани, а з духами темного миру — чорні. Духи — помічники шамана називалися, як й інші добрі духи, ееренами, причому багато хто з них був пов'язаний не тільки з шаманським культом, а представляли об'єкт загального шанування. Деякі еерени з‘являлися в людській зовнішності (наприклад, духи померлих предків), а велика частина — в образі диких звірів, риб, іноді — рослин, дерев. Можливо, ці уявлення сходять до тотемізму

Неофіційний прапор гагаузів із зображенням вовка. Блакитний колір - символ неба (Тенгрі)

Міфологія караїмів і кримчаків у своїй основі юдаїстична.

Міфологічні уявлення гагаузів в основному християнські, але були піддані впливу інших міфологічних систем. Із стародавніми переконаннями населення Східної Європи і Малої Азії зв'язані образ демона кара-конджо (порівн. з турецьким конджолосом, кара-конджолосом — духом, що поганить взимку судини, і болгарським кара-конджо), а також шанування вовка (згідно з поширеним міфом, колись людині-гагаузові вдалося перемогти кульгавого вовка, якому бог призначив з'їсти цю людину). Мусульманізовані риси прийняли стародавні місцеві уявлення про трьох святих [старенька (старий) - середа, старенька (старий) - п'ятниця і старенька (старий) – неділя], які з’являються до тих, хто працює або п'янствує у свято і докоряють, а іноді карають порушників звичаю, про духи — покровителів споруд тилисим. Широко застосовується мусульманська термінологія: аллах (бог), курбан (жертва), шайтан (біс), Хедрелес (святий Георгій) тощо. Деякі образи перекликаються із слов'янськими (духи русалі, божество Додола, які позбавляють розум). З тюркомовним середовищем пов'язане існування міфологічних сюжетів про велетнів тепегьоз, духів — господарів окремих місць, а також про іранські за походженням образи парі, девов, аждарха. Повір'я про злі духи обур, мабуть, указують на зв'язок гагаузів з угро-фінським середовищем.

Жовті уйгури, що живуть в Китаї (у провінції Ганьсу), сприйнявши буддизм і деякі монгольські уявлення, зберегли і багато елементів язичницької міфології, зокрема пов'язаний із шаманським культом пантеон, представлений в основному небесними божествами, яких вони в ієрархічній послідовності розташовували на небозводі. Верховний бог їхнього пантеону — Кан-тенгир (тобто цар-божество), вважався родоначальником шаманства.

Література

  • Безертинов Р. Н. Тенгрианство — религия тюрков и монголов. — Набережные Челны: Аяз. — 2000.
  • Бичурин Н. Я. Собрание сведений о народах, обитавших в Средней Азии в древние времена. — М.-Л. — 1950. — Т. 1.
  • Гумилев Л. Н. Тысячелетие вокруг Каспия. — Баку, 1991.
  • Делорман А. Бозкурт // Хазар. — 1990. — № 1.
  • Кляшторный С. Г. Мифологические сюжеты в древнетюркских памятниках // Тюркологический сборник.
  • Лависса Э., Рамбо А. Всеобщая история. — М., 1897. — Т. II.
  • Малявкин А. Г. Уйгурские государства в IX—XII вв. — М., 1983.
  • Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2-х т. // Гл. ред. С. А. Токарев. — М.: НИ Большая Российская энциклопедия, 2000. — Т. 2.
  • Попов А. А. Тавщийцы. — М.-Л., 1936.
  • Потапов Л. П. Алтайский шаманизм. — Л., 1991.
  • Религии мира. Энциклопедия. — М., 1996. — Т. 6. — Ч. 1.
  • Традиционное мировоззрение тюрков Южной Сибири // АН СССР Сибирское отделение. — Новосибирск, 1988.
  • Дениз Каракурт, Турецкой Мифологии Словарь (Türk Söylence Sözlüğü), Турция, 2011 (OTRS: CC BY-SA 3.0)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.