Ѝ

⟨Ѝ⟩ (як і будь-який інший голосний з акутом) можна зустріти в давніших (до перших десятиліть 20 століття) російських та українських книгах як наголошені варіанти правильних (ненаголошених) голосних, таких як російські вина ('вина') проти вина̀ ('вина'). Нещодавно східнослов’янські типографії почали використовувати акут замість могильного наголосу для позначення наголосу: ви́на, вина́.

У східнослов’янських мовах знаки акута необов’язкові. Вони регулярно використовуються лише в спеціальних книгах, таких як словники, букварі чи підручники для іноземців, оскільки наголос дуже непередбачуваний на всіх трьох мовах, тоді як у загальних текстах вони вкрай рідкісні і використовуються в основному для запобігання двозначності у певних випадках або для демонстрації вимова екзотичних слів.

Деякі сучасні російські словники використовують поглинаний наголос для позначення вторинного наголосу в складних словах (з акутом для основного наголосу), наприклад, жизнеспосо́бный [ˌʐɨzʲnʲɪspɐˈsobnɨj] („життєздатний”) (від жизнь [ˈʐɨzʲnʲ] 'життя' та способный [spɐˈsobnɨj ] 'здатний').

Кириличні ортографії, що мають ⟨І⟩ (так зване "українське І"), можуть використовувати ⟨ì⟩ або ⟨í⟩ як наголошений варіант (у сучасній українській та білоруській мовах, а також у давньоруських чи сербських ортографіях; також церковнослов’янською). Різниця між ⟨ì⟩ та ⟨í⟩ така ж, як і різниця між ⟨ì⟩ та ⟨и́⟩.