Фрідріх Велер

Фрі́дріх Ве́лер (нім. Friedrich Wöhler; 31 липня 1800, Ешерсгайм сьогодні Франкфурт-на-Майні — 23 вересня 1882, Геттінген) — німецький хімік, за освітою лікар. Вивчав хімію у Л. Ґмеліна у Гайдельберзі та Й. Берцеліуса у Стокгольмі. З 1831 професор технічної школи у Касселі; з 1836 до кінця життя професор університету в Геттінгені. Член Геттінгенської академії наук.

Friedrich Wöhler
нім. Friedrich Wöhler
Народився 31 липня 1800(1800-07-31)[1][2][…]
Ешерсхейм, сьогодні Франкфурт-на-Майні
Помер 23 вересня 1882(1882-09-23)[3][1][…] (82 роки)
Геттінген
Поховання Ґеттінґенське міське кладовищеd
Країна  Священна Римська імперія
 Королівство Пруссія
 Німецька імперія
Національність німець
Діяльність хімік, викладач університету, біохімік
Alma mater Марбурзький університет і Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла
Галузь хімія
Заклад Геттінгенський університет і Q15787840?
Ступінь докторський ступінь[4]
Науковий керівник Леопольд Ґмелін[5] і Єнс Якоб Берцеліус
Відомі учні Wilhelm Kühned[6]
Членство Лондонське королівське товариство, Шведська королівська академія наук, Геттінгенська академія наук, Петербурзька академія наук, Угорська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Баварська академія наук, Російська академія наук, Прусська академія наук, Леопольдина, Паризька медична академія, Нідерландська королівська академія наук, Національна академія наук США і Туринська академія наук[7]
Відомий завдяки: відкриття: Сечовина, Щавлева кислота
Нагороди


Медаль Котеніуса (1880)

іноземний член Лондонського королівського товариства

 Фрідріх Велер у Вікісховищі

Синтез сечовини

У 1824 Велер відкрив щавлеву кислоту. Далі у 1824 році бажаючи приготувати ціаново-кислий амоній NH4CNO, Велер отримав безбарвну кристалічну речовину, яка не давала жодної реакції на амоній і ціанову кислоту. У 1828 він встановив, що речовина за складом і властивостями тотожна з сечовиною. Таким чином, Велер вперше синтезував з неорганічної речовини органічну сполуку і тим самим завдав удару поширеному віталістичному вченню про так звану «життєву силу». Однак синтез сечовини довгий час залишався поодиноким фактом і не міг похитнути віру в життєву силу. Остаточне падіння вчення про життєву силу в хімії відбулося тільки в 1860-х роках завдяки синтезам французького хіміка Марселена Бертло.

Відкриття в хімії

У 1832 Фрідріх Велер і Юстус Лібіх, вивчаючи похідні «гіркої мигдалевої» олії, показали, що радикал бензоїл C7H5O без змін переходить з одної сполуки в іншу, чим сильно зміцнили теорію радикалів. Велерові належать і інші роботи в галузі органічної хімії: дослідження сечової кислоти та її похідних (спільно з Лібіхом, 1838), отримання діетилтеллура (1840) і гідрохінону (1844), дослідження алкалоїдів опію (1844).

З робіт Велера в області неорганічної хімії відомі: отримання алюмінію нагріванням хлористого алюмінію з калієм (1827), отримання подібним же шляхом берилію і ітрію (1828), отримання фосфору розжарювання суміші фосфорнокислого кальцію з вугіллям і піском (1829), отримання кремнію і його сполук з воднем і з хлором (1856–1858), нітридів кремнію і титану (1857—1858), карбіду кальцію і дією на нього води — ацетилену (1862). Велер створив велику наукову школу і написав навчальні посібники, які користувалися широким поширенням.

Праці
  • Lehrbuch der Chemie, Dresden, 1825, 4 vols.
  • Grundriss der Anorganischen Chemie, Berlin, 1830
  • Grundriss der Organischen Chemie, Berlin, 1840
  • Praktische Übungen in der Chemischen Analyse, Berlin, 1854

Примітки
  1. Wöhler, Friedrich // Allgemeine Deutsche Biographie — L: 1898. — Vol. 43. — S. 711–717.
  2. SNAC — 2010.
  3. Гольдштейн М. Ю., Δ Велер, Фридрих // Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньев, Ф. Ф. Петрушевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1892. — Т. Vа. — С. 745.
  4. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118634488 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. Математична генеалогія — 1997.
  6. Математична генеалогія — 1997.
  7. Туринська академія наук — 1757.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.